Философия (4 курс 2 семестр) Ізотова І.О / Экзамен / 27

27 варіант

1. Охарактеризуйте основні ідеї української філософії ХХ століття.

2. Дайте характеристику буддизму як світової релігії.

3. Дайте характеристику творчості як філософської категорії .

1. Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації, існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою та релігійною думкою.

Їй властиві свої типові риси, що сформувалися на основі національного характеру.

До них належать:

• кордоцентризм (від лат. «кордос» - серце) -розуміння дійсності не стільки мисленням («головою»), скільки «серцем» - емоціями, почуттями, внутрішнім, «душею»;

• антропоцентризм - спрямованість на людину, осмислення її сутності і в цьому зв'язку - можливості здобуття щастя в звичайному житті;

• екзистенційність - гостре переживання життя, даного моменту існування, здатність «пропускати» загальноприйняті цінності крізь особистий життєвий досвід, щоб таким чином знайти «правду», сенс, мету власного життя;

• «софійність», толерантність і діалогічність - терпимість, гідне ставлення до різних проявів незгоди зі своїми принциповими ідеями, прагнення вести з ними коректну дискусію.

• часто існувала не у цілісності філософських систем, а у вигляді масштабу ідей, виражених у літературі, поезії, публіцистиці, постає внутрішнім явищем української культури.

• Завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання.

• Позитивно ставилась до релігії та шанування вищих духовних цінностей

• Дуже сильно обернена у бік історичних та історіософських осмислень долі українського та слов’янського народів.

• Інтегрована у літературу, громадсько-політичну думку.

2. Будди́зм — релігійно-філософське вчення про духовне пробудження ,яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах :

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха або дуккха 

2. причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая 

3. щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга 

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження

https://studfile.net/preview/4364403/page:5/#9 18 вар.

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Філософське обґрунтування індуїзму міститься в шести системах (веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса), які орієнтувались на авторитет Вед.

3. https://studfile.net/preview/5456977/page:39/

https://studfile.net/preview/5603010/page:17/#21

У творчості людей закладена життєдайна, зорієнтована на майбутнє соціальна енергія. Роль творчості в структурі діяльності зростає в міру перетворення середовища існування людей із природного в штучне, техногенне. Творчість своєю сутністю, внутрішньою логікою переплітається з такими проблемами, як свідомість, мислення, пізнання, критика, практика, передбачення, соціальний ідеал.

Перші спроби силою розуму осягнути проблему творчості знаходимо вже у філософії Стародавньої Греції. Платон вважав, що в основі творчості є світова Душа. Він виділив два роди творчості: божу і людську. Божа творчість створює вічні цінності. Творчість людини залежить від "божої іскри" і проявляється у творчих досягненнях філософа, правителя, лікаря або ремісника, тощо. Аристотель розрізняв емпіричне знання ремісників і творче знання мислителів.

У середньовічній філософії до творчості намітилось два підходи: теологічний (творчість  прерогатива Бога) і логіко-гносеологічний (виділення способів пізнання через досвід і логічний доказ).

Філософія Нового часу (Ф.Бекон, Р.Декарт) висунула ідеї про необхідність сумніву, перегляду традицій минулого. У німецькій класичній філософії (І. Кант, Фіхте, Ф.Гегель) розкривається творча самодіяльність розуму через продуктивну уяву, через єднання свідомості людини з творчим началом  Абсолютною ідеєю. Л.Фейєрбах виділяє у процесі творчості два взаємопов’язані напрямки: предметне-чуттєве буття людини та спілкування між людьми. Розкриття творчих сил людини здійснюється через діалог "Я" і "Ти".

Плідні ідеї в дослідженні творчості залишили представники української філософії. Г.С.Сковорода закликає до самоудосконалення, завантажувати розум добрими справами. І.Я.Франко досліджував питання психології творчості, ролі в ній неусвідомленого, інтуїтивного, асоціативного начала.