Ландшафтно-екологічна основа міста лекція

Тема: Ландшафтно-екологічна основа міста

План

1. Міський ландшафт.

2. Генезис урбанізованих ландшафтів. Динаміка міського ландшафту.

3. Історико-стильові особливості озеленення. Озеленення як засіб формування культурного ландшафту.

4. Функціональні міські ландшафти та антропогенні зміни ландшафту.

Для фізичного географа географічний ландшафт – це однорідна за умовами розвитку природна система, основна категорія територіального поділу географічної оболонки (в широкому розумінні синонім природного територіального комплексу будь-якого рангу), що складається із морфологічних частин, або елементів (місцевостей, урочищ, фацій) і компонентів (гірська порода, ґрунтовий шар, гідрологія, клімат, рослинний і тваринний світ тощо). Між компонентами ландшафту відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін, який і визначає його структуру. Ландшафти піддаються постійним і незворотним змінам, які зумовлені діяльністю людини.

Для ландшафтного архітектора ландшафт – це об’єкт гармонійного познання природного і антропогенного начал з метою створення культурного ландшафту, догляду за ним.

Природний ландшафт пройшов три стадії розвитку: первісну, натуральну і культурну. Кожна із цих стадій має внутрішні особливості розвитку. Нинішній ландшафт перебуває в стадії еволюції і оцінять його тільки майбутні покоління.

Первісні ландшафти трапляються сьогодні дуже рідко. Це невеликі включення в інші, антропогенізовані ландшафти, які вимагають особливої охорони. Вони є наслідком впливу виключно природних факторів. Тривалість взаємодії елементів первісного ландшафту забезпечила йому високу стійкість і естетичність.

Натуральний ландшафт – це перший етап перетворена людиною первісного ландшафту, характеризується домінуванням природних елементів над антропогенними. Первісний ландшафт на шляху до натурального змінювався інтегровано за стадіями розвитку цивілізації з певною хронологією: збиральна, мисливська, скотарська і, нарешті, примітивна сільськогосподарська, цивілізація.

А налізуючи генезис ландшафту міста, можна зробити такі три головні висновки:

1. Культурний ландшафт є продуктом господарської діяльності людини. На формах ландшафту відбиваються рівень людської цивілізації, суспільно-економічні відносини й естетична думка того чи іншого періоду суспільного розвитку.

2. Зміни ландшафту відбуваються внаслідок трьох головних причин, які можуть діяти одночасно або окремо:

а) стихійні - спонтанність забудови, характерна, наприклад, для індустріалізації кінця минулого і початку нинішнього століття, яка й дотепер має стихійний характер;

б) функціональні - пізнавальне цілеспрямоване перетворення ландшафту з урахуванням інтересів господарської діяльності і об'єктивних потенційних можливостей ландшафту; в) естетичні - відповідає естетичним потребам і нормам, існуючим в суспільстві.

3. Послідовність зміни типів ландшафтів може бути прогресивною і регресивною. Розвиток ландшафту має послідовний характер: первісний - натуральний-культурний. Культурний ландшафт не може відразу відновитися в натуральний. Спочатку він має пройти стадію культурного гармонійного ландшафту, а тільки після цього можна створити натуральний ландшафт.

Вибір критеріїв оцінки ступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношення балів:

за 0 балів береться природний взаємозв’язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушений або майже непорушений;

0-1 балів - має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєність не дала змоги порушити взаємозв'язки;

2-3 бали - техногенний вплив збільшується покомпонентно;

4-5 балів - помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30% при збереженні природного самовідновлення;

6-7 балів - перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природні зв'язки між ними, окремі компоненти потребують охорони;

8-9 балів - вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремих компонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затрат і великого проміжку часу;

10 балів - компоненти повністю втягнені в процес господарського перетворення.

Польський дослідник парків Г. Цьолек (1978) виділяє у 20 ст. три етапи розвитку садово-паркового будівництва.

Перший, що починається на зламі століть і продовжується до першої світової війни, характеризується рівноцінним розвитком палацових і міських публічних парків. У той час починається рух за створення охоронних і заповідних територій.

Другий етап, який охоплює період між першою і другою світовими війнами, включає обидва напрямки: створюються як палацові, так і міські парки, але домінує міське озеленення загального значення. З'являються перші народні парки (лісопарки).

Третій - повоєнний етап характеризується небаченим до цього часу розвитком міської системи зелених насаджень. Створюються проекти і будуються великі парки культури і відпочинку, ідею яких ще на початку століття розвивав Гоуард.

Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам – зникнення лісів і луків, погіршень кількісного та якісного стану поверхневих і підземних вод, забруднені-повітря та девастації грунту. У цій ситуації комплексне озеленення охоплює практично всю незабудовану територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходять за межі традиційних об’єктів озеленення сад і парків і стають інструментом формування культурного ландшафту.

Всі зелені насадження в місті і на інших територіях в цілому і називається озелененням. Поняття озеленення дуже широке, під цим терміном розуміють – створення зелених насаджень на певній території, а також благоустрій цієї території, при якому враховуються всі особливості даної місцевості: кліматичні чинники, рельєф території, існуючі та проектовані будівлі та споруди та багато іншого.

Озеленення  як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьох головних завдань:

а) охорона і консервація існуючих садів і парків;

б) формування новостворених садово-паркових об’єктів;

в) рекультивація девастованих  ландшафтів; їх вирішення представлене чотирма напрямками: утилітарним, природоохоронним, архітектурно-ландшафтним і консерваторським.

На створення системи озеленення великий вплив має гідрографічна ситуація міста. Великі масиви зелених насаджень у поєднанні з водними просторами – це важливі фактори, які визначають характер планувальної структури міст (Рівне, Ужгород, Тернопіль). За класифікацією Ю.В. Хромова (1974) у містах заходу України розвиваються радіально-кільцева (Львів), групова (Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці),  центрична (Ужгород), периферійно-групова (Тернопіль) системи озеленення.

Внутріміська система озеленення поєднується з приміською зеленою зоною, до складу якої входять лісопарки (Львів, Ужгород, Івано-Франківськ, Рівне, Чернівці, Тернопіль), гідропарки (Глинна-Наварія під Львовом), колективні сади, придорожні і захисні смуги, а також зелені насадження приміських населених пунктів.

Міські і приміські зелені насадження організовані в єдиний і цілісний планувальний комплекси й утворюють зелену зону міста, в межах якої: можна виділити дві основні групи насаджень:

1) насадження загального користування – 

1) парки культури і відпочинку, міські, районні і мікрорайонні, меморіальні, спортивні і дитячі парки;

2) сади житлових районів і груп житлових будинків; сквери, бульвари лісопарки, гідропарки. Всі ці види насаджень загального користування по-різному представлені у містах України;

2) насадження різноманітного функціонального призначення - обмеженого користування та спеціальні.

Класифікувати міські ландшафти можна за конфігурацією, архітектурно-планувальною схемою, взаємодією природних ландшафтів зі штучними, тематикою і функціональному навантаженню, призначенням у житті міста, видом користування, композиційними характеристиками, ступенем замкненості, психічним впливом на людину та ін.

Функціональні ландшафти завжди характеризує певна функція, яку вони виконують у міському середовищі, що дає змогу згрупувати їх в декілька категорій.

Урбанізовані ландшафти визначають основні риси обличчя міста. Вони складаються з житлової забудови міста, промислових територій, транспортних комунікацій і, нарешті, зелених масивів, значна частина яких набула вигляду садово-паркових ландшафтів.

Індустріальні ландшафти мають свій силует. Як правило, вони займають значні території, часто відрізняються наявністю інтенсивних атмосферних забруднювачів. Проммайданчики і складські зони погано озеленені на їх території переважає рудеральна рослинність.

Девастовані ландшафти найчастіше представлені кар’єрними виїмками та відвалами в зоні видобутку будівельних матеріалів - каменю, піску глини. Часто займають значні території.

Рекреаційні ландшафти почали виділятися в 60-70-х роках: водно-паркові ансамблі Львова, Тернополя, Черкас та інших міст, а також лісопарки, лугопарки, міські і заміські парки з рекреаційними функціями, благоустроєм і обладнанням (парки культури та відпочинку, спортивно-оздоровчі зони).

Комунікаційні страхові ландшафти являють собою специфічну форму антропогенного ландшафту, який розвивається у зв’язку з будівництвом благоустроєм і озелененням залізниць і шосейних доріг. Сьогодні до цього типу ландшафтів ставляться вимоги рекреаційного характеру, підсилення мальовничості шляхом ландшафтної реконструкції монотонних рядових снігозахисних посадок, відкриття цікавих перспектив сусідніх сільськогосподарських або гідроморфних ландшафтів і, навпаки, маскування девастованих ділянок. Обов’язковою вимогою є зв’язок дороги з регіональним ландшафтом

Агрокультурні ландшафти складаються з ландшафтів поселень (села і хутори), виробничих зон колгоспів і радгоспів, полів, луків і садів:

а) ландшафти сільських поселень. Оскільки в приміських селах проживає значна кількість працездатного населення, яке працює у великих містах, особливу увагу приділяють створенню сприятливих умов для відпочинку. Озеленюють присадибні ділянки, створюють насадження загального користування. Основним недоліком сільського озеленення є відсутність планувально-проектних основ його розвитку, а також використання недоброякісного посадкового матеріалу. Пустища часто покриті рудеральною і сегетальною рослинністю;

б) ландшафти промислових зон колгоспів і радгоспів являють собою урбанізовані вкраплення у сільськогосподарські ландшафти (тваринницькі комплекси, птахофабрики, овочефабрики, машинно-тракторні стани майстерні, цегельні переробні цехи). Рівень їх озеленення низький, що негативно відбивається на санітарно-гігієнічних умовах (сильні вітри, забрудненість території і т.п.). Території покриті рудеральною і сегетальною рослинністю.

в) ландшафти полів переважно зайняті зерновими та просапними агробіоценозами;

г) лучно-пасовищні ландшафти. Внаслідок створення культурних пасовищ лугові ландшафти мають виражений антропогенний характер;

д) помологічні (садові) ландшафти - це своєрідний тип ландшафтів, близький до лісосадів або парків. У зв'язку з розвитком колективного садівництва території помологічних ландшафтів довкола міст значно розширюються. Часто вони являють собою суміш польовою і садового ландшафтів і можуть називатися садово-польовими;

є) лісогосподарські ландшафти - відзначаються лісистістю приміської зеленої зони, підвищують її виразність. Природні лісові ландшафти у зв’язку із розширенням їх рекреаційних функцій і реконструкцією поступово перетворюються в лісопаркові;

ж) гідроморфні ландшафти - ланшафти річок, озер і ставків. Більшість з них в умовах міст виконують рекреаційні функції і лише окремі мають господарське значення.

Всі функціональні ландшафти об'єднані генеральними планами міст в єдине ціле і їх розвиток залежить від екологічних і соціальних умов.