Колоквіум з дисципліни Урбоекологія”
.docxФакультет ветеринарної гігієни, екології та права
Кафедра екології
Колоквіум
з дисципліни „Урбоекологія”
В – 2
а
г
а
а
в
Адвентивні види
1.
Дефоліація — явище опадання листя з рослин при несприятливих факторах навколишнього середовища, а також процес штучного видалення листя за допомогою спеціальних препаратів — дефоліантів.
2.До негативного відносять такі фактори:
– підвищену епідемічну небезпеку в результаті концентрації великої кількості числа жителів на малій території;
– підвищені стресові навантаження, гіподинамію в результаті міського способу життя;
– забруднення міського середовища промисловими й побутовими відходами, вихлопними газами тощо.
До переваг міста, що впливають на тривалість життя, зазвичай зараховують такі фактори:
– комфортність житла, розвинене комунальне господарство й інфраструктуру в цілому;
– більш розвинену й доступну систему медичного обслуговування;
– інтенсивність санітарних заходів і розвиток індустрії відпочинку.
На здоров'я населення впливає величина міста сама по собі, оскільки для більшості великих міст характерним є інтенсивне забруднення атмосфери, причому забруднюючих агентів налічуються сотні. Проте висновки про посилення забруднення міста в міру росту чисельності населення правомірні лише для поселень із числом жителів менш 100 тис. У більших містах рівень забруднення майже не росте, однак помітна диференціація в різних районах. Зі збільшенням міста частка мобільних джерел (в основному автотранспорту) у загальному забрудненні атмосфери збільшується й досягає 60 – 70%.
3.
Розрізняють п'ять видів поглинальної здатності грунтів: механічну, фізичну, фізико-хімічну, або обмінну, хімічну і біологічну. Всі форми поглинальної здатності залежать від колоїдної (мулистої) частини грунту, а дві з них - фізична і фізико-хімічна - пов'язані з колоїдами грунту та їх властивостями.
Механічна поглинальна здатність - це здатність грунту затримувати в своїх порах частки грунтових суспензій. Грунтові суспензії утворюються при стоці і вбиранні води в грунт. Вода, що потрапляє в грунт, містить зважені частинки, різноманітні молекули і йони. Частинки, пересуваючись по системі грунтових пір і ходів разом з водою, поступово застряють в проміжках, що мають менший розмір, ніж вони самі. Це найчастіше відбувається в згинах, глухих кутах. Найбільша кількість частинок затримується у вузьких порах. Таким чином, чим менший розмір грунтових пор, тим більше частинок затримується при просочуванні грунтових суспензій. Камені, наприклад, погано затримують частинки суспензій; в пісках затримуються глинисті частинки, а в суглинистих грунтах - колоїдні частинки і навіть мікроорганізми. Механічна поглинальна здатність грунтів забезпечує високу ступінь очищення грунтових розчинів від зважених часток. Частина їх залишається у верхніх шарах, накопичується і з часом може змінити механічний склад грунту. Ця форма поглинальної здатності грунтів використовується при зрошенні, очищенні водних суспензій в промислових цілях, очищенні питної води.
Фізична поглинальна здатність грунтів - це здатність колоїдних частинок поглинати з грунтових розчинів молекули речовин, що знижують поверхневий натяг водної плівки. При механічному поглинанні суспензії звільняються від частинок і перетворюються в розчини, що містять молекули і йони. Кожна грунтова частинка виявляється оточена водною плівкою. Відомо, що на поверхні частинки молекулярний шар води утримується дуже великими силами, які створюють підвищений натяг водної плівки. Зазвичай натяг водної плівки на межі з повітрям при 0°С дорівнює 75,5 дин/см. Тому чим більше в грунті дрібних частинок, тим більше загальна поверхня водної плівки, а отже і енергія сил поверхневого натягу.
К. К. Гедройц, вивчаючи розчини різних солей, встановив, що речовини можна розділити на дві великі групи: понижуючі поверхневу енергію водних плівок, та ті, що підвищують її. Сила поверхневого натягу водної плівки змінюється при впливі різних кислот і солей. Неорганічні кислоти та їх солі часто підвищують, а органічні кислоти, спирти, алкалоїди та фарби знижують поверхневий натяг водної плівки і тим сильніше, чим більше їх концентрація в грунтовому розчині. Тому розподіл молекул речовин навколо грунтової частинки різниться. Молекули речовин, що знижують поверхневий натяг водних плівок, будуть утримуватися нею - це явище отримало назву позитивна адсорбція. Речовини, що підвищують поверхневий натяг водної плівки, будуть розташовуватися на значній відстані від грунтової частинки - це явище носить назву негативна адсорбція. Таким чином, при просочуванні грунтового розчину речовини, що знижують поверхневий натяг водної плівки, тобто органічні кислоти, спирти, алкалоїди, будуть утримуватися і накопичуватися в грунті, а речовини, що підвищують поверхневий натяг - неорганічні солі, які найчастіше добре дисоціюють, будуть знаходитися в розчині. Зменшення поверхневої енергії водних плівок може відбутися не тільки внаслідок позитивної адсорбції, а й при процесах коагуляції, що супроводжуються зменшенням загальної поверхні грунтових частинок, тобто фізична поглинальна здатність в значній мірі залежить від стану колоїдів грунту.
Фізико-хімічна, або обмінна, поглинаюча здатність грунтів - це здатність головним чином колоїдних (мулистих) частинок утримувати та обмінювати йони з грунтовим розчином. Водний розчин, що оточує грунтові частинки, містить значну кількість речовин, дисоційованому на йони - катіони і аніони (катіони заряджені позитивно, аніони - негативно). Наприклад, в грунтовому розчині можуть перебувати катіони Na +, К +, Mg2 +, Са2 +, Н +, F3 + та аніони CI-, S042-, Р043-, N032-. Грунтові колоїди також мають позитивний (або негативний) заряд, тому частинки, заряджені негативно, а це майже вся основна частина мінеральних і органічних частинок, будуть утримувати катіони, а заряджені позитивно - аніони. Внаслідок того, що грунтові колоїди несуть в основному негативний заряд, в грунтах відбувається переважно поглинання катіонів. Чим більше колоїдних частинок в грунті, тим більше катіонів вони зможуть утримати в поглиненому стані. Катіони утримуються грунтовими частинками досить міцно і можуть бути витіснені тільки в разі їх заміни іншими при зіткненні з грунтовим розчином. Заміна відбувається в результаті обмінних хімічних реакцій. Обмін йонів відбувається дуже швидко і в еквівалентних кількостях, тобто один катіон Са2+ замінюється на два катіона Н+ або К+, причому будь-який катіон грунту може бути заміщений будь-яким катіоном грунтового розчину. Грунтові колоїди найбільш енергійно поглинають Fe3+, Al3+, Н+, Са2+, Mg2+, К+, Na+. Цей ряд написаний у міру убування енергії поглинання. Найчастіше Fe3+ і Аl3+ утворюють складні, комплексні, нерозчинні у воді сполуки. Тому в природних умовах в поглиненому стані знаходяться Н+, Са2+, Mg2+, К+ і рідше Na+, вміст яких залежить від умов і факторів грунтоутворення.
Хімічна поглинальна здатність - це здатність грунтів затримувати катіони і аніони у формі нерозчинних або важкорозчинних сполук. Утворення таких сполук може відбуватися при збільшенні концентрації речовин і випаданні їх в осад, а також в результаті хімічних реакцій, що протікають в грунтовому розчині. Так, важкорозчинні сполуки фосфору з кальцієм утворюються при внесенні суперфосфату в чорноземні грунти. Якщо в грунті присутні гідрати заліза, можуть утворитися фосфати заліза. Важкорозчинні сполуки можуть утворюватися при взаємодії йіонів Са2 +, Mg2 +, Fe3 +, Аl3 + при обмінних реакціях. Таким чином, катіони і аніони можуть затримуватися в грунті. Деяка частина їх дає новоутворення в формі білоочки, псевдоміцелій, вохристих плями, рудякові зерна тощо. Завдяки хімічній поглинаючій здатності в грунтах накопичуються такі елементи живлення, як фосфор і сірка.
Біологічна поглинальна здатність грунтів обумовлена вибірковим поглинанням елементів живлення корінням рослин і мікроорганізмами. Закріплені у формі органічної речовини елементи живлення надходять в грунти і накопичуються в них. Біологічна поглинальна здатність грунтів забезпечує закріплення азоту і всіх найважливіших елементів живлення у найбільш вигідних для рослин співвідношеннях. Вона має особливо велике значення для еродованих, молодих, слаборозвинених і легких за механічним складом грунтів.
4.
Сучасні міста діляться на малі (до 50 тис. жителів), середні (50-100 тис.), великі (100—250 тис.), надвеликі (250—500 тис.), найбільші (500 тис.—1 млн) і міста-мільйонери (понад 1 млн жителів).
В результаті виникли урбоекологічні проблеми. Це - збільшення народонаселення на планеті - в середньому на 2% за рік. Для порівняння: у 1800 році в містах мешкало 3% населення планети, у 1900 - вже 13,6, 1950 р. - 30%, 1970 р. - 40, в 1980 р. - 44%, а на кінець 1999 р. близько 65%. З 1750 до 1900 рр. чисельність населення на планеті збільшилася в 2 рази, а видобуток енергетичних ресурсів - у 10 разів. З 1900 рр. до 1970 років чисельність населення зросла ще у 2 рази, а видобуток енергії - в 13 разів. Отже, темпи росту отримання енергії значно випереджають зростання народонаселення, що зменшує кількість ресурсів доступних для нас і потребує використання ГМО, шкідливий вплив якого досліджується сьогодні.
Розміщення населення, з однієї сторони, впливає на покращення життя населення, з іншої – приводить до витіснення природних систем штучним шляхом забруднення середовища, підвищення хімічного, фізичного і психологічного навантаження на організм людини.
Демографічні негативні наслідки виражаються в нестійкості сім’ї, у зниженні природного приросту населення, погіршенні здоров’я. Економічні виражаються в збільшенні витрат на соціальну інфраструктуру, охорону навколишнього середовища, у транспортних витратах. До соціальних наслідків належать більші витрати на переміщення до місця роботи, до місць відпочинку, ослаблення соціального контролю, зростання поведінки, що відхиляється від норми, зростання соціальної напруженості. Соціально-психологічні витрати — це ослаблення родинних зв’язків, анонімність спілкування й пов’язана з ними самотність, зростання емоційних психологічних навантажень. Екологічні — руйнування навколишньої природи, забруднення води, повітря й т. п
5.
Клімат – це сукупність і послідовна зміна всіх можливих у даній місцевості станів атмосфери (умов погоди), що формуються в результаті впливу різних кліматоутворюючих факторів.
Клімат міста – це клімат невеликого району земної території, де під впливом особливостей створюваних концентрацією людей відбувається зміна мезо- і мікроклімату. Усередині міста, у міському середовищі, значення набувають містобудівні фактори.
До них відносяться:
технологічні процеси індустрії й енергетики, робота міського транспорту;
промислова, житлова і культурно-побутова забудова різної поверховості;
інженерні спорудження різного призначення;
вулиці, площі, спортивні й ігрові площадки зі штучними покриттями.
Мікрокліматичні умови впливають як на вибір території для всього населеного місця в цілому, так і на планувальне рішення міської території, особливо на його функціональне зонування.
Велике місто, як правило, характеризується певними мікро- кліматичними особливостями [78]:
1. Спостерігаються відмінності термічного режиму (формування у місті, так званого острова тепла – ОТ);
2. Наявність специфічної циркуляції – сільського бризу (що утворюється за безвітряної погоди внаслідок існування острову тепла);
3. Зміна вітрового режиму міста;
4. Зниження відносної вологості у місті (формування сухого острову);
5. Особливості у формуванні режиму хмарності над окремими частинами міста;
6. Зростання кількості опадів та випадків туманів;
7. Зменшення тривалості залягання снігового покриву.