3. Інтерпретація документів

Поясніть значення повідомлень “Історії” Прокопія Кесарійського для з’ясування питання формування української народності.

“Ці племена, слов’яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх давен живуть у демократії... Єдиного бога, громовержця, визнають вони владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тварин.... Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествамі всім їм приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать”.

Проаналізувавши наведений уривок, поясніть, які риси суспільного ладу давніх слов’ян відбиті у творі Прокопія Кесарійського? Як інші джерела підтверджують повідомлення візантійських авторів про давніх слов’ян?

Повний текст джерела:

Хрестоматiя з iсторiї Української РСР. – Т.I. – К.,1959 – С.19;

Давня iсторiя України. – Кн.2. – К., 1995. – С.9–31.

Зразок інтерпретації:

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.,1992. – С.304-306;

Давня iсторiя України. – Кн.2. – К., 1995. – С.198–202.

Що можна сказати про етнічну приналежність племен, які згадуються у наведеному уривку з IV-ї книги “Історії” Геродота? Як ця інформація узгоджується з даними археології?

“Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна...

Якщо перейти Борисфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея, а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами. Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап, а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфену”.

Повний текст джерела:

Геродот. Iсторiя // Археологiя. – 1991. – № 3. – C.127–129, 131, 135.

Зразок інтерпретації:

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.,1992. – С.207–209.

Проаналізуйте уривок з “Повісті временних літ” і покажіть, як він може бути використаний для вивчення особливостей побуту східнословянських племен.

“[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний обичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а назавтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бували в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, – з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невеликий посуд і ставили на подорожньому стовпі, як [це] роблять вятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон”.

Повний текст джерела:

Лiтопис руський. – К., 1989. – С.8–10.

Зразок інтерпретації:

Покажіть, які наукові дискусії точаться навколо наведеного вище повідомлення літописця:

“Вигнали (чудь, словени, кривичі і весь) варягів за море, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь... Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в Ізборзьку. І од тих варягів дістала (свою) назву Руська земля.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до (озера) Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали цого Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості...

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: "Чий се город?" А вони сказали: "Було троє братів, Кий, Щек (і) Хорив, які зробили город сей і загинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам". Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді”.

Повний текст джерела:

Лiтопис руський. – К., 1989. – С.12.

Зразок інтерпретації:

Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С.42–46;

Грушевський М. Історія України-Русі. – Т.1. – К.,1991. – С.380–388, 602–624.

Про яку подію йдеться в цьому фрагменті “Повісті временних літ”? Про що свідчить таке рішення князів? Що ви знаєте про згаданих тут князів і князівські династії?

“...І з’їхалися в Любечі для встановлення миру, говорячи поміж себе: “Навіщо ми губимо руську землю, вчиняючи розбрат між собою? А половці нашу землю розоряють і раді, що між нами міжусобиці. Від цієї пори будемо всі однодушні і бережімо руську землю, хай кожний держить отчину свою: Святополк – Київ, Ізяслав (отчину), Володимир – Всеволожу, Давид, Олег і Ярослав – Святославлю, а також кому роздав Всеволод міста: Давиду – Володимир, Ростиславичам – Перемишль Володарю, Теребовль – Васильку”.

Повний текст джерела:

Лiтопис руський. – К., 1989. – С.146.

Зразок інтерпретації:

Назвіть пам’ятку, з якої взято наступний уривок. Поясніть інформативне значення цього повідомлення. Поясніть, яку територію автор назвав Україною.

“У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од якої він і скончався. І принесли його в город його Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці.

Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями [був] сповнений. За ним же Україна багато потужила.”

Повний текст джерела:

Лiтопис руський. – К., 1989. – С.343.

Зразок інтерпретації:

Грушевський М. Історія України-Русі. – Т.ІІ. – К.,1992. – С.350–351.

Яку подію під 1169 роком Київський літопис описує наведеними нижче словами? Що символізувала описана подія?

“І грабували вони два дні увесь город – Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали...”?

Повний текст джерела:

Лiтопис руський. – К., 1989. – С.294–295.

Зразок інтерпретації:

Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С.44;

Ключевский В.О. Курс русской истории // Сочинения. – Т.І. – М.,1987. – С.320–322.

Яку інформацію про соціальну структуру давньоруського суспільства дають наведені статті з “Руської Правди”?

А це про віри

7. Якщо віра в 80 гривень, то вірнику 16 гривень і (10) кун, і 12 вікші, а спершу в’їздна гривня і за чоловіка 3 гривні.

Про княжих отроків

8. А це про княжих отроків, чи про конюха, чи про повара, – то 40 гривень, а за тіуна огнищного [11] 11, і за конюшого – 80 гривень, а за сільського тіуна, княжого чи землевласникового, то 12 гривень; а за рядового (нечиновну, просту людину. – В.Я.) 5 гривень, так само і за боярського.

Про ремісників і ремісниць

9. А за ремісника і за ремісницю, то 12 гривень, і за кормилицю, хоч би була й із холопів чи рабів.

Повний текст джерела:

Практикум по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII века. – М.,1976. – С.9–21.

Зразок інтерпретації:

История СССР с древнейших времен до наших дней. – Т.І. – М.,1966. – С.524–525, 534–535;

Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений на Руси ХІІ-ХІІІ вв. – М.;Л.,1963.

Яку інформацію про статус неповноправних верств давньоруського суспільства дають наведені статті з “Руської Правди”?

Про челядь

22. Коли челядник (холоп) сховається, і на торгу сповістять про його втечу чи пропажу (це означало заборону переховувати холопа чи приймати його, як і крадену річ. – В. Я.) і через три дні його не знайдуть, то після третього дня новий господар вважає його своїм челядником, а попередньому власнику холопа сплачує 3 гривні продажі.

Коли знайде челядника

29. Коли хто знайде свого украденого челядника і візьме його, то цей челядник має вести до покупців його до третього своду, після цього позивач залишає свого челядника взамін на челядника третього покупця, щоб цей з наявним міг іти до кінцевого своду, бо то є не скот безмовний: «не відаю, у кого я купив»; а за свідченнями іти до останнього своду, і де буде остаточний вор, назад має повернути челядника, а свого забрати; і за всі збитки має платити останній вор, і князю продажі 12 гривень за челядника, чи вкраденого чи уведеного.

Коли ворами будуть холопи

37. Якщо ворами будуть холопи, чи князівські, чи боярські, чи монастирські, – їх же князь продажею не карає, оскільки вони не вільні, то подвійно має заплатити їх власник позивачу за кривду.

Повний текст джерела:

Практикум по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII века. – М.,1976. – С.9–21.

Зразок інтерпретації:

История СССР с древнейших времен до наших дней. – Т.І. – М.,1966. – С.524–525, 534–535;

Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений на Руси ХІІ-ХІІІ вв. – М.;Л.,1963.

Яку інформацію про господарство Давньої Русі дають наведені статті з “Руської Правди”?

Про крадіжки

33. Коли крадуть худобу на полі, чи вівці, чи кози, чи свині (і будуть зловлені), то сплачують по 60 кун; якщо злодіїв буде багато, то кожен сплачує по 60 кун.

34. Коли обкрадає тік чи збіжжя в ямі, то скільки б не було злодіїв, усім платити по 3 гривні і по 30 кун; коли крадене пропало, то власник може взяти наявне, коли воно (у злодія) буде, а впродовж літа має взяти із злодія по півгривні.

35. Якщо вкрадуть княжого коня і наявного не буде, то платити за нього 3 гривні, а за інших по 2 гривні.

А це плата за худобу

36. За кобилу – 60 кун, а за вола – гривню, за корову – 40 кун, за третяка – 30 кун, за лошицю – півгривні, за теля – 5 кун, за барана – ногату, за жеребця об’їждженого – гривня кун, а за лоша – 6 ногат, – це плата смердом, що платять князівську продажу.

Стягнення кун

38. Коли хто хоче стягнути з іншого куни, а він відмовляється, то проти нього треба виставити свідків, які приймуть присягу, а позивач візьме куни свої. Оскільки не віддав за багато літ, то винуватець має сплатити позивачеві за кривду 3 гривні.

39. Коли купець купцю позичить для купівлі куни чи для торгівлі з іноземцями, то купцю перед свідками кун не брати, свідки йому не потрібні, а сам мусить стати під присягу (клятву), оскільки він відмовляється.

Про поклажі

40. Якщо хто поклажу залишає у кого-небудь, то той, у кого лежав товар, свідка не виставляє. Але коли буде наклеп, що товару було більше, то під присягу має іти той, у кого товар лежав: «стільки у мене поклав», оскільки йому благодіяв і зберігав.

Про відсотки

41. Коли хто куни дав під відсотки, чи мед під надбавку, чи жито під повернення з присягою, то свідків виставляти позивачу, оскільки з ним вирішував, так йому і брати.

Про місячні відсотки

42. Місячні відсотки за мало днів беруть; якщо куни сплачуються в тому ж році, то дають позичальнику куни в третину (40%), а коли місячний відсоток віддано забуттю, свідків не буде, а буде кун З гривні, тоді іти йому по свої куни під присягу, якщо ж буде кун більше, то казати йому на присязі так: «Помилився ти, що ти свідків не брав».

Повний текст джерела:

Практикум по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII века. – М.,1976. – С.9–21.

Зразок інтерпретації:

История СССР с древнейших времен до наших дней. – Т.І. – М.,1966. – С.524–525, 534–535;

Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений на Руси ХІІ-ХІІІ вв. – М.;Л.,1963.