16 Вересня 1975 року Папуа-Нова Гвінея отримала незалежність та увійшла в Співдружність Націй.
Висновок: Папуа-Нова Гвінея піддавалася впливу постійних змін у світовій політиці. Спочатку перейшовши під владу Австралії, згодом вона зазанавала нападів Японців. І врешті-решт стала однією з потужних арен Другої світової війни. Шлях до незалежності не був сповнений революційними настроями чи повстаннями. Він був поступовим, але і це не допомогло сформувати сталу та консолідовану державу.
Сучасний незалежний етап розвитку
Ставши незалежною, країна одразу вступила до ООН, що свідчило про її визнання іншими країнами світу. Першим прем’єр-міністром новоутвореної держави став Майкл Сомаре. Національні вибори 1977 р. підтвердили Майкла Сомара прем'єр-міністром на чолі коаліції. Однак його уряд втратив вотум довіри в 1980 році, і його замінив новий кабінет. Під час виборів 1982 року і парламент знову обрав Сомара прем'єр-міністром. У листопаді 1985 р. Уряд Сомара програв і отримав черговий вотум недовіри. Тоді парламентська більшість обрала Паїаса Вінті на чолі п'ятипартійної коаліції прем'єр-міністром. Аж до кінця ХХ ст. для Папуа-Нової Гвінеї стало нормою оголошувати вотум недовіри прем’єрам, повертати їх, призначати нових. Це свідчення кризи політичної влади, яка спричинена довготривалим перебуванням в складі інших держав і, як наслідок, неспроможністю місцевою елітою втримувати стабільність в країні.
З перших днів свого існування Папуа-Нова Гвінея зіткнулася зі складними проблемами, які залишаються невирішеними і на початку XXI століття. Значна частина населення полягає в традиційному господарському укладі і способі життя. Доступ у внутрішні райони, особливо на острові Нова Гвінея, ускладнений через відсутність комунікацій та інфраструктури. Іноді спалахують племінні війни між аборигенами. Соціальна інфраструктура країни залишається вкрай нерозвиненою. Через це країна залишається не до кінця дослідженою та вивченою. А це перешкоджає визначити її особливості діяльності, ресурсні можливості та місце у відносинах Океанії.
У країні, жителі якої говорять більш ніж на 800 мовах і діалектах, склалася система товариств, в якій провідну роль відіграють кланові структури, що будуються за мовним принципом. На її основі процвітає корупція, що пронизує всі сфери суспільного життя від верху до низу (Папуа-Нова Гвінея входить в список країн з найвищим рівнем корупції). Найгостріша проблема - розгул злочинності. Численні банди тероризують населення міст, включаючи Порт-Морсбі (вважається найнебезпечнішою столицею світу), обкладають населені пункти даниною, ведуть війни один з одним і органами правопорядку. В діях останніх, в свою чергу, панує повне свавілля.
В 2019 році в країні було обрано нового прем’єр-міністра Джеймса Марапе. Проблеми, що стоять перед урядом Марапи, залишаються незмінними з вищеописаними. Від нього досі очікується покращення економіки країни і ґрунтовні кроки для стримування корупції та покращення надання послуг. Поки що здійснено було мало і за словами Lowy Institute «Марапе має обмежений час, щоб здійснити очікування свого народу».
У сфері зовнішньої політичної політики Папуа-Нова Гвінея проводить курс на розвиток тісного співробітництва з Австралією та Новою Зеландією (останній візит Джеймса Марапе був здійснений нещодавно – в січні 2020 року), вказуючи на важливу фінансову та економічну допомогу, а також на кооперацію з державами Південно-Тихоокеанського регіону. Відносини Папуа-Нової Гвінеї з Індонезією, єдиною державою, з яким вона має сухопутний кордон, ускладнені через західну частину о. Нова Гвінея. І напруження у відносинах триває й досі.
Висновок: Папуа-Нова Гвінея не пройшла до кінця своє становлення. Через колоніалізм та відсутність власної моделі розвитку країна потерпає від нестабільності, яку спричиняють місцеві клани та слабка влада. Надзвичайно негативно позначається на іміджі та розвитку країни її рівень злочинності, відсутність комунікацій, високий рівень корупції. Це робить країну непривабливою в туристичному та інвестиційному аспекті – ніхто не хоче мати справу з небезпечною державою, де немає стійкості.