Страховий ринок є складною, інтегрованою системою, що складається з різних ланок. Структура страхового рийку може бути охарактеризована в інституційному, територіальному та галузевому аспектах.

Інституційна структура (за формою власності) базується на розмежуванні приватної, публічної та комбінованої форм власності. За такою структурою розрізняють акціонерні,

корпоративні, взаємні та державні страхові компанії, діяльність яких регулюється Господарським кодексом України, законами

України "Про господарські товариства" та "Про страхування".

У територіальному аспекті залежно від масштабу розрізняють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та міжнародний (зовнішній) страхові ринки. Місцевий ринок

задовольняє страхові інтереси регіону; національний - інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий - задовольняє попит на

страхові послуги в масштабі світового

Страхова компанія - це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства з повною

відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Усі компанії страхового ринку України можна поділити таким чином:

1) за формою власності (приватні, акціонерні, взаємні, державні, урядові тощо);

2) за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та перестра-хувальні);

3) за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні);

4) за розміром статутного капіталу та обсягами нагромадження страхових платежів (великі, середні, малі).

Головними підходами, за допомогою яких можна з'ясувати процес створення страхової компанії, є розгляд таких взаємопов'язаних етапів:

— реєстрація страховика як юридичної особи;— надання цій юридичній особі статусу страховика

На страховому ринку України функціонують такі об'єднання страховиків, як Ліга страхових

організацій України, Моторне страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське бюро України, Асоціація "Українське медичне страхове бюро".

Метою створення Ліги страхових організацій України було добровільне об'єдання зусиль страховиків для формування повноцінного і дієвого страхового ринку. Страховиками Ліги страхових організацій передбачено вирішення таких стратегічних завдань розвитку страхування в Україні:

— створення привабливого і доступного ринку для всіх страховиків та страхувальників нашої країни;

— подальше відтворення законодавчої і нормативної бази;

— перетворення страхування в ефективну складову ринкової економіки;

— розширення інвестиційних можливостей страховиків тощо. Основними завданнями Моторного страхового бюро України є гарантування платоспроможності страховиків — членів Моторного транспортного страхового бюро щодо страхових зобов'язань; забезпечення розвитку страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та

організації співпраці з страховими організаціями інших держав у цій галузі. Авіаційне страхове бюро організоване з метою координації діяльності національних страховиків у галузі авіаційних ризиків; співпраці із суб'єктами господарювання, які експлуатують або обслуговують засоби авіаційного транспорту; дослідження та прогнозування

національного ринку страхових послуг у галузі авіації; розроблення програм та методів страхування авіаційних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам тощо.

Морське страхове бюро створене для захисту і розвитку інтересів морського страхування,

формування міжнародної політики страхування морської діяльності, узагальнення морського страхового законодавства.

Основною метою Асоціації "Українське медичне страхове бюро" є сприяння розвитку медичного страхування в Україні за допомогою впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності, забезпечення необхідної допомоги страховим

компаніям у проведенні медичного страхування, організації юридичного

Особливу роль на страховому ринку виконують страхові посередники, які є з'єднальною ланкою між страховиками та страхувальниками. Згідно з вітчизняним законодавством, страховими посередниками можуть бути страхові (перестрахові) брокери та

страхові агенти. Посередницька діяльність у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням і виконанням договорів страхування чи перестрахування.

Страхові брокери—це юридичні особи або громадяни, які офіційно зареєстровані в

установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні. Страхові брокери-громадяни, які зареєстровані як

суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, котрий має потребу у перестрахуванні.

Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією

юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера.

Страхові агенти - громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові

платежі, виконують роботи, пов'язані з проведенням

Учасниками страхового ринку є також професійні оцінювачі ризиків і збитків, які зазвичай виступають уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції. До них належать:

- андеррайтер, який має право від імені страховика брати на

страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності;

- сюрвейер, який здійснює огляд майна, що приймається на

страхування, його оцінювання та визначає ймовірний ступінь настання страхового випадку. За висновком сюрвейєра страховик приймає рішення про прийняття ризику на страхування;

- аджастер, який здійснює оцінку ризику після страхового випадку і

намагається досягти угоди зі страхувальником щодо суми страхового відшкодування;

- аварійний комісар, що встановлює причини,

Доходи страховика — кошти, що створюють необхідний страховий фонд. Доходи поділяються на:

— доходи від страхової діяльності — всі премії зі страхування і перестрахування;— доходи від розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і страхових резервів.

Доходами від розміщення коштів (доходи від інвестиційної діяльності) є відсотки за депозитами коштів, розміщених на розрахункових рахунках у банку; відсотки від облігацій і акцій; участь у прибутку перестрахувальника; доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки за довготерміновими інвестиціями.

До доходів від інвестиційної діяльності належать власні кошти у вигляді статутного фонду і резервних фондів; вільні резерви спеціального призначення; нерозподілений прибуток.

За економічною сутністю витрати страховика складаються із таких груп:

— витрати щодо страхових операцій (собівартість страхової послуги);— витрати на перестрахування.

Витрати залежать від обсягу збитку і страхових сум, а також наданих пільг. У складі витрат на ведення справи розрізняють:

— аквізиційні витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, актуарними розрахунками;— комісійні винагороди посередникам, оплата послуг фахівця, ведення страхової документації;— витрати на рекламу;

— витрати, пов'язані з обслуговуванням обігу страхових премій, оплатою праці, банківських

послуг;— ліквідаційні витрати на врегулювання збитків: збирання інформації,

виплати, поштово- телеграфні витрати, відрахування в резерв збитків;— витрати на утримання страхової компанії — основна і додаткова

заробітна плата з нарахуваннями, оренда, оплата комунальних послуг,

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система гарантій, які надаються з метою впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, У випадках смерті громадянина та ін. З метою фінансового забезпечення

соціального захисту населення створено цільові державні страхові фонди, на які покладаються задачі надання матеріальної допомоги громадянам.

Залежно від страхового випадку розрізняють такі види загальнообов'язкового

соціального страхування:

– пенсійне страхування;– страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими

народженням та похованням;– медичне страхування;

– страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

– страхування на випадок безробіття;– інші види страхування.

З метою забезпечення загальнообов'язкового соціального страхування в Україні створено такі

державні фонди:

1) Пенсійний фонд України (ПФУ);2) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування

України на випадок безробіття (ФЗДССБ);3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП);

4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України (ФССНВ);

Система пенсійного забезпечення в Україні є трирівневою:

1) солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за кошти Пенсійного фонду;

2) накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах;

3) система недержавного пенсійного забезпечення, що базується

на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою

отримання пенсійних виплат.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Для організації страхування на випадок постійної втрати працездатності призначений Пенсійний фонд

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками

недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

недержавні пенсійні фонди;страхові організації, які уклали договори страхування довічної

пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;вкладники та учасники пенсійних фондів, учасники накопичувальної системи

пенсійного страхування;вкладники пенсійних депозитних рахунків;

учасники недержавного пенсійного забезпечення;засновники пенсійних фондів;

роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного

пенсійного забезпечення;органи державного нагляду і контролю у сфері

недержавного пенсійного забезпечення;адміністратори пенсійних фондів;

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону;

страховими організаціями шляхом укладення

договорів страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування;

банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних

заощаджень у межах суми, визначеної для