Тема 3 заняття 2

Тема 3 заняття 2 Становлення і розвиток політичних ідей в Україні.

План

1. "Народні будителі" у Західній Україні.

2. Політологічні ідеї в Україні кінця 19-го і у 20-му столітті.

3. Становлення незалежної держави в Україні.

1. "Народні будителі" у Західній Україні.

За своєю формою майбутня українська держава мала бути федеративною спілкою слов'янських народів. Найрадикальнішу по­зицію серед кирило-мефодіївців займав Т. Шевченко. Він послідов­но і рішуче домагався повного звільнення українців від самодержав­ної Росії, проповідував ідею національної революції.

Як український патріот, Франко у своїй творчості чітко виділив національну проблему; він висловився за її демократичне розв'язання, на основі рівноправності націй, гостро засудив марк­систський принцип інтернаціоналізму, який веде до „духовного відчуження від рідної нації". І. Франко одним з перших в українській політичній думці сформулював концепцію політичної самостійності України; вона уявлялася мислителеві у вільній федерації народів, як основного гаранта "повної політичної волі і рівності кожної люд­ської одиниці". Франко виступав за зменшення ролі держави, за пря­му демократію, що спиратиметься на широке самоуправління на­роду.

Окремий напрям громадівського руху знайшов своє відображен­ня у творчості М. Грушевського. Він у своїх чисельних досліджен­нях уперше в загальних рисах сформулював національну політичну доктрину. Головними її положеннями були: власне бачення історії розвитку людського суспільства, проблеми політичної влади (аналіз джерел, форм та принципів її реал ізації), механізм боротьби за вла­ду та її утримання панівною верхівкою. Національна доктрина М. Грушевського детально проявляється лише в поєднанні з питан­ням про форму державної організації української нації. Тут Гру­пі евський пройшов певну еволюцію: від ідеї федерації до ідеї націо­нальної незалежності й самостійності України.

2. Політологічні ідеї в Україні кінця 19-го і у 20-му столітті.

Розвиток політичної думки в Україні, відродження української національної свідомості проятгом XIX ст. продовжувалися у неспри­ятливих умовах бездержавності, на грунті подальшого загострен­ня соціально-політичних суперечностей. Основними джерелами пробудження національної свідомості з початку століття були ук­раїнські політичні традиції, національно-народницькі течії. Цьому сприяли також ліберально-просвітницькі тенденції царювання Олександра І та конституційні поступки австрійської монархії, що визріли на тлі західноєвропейської демократії.

У другій половині XIX століття посилився процес консолідації української нації, змінилися суспільно-політичні та культурні зв'яз­ки між східно- і західноукраїнськими землями.

Піднесення політичної активності в українському суспільстві XIX століття винесло на авансцену всеукраїнського на­ціонального руху цілу когорту видатних постатей, які започаткува­ли формування концепції української самобутності, створили підґрунтя для політичного визначення нації, вироблення засад на­ціонально-визвольної ідеології, скреслили перспективи розвитку українського суспільства.

Українська політична думка XX ст., формуючись на грунті тео­ретичних надбань попередніх поколінь, зберегла в собі елементи різних ідеологічних напрямків. Представники політичних течій, що виросли нерідко з принципово відмінних ідеологічних засад, під впливом реальних суспільно-політичних процесів, що розгортали­ся в Україні, дедалі частіше схилялися до висновку, що вирішаль­ним і єдино можливим чинником національного відродження є дер­жавна самостійність і політичний суверенітет України.

3. Становлення незалежної держави в Україні.

В умовах Галичини домінуючою силою національно-визволь­ного руху в ЗО - 50-ті роки стала ОУН, центральним питанням по­літичної програми якої була боротьба за побудову Самостійної Ук­раїни. Розроблена ОУН політична доктрина націоналізму включала основні принципи організації політичної влади та її типи, визнача­ла етапи державного будівництва.

Значно збагатилася українська політична думка ідеями, наро­дженими дисидентським рухом 60 - 80-хх років, який став завер­шенням майже вікової духовно-політичної еволюції української інтелігенції, підсумком розвитку її ідейних традиції. В умовах тота­літарного комуністичного режиму з загальної маси інтелігенції ви­ділилася і сформувалася нова демократична еліта, яка контрастува­ла з традиційною завдяки таким рисам як критика імперської вла­ди, опозиція діючому режимові, відданість ідеї незалежності.

Передбачення, які містилися у вимогах української опозиційно настроєної інтелігенції, були пріоритетними в постановці практич­но всіх політичних і національних проблем наступних років нашої історії, що передували встановленню державної незалежності Ук­раїни.

24 серпня 1991 року надзвичайна сесія Верховної Ради проголо­сила повну незалежність держави України. Над будинком Верхов­ної Ради було піднято національний синьо-жовтий прапор.

За формою правління Україна є президентсько-парламентською республікою, що надає великого значення реалізації принципів на­родного суверенітету і розподілу влади.

Відповіді на контрольні запитання

1. М. Драгоманов був засновником українського соціалізму.

2. Українська політична думка литовсько-польської доби найін- тенсивніше розвивалася у Галичині. Вона пройнялася ідеями гуманізму - вченням про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. Під цим кутом зору Ю. Дрогобич вимагає від прави¬телів забезпечення злагоди між людьми різних суспільних поглядів і віросповідань, дає поради щодо управління державою. Найвищим досягненням С. Оріховського є розробка ідеї природного права.

У козацько-гетьманську добу політична думка поповнилася ідеями державної незалежності, автономії, демократії, волі, правди і справедливості. Козацько-Гетьманська держава своєю появою до­вела, що народна ініціатива, спираючись на глибокі історичні тра­диції, у складний переломний період спроможна створити новий життєздатний суспільний лад.

Таким чином виходячи із вище сказаного козацтво було різновидом державного устрою за литовсько-польської доби.