Философия (4 курс 2 семестр) Ізотова І.О / Экзамен / 29

Билет 29

1.Дайте характеристику філософській спадщині Григорія Сковороди

Ст 47 Г с Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки — руською книжною мовою, пісні — українською. Філософські погляди Григрорія Сковороди

• Найперше завдання людини – пізнати себе,

• оскільки людина є малим світом (мікрокосмом), в якому в згорнутому вигляді присутній весь великий світ (макрокосм) пізнаючи себе, людина усвідомлює, що вона постає єдністю двох світових натур — видимої (матеріальної) та невидимої і (духовної);

• Дві натури усього сущого пронизують три світи, із якими ' стикається людина: малий світ (людина), великий світ (космос) та символічний світ (Біблія);

• Дві на натури співвічні, жодну з них не можна нехтувати,

• невидима натура проявляється лише через видиму, але остання ніколи не може виявити та виразити її адекватно і та ж сама неадекватність присутня і в людині тому у самопізнанні людина має спиратись на те в собі, в чому духовне та матеріальне (тілесне) найбільш злиті, а таким є серце;

• людина має дослухатись голосу серця і саме на основі цього має осмислити свої життєві особливості та своє призначення та реалізувати їх через реалізацію "сродної праці" , (те ж , що "філософствування у Христі" в добу Київської Русі).

• Антипод любові та віри є сум, туга, страх, нудьга.

• Праця є обов’язковою умовою самореалізації людини

Філософія Григорія Сковороди найбільше цінувала злиття життя та духовного прозріння, вчинку та моральності.

2. Проаналізуйте людський вимір техніки та технологій у філософському окресленні

В роботах філософів  висловлюється занепокоєння тим, що новітні технології, зокрема біотехнології, програмуючи біологію людини, трансформуючи її гени, створюють основу для обмеження людської свободи. В  цікавій роботі німецького філософа Ю.Габермаса «Майбутнє людської природи. На шляху до ліберальної євгеніки?» представлений спектр складних філософських, етичних та соціальних проблем, які постають у зв’язку з новітніми біотехнологічними практиками – генною інженерією, клонуванням тощо. Ю.Габермас розгядає гіпотетичну ситуацію, в якій батьки вирішують, якою генетично має бути їх дитина. При цьому вони виходять з того, чому самі віддають перевагу, «мов би мова йшла про деяку річ. Однак оскільки ця сама річ розвивається в особистість, егоцентричне втручання батьків….може мати для особистості, яка дорослішає,екзистенціальні наслідки. Однак виходячи з генетично фіксованих «вимог» неможна отримати відповідь у власному сенсі цього слова. Тому що в своїй ролі програмуючих осіб батьки ще не могли визначити той напрям історії життя своєї дитини, в межах якого вони будуть сприйматися дитиною як автори цих вимог». На основі таких міркувань філософ робить висновок, що прибічники генетичних трансформацій людини – «ліберальної євгеніки», проводячи паралель між природним та соціальним розвитком дуже спрощують розуміння людини.

3. Дайте визначення поняття пізнання та охарактеризуйте його види ст.61

Пізнáння Проблеми пізнання досліджує розділ філософії гносеологія''

Першим питанням гносеології є визначення природи пізнання: що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи приречена людина на пізнання.

Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.

Об'єкт пізнання - фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.

Поняття пізнання включає в себе три складові:

1. Процес здобування знань, створення образів (інформаційний аспеки).

2. Прагнення оволодіти реальністю (вольовий аспект).

3. Бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (смисловий аспект пізнання).

життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво, ніж наука;

наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;

релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об'явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; історія людства переконливо це доводить;

екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці XX ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Кожен із означених видів пізнання не заміняє інших, і тому їх слід розглядати у взаємному доповненні одне до одного.