Державні геодезичні мережі

4. Державні геодезичні мережі та їх призначення.

4.1. Геодезичні мережі, їх призначення, класифікація.

Побудова Державної геодезичної мережі включає такі основні види робіт:

•проектування;

•рекогностування і побудова геодезичних пунктів;

•вимірювання елементів мережі;

•математичне опрацювання результатів вимірювань;

•складення каталогів геодезичних пунктів;

•ведення банку геодезичних даних;

•виконання моніторингу Державної геодезичної мережі.

Геодезична мережа – мережа точок, закріплених на земній поверхні, положення яких визначено в загальній для них системі геодезичних координат. Пункти закріплюються на місцевості за допомогою геодезичних знаків.

За геометричною суттю розрізняють геодезичні мережі:

·Планові

·Висотні

·Просторові

Планові – в результаті обробки вимірів обчислюють координати пунктів на прийнятій поверхні відносності ( на еліпсоїді планові координати:широта і довгота).

Висотні – отримують висоти пунктів відносно якоїсь відлікової поверхні.

Просторові – визначають координати (положення) пунктів в трьохмірному просторі (3D), тобто в Декартовій системі координат.

Державна геодезична мережа – це сукупність пунктів мережі, рівномірно розміщених на території України і закріплених на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження та стійкість у плані та за висотою протягом тривалого часу. Ці пункти рівномірно розташовані на території України і визначені в єдиній системі координат. Класи ДГМ України визначаються інструкцією. Складовими частинами ДГМ є планова і висотна геодезичні мережі, пункти яких суміщені або мають між собою надійний геодезичний зв’язок. Планова геодезична мережа складається з: астрономо-геодезичної мережі 1 класу; геодезичної мережі 2 класу; геодезичної мережі згущення 3 класу. Висотна геодезична мережа складається з: нівелірної мережі I та II класів; нівелірної мережі III та IV класів.

Геодезичні мережі згущення – геодезичні мережі, створювані як розвиток мереж більш високого класу. Ці мережі розвиваються на основі пунктів державної геодезичної мережі шляхом переходу від загального до часткового (від вищого розряду до нижчого), збільшуючи щільність пунктів геодезичної мережі для створення можливості виконання зйомок великих масштабів і безпосереднього рішення маркшейдерських задач. Початковими пунктами для розвитку мереж згущення 1-го розряду служать пункти державної геодезичної мережі 1-4-го класів, а мереж 2-го розряду – пункти державної геодезичної мережі і мереж згущення 1-го розряду.

Геодезична мережа згущення, побудована для виконання топографічної зйомки, називається знімальною геодезичною мережею.

Побудова планової геодезичної мережі. Астрономо-геодезична мережа 1-го класу (АГМ-1).

АГМ-1 будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з системи рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від одного 50-150 кілометрів.

Частина пунктів являє собою постійно діючі (перманентні) станції супутникових радіонавігаційних спостережень та астрономо-геодезичні обсерваторії на яких виконують комплекс супутникових, астрономо-геодезичних, гравіметричних та геофізичних спостережень, що забезпечують безперервне відтворення загально земної геодезичної системи координат та редукування результатів спостережень і координатних визначень на єдину епоху з врахуванням релятивістських ефектів, припливних та інших рухів земної кори.

Решта пунктів АГМ-1 – це фундаментально закріплені на місцевості пункти, положення яких періодично визначається в рамках довгострокової програми функціонування ДГМ.

Просторове положення пунктів АГМ-1 визначається методами супутникової геодезії в системі координат ETRS-89

Кожен пункт АГМ-1 повинен бути зв’язаним з супутниковими радіонавігаційними вимірюваннями, не менш як із трьома сусідніми пунктами мережі, найближчою постійно діючою перманентною станцією.

Пункти АГМ-1 повинні бути вставлені в мережу високоточного нівелювання 1-го чи 2- го класів, що дозволяє визначати перевищення нормальних висот між сусідніми пунктами , з середньою квадратичною похибкою не більше 5 сантиметрів.

На кожному пункті АГМ-1 виконуються і періодично повторюються визначення відхилень вискових ліній з С.К.П. = 0,5".

Астрономічні довготи і широти, які визначаються на пунктах АГМ-1 обчислюються в екваторіальній астрономічній системі координат, що відповідає фундаментальному зоряному каталогу на епоху загального врівноваження ДГМ і приводяться до міжнародного умовного початку системи астрономічних довгот міжнародного бюро часу.

Геодезична (планова) мережа 1 класу (далі – ГМ-1) будується у формі однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається із системи рівномірно розміщених по території країни геодезичних пунктів, віддалених один від одного на 30-50 кілометрів. Довкола великих міст і промислових районів відстань між геодезичними пунктами ГМ-1 становить 20 40 кілометрів.

ГМ-1 є геодезичною основою для побудови геодезичних мереж 2 і 3 класу, геодезичних мереж спеціального призначення і забезпечення подальшого підвищення точності Державної геодезичної мережі з використанням методів супутникової геодезії.

Система координат, яка задається геодезичними пунктами ГМ-1, зв’язана із станціями української постійно діючої (перманентної) мережі спостережень глобальних навігаційних супутникових систем та аналогічними геодезичними пунктами іноземних держав у рамках узгоджених наукових проектів міжнародного співробітництва.

Просторове положення геодезичних пунктів ГМ-1 визначається винятково методами супутникових геодезичних спостережень у загальноземній, європейській та референцній системах координат з відносною похибкою р/р = 1:106.

Кожний геодезичний пункт ГМ-1 повинен бути зв’язаний геодезичними вимірюваннями не менш як з трьома суміжними пунктами зазначеної мережі.

Нормальні висоти пунктів ГМ-1 визначаються геометричним нівелюванням або GPSнівелюванням. GPS-нівелювання виконується відносними методами супутникової геодезії з урахуванням висот квазігеоїда, визначених за результатами супутникових геодезичних спостережень, з урахуванням результатів гравіметричних вимірювань, які забезпечують середню квадратичну похибку взаємного положення пунктів за висотою не більше 0,05 метра.

У гірській і важкодоступній місцевості нормальні висоти можуть визначатися тригонометричним нівелюванням або GPS-нівелюванням. У такому разі середня квадратична похибка визначення взаємного положення суміжних пунктів за висотою не повинна перевищувати 0,1 метра.

Державна геодезична мережа 2-го класу є мережею згущення ДГМ 1- го класу та служить як вихідна для побудови мереж спеціального призначення та мереж 3-го класу.

Ця мережа будується однорідною за точністю і складається з рівномірно розміщених пунктів 1-го та 2-го класів, побудованих згідно з умовами основних положень про ДГМ СССР

1954-1961рр. і нових пунктів, що визначаються згідно діючого на цей час положення про створення ДГМ.

Нові пункти геодезичної мережі 2 класу розміщуються на відстані 8 - 12 км один від одного, а на території міських населених пунктів, великих промислових об'єктів – 5 - 8 км, їх положення визначається, як правило, відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами, які забезпечують точність визначення взаємного

положення пунктів з середньоквадратичними помилками величиною 0,03 – 0,05 метра при середній довжині сторін 10 кілометрів.

За вихідні пункти для визначення координат пунктів геодезичної мережі 2 класу приймаються пункти АГМ-1. Група нових пунктів геодезичної мережі 2 класу, що визначаються, повинна мати зв'язок не менш ніж з трьома пунктами АГМ-1.

Нормальні висоти марок верхніх центрів пунктів геодезичної мережі 2 класу повинні визначатись геометричним нівелюванням, яке забезпечує точність взаємного положення пунктів за висотою з середньоквадратичною помилкою не більше 0,05 метра, а в гірській місцевості – 20 см.

ДГМ 3-го класу є мережею згущення 2-го класу та служить як вихідна для побудови мережі 4-го класу та для створення знімальної основи великомасштабних топографічних та кадастрових зйомок, ця мережа включає пункти 3-го та 4-го класів побудованих згідно з умовами основних положень про ДГМ СССР 1954-1961рр. і нових пунктів, що визначаються згідно діючого на цей час положення про створення ДГМ.

Нові пункти геодезичної мережі згущення 3 класу визначаються відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами. При цьому середньоквадратична помилка визначення взаємного положення пунктів в плані повинна бути не більше 0,05 метра.

Вихідними пунктами для побудови геодезичної мережі згущення 3 класу служать пункти астрономо-геодезичної мережі 1 класу і геодезичної мережі 2 класу.

Нормальні висоти марок верхніх центрів пунктів геодезичної мережі згущення 3 класу повинні визначатись геометричним нівелюванням, яке забезпечує точність взаємного положення пунктів за висотою з середньоквадратичною помилкою не більше 0,05 метра, а в гірській місцевості 20 см.

На всіх нових пунктах ДГМ 2-го та 3-го класу встановлюється 2 орієнтирних пункти на відстані від 0,5 до 1 км. з обов’язковою видимість (земля-земля) між пунктом мережі та ОРП (орієнтирний пункт).

ДГМ створюється для вирішення в інтересах господарської діяльності, науки та оборони країни таких основних завдань:

•встановлення єдиної геодезичної системи координат та висот на території країни;

•геодезичне забезпечення картографування території країни, акваторій морів та внутрішніх водойм;

•геодезичне забезпечення вивчення природних ресурсів та ведення державних кадастрів;

•забезпечення вихідними геодезичними даними засобів наземної, морської і аерокосмічної навігації, аерокосмічного моніторингу навколишнього середовища;

•вивчення фігури і гравітаційного поля Землі та їх змін у часі;

• вивчення геодинамічних явищ та сучасних вертикальних рухів земної поверхні;

•вивчення зон деформацій земної поверхні для уточнення карт загального сейсмічного районування;

•вивчення рухів полюсів та нерівномірності обертання Землі;

•метрологічне забезпечення високоточних технічних засобів визначення

місцеположення і орієнтування.

Вище вказані осні завдання, які вирішуються за допомогою ДГМ. Нижче виконаємо розподіл цих задач на ті, які дозволяють інтегрувати ДГМ у загальну світову мережу та ті, які вирішуються в межах нашої країни. Положення пунктів ДГМ визначаються у двох системах координат: загальноземній WGS-84 (еліпсоїд….) та референсній YCK-2000 (еліпсоїд Красовського) між якими встановлюється однозначний зв'язок за рахунок параметрів взаємного перетворення (3 кути обертання, 3 параметри зміщення по X;Y;Z;, масштабний модуль). Така інтеграція ДГМ в світову глобальну мережу дає змогу визначати наступні наукові та науково-інженерні задачі:

1.Уточнення фундаментальних сталих Землі (a – велика піввісь еліпсоїда, f – стиснення еліпсоїда, qm – добуток гравітаційної сталої на масу Землі (фундаментальна стала), w – кутова швидкість Землі).

2.Вивчення фігури гравітаційного поля Землі.

3.Дослідження руху полюсів Землі.

4.Визначення загально єдиної системи геодезичних (B,L,H), геоцентричних або просторових (X,Y,Z) координат.

5.Визначення розміщення референц-еліпсоїда відносно загально земного еліпсоїда.

6.Визначення переміщень та деформації літосферних плит земної кори (вертикальні, горизонтальні).

На локальному рівні в межах території України ДГМ призначене для вирішення

наступних важливих задач:

1.Детальне вивчення фігури і гравітаційного поля Землі та їх зміни в часів в межах території держави.

2.Розповсюдження єдиної системи координат та висот на території України.

3.Вирішення за допомогою геодезичних методів різних наукових, інженерних, військових та господарських задач.

4.2.Необхідна щільність і точність побудови ДГМ.

Кількість пунктів ДГМ на території України: 806 – геодезичних пунктів 1 класу; 6467 – геодезичних пунктів 2 класу; 11069 – геодезичних пунктів 3 класу; 13662 – геодезичних пунктів 4 класу;

9023 – реперів I классу;

8489 – реперів II классу.

Середня щільність геодезичних пунктів повинна становити не менше одного пункту на 30 кв. кілометрів. Подальше збільшення щільності геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі здійснюється за результатами обґрунтованих розрахунків виходячи з конкретних завдань топографо-геодезичної та картографічної діяльності на конкретній території.

Для геодезичного забезпечення топографічної зйомки встановлюються такі норми щільності геодезичних пунктів та реперів Державної геодезичної мережі:

•у масштабі 1:25000 та 1:10000 – один пункт на 30 кв. кілометрів та один репер на трапецію масштабу 1:10000;

•у масштабі 1:5000 – один пункт на 20-30 кв. кілометрів та один репер на 10-15 кв. кілометрів;

•у масштабі 1:2000 і більше – один пункт на 5-15 кв. кілометрів та один репер на 5-7 кв.

кілометрів.

Для топографічної та кадастрової зйомки в масштабі 1:2000 і більше як доповнення до геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі визначаються пункти геодезичних мереж згущення та знімальних геодезичних мереж.

У разі використання супутникових геодезичних методів для визначення геодезичних пунктів знімальних геодезичних мереж можливе обґрунтоване зменшення щільності геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі.

Для розв’язання наукових завдань геодезії астрономо-геодезичну мережу необхідно побудувати з найвищою точністю, яка досягнута при масових вимірюваннях. Для поетапного картографування території країни в масштабах 1:100000 - 1:50000, 1:25000 - 1:10000, 1:5000 - 1:2000 державна геодезична мережа за точністю повинна забезпечувати топографічне знімання найбільш крупного масштабу, тобто 1:2000.

Точність ДГМ станом на 1997 р:

Переваги: велика кількість надлишкових вимірів, простий польовий контроль вимірів (сума кутів у трикутнику повинна дорівнювати 180°), висока точність визначення взаємного розміщення сусідніх пунктів мережі тощо.

Метод полігонометрії.

Також відноситься до класичних методів, активно використовується сьогодні, особливо для побудови геодезичних мереж в містах, заліснених територій. Найбільше використовувався у 60-хроках (з’явилась можливість швидко вимірювати лінії).

Відомо:4 пункти, 2 азимути, всі кути, всі лінії.

Переваги: більша оперативність і економічність при застосуванні на заліснених та забудованих територіях.

Недоліки: менша точність порівняно з тріангуляцією через меншу кількість надлишкових вимірів (точність полігонометрії буде меншою ніж точність тріангуляції при однаковій кількості пунктів).

Метод трилатерації.

Даний метод як і метод тріангуляції передбачає створення на місцевості мережі трикутників, геодезичних чотирикутників, центральних систем в яких міряються не кути, а довжини сторін. В трилатерації також визначають азимути кількох сторін. З розвитком світлота рідіо-віддалемірних систем цей метод набував ширшого розповсюдження особливо для вирішення інженерно-геодезичних задач. Проте для створення мережі 1-го та 2-го класу цей метод не використовується з таких причин:

•Відсутність контролю виміру відстані мережі (немає надлишкових вимірів).

•Економічна невигідність.

•Точність передачі азимутів в мережі є меншою ніж в мережі тріангуляції. Комбінований метод. Полягає в тому, що одночасно використовують тріангуляцію,

трилатерацію і полігонометрію. Супутниковий метод.

Дана методика має ряд суттєвих переваг над класичними методами:

•Можливість передачі координат на будь-які відстані з оперативністю і точністю недоступною для класичних методів.

•Відсутність вимог взаємної видимості між сусідніми точками (пунктами), що значно зменшує економічні затрати.

•З появою супутникових методів послабились вимоги щодо щільності пунктів вихідної (опорної) мережі( зменшення їх кількості).

•Через невелику вагу супутникових приймачів значно спростилась робота у важкодоступних районах.

•Високий рівень автоматизації та захисту від помилок користувача.

•Роботи проводяться незалежно від погодних умові часу (ніч чи день, дощ чи вітер).

•З’явилась можливість об’єднання планових та висотних геодезичних мереж.

•Можливість заміни нівелювання нижчих класів (наприклад нівелювання 4-го класу) GPS-нівелюванням.

4.4.Сучасна нівелірна мережа України. Класифікація та основні характеристики нівелірних мереж.

Висотна геодезична нівелірна мережа поділяється на: нівелірні мережі I, II класів;

нівелірні мережі III і IV класів.

Лінії нівелювання I та II класів є головною висотною основою України, яка встановлює єдину систему висот на всій території України, а також служить для вирішення наукових завдань. Їх прокладено переважно вздовж автомобільних доріг або залізниць, а в разі необхідності – вздовж великих річок та інших трас з найбільш сприятливими грунтовими умовами і найменш складним рельєфом, та закріплено на місцевості віковими, фундаментальними, грунтовими, скельними та стінними реперами приблизно через кожні 5 км уздовж траси.

Нівелірні мережі III і IV класів заповнюють нівелірні полігони I і II класів і служать для забезпечення топографічної зйомки всіх масштабів та вирішення інженерних завдань.

Нівелювання I класу виконується з найвищою точністю та здійснюється повторно за тими ж лініями не рідше ніж через 25 років, а в сейсмоактивних районах – через кожні 15 років.

Нівелірна мережа II класу створюється всередині полігонів I класу окремими лініями або системами з вузловими пунктами, утворюючи полігони з периметром 400 кілометрів. Лінії нівелювання I і II класів, які примикають до морів або прокладаються вздовж великих рік, водосховищ, озер, обов'язково включають основні і робочі репери, нулі рівневих рейок вікових і постійних морських, річкових та озерних рівневих постів.

У виміряні різниці висот пунктів нівелювання I і II класів потрібно вводити поправки за непаралельність рівневих поверхонь.

Лінії нівелювання III класу прокладаються всередині полігонів II класу так, щоб утворювались полігони з периметром 60 - 150 кілометрів.

Для забезпечення топографічної зйомки у масштабі 1:5 000 і більше лінії нівелювання III класу прокладаються з розрахунком створення полігонів з периметром до 60 кілометрів.

Нівелювання IV класу є згущенням нівелірної мережі III класу. Його виконують ходами довжиною не більше 50 км.

Нівелірні мережі всіх класів закріплюються на місцевості реперами та марками, які закладаються не рідше ніж через 5 км (по трасі), у важкодоступних районах відстань між ними може бути збільшена до 7 кілометрів.

На всіх лініях нівелювання I і II класів не рідше ніж через 60 км, а також у вузлових точках, поблизу морських, основних річкових та озерних рівневих постів закладаються фундаментальні репери. У сейсмоактивних районах фундаментальні репери закладаються не рідше ніж через 40 кілометрів.

Нев’язки полігонів і і ліній нівелювання І - ІV класів:

L- довжина ходу нівелювання.

Зплином часу підвищуються вимоги до точності і щільності побудови мереж І і ІІ класу. Тому ця мережа розвивається і модернізується на території всієї країни.

4.5. Відомості про проектування геодезичних мереж. Етапи створення проекту геодезичної мережі.

Основним завданням проектування є розробка такого варіанту побудови геодезичних мереж (ГМ), які за своєю точністю і щільністю пунктів відповідали б поставленим вимогам (залежно від класу) і вимагали б для своєї реалізації мінімальних затрат (праці, часу і фінансів).

Проектування ГМ передбачає три послідовні етапи:

1.Збір інформації і матеріалів необхідних для створення проектів.

2.Розробка необхідних графічних проектів ГМ на картах, планах і схемах.

3.Технологічне і економічне обґрунтування проекту, включно з кошторисом всіх робіт. I етап включає в себе:

Збір топографічних карт району робіт, необхідної інформації про попереднє створення

ГМ в цьому районі (схеми, карти, координати пунктів). Опис фізико-географічних, геоморфологічних умов та гідрологічних досліджень – максимальних знань про дану місцевість.

II етап включає в себе:

Проект мереж 1-го та 2-го класів проводиться масштабах карт 1:1 000 000, для 3-го та 4- го класів – 1:25 000.

При розробці проекту геодезичної мережі ключовими факторами є точність і призначення мережі. Після того як визначили точність, вибираємо методи побудови геодезичної мережі. Найбільш доцільним є той метод, який при інших рівних умовах забезпечує максимальну точність при мінімальних затратах часу, праці та фінансових затрат. (як правило розробляють кілька проектів).

Проектована мережа повинна відповідати певним геометричним вимогам (наприклад в полігонометрії кути повинні бути витягнутими, а розподіл пунктів повинен бути рівномірним).

При проектуванніДГМ особливу увагу приділяють прив’язці пунктів нижчих класів до пунктів вищих класів.

В результаті графічного проектування на карті слід скласти схему проекту мережі. На цій схемі обов’язково слід вказати всі базиси, пункти Лапласа (пункти з астрономії), проміжні астрономічні пункти,гравіметричну зйомку, підписати всі кути і базиси, астрономічні широти і довготи та азимути і вказати точність цих величин.

Наступним етапом є апріорна (попередня) оцінка точності. Оцінку точності роблять з використанням сучасної обчислювальної техніки і використовуючи алгоритм параметричного врівноваження геодезичних мереж.

III етап включає в себе:

Економічне обґрунтування проекту створеної мережі. Розглядають питання охорони праці і встановлюють строки виконання робіт.

Бажано, щоб розглядалось кілька проектів, створені різними виконавцями і різними методами. Можна оголосити тендері і з цих запропонованих варіантів вибрати той проект, в якому забезпечена максимальна точність мережі при мінімальних економічних затратах.

В кошторис входить:

1.Ціна виготовленнята закладення центрів.

2.Оплата спостерігачам.

3.Транспортні витрати.

4.Вартість приладів, які необхідні для цієї роботи.

Нівелірні мережі, як і будь-які інші геодезичні мережі створюють згідно з відповідними нормативними актами, документами, вимогами. Створення мережі починається з проекту, в якому відображають фізико-географічний опис ділянки робіт, його кліматичні умови. Наводять інформацію про глибини промерзання ґрунтів. Вказують вихідні дані для висот реперів і інформацію про типи і кількість реперів, і інформацію про типи і кількість реперів, які вже були закладені раніше, і які планується закласти. Наводиться інформація про гравіметричну вивченість району робіт, розглядають прилади і методи нівелювання, а також методи математичного опрацювання результатів вимірів. Розробляється питання організації робіт, заходів з техніки безпеки і охорони праці.

Для нівелювання І і ІІ класів ( схема нівелірної мережі складають 1:100000; 1:300000). Для нівелювання ІІ - ІV класу на карту наносять існуючі пункти тріангуляції,

нівелювання, полігонометрії усіх планів, які знаходяться на відстані не більше 3км. до запроектованих ліній нівелювання. Лінії нівелювання різних класів проектуються послідовно ( І ІІ ІІІ ІV ). При розробці технічного проекту особливу увагу приділяють зв’язку кожної нової лінії з існуючими. Початок і кінець кожної нової лінії повинен бути надійно зв’язаним з існуючими лініями нівелювання більш високого класу, або такого ж. Зв'язок повинен бути простим, без зайвих перекриттів. При проектуванні нівелірних мереж ІІІ і ІV класу для висотного обґрунтування топозйомки масштабу 1:10000, в неї включають пункти тріангуляції, полігонометрії, трилатерації.

4.6. Рекогностування геодезичних пунктів.

Проект, створений в камеральних умовах, потребує перевірки і уточнення на місцевості. З цією метою і проводять рекогностування пунктів. Цей процес полягає у виборі конкретних місць закладення пунктів на місцевості згідно схеми. Вибір типів геодезичних знаків і підземних центрів і відповідно уточнення кошторису з врахуванням додаткової інформації.

При рекогностуванні допустима часткова зміна проекту, якщо це пов’язано зсуттєвим покращенням доступу до пунктів, зменшення вартості проекту.

Недопустима суттєва зміна проекту, оскільки це може призвести до погіршення геометрії мережі. При виборі місця положення пункту слід виконувати наступні умови:

-Не можуть знаходитись поблизу: інженерних споруд, житлових будівель, автомобільних чи залізно-дорожніх магістралей, ліній електропередач, телефонних, телеграфічних та трубопроводів;

-Не можуть знаходитися на землях з цінними господарськими рослинами (продуктами)

вмісцях зсуву ґрунтів, водоймах, де не буде гарантованим довготривале збереження пункту;

-Тип центру і глибина промерзання пункту на кожному з них вибирають користуючись вказівними технічного проекту та використовуючи дані про глибину промерзання ґрунту та інформацію про тип ґрунту (піщаний, скельний тощо), інформацію про залягання ґрунту.

4.7. Закріплення на місцевості пунктів геодезичної мережі. Типи геодезичних пунктів.

Існують різні типи центрів в залежності від глибини промерзання і характеру грунту. Положення пункту геодезичної мережі закріпляють за допомогою спеціального центра, який закладають в ґрунт на глибині 1,5-2 метра.

У верхній частині центра встановлюють чавунну марку на сферичній поверхні якої є мітка у вигляді отвору, діаметром 2 міліметри або насічки.

До цієї мітки відносять координати пункту і всі виміри які проводяться на пункті. Основна вимога, яка ставиться до центрів ДГМ – це збереження і незмінність положення

центрів на протязі якомога більшого проміжку часу, незалежно від класу мережі. Для забезпечення довгострокового збереження центрів їх виготовляють з азбестоцементних і металевих труб, залізобетону.

Основу центру слід закладати нижче межі промерзання ґрунту.

Геодезичний пункт Державної геодезичної мережі вважається втраченим, якщо не збереглися ні верхній, ні нижній моноліти центру. Питання щодо виключення геодезичних пунктів з каталогів та банку геодезичних даних розглядається Держземагентством чи його територіальними органами разом з організацією, яка проводила обстеження. Втрата центру підтверджується даними інструментально-геодезичного пошуку.

Закріплення нівелірних ліній на місцевості.

Для того, щоб забезпечити збереженість мережі на місцевості і її високу точність, на протязі довгого часу, кожен окремий репер незалежно від фізико-географічних умов повинен бути надійно закріплений на пункті і не повинен зазнавати жодних переміщень по висоті.

На репер закладений в ґрунт діють сили випирання, які напрямлені вгору і сили спротиву, які напрямлені донизу. Для забезпечення незмінного положення репера по висоті необхідно, щоб сили випирання не перевищували сили супротиву.

Репери поділяються за надійністю закріплення в ґрунті на звичайні і фундаментальні. Звичайні репери закладаються на усіх лініях нівелювання на відстані 5-7км. один від

одного.

Фундаментальні репери закладаються додатково на лініях нівелювання І та ІІ класів через кожні 50-60км.. За конструкцією та місцем закладання.

Нівелірні мережі поділяються на 3 групи:

1)Ґрунтові;

2)Скельні;

3)Стінні.

При закладанні репера, на відстані 1м від нього встановлюють опізнавальний знак у вигляді читирьохгранного залізобетонного пілона, на якому прикріплюють табличку зі знаком: «Геодезичний знак. Охороняється державою».

Всього є 11 видів типів нівелірних реперів.

4.8. Каталоги координат і висот пунктів ДГМ

Геодезичні пункти Державної геодезичної мережі після сумісного вирівнювання підлягають каталогізації. Порядок і особливості каталогізації геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі регламентуються нормативно-технічною документацією у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

На територію країни складаються та видаються каталоги пунктів ДГМ, до основного розділу (розділ А) яких заносяться плоскі прямокутні координати всіх геодезичних пунктів, а до розділу Б – плоскі прямокутні координати пунктів розрядних і спеціальних геодезичних мереж, розміщені за межами населених пунктів.

Порядок і особливості каталогізації пунктів ДГМ регламентуються нормативнотехнічними документами Держземагентства.

Результати вимірів та врівноваження геодезичних і нівелірних мереж, координати та висоти геодезичних пунктів, інші кількісні та якісні характеристики елементів ДГМ, відомості про геодезичні знаки і центри пунктів зберігаються: у банку геодезичних даних Держземагентства і в банку геодезичних даних Міноборони на всю територію країни;у регіональних банках геодезичних даних на території, закріплені за виробничими підрозділами Держземагентства і військовими частинами Міноборони.