реферат Оцінка стану історичного середовища міста 3 курс 2 семестр

ЗМІСТ

І Історичне середовище міста в ДБН і в законодавстві………………...….……3

ІІ Термінологія, дослідження різниці термінів…………………………...……..9

ІІІ Проблематика збереження культурної спадщини………………………......13

Висновок…………………………………………………………………..……...16

Додатки…………………………………………………………………………...12

Джерела інформації……………………………………………………………...25

2

І Історичне середовище міста в ДБН і в законодавстві

Історичний ареал – це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об'єктів культурної спадщини. Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення.

Одними з опорних об’єкітв для планування і забудови населених пунктів та територій є історико-архітектурні опорні плани, режими використання пам'яток культурної спадщини, межі та режими використання зон охорони (буферних зон) пам'яток культурної спадщини, правовий режим охоронюваної археологічної території, план організації території історико-культурного заповідника, план організації історико-культурної заповідної території та план управління (менеджмент-план) пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; інформація про об’єкти природно-заповідного фонду, СЗЗ від об’єктів, охоронні зони, прибережні захисні смуги;прогноз демографічного розвитку об’єкта проектування, стратегії та програми соціального-економічного розвитку регіонів та населених пунктів; дані державних кадастрів, реєстрів та інформаційних систем.

Історико-архітектурний опорний (Додаток 1,2) план є обов'язковою складовою частиною генерального плану історичного населеного місця як основного виду містобудівної документації, а також може розроблятися окремо перед розробленням генерального плану.

Історико-архітектурний опорний план, межі історичних ареалів розробляються науководослідними, науково-методичними та проектними установами і організаціями, спеціалізованими в галузі вивчення, охорони і використання культурної спадщини, які мають ліцензію на виконання робіт з реставрації та відновлення пам'яток архітектури. Підлягає коригуванню у разі отримання нових даних за результатами історико-архітектурних, історикомістобудівних та археологічних досліджень. План включає наступний перелік:

1.об’єкти всесвітньої спадщини, пам'ятки культурної спадщини національного та місцевого значення усіх типів та видів згідно з класифікацією об’єктів культурної спадщини, охоронювані археологічні території;

3

2.щойно виявлені об'єкти культурної спадщини; об’єкти культурної спадщини, які пропонуються до занесення до Переліку об’єктів культурної спадщини для надання статусу пам’яток;

3.місця втрачених будинків, споруд, цінних елементів розпланувальної структури, оборонних укріплень, водних об’єктів, що мали важливе історичне або містобудівне значення;

4.об’єкти природно-заповідного фонду України, цінні природні ландшафти;

5.затверджені межі буферних зон об’єктів всесвітньої спадщини, зон охорони пам'яток культурної спадщини археологічних територій, що є затвердженими (діючими) на час складання історико-архітектурного опорного плану;

Історико-архітектурний опорний план уточнюється і деталізується для кожної наступної стадії проектування:

• для детальних планів територій та проектів реконструкції і регенерації історичних територій визначаються опорні елементи містобудівних систем, які забезпечують спадковий розвиток та проводиться інвентаризація відповідної території;

•для окремих об'єктів нового будівництва та реконструкції в межах історичних ареалів розробляються історико-містобудівні обґрунтування їх розміщення

Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об’ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історикоархітектурного опорного плану.

Режим використання території історичного ареалу визначається його історико

– культурним потенціалом, а саме: кількістю, видами, типами і категоріями об’єктів культурної спадщини, наявністю чи відсутністю заповідників, загальною містобудівною структурою, а також встановленими зонами охорони пам’яток.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією при опрацюванні історико - архітектурного опорного плану міста. Режим використання території історичних ареалів міста фіксують розроблені на основі історико - архітектурного опорного плану зони охорони пам’яток.

4

Пріоритетним напрямком діяльності в межах історичних ареалів є збереження традиційного характеру середовища, збереження містоформуючої ролі архітектурної спадщини. Це визначає спрямування подальшого містобудівного і соціально-економічного розвитку. В історичних ареалах міста основним видом містобудівної діяльності є регенерація й реконструкція. Містобудівні перетворення в межах історичних ареалів бажано здійснювати на засадах комплексної реконструкції.

Відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють питання визначення і використання територій історичних ареалів, в межах м. Чугуєва визначено 1 історичний ареал, що охоплює території історично сформованого розпланування з цінною забудовою. В межах історичних ареалів для територій різного ступеню цінності були визначені зони охорони пам'яток, для цінних з історико-культурної точки зору територій поза межами історичних ареалів також було запропоноване відповідне охоронне зонування.В охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам'яток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середовища, відтворення втрачених цінних об'єктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством.

Зони охоронюваного ландшафту можуть використовуватися для рекреації з мінімальним упорядженням і для традиційної діяльності, що не порушує ландшафт.

Узонах регулювання забудови здійснюється реконструкція будівель і споруд. Ступінь реконструкції визначається цінністю наявних об'єктів культурної спадщини, розташуванням зони в історичному ареалі, особливостями об'ємнопросторового устрою історичного населеного місця.

Узонах регулювання забудови нові будівлі регламентуються за розташуванням, прийомами організації, висотою, довжиною фасадів, масштабом, характером членувань, пластичним і кольоровим вирішенням, функціональним використанням.

Реконструкція існуючих будівель і споруд регламентується відповідно до їх культурної та містобудівної цінності, а також відповідно до вимог збереження традиційного характеру середовища.

Для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць. Правила охорони та використання історичних ареалів

5

населених місць повинні враховуватися під час розроблення місцевих містобудівних програм, містобудівної документації.

Зони охорони пам'ятки – зони, що регламентують містобудівну діяльність у довкіллі пам'ятки з метою збереження історичного середовища пам'ятки, виявлення її композиційно-художньої цінності та доцільного використання. До зон охорони пам'ятки належать: охоронна зона; зона регулювання забудови; зона охоронюваного ландшафту; зона охорони археологічного культурного шару.

Заборони будуть передбачати обмеження для діяльності у відстані від пам'ятки, висотності будівельних робіт як для нового будівництва, так і щодо існуючих об'єктів. До прийняття рішення про визначення меж території пам’ятки її межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності:

•для пам’яток архітектури - земельною ділянкою навколо пам’ятки, що дорівнює подвійній її висоті;

•для пам’яток садово-паркового мистецтва, історії, монументального мистецтва, ландшафтних, містобудування - земельною ділянкою, зайнятою пам’яткою.

•для пам’яток археології:

-для поселень - 1000 метрів навколо від знахідки фрагменту ділянки археологічного культурного шару, визначеній в обліковій документації;

-для городищ - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів) за умови їх фіксації на місцевості;

-для безкурганних могильників - 500 метрів навколо знахідки фрагменту ділянки археологічного культурного шару поховання;

-для курганів, тощо - 500 метрів навколо від центральної точки, визначеній в обліковій документації;

Межі історичних ареалів будуть затверджені відповідними органами державної влади або місцевого самоврядування, однак Законом №1423-IX вже передбачено відповідні режими використання.

Зміна цільового призначення земельної ділянки не є підставою для припинення встановлених обмежень щодо охорони культурної спадщини. Наприклад, якщо земельну ділянку історико-культурного призначення буде змінено на категорію житлової та громадської забудови, то для такої ділянки в силу закону все ж будуть діяти обмеження щодо охорони культурної

6

спадщини, якщо вона буде розташована в межах таких обмежень (зони охорони пам'ятки, в межах історичного ареалу та ін.).

Для прикладу, діяльність в межах історичних ареалів повинна проводитися із забезпеченням збереження архітектурних елементів, габаритів і матеріалів даху. Також до режимів використання буде віднесено заборону розміщувати тимчасові споруди для підприємців та стаціонарні конструкції для зовнішньої реклами, будуть діяти обмеження щодо висотності для будівельних робіт.

Для вказаних вище режимів будуть передбачені виключення, які не вважатимуться порушеннями. До них відносяться виконання робіт щодо облаштування доступу для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, а також термомодернізації будівель та споруд.

•Територія пам’ятки – це земельна ділянка, на якій розташована пам’ятка і яка пов’язана з нею історично і функціонально та забезпечує її збереження і функціонування як об’єкта культурної спадщини. До зон охорони пам’яток належать: охоронна зона; зона регулювання забудови; зона охоронюваного ландшафту; зона охорони археологічного культурного шару.

•Охоронна зона – це територія, що виділяється для збереження найближчого середовища пам’ятки, головним чи істотним елементом якого вона є, а також для створення оптимальних умов огляду пам’ятки, забезпечення належного її функціонування, охорони від вібрацій, забруднень, затоплення, підтоплення та інших негативних техногенних і природних впливів. Охоронна зона повинна забезпечувати оптимальне зорове сприйняття пам’ятки.

•Зона регулювання забудови – це забудована чи призначена під забудову територія за межами охоронної зони, на яку поширюється композиційно-видовий вплив пам’ятки. Ця зона призначена для збереження особливостей візуального сприйняття пам’ятки, її активної ролі в композиції і пейзажі населеного місця. Вона виконує функції буферної, перехідної та синтезуючої зони взаємодії пам’ятки з новими об’єктами довкілля.

•Зона охоронюваного ландшафту – це природна чи переважно природна з розосередженою іншою традиційною забудовою територія за межами охоронної зони. Вона визначається для збереження і реабілітації природних територій та утворень, які є характерним історичним середовищем пам’ятки і відіграють важливу роль в образі населеного місця. Межі зони охоронюваного ландшафту визначаються поширенням візуально-пейзажних зв’язків пам’ятки з природними складовими

7

довкілля й установлюються із врахуванням природних і розпланувальних рубежів. До зони охоронюваного ландшафту включають природні утворення і такі, що мають переважно природний характер (сади, сквери, парки, місця традиційно розосередженої забудови тощо), які становлять характерне середовище пам’ятки, або відіграють важливу роль у цінних пейзажах.

•Зони охорони археологічного культурного шару охоплюють територію,

де виявлені окремі археологічні знахідки або можливе існування культурного археологічного шару, для доказу чого потрібне проведення шурфування або розкопок. Зона призначена для забезпечення охорони і дослідження пам`яток археології і встановлюється в межах населених пунктів, з урахуванням передмість, та інш. Межі даної зони можуть встановлюватися рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на обмежений або необмежений термін.

Рішення про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об’єкт: найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об’єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Кожній пам’ятці, що заноситься до Реєстру, Мінкультури присвоюється охоронний номер. Охоронний номер пам’ятки національного значення складається із двозначного цілого числа - коду регіону та порядкового номеру пам’ятки в межах регіону. Охоронний номер пам’ятки місцевого значення складається з порядкового номеру пам’ятки в межах регіону та двох літер - коду регіону. Комплексам (ансамблям) присвоюється єдиний охоронний номер. Кожному об’єкту культурної спадщини у складі комплексу (ансамблю) присвоюється охоронний номер, що складається з охоронного номера комплексу (ансамблю) та (через дріб) порядкового номера об’єкта культурної спадщини у складі комплексу (ансамблю). Охоронний номер пам’ятки, вилученої з Реєстру, не може бути використаний повторно.

8

ІІ Термінологія, дослідження різниці термінів

Культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

Об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

За типом класифікують архітектурні, містобудівні та історичні пам’ятки

В адміністративних структурах кількох країн, серед яких і Україна, архітектура і містобудування розглядаються як дві рівноправні складові у системі матеріальних структур, що формують штучне середовище для життєдіяльності людей, суспільства. При цьому архітектурними об’єктами вважаються споруди, що включають в себе організований внутрішній простір, а містобудівними творами — комплекси споруд просто неба, серед котрих поряд із будинками фігурують монументи, мости, огорожі та інше, котрі разом із так званими малими архітектурними формами і зеленими масивами формують середовище просто неба — вулиці, площі, проспекти, квартали, адміністративні центри, житлові й промислові райони, села, селища, міста.

Таке розмежування й співіснування містобудування і архітектури увійшло в назви державних органів, наукових і проектних установ, закріплено у деяких пам’яткоохоронних документах. В них як пам’ятки архітектури фіксуються окремі будівлі й споруди, що мають значну художню цінність (як їх зовнішній вигляд, фасади, так і розпланувальні рішення, просторова структура інтер’єру). «Пам’ятками архітектури є збудовані у минулі історичні періоди, високохудожні автентичні архітектурні твори».

На відміну від архітектурних об’єктів, містобудівний простір організується спорудами. Їх площини, обсяги, маси виконують функції стін, колон і пілонів, але формують простір вже не під стелями й склепіннями будівлі, а просто неба і тим самим розв’язуються, зміст, ідея і мета містобудівної творчості. «Пам’ятками містобудування є збудовані у минулі історичні періоди високохудожні містобудівні твори». При цьому бажано відразу зауважити умовність терміну «містобудування» щодо пам’яток, бо часто вони не мають безпосереднього стосунку до поселень міського типу. Адже коли мова йде про пам’ятку містобудування, то це ансамбль або комплекс із кількох споруд

9

(навіть двох) і сформоване ними середовище. А знаходитись вони можуть де завгодно, і в містах, і в селах, і поза їх межами.

Із бажанням України увійти в коло цивілізованих світових держав слід у пам’яткоохоронній діяльності дотримуватися загальноприйнятих у міжнародній практиці критеріїв. Згідно з останніми до рангу пам’яток відносять лише об’єкти історичного минулого, що віддалені у часі не менш ніж на 40–50 років. Навмисне виключення з розгляду творів художньої творчості останніх десятиріч із кола пам’яток дає змогу уникнути необ’єктивності в їх оцінці, а також тиску з боку впливових авторів сучасних споруд і комплексів.

Тільки належне вирішення художніх та композиційних завдань дає підстави вважати окремі споруди пам’ятками архітектури, а містобудівні утворення – пам’ятками містобудування. Якщо ж споруді притаманні лише новаторське вирішення технологічних процесів або при будівництві застосовані оригінальні конструкції, то її зазвичай відносять до пам’яток історії, – як свідка певного етапу в розвитку будівельної науки і техніки.

У Державному реєстрі нерухомих пам'яток України значна кількість пам'яток містобудування одночасно є також пам'ятками містобудування, окремі — також пам'ятками історії.

Об'єкти монументального мистецтва – твори образотворчого мистецтва:

як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

Також пам’ятки класифікують за статусом:

-місцевого значення (917 об’єктів станом на 2018)

-національного значення (181 об’єкт станом на 2018)

-міжнародного значення (станом на 2021 рік до ЮНЕСКО внесено 7 об’єктів спадщини України)

Київ: собор святої Софії та прилеглі чернечі будівлі, Києво-Печерська лавра

-невиявлені, але гідні статусу пам'ятки (2131 об’єкт виявлений до

2000 року; 415 об’єктів, запропонованих у 2015 році)

Три перші категорії підлягають обліку і державній охороні. Невиявлені, але гідні статусу пам'ятки – постійно поповнюють списки (переліки) перших трьох категорій.

Статус об'єкта Світової спадщини дає наступні переваги:

10