Методичка по биоэтике

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ КАФЕДРА ПРИКЛАДНОЇ ЕКОЛОГІЇ ІМ. О. А. КОЛЄСОВА

Юрченко В. В.

ВВЕДЕННЯ В “ОСНОВИ БІОБЕЗПЕКИ ТА БІОЕТИКИ”

(МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК)

ХАРКІВ – 2012

УДК 502: 17

Юрченко В.В Введення в “Основи біобезпеки та біоетики”: Методичний посібник з навчальної дисципліни “Основи біобезпеки, біоетики та ветеринарної екології”. – Х: ХДЗВА, 2012. – 131 с.

Підготувала: кандидат с.-г. наук, доцент Юрченко В.В.

Рецензенти:

Чорний М. В., доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри зоогігієни (Харківська державна зооветеринарна академія)

Копієцький В.Ф., кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії і історії України (Харківська державна зооветеринарна академія);

Затверджено

вченою радою факультету біотехнології і природокористування

Харківської державної зооветеринарної академії

Методичний посібник на тему: “Введення в “Основи біобезпеки та біоетики” з навчальної дисципліни “Основи біобезпеки, біоетики та ветеринарної екології” призначений для викладачів та студентів, насамперед тих, що навчаються за спеціальністю 6.110101 - “Ветеринарна медицина”.

ЗМІСТ

Введення в “Основи біологічної безпеки”

1.Поняття “біологічна безпека”………………………………………………………………...5

2.Участь України в розвитку міжнародної структури біологічної безпеки………………....6

3.Сучасний стан біологічної безпеки України……………………………………………...…7

4.Екологічна освіта майбутніх аграріїв………………………………………………………..9

Введення в “Основи біологічної етики”

5. Поняття “біоетика”…………………………………………………………………………..11

6. Предмет біоетики………………………………………….....................................................12

7.Виникнення та розвиток біоетики …………….……………………………………………13

8.Діяльність біоетичних комітетів…………………………………………………………....15

9.Біоетичні аспекти використання тварин…………………………………………………...17

9.1.Стислий екскурс в історію біомедичного експерименту………………………………..18

9.2.Право студента не вбивати………………………………………………………………..19

9.3.Альтернативи………………………………………………………………………………19

9.3.1.Види альтернатив, які застосовуються у вищій освіті………………………………...21

9.3.2.Моделі, що імітують пристрої…………………………………………………………..22

9.3.3.Відеофільми………………………………………………………………………………22

9.3.4.Експериментування студентів на собі………………………………………………….22

9.3.5.Трупи тварин, отримані з етичних джерел……………………………..........................23

9.3.6.Лабораторні роботи in vitro……………………………………………………………...23

9.3.7.Мультимедійне комп'ютерне моделювання……………………………………………23

9.3.8.Переваги альтернатив……………………………………………………………………23

9.3.9.Недоліки альтернатив і труднощі, пов'язані із їх запровадженням…………………..24

9.3.10.Ставлення викладачів для використання альтернатив………………………………24

10.Шляхи гуманізації сучасної вищої освіти………………………………….......................25

11.Асоціація біоетики Харкова……………………………………………………………….26

12.Лікарська етика……………………………………………………………………………..27

Вступ до екологічної етики

13.1.Що таке екологічна етика?.................................................................................................29

13.2.Історія екологічної етики………………………………………………………………...30

13.3.Огляд різних концепцій і напрямків екологічної етики………………………………..34

13.3.1.Екоцентричні моделі екологічної етики………………………………………………34

13.3.2.Біоцентричні моделі екологічної етики……………………………………………….35

13.3.3.Екобіоцентричні моделі екологічної етики…………………………………………...37

13.3.4.Етика дикої природи як радикальний напрямок екологічної етики………………...38

13.4.Екоетичний ідеал…………………………………………………………………………39

13.5.Гуманне відношення до свійських тварин як проблема екологічної етики…………..40

Проблема безпритульніх тварин у сучасному суспільстві

14.1.Походження популяцій безпритульних тварин………………………………………...45

14.2.Методи регулювання чисельності безпритульних тварин…………………………….46

14.3.Дослідження закономірностей популяційної екології і впливу відловів на

популяцію безпритульних тварин…………………………………………………………….46

14.4.Сучасний досвід регулювання популяції безпритульних тварин……………………..48

14.5.Стан вирішення проблеми безпритульних тварин в Україні………………………….51

Додатки

Додаток 1. Етичний кодекс лікаря України…………………………………………………..53 Додаток 2. Положення про Комітет з питань етики (біоетики) Міністерства освіти і науки України…………………………………………………………………………………..63

Додаток 3.1. Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження”…………..66 Додаток 3.2. Про внесення деяких змін до Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" (про вдосконалення механізму захисту тварин

від жорстокого поводження)…………………………………………………………………..83

Додаток 3.3. Деякі статті адміністративно та кримінального кодексів України щодо жорстокого поводження з тваринами…………………………………………………..86 Додаток 3.4. Коментарі спеціалістів до Закону України "Про захист тварин

від жорстокого поводження"………………………………………………………………….88

3.4.1.Бондар Л. О. Проблема правосуб’єктності тварин…………………………………….88

3.4.2.Борейко В.Е. Зачем нужны права дикой природе……………………………………..89 Додаток 4. Правила утримання домашніх та інших тварин і поводження з ними у м.Кривому Розі…………………………………………………………………………93

Додаток 5. Правила утримання домашніх тварин у м. Харкові…………………………...104 Додаток 6. Закон України «Про тваринний світ»…………………………………………..113 Додаток 7. Проект Наказу Міністерства освіти і науки “Про деякі питання проведення науковими установами дослідів, експериментів з використанням тварин”…120

Список літератури……………………………………………………………………….128

4

ВВЕДЕННЯ В “ОСНОВИ БІОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ”

1. Поняття “біологічна безпека” Біологічна безпека є новим терміном, що не так давно увійшов у

наше життя. Серед багатьох визначень біобезпеки можна виділити три основні групи.

В першій групі біобезпекою вважають захист людини або тварин від патогенів. Наприклад:

Біологічна безпека - оптимальні умови життєдіяльності, що виключають шкідливий вплив біологічних патогенних агентів на здоров'я населення /МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ НАКАЗ Про удосконалення функціонування системи індикації біологічних патогенних агентів (МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ щодо організації роботи та функціонування системи індикації біологічних патогенних агентів, розд.2) 21.03.2003 N 127/27/.

Біологічна безпека - система організаційних, медико-біологічних і інженерно-технічних заходів і засобів, спрямованих на захист персоналу, що працює, населення і місця існування людини від дії патогенних біологічних агентів /МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження державних санітарних норм і правил "Організація роботи лабораторій при дослідженні матеріалу, що містить біологічні патогенні агенти І-ІV груп патогенності молекулярно-генетичними методами" (Державні санітарні норми і правила, розд.2) 24.01.2008 N 26/.

Біобезпека, як технічний термін, включає ряд заходів, які необхідно проводити для попередження занесення та розповсюдження збудників інфекційних хвороб на фермі / www/ ua. ecolab. eu/.

До другої групи належать терміни, що визначають біобезпеку як захист всих компонентів навколишнього середовища від біологічних небезпек. Наприклад:

Біологічна безпека - стан захисту людей, сільськогосподарських тварин і рослин, навколишнього природного середовища від небезпек, які викликані біологічними чинниками /МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА У СПРАВАХ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ Н А К А З Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації заходів біологічного захисту особового складу підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту при ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків в осередках біологічного зараження (Методичні рекомендації,

розд.2) 12.10.2009 N 686/.

На наш погляд, вищенаведені визначення мають ряд недолік, а

найбільш досконалим є таке: Біологі́чна безпека — стан середовища

́

життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також

5

відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини /Закон від 31.05.2007 № 1103-V "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів "/. В цьому визначенні найбільш повно відображена суть поняття “біобезпека” як захисту всіх компонентів екосистем (в тому числі і біологічних) від негативних чинників середовища (в тому числі біологічних).

2. Участь України в розвитку міжнародної структури біологічної безпеки

Член Бюро Міждержавного Комітету по Картахенському протоколу про біобезпеку А.Д. Остапенко відзначав, що біобезпека безпосередньо пов'язана з можливими негативними проявами розвитку біологічних наук та технологій на навколишнє природне середовище та здоров'я людей. Одним з таких прикладів є дослідження в галузі генетики та практичне застосування генних технологій.

В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, на даний час не існує окремого закону з питань біобезпеки, чіткої системи регуляції біотехнологічних продуктів, що призводить до неконтрольованого поширення на території країн генетичне - модифікованих організмів.

На Конференції ООН з довкілля і розвитку в червні 1992 року в Ріо-де- Жанейро була визнана необхідність забезпечення екологічно безпечного регулювання біотехнологій.

Картагенський протокол про біобезпеку до Конвенції ООН про біологічне різноманіття є першим міжнародним документом який регулює відносини між країнами в сфері поводження з генетично-модифікованими організмами, при цьому констатуючи можливість відмови від використання ГМО при їх вірогідному негативному впливі на довкілля та здоров'я людини. Протокол був затверджений на Першій екстраординарній Конференції сторін Конвенції про біорізноманіття (м. Монреаль, Канада) в січні 2002р.

Україна брала активну участь в розробці та затвердженні Протоколу і

12 вересня 2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до Картагенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття.

11 вересня 2003 року Протокол вступив в силу після того, як його ратифікували більш як 50 країн світу, а в лютому 2004р. в Куала-Лампур, (Малайзія) відбулась Перша конференція сторін Протоколу.

З метою створення потенціалу в галузі біобезпеки і допомоги окремим країнам, відібраним Глобальною Екологічною Фундацією (ГЕФ), в підготовці до вступу в силу Картагенського протоколу про біобезпеку, в

листопаді 2000 року Рада ГЕФ на своїй 16 нараді схвалила спільний

проект Програми з довкілля ООН та Глобальної Екологічної Фундації (ЮНЕП-ГЕФ) "Розробка національних рамкових структур з біобезпеки". Офіційно вищезазначений проект почав діяти в червні 2001 року, а на даний час в ньому беруть участь 122 країни світу.

6

Проект ЮНЕП-ГЕФ "Розробка національної рамкової структури з біобезпеки для України" з квітня 2003 року впроваджується Міністерством екології та природних ресурсів України за допомогою Програми Розвитку ООН.

Головна мета даного проекту розробка національної рамкової структури з біобезпеки відповідно до положень Картагенського протоколу. Рамкова структура складатиметься з нормативно-правової та адміністративної системи, системи прийняття рішень, що включає оцінку ризику та регулювання ризиками.

В рамках проекту створено Національний Координаційний Комітет (НКК). В склад НКК входять представники Верховної Ради України, зацікавлених міністерств і відомств, науково-дослідних інститутів НАНУ та УААН, неурядових організацій.

Проект імплементується в три етапи. На першому етапі - проведення досліджень та зібрання інформації щодо стану біотехнологій і біобезпеки України. На послідуючих етапах буде проведено ряд семінарів та конференцій за участю усіх зацікавлених сторін та розроблений проект національної рамкової структури біобезпеки.

3. Сучасний стан біологічної безпеки України

Внаслідок розвитку сучасних біотехнологій, появи синтетичної біології, проявів біотероризму, відсутності чітких правил поведінки при здійсненні генетично-інженерної діяльності та роботі з небезпечними біологічними агентами посилюється негативний вплив біологічних факторів на населення, з’являється можливість виникнення загроз біологічного походження. Наявність значної кількості осередків концентрації патогенних мікроорганізмів-збудників особливо небезпечних інфекційних хвороб підвищує ризики виникнення надзвичайних ситуацій, створює реальні загрози життєдіяльності населення, подальшому соціально-економічному розвитку та національній безпеці України.

Протидія негативному впливу біологічних факторів та біозагрозам ускладнюється недосконалістю відповідної нормативно-правової бази, відсутністю в державі атестованих методик досліджень та системи стандартів у цій сфері тощо. Недостатньо врегульовано питання поводження з генетично-модифікованими організмами, державної підтримки генетичноінженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки, механізми безпечного практичного застосування генетично модифікованих організмів (Закон України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" (1103-16).

Відсутні програми з біобезпеки та запобігання проявам біологічного тероризму, не створено національну систему протидій можливим біозагрозам, зокрема не утворено автоматизовані і інтегровані банки даних про можливі загрози біологічного та хімічного походження.

7

Незадовільними залишаються фінансування та матеріально-технічне забезпечення лабораторій, що працюють зі збудниками особливо небезпечних інфекційних хвороб та зберігають колекції таких збудників. Знижується рівень професійної підготовки персоналу, допускаються порушення вимог протиепідемічного режиму роботи та санітарних норм під час виробництва, зберігання, обігу та утилізації біологічних агентів.

Послаблений державний нагляд і контроль у сфері біологічної безпеки, зокрема в процесі зміни власника об'єктів підвищеної небезпеки, недосконала організація охорони патогенних мікроорганізмів і штамів небезпечних та особливо небезпечних інфекційних хвороб, які зберігаються в мікробіологічних лабораторіях, підвищують ризики несанкціонованих доступів та витоку патогенних мікроорганізмів у навколишнє середовище, що може спричинити масові інфекційні захворювання.

Існуючий стан біологічної безпеки є таким, що не відповідає національним інтересам та вимогам національної безпеки України та не забезпечує ефективну протидію біологічним загрозам населенню, сільському господарству, довкіллю тощо. Тому зростають ризики виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів, можливе неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необгрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів, небезпека біологічного тероризму, а також можливе посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій.

Серед пріоритетних завдань є здійснення системних заходів з ефективної організації систем біобезпеки держави, протидії проявам біотероризму, захист населення від безконтрольного та протиправного розповсюдження генетично модифікованих організмів, збереження здорового та безпечного природного середовища, розробка типового кодексу біоетики (див. Додаток 1) та типових правил поведінки фахівців, які працюють з небезпечними біологічними агентами, в яких передбачити, зокрема, особисту відповідальність фахівців за дотримання вимог безпеки. Державному комітету ветеринарної медицини України доручається забезпечити проведення перевірок стану скотомогильників і біотермічних ям для поховання трупів тварин, зокрема тих, які загинули від особливо небезпечних (карантинних) хвороб [2].

Важливу роль у вирішенні пріоритетних завдань відіграє екологічна освіта майбутніх аграріїв. З 2009 року до навчальних планів вищих навчальних закладів включено викладання основ біобезпеки та біоетики, але типова програма з даної дисципліни відсутня. 14-15 квітня 2011 року в м. Києві відбувся II Всеукраїнський конгрес з медичного права, біоетики і соціальної політики з міжнародною участю. Учасники конгресу вирішили звернути увагу Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров'я України на необхідність Доручити Комітету з

8

питань біоетики (див. Додаток 2) при Президії Національної академії наук України та Українському Відділенню Кафедри ЮНЕСКО з біоетики Інституту медичного і фармацевтичного права та біоетики Академії адвокатури України створити робочу групу з розробки типових навчальних програм з біоетики для вищих медичних і юридичних навчальних закладів і факультетів за участю співорганізаторів і партнерів Конгресу, інших зацікавлених установ і організацій та фахівців [3].

4. Екологічна освіта майбутніх аграріїв Сільське господарство містить суперечливу означеність: з одного

боку, воно постає як заперечення природної самодостатності екосистем, з іншого – як конструювання нових ценозів за законами функціонування біосфери. Тому сільськогосподарська діяльність є руйнівною щодо природного довкілля і водночас вона є творенням нового довкілля, оскільки завжди має на меті формування нових екосистем [4].

Руйнівний характер сільського господарства в індустріальний період обумовлений

-переважанням монокультур, що призводить до збіднення видового біорізноманіття;

-екосистемою одноманітністю та гомогенністю на величезних площах;

-поширенням тенденції розвитку однієї або кількох ознак сорту (породи), що призводить до дисбалансу в організмі як цілісній системі й неможливості його виживання поза створеними людиною умовами;

-змінами структури, механічного, фізичного та хімічного складу

грунту;

-потужним забрудненням та ін.

Внаслідок цього, відбувається витіснення природних екосистем, а також повсюдне заміщення їх штучними ценозами, що є менш стійкими та самоорганізованими порівняно з їх природними аналогами.

Серед причин такого стану є відсутність достатнього обсягу знань про склад і хіміко-біологічні властивості основних забруднюючих речовин, що виділяються під час виробництва сільськогосподарської продукції, про особливості та ефективність роботи очисного і переробного обладнання.

Інженери агропромислового комплексу (в тому числі і з тих напрямків, що вивчаються в Харківській державній зооветеринарній академії) – це

фахівці, які безпосередньо формують середовище існування тварин та вирощування рослинних культур, а в остаточному підсумку – й існування людини. Цим пояснюється необхідність включення до переліку дисциплін, що вивчають студенти сільськогосподарського спрямування, предметів екологічного змісту.

Екологічна освіта майбутніх аграріїв має базуватися на розумінні того, що в основі існування біосфери Землі лежать складні й взаємопов’язані процеси кругообігу речовин та енергії.

Особливої ваги набуло завдання забезпечення якісно нової аграрноекологічної освіти, спрямованої на те, щоб сучасний фахівець аграрної галузі

9

зміг оцінити реальні наслідки професійної діяльності з погляду охорони

навколишнього середовища і компетентно розв’язати екологічні проблеми, здійснити реалізацію екологічно чистих технологій, розробити заходи щодо запобігання, обмеження і ліквідації забруднення агроландшафтів.

Інженеру-агротехнологу нового покоління необхідне розуміння взаємозв’язку проблем ресурсозбереження, оптимізації технологічних процесів і підвищення екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва, усвідомлення того, що запобігання екологічній небезпеці виробництва лише шляхом застосування ефективного очисного обладнання є дорогим і не найефективнішим рішенням, часто пов’язаним з додатковими проблемами утилізації відходів.

Новий тип сільського господарювання забезпечить збереження та ефективне використання генетичного потенціалу, підтримку родючості грунтів, екологічної рівноваги, кругообігу речовин, максимальне використання залишків тощо.

Для розв’язання екологічних проблем на сучасному етапі необхідною є

перебудова ідеології фахівців усіх професій вищої аграрної школи,

формування у них екологічного мислення і дії. Вищі аграрні навчальні заклади мають сформувати у них ставлення до природи не лише на рівні знань і почуттів, а й на рівні дій. В контексті збалансованого розвитку набуває особливої ваги рівень екологічної культури аграріїв, формування їх еколого-професійних якостей.

Основний засіб формування суспільної та індивідуальної екологічної свідомості – безперервна екологічна освіта. Екологічна освіта в аграрному вузі має здійснюватися не лише за допомогою введення загальних та спеціальних курсів з екології та охорони природи, а й привнесення екологічних знань у суспільні, загальноосвітні, технічні та спеціальні дисципліни, залученням студентів до науково-дослідної роботи з екологічної проблематики, розвитком активної громадської діяльності самих студентів, спрямованої на охорону довкілля, гармонізацію відносин природи і суспільства [4].

10