- •Кафедра міжнародних відносин історії і філософії
- •Список використаних джерел та літератури..........................................................................................………25
- •Розділ 1 історіографія літописання київської русі
- •Розділ 2 літописи, як відображення історичної дійсності київської русі
- •Висновки
- •Список використаних джерел і літератури
- •Додатки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
ННІ ІСТОРІЇ І ФІЛОСОФІЇ
Кафедра міжнародних відносин історії і філософії
ЛІТОПИСАННЯ НА РУСІ
Реферат
студента І-А курсу
Науковий керівник –
ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................................................………...3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТОПИСАННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ……...7
РОЗДІЛ 2. ЛІТОПИСИ, ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ДІЙСНОСТІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ…………………………….….........………13
ВИСНОВКИ ....................................................................................……..……23
Список використаних джерел та літератури..........................................................................................………25
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….
ВСТУП
Актуальність теми. Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи – історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками. В літописах розповідь про події кожного року починалися словами: «в літо»; звідси назва «літопис».
В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року [1], Києво-Печерське 1073 року [2] і Новгородське зведення 1079 року [3]. На їхній основі виникло так зване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року [4], що було основою «Повісті минулих літ» («Повісті временних літ»)[5]. Від неї беруть початок Лаврентіївський літопис (1116р.) [6] та Іпатіївський літопис (близько 1118 р.) [7].
Мета реферату: Доказати, що Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості.
Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, пов’язані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнули показати історію Русі в зв’язку з історією сусідніх племен і народів неслов’янського походження. Відомості з життя міського населення наводилися лише тоді, коли йшлося про зміну князів, феодальні війни і міські повстання. Літописці дуже мало висвітлювали життя сільського населення, землеробство і соціальні відносини в Київській Русі. Найдавніша хронологія ранніх літописів дуже умовна, з кінця Х ст. вона стала точнішою і лише з ІІ половини ХІ ст. в літописах відчуваються записи учасників подій. За невеликим винятком, усі події літописці висвітлювали з позицій окремих князів і феодальної верхівки взагалі. На літописах значною мірою відбилося і те, що їх писали ченці, які причини подій пояснювали втручанням божественних сил. У зв’язку з тим, що літописні списки є зведенням ряду літописів, їхні свідчення часто мають суперечливий характер.
У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств. Відзначаються цінністю фактичного матеріалу літописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський. Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події й класову боротьбу в Новгороді ХІІІ – ХV ст.. Галицько-Волинський літопис, що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється на дві частини. У 1-й частині в центрі уваги літописця найважливіші події Галицької (1201-1261 рр. ), а в другій – Волинської (1262-1291 рр.)[8] земель: боротьба князів проти боярської знаті, бої і перемоги руських військ у боротьбі проти монголо-татар, німецьких лицарів, литовських і польських загарбників. Літописці пропагували ідею сильної князівської влади.
Владимиро-Суздальський літопис, що починається «Повістю минулих літ», розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській, Ростовській, Тверській та інших землях.
Після процесу роздроблення Київської Русі та Галицько-Волинської держави українські землі потрапляють під владу багатьох іноземних держав: Литви, Польщі, Московського царства, Кримського ханства, Молдовського господарства, Угорщини, але літописання продовжує існувати. Найвідомішими є козацькі літописи Самовидця, Граб’янки й Величка.
Тривалий час у російській та українській історіографії точилися гострі суперечки щодо вірогідності літописних відомостей. Одна частина істориків, зокрема В.М.Татищев вважала, що дані літописів мають вірогідний характер [9], а друга - А.-Л.Шлецер, М.Т.Каченовський та інші – заперечувала цінність літописів як історичних джерел [10], особливо вірогідність їхніх відомостей з історії Київської Русі. Згодом історики на основі глибокого аналізу змісту літописів довели важливе значення їх як джерел для вивчення історії України, Росії та Білорусії з давніх часів до ХVІІ ст., іноді й до ХVІІІ ст. включно.
Деякі дослідники, зокрема М.Брайчевський, Б.Рибаков вважають, що окремі записи історичного характеру велися у Києві ще за князя Аскольда [11], тобто з ІІ половини ІХ ст.. Відголоски так званого «Літопису Аскольда» збереглися у пізнішому Никонівському літописі. Перший літописний звід - історичний твір, у якому підбиваються підсумки діянням Володимира Святославича та його попередників, - написано у 996-997 рр. [12] Літопис, який дослідники умовно назвали Найдавнішим Київським зводом, було написано у 1037-1039 рр. при Софійському соборі. [13] Можливо, автором його був державний, політичний, церковний діяч та письменник Іларіон. [14] Закінчується він великою статтею з похвалою Ярославу Мудрому. Саме з цього часу – кінця Х - початку ХІ ст. – формується літописна традиція. Літописання ведеться й у Десятинній церкві, й у Києво-Печерському монастирі. Саме тут на початку ХІІ ст. (1113 р.) створюється літописний звід, названий автором «Повістю минулих літ». [15]
У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжується літописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещо змінюються: з’являються сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про князівські злочини.
Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменом Мойсеєм було складено Київський літописний звід. [16]
Академік ХVІІІ ст. Г.Міллер, вражений широтою літописної інформації і рівнем систематизації, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії настільки повну, що жодна нація не може похвалитися таким скарбом. [17]
На жаль, у полум’ї війн, погромів, пожарищ багато літературних пам’яток ХІ – ХІV ст. загинуло. Але деякі все ж дійшли до наших днів у пошкоджених примірниках, у складі багато пізніше переписаних творів.
Хронологічні межі: кін. Х – поч. ХІ ст. – (формування літописної традиції.) з XIX ст.- до сьогоднішніх днів ( дослідження історіографії літописання)