Пам’ятка до здійснення інтерпретації історичних джерел

Інтерпретацію можна визначити як опозицію констатації. Констатація (наведення дати події, нагадування якогось очевидного історичного факту, цитування висловлювань історичних діячів чи фрагментів текстів, наведення кількісних даних) є прямим повідомленням, в якому історик виконує пасивну роль, нічого не додаючи до себе. Навпаки, інтерпретація є чимось якісно іншим: тут історик виступає активним суб’єктом, він уповні проявляє свої здібності, таланти, ідейні позиції тощо. В ході інтерпретації історик змушує документи чи інші тексти говорити і таким чином перетворює їх на джерело історичних знань. Через процедуру інтерпретації історик доповнює минуле, робить можливим знову пережити і продумати минуле, зрозуміти його краще, ніж його творці і безпосередні учасники, загострює нашу пізнавальну діяльність.

Найчастіше змістом історіографічних інтерпретацій є такі інтелектуальні дії:

– тлумачення, тобто з’ясування того, що ж насправді хотів сказати автор джерела;

– пояснення (з’ясування причин, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, порівняння, коментування, періодизація);

– оцінка (відділення важливих подій від другорядних, схвалення чи засудження діячів та їх вчинків, судження щодо успішності чи безрезультатності дій);

– джерелознавчі, історіографічні та філософські екскурси, наукова полеміка.

Змістом інтерпретації в історії є не тільки пояснення, а й щось більше – повне самовираження історика, привнесення в нарратив усієї історикової особистості, його інтелекту, цінностей, громадянської позиції. Інтерпретація – це найцінніша і разом з тим найбільш вишукана частина професійної діяльності історика.

Здійснення інтерпретації здебільшого полягає у виконанні таких операцій:

1. Зовнішня характеристика джерела: авторство, дата виникнення джерела, техніка його виконання, наскільки повно збереглося, характеристика редакцій і списків, місцезнаходження оригіналу.

2. Внутрішня характеристика джерела: мова джерела, міра компетентності і заангажованості автора, особливості його світогляду, перевірка на наявність фальсифікацій.

3. Стислий переказ тексту джерела.

4. Тлумачення неясних місць, термінів, архаїзмів, висловів іноземними чи класичними мовами, застарілих мір ваги, грошових одиниць тощо, біографічні довідки щодо згаданих у тексті осіб.

5. Виділення прямих свідчень джерела.

6. Виділення непрямих свідчень джерела.

7. Загальний висновок: що дає джерело для характеристики минулого.