Земельний кадастр підручник Ступінь

Дані обліку якості земель за кількістю показників дуже об’ємні. У повному обсязі ще не вдалося їх відобразити в наявній земельно-кадастровій інформації. Ці дані містять інформацію щодо якості сільськогосподарських земель за низкою показників. Зокрема, нині ще не відображається інформація про забруднення ґрунтів пестицидами, гербіцидами, нітратами, важкими металами і радіонуклідами.

Щодо характеристики якості лісових угідь і земель населених пунктів, то земельно-кадастрова інформація ще не має таких даних через відсутність проведених робіт.

Щодо характеристики лісових угідь, то її подають у системі державного лісового кадастру. Він містить низку документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та внесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства й оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді [18, с.95]. Тому в системі державного земельного кадастру характеристика лісових угідь повинна даватися не за типом лісу, а за типом ґрунту, що має враховуватися в економічній оцінці лісового фонду.

Як зазначено в Положенні про порядок ведення державного земельного кадастру, економічну оцінку земель лісового фонду проводять на основі нормативів економічного ефекту від водоохоронних, кліматорегулювальних, захисних та інших корисних природних властивостей лісів, а також їх лісосировинного значення.

Тому в земельно-кадастровій інформації, яка використовуватиметься в лісовому кадастрі, мають значення дані про тип ґрунту. Вони впливають на обсяг лісової сировини, який економічно оцінює лісовий фонд.

Коли йдеться про землі населених пунктів, то дані обліку якості земель мають важливе значення для зонування території, розподілу земель за формами власності, плати за них. Останніми роками набувають поширення експериментальні обстеження земель з метою одержання даних для проведення грошової їх оцінки. Ці роботи передбачають ґрунтові обстеження, за даними яких встановлюється генетичний тип ґрунтів для обчислення розміру грошової оцінки. У зв’язку з ним, на нашу думку, земельно-кадастрові дані щодо характеристики земель населених пунктів повинні обмежуватися лише відомостями про генетичний тип ґрунту та його площу. Що стосується характеристики земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурами, об’єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, то це входить до функцій містобудівного кадастру.

Як показує аналіз даних обліку якості земель у складі державного земельного кадастру, він забезпечує одержання необхідних і вірогідних відомостей для виконання важливих завдань регулювання земельних відносин у країні. Зважаючи на таке, інформація про якісний стан земель багатогранна і об’ємна, необхідно для її одержання суворо дотримуватися принципу

51

економічності даних. У нинішніх умовах це має дуже важливе значення, оскільки коштів на виконання цих робіт у необхідних обсягах бракує. Це, на нашу думку, вимагає перегляду пункту 19 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, в якому зазначено, що звітні дані про якість земель складаються раз на п’ять років. Враховуючи досвід зарубіжних країн з ринковою економікою, де таким роботам приділяють велику увагу, доцільно обліковувати якість земель в Україні не через 5, а через 15 років.

Усебічні дані обліку якості земель як база для бонітування ґрунтів становлять порівняльну оцінку ґрунтів за основними природними властивостями, що мають сталий характер й істотно впливають на урожайність сільськогосподарських культур у конкретних природно-кліматичних умовах. Таким чином, сфера застосування даних бонітування ґрунтів обмежується потребами лише сільськогосподарського виробництва.

Суцільні роботи з бонітування ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення в Україні вперше проведені в 1993 році. Бальна оцінка характеризувала агровиробничі групи ґрунтів за такими природними властивостями, як глибина генетичного горизонту, вміст гумусу, вміст фракцій фізичної глини, кислотність та ін. Як зазначено в методичних рекомендаціях із проведення бонітування ґрунтів в Україні, його дані слугують для встановлення розмірів плати за землю і вартісної оцінки.

В Україні проведене загальне і часткове бонітування ґрунтів. Загальне бонітування провели за основними природними властивостями. Вони характеризують ґрунт як природно-історичне тіло, що задовольняє усереднені потреби всіх сільськогосподарських культур у поживних речовинах і волозі в конкретних умовах повітряного, теплового і водного режимів. Часткове бонітування ґрунтів проведене за природними властивостями, що якнайповніше повно корелюють з урожайністю озимої пшениці, озимого жита, вівса, кукурудзи на зерно, соняшнику, цукрового буряку, картоплі, льону.

На цьому етапі регулювання земельних відносин практичного значення набули дані загального бонітування ґрунтів, які застосовують для визначення грошової оцінки на рівні земельних ділянок через диференціацію за балом бонітету до грошової оцінки та бала бонітету у сільській раді.

У наступні роки, коли будуть сформовані і функціонуватимуть нові сільськогосподарські підприємства, важливу роль відіграватимуть дані часткового бонітування ґрунтів у вирішенні питань розміщення посівів сільськогосподарських культур на відповідних землях, планування урожайності культур, орендної плати за землю у натуральному виразі тощо.

Земельно-кадастрова інформація характеризується даними економічної оцінки земель та грошовою оцінкою земельних ділянок. Таким чином, економічна оцінка земель має два види: 1) відносна економічна оцінка в балах; 2) грошова оцінка в гривнях. Якщо відносну економічну оцінку земель в Україні проводять ще з 70-х років ХХ ст. і мають результати двох її турів у 1980 і 1988 роках, то грошову оцінку земель започаткували недавно. Так, 23 лютого 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України затвердили "Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених

52

пунктів (тимчасову) з доповненнями 31 жовтня 1995 р., а 30 травня 1997 р. затвердили постановою Кабінету Міністрів України Методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів).

Матеріали відносної економічної оцінки земель України, проведеної у 1988 р., базуються на багаторічних статистичних даних про урожайність культур і затрати на їх вирощування. За вартістю валової продукції, урожайністю, окупністю затрат і диференціальним доходом, які характеризують продуктивність, ефективність використання і дохідність земель, оцінено їх у балах. Така оцінка загальна і часткова. Остання вказує на ефективність, точніше, придатність для вирощування основних сільськогосподарських культур. Ці дані, як і дані часткового бонітування ґрунтів, мають однакове практичне застосування.

Утім, нині це стосується лише загальної економічної оцінки земель. Її дані про рентний диференціальний дохід беруться за основу в обчисленні грошової оцінки земель. Такий методичний підхід до грошової оцінки земель за даними їх дохідності в минулому викликає у фахівців сумнів щодо фактичної цінності землі. У зв’язку з цим виникає низка запитань. По-перше, чи виправдовує себе колишня методика визначення показників економічної оцінки земель, серед яких має застосування тільки диференціальний дохід для обчислення грошової оцінки? Можливо, є простіший шлях до цього. По-друге, чи можуть нинішні економічні показники використовуватися в розрахунках диференціального доходу, коли в умовах економічної кризи він має від’ємне значення? За цієї обставини результатом грошової оцінки земель може бути від’ємне число, що не має логічного смислу. По-третє, за економічної кризи визначений законодавством строк оновлення вихідної статистичної інформації для економічної оцінки земель (через 4-5 років) не може бути реальним.

Регулювання земельних відносин на сучасному етапі вимагає практичного застосування грошової оцінки земель переважно в таких двох важливих сферах: 1) в оподаткуванні за використання земель; 2) в купівліпродажу земель. В обох випадках грошова оцінка базується на нормативній, розрахунковій дохідності землі. Однак, коли здійснюється купівля-продаж землі, її оцінка може проводитися за ринковими цінами. Нині таку оцінку землі називають комерційною експертною оцінкою [13].

Для визначення ринкової ціни землі застосовують способи аналогів, прибутковості, витрат. Способом аналогів ринкову ціну землі визначають порівнянням предмета оцінки з аналогічними об’єктами, які нещодавно було продано або запропоновано на продаж. Спосіб прибутковості уразі продажу землі базується на очікуваному майбутньому чистому прибутку від її використання з урахуванням прибутку на інвестування за даними ринку. Спосіб витрат застосовують для визначення ринкової ціни лише забудованих земель; вартість об’єкта визначають через оцінку поточних витрат на заміщення існуючих будівель аналогічними з такими самими функціональними характеристиками з урахуванням усіх видів зносу і додаванням до отриманого результату оцінки ринкової вартості земельної ділянки.

53

Отже, можемо дійти певних висновків щодо ведення бонітування ґрунтів, економічної і грошової оцінки земель як єдиного процесу оцінки земель. На нашу думку, проведені часткове бонітування ґрунтів і часткова економічна оцінка земель мають однакове практичне застосування. За їх даними необхідно згрупувати всі оцінені сільськогосподарські угіддя у класи (групи) придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур і відобразити це на картографічних матеріалах. Практично така оцінка земель має разовий характер.

Щодо загального бонітування і загальної економічної оцінки земель, то їх необхідно проводити періодично, але не рідше одного разу на 15 років. Повторні роботи з бонітування ґрунтів не становлять труднощів за наявності матеріалів нових обстежень ґрунтів. Значно складніші повторні роботи з економічної оцінки земель, особливо в періоди з несприятливими економічними умовами. Можливо, саме в цей час дані економічної оцінки земель можна залишати на рівні попереднього періоду або індексувати до середнього індексу цін.

Як свідчить практика сільського господарства, економічна оцінка земель завжди викликає дискусії щодо вірогідності методики її проведення та одержаних результатів. Можна погодитися з тим, що не завжди фактичні показники урожайності культур і затрат на їх вирощування відповідають цінності землі, зумовленій як природною, так і штучною родючістю ґрунту. Нині практично неможливо вичленити природну родючість ґрунту зі штучної; маємо загальну економічну родючість. І коли припустити, що в попередні періоди був більш-менш однаковий рівень інтенсифікації землеробства, то різну абсолютну урожайність культур можна пояснити різною природною родючістю, а штучна родючість рівномірно збільшувала урожай на різних землях за рахунок середніх однакових капіталовкладень. Виходить, що економічна оцінка земель як засобу виробництва поєднує їх економічну оцінку за природною родючістю та економічну оцінку за штучною родючістю.

Усе це дає право запропонувати таку методику грошової оцінки земель, яка базується на нормативному розмірі доходу, диференційованому до бала бонітету ґрунту. Для цього насамперед необхідно визначити показник грошової оцінки земель на загальнодержавному рівні, а потім диференціювати його за балами бонітету для кожної земельної ділянки. Це відображатиме її нормативну грошову оцінку. Для одержання фактичної грошової оцінки земель потрібно ввести поправні коефіцієнти на технологічні властивості земель (місце розташування, рельєф, контурність, енергоємність, кам’янистість). Цей метод значно знижує затрати на виконання оцінних операцій і забезпечує об’єктивні дані про грошову оцінку земель у період між проведенням повторних робіт.

Отже, державний земельний кадастр в Україні становить єдину систему всебічних даних про землю. Він забезпечує необхідною і вірогідною інформацією всіх споживачів, задовольняючи виробничі потреби, пов’язані з використанням землі. У цьому аспекті важливе значення має постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 року № 1355 Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру

54

[83]. У ній передбачено комплекс заходів, спрямованих на автоматизацію інформаційно-технологічних процесів, пов’язаних з оперативним веденням і використанням даних державного земельного кадастру.

Ведення державного земельного кадастру в автоматизовану режимі на базі широкого використання комп’ютерної техніки потребує розробки і впровадження текстової земельно-кадастрової документації на вихідному (базовому) рівні. Одержані тут дані узагальнюватимуться і вестимуться в автоматизованому режимі на рівні району, області, автономної республіки, країни.

Враховуючи зростаючі вимоги до технології виконання робіт та якості земельно-кадастрової інформації, Держкомзему України доцільно провести аналіз підготовки фахівців із земельного кадастру у вищих навчальних закладах і сконцентрувати їх підготовку там, де є належна навчально-методична база і кваліфіковані науково-педагогічні кадри.

Контрольні питання

1.Розкрити зміст державного земельного кадастру.

2.У чому полягає призначення державного земельного кадастру?

3.На які види поділяється земельний кадастр залежно від змісту і порядку його проведення?

4.Яке завдання основного земельного кадастру?

5.Що таке поточний земельний кадастр?

6.Від чого залежить точність земельно-кадастрових робіт?

7.Назвати основні принципи земельного кадастру.

8.З чим пов`язане розширення змісту земельного кадастру?

9.З якою метою створюється автоматизована система ведення державного земельного кадастру?

55

РОЗДІЛ 3. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ЯК ОБ`ЄКТ ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ

3.1. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ КАТЕГОРІЇ

Об’єктом державного земельного кадастру є земельні ресурси країни,

тобто всі землі в межах території України, включаючи острови та землі, зайняті водними об’єктами, які є власністю українського народу.

Для ведення державного земельного кадастру враховують адміністративно-територіальне розміщення земель, їх цільове призначення, господарське використання, якісний стан та оцінку.

Згідно із Земельним кодексом України повноваженнями в галузі земельних відносин наділені Верховна Рада України, й Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, Кабінет Міністрів України і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, центральні органи виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів, земельних ресурсів та місцеві державні адміністрації. Для виконання своїх функцій їм необхідна інформація про класифікацію земель, правовий режим земельних ділянок, їх кількісну і якісну характеристику та оцінку.

Класифікація земель передбачає їх розподіл за найбільш характерними ознаками. За земельним законодавством України такою ознакою є цільове призначення земель, під яким розуміємо їх нормативне цільове використання, тобто встановлений у нормативному порядку правовий режим використання земель, або їх правовий статус, залежно від видів діяльності суб’єктів права власності на землю та права користування землею або суспільних інтересів.

Раціональне використання земельної ділянки є похідним щодо її цільового призначення, адже, лише оперуючи чітко встановленою метою експлуатації землі, можна розробляти перелік конкретних методів її використання, визначити особливості розміщення продуктивних сил у межах ділянки, встановлювати склад земельних угідь, а також здійснювати контроль за раціональним землекористуванням тощо. Таким чином, цільове призначення визнають основним джерелом обов’язків землекористувача, а отже, особливо важливою характеристикою земельної ділянки.

По суті, саме встановлюючи цільове призначення земель, держава забезпечує їх особливу охорону як основного національного багатства, реалізуючи, таким чином, положення статті 14 Конституції України [33].

Земельна ділянка, на відміну від інших об’єктів права власності, щодо яких власник має право здійснювати будь-які дії (знищувати, псувати, споживати тощо), повинна використовуватися лише відповідно до її цільового призначення, причому навіть невикористання ділянки також є правопорушенням.

Загалом під цільовим призначенням земельної ділянки належить розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), що забезпечує реалізацію права користування земельною ділянкою таким способом, який відповідатиме суспільним інтересам і не завдаватиме шкоди навколишньому природному середовищу [40].

56

За цільовим призначенням землі України поділяють на дев’ять категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення [21].

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.

Землі до тієї чи іншої категорії відносять на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель може відбуватися за рішенням цих органів про передачу земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель можуть призвести до таких наслідків: рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок фізичним і юридичним особам та угоди щодо земельних ділянок можуть бути визнані недійсними; може бути відмовлено у державній реєстрації земельних ділянок або визнано її недійсною.

Фізичні та юридичні особи, винні у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, можуть бути притягнуті до відповідальності відповідно до закону.

Серед земель України найбільшу площу – 40378,2 тис. га – займають землі сільськогосподарського призначення, які є найціннішим ресурсом держави і забезпечують основні потреби суспільства.

Землями сільськогосподарського призначення вважають землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передають у власність чи надають у користування: громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науководослідним установам і навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей,

57

пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян – для ведення підсобного господарства.

Переважна більшість земель сільськогосподарського призначення перебуває у власності і користуванні громадян, яким земельні ділянки надають для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Належати на праві власності землі сільськогосподарського призначення можуть сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на землю цих підприємств може набуватися через внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договором купівліпродажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Землі сільськогосподарського призначення надають у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам і навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей і пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Несільськогосподарські підприємства, установи й організації, релігійні організації та об’єднання громадян можуть набувати у власність або в оренду землі сільськогосподарського призначення для ведення підсобного господарства. Несільськогосподарські підприємства, організації, установи використовують надані їх землі з метою виробництва сільськогосподарської продукції для поліпшення постачання робітників і службовців, їдалень, шкіл, дитячих установ, лікарень, будинків перестарілих та інвалідів, санаторіїв, будинків відпочинку та ін.. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть використовувати землі цієї категорії для ведення особистого селянського господарства, індивідуального або колективного садівництва лише на умовах оренди.

Земельний кодекс України закріплює пріоритет земель сільськогосподарського призначення. Землі, визнані в установленому порядку придатними для потреб сільського господарства, насамперед належить надавати для сільськогосподарського використання. Придатність земель для потреб сільського господарства визначають землевпорядні фонди на підставі даних державного земельного кадастру. Для несільськогосподарських цілей землі сільськогосподарського призначення можуть вилучати тільки тоді, коли немає інших земель.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовують для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови використовують відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і

58

норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Окрему категорію становлять землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Землями природно-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Їх виділяють для збереження природного розмаїття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим природно-заповідний фонд охороняється законодавством України як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Він охоплює природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва).

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, та земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.

Нині в Україні природний або близький до нього стан мають ландшафти близько 12,7% території країни. Загалом природно-заповідний фонд України станом на 01.01.2001 р. мав у своєму складі 6939 територій і об’єктів загальною площею 2508,7 тис. га, що становило 4,16% її території.

Щоб запобігти негативному антропогенному впливу на довкілля, держава взяла на себе одне з найважливіших завдань щодо охорони і відтворення

заповідної справи. Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду і відтворення його природних комплексів та об’єктів визначає Закон України “Про природно-заповідний фонд України”. Для реалізації положень цього закону створено службу державної охорони природно-заповідного фонду.

Останніми роками значно розширено мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду державного та місцевого значення. Однак дві третини видів природних ландшафтів не представлені у природно-заповідному фонді. Це треба брати до уваги, створюючи нові об’єкти цього фонду.

Надзвичайно важливим у галузі охорони природи та заповідної справи є Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 рр.” У програмі запропоновано

59

змінити структуру земельних угідь України за рахунок зменшення оброблюваних земель та відповідного збільшення відновлених природних ландшафтів, тобто переходу до збалансованого природокористування. Таким чином, площу природно-заповідного фонду заплановано збільшити до 10,4% від площі всіх земель.

Землями оздоровчого призначення вважають землі, які мають природні лікувальні властивості. Їх використовують або можуть використовувати для профілактики захворювань і лікування людей. На цих землях заборонена діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може вплинути на їх природні лікувальні властивості. Для забезпечення режиму природоохоронних земель і земель оздоровчого призначення передбачене створення охоронних зон, округів і зон санітарної охорони. У межах зони та округу санітарної охорони заборонена передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам, діяльність яких не забезпечує охорону природних лікувальних властивостей і сприятливі умови для відпочинку населення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовують для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших будинків стаціонарної рекреації. На цих землях заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на їх природний стан.

В Україні зосереджені значні оздоровчо-рекреаційні ресурси. Територія оздоровчо-рекреаційної мережі займає близько 7,7 млн. га, що становить 12,7% території України.

Землями історико-культурного призначення вважають землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, могили, пов’язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюють охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на дотримання режиму використання цих земель. Правові, організаційні і соціально-

60