МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

Факультет здоров’я, фізичного виховання та туризму

Кафедра туризму

ЗАЛІКОВІ ВИМОГИ

з дисципліни «Організація активного туризму»

для студентів І курсу

напряму підготовки 6.140103 «Туризм»

Затверджено на засіданні кафедри протокол № 6 від 12 грудня 2014 р. Зав. кафедри ___________________ (підпис)

1. Означення поняття «активний туризм».

Активний туризм — усі види туристських подорожей в різноманітному природному середовищу, які характеризуються активним способом пересування (пішим, велосипедним, лижним, кінним та водним з застосуванням малих плавзасобів) по маршруту, тобто з витратою відповідних фізичних зусиль туриста.

В даний час до активних видів туризму відносять пішохідний, лижний, водний, велосипедний, гірський, кінний, авто-і мототуризм і спелеотуризм.

Особливістю активного туризму є те, що досягнення спортивних результатів тут не є головною метою, і тому він може бути більш масовим, доступним для широких верств населення.

Головним завданням активного туризму є приучення громадян до корисного і раціонального використання вільного часу, забезпечення оптимального використання туристських ресурсів, турбота про особисту безпеку туристів, захист їх прав, інтересів, майна.

2. Визначення місця активного туризму у формуванні особистості.

Кожна подорож потребує певних знань, умінь та навичок туриста, що обумов­лено вимогами безпечного проведення подорожі [ 10] та педагогічною доцільністю, з огляду на те, що активні види туризму є не лише способом проведення вільного часу, а й формою виховного впливу на особистість. Нині виокремлюють масовий дитячо-юнацький туризм, який охоплює практично всіх дітей та молодь і має епізодичнний характер, та туристсько-краєзнавчу діяльність, яка реалізується в постійній роботі туристичних гуртків, клубів тощо.

За твердженням В.Мовчана, у туристській діяльності, що організується школою, реалізуються вимоги суспільства, родини до виховання учнів, їхнього все­бічного розвитку, веденім здорового способу життя шляхом раціональної органі­зації вільного часу школярів. Туристська діяльність виконує комплексну позакласну й позашкільну виховну роботи школи, сприяє формуванню соціально активного, духовно і фізично здорового покоління.

Учні, що займаються туризмом, швидше набувають соціальної зрілості, одер­жують духовне й фізичне загартування, активно готуються до трудової діяльносti.

Активні види туризму мають невичерпні можливості для комплексного під­ходу до формування особистості. Провідне місце тут належить трудовому вихован­ню. Трудове виховання учасників під час походів базується на діяльності щодо за­доволення життєво необхідних потреб: у їжі, у відпочинку, у сні тощо. Як свідчить досвід, у більшості учасників не сформовані знання, вміння та навички праці із самообслуговування: приготування їжі, раціонального відпочинку після тяжкої праці, правильної організації ночівлі тощо, хоча більшість із них вважають, що вони все знають і вміють. Формування знань, умінь та навичок праці, яка здійснюється для покращення життєвого стану групи, приводить до того, що розвиток в учасників суспільної спрямованості праці розгортається як усвідомлення ними потреб, спіль­них для всіх членів колективу. У результаті в дітей формуються особисті суспільно значущі потреби: потреба у взаємодії, взаємодопомозі, взаємозахисті; потреба у ствердженні себе в колективі як повноправного члена тощо.

Базуючись на виконанні елементарних дій з охорони природи (прибирання місця біваку, розчищення джерел і струмків, здійснення допомоги лісничим в очи­щенні лісу тощо), не можливе без почуття відповідальності, емоційного піднесення від спілкування із природою. Останнє, у свою чергу, є основою естетичного ви­ховання: виховує в учасників відчуття прекрасного, любові до природи. Відомий педагог, краєзнавець О.О.Свєчников на основі своїх спостережень також констатує, що естетичний підхід до місцевої природи під час походів та екскурсій значною мірою впливає на учнів, і “навіть найменш спостережливі діти - ставали уважними й намагались відшукати в оточуючому пейзажі такі деталі, на які раніше не звертали увагу”.

Завданнями розумового виховання є: озброєння учнів систематичними, сві­домо й міцно засвоєними знаннями з основ наук; формування вмінь використо­вувати отримані знання й самостійно застосовувати їх; розвиток пізнавальних сил і здібностей (уваги, пам’яті, мислення, мови, творчої уяви), а також таких якостей, як допитливість, наполегливість, цілеспрямованість; формування почуття задоволення від інтелектуальної діяльності.

3. Головна соціальна функція активного туризму як суспільного явища – сприяння духовному вихованню громадян.

4. Значимість активного туризму для зміцнення здоров’я і фізичного розвитку, виховання вольових і моральних якостей.

5. Прикладна та економічна функції активного туризму.

6. Передумови виникнення перших туристських організацій, що об’єднали любителів активного подорожування.

Розширення торговельних та культурних зв'язків, географічні відкриття зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу. З розвитком у XIX ст. індустріального суспільства, появою залізничного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм. У 1816 р. на Рейн вийшов перший пароплав - "Принц Орлеанський". Перший поїзд на паровій тязі з'явився у Великій Британії в 1825 р. У 1883 р. почав здійснювати рейси відомий "Східний експрес", який вирушав з Парижа, огинав Альпи з півночі й прямував до Константинополя. Завдяки новим транспортним засобам подорожі ставали доступнішими. Як відомо, Велика Британія була однією з перших країн, у яких перемогла буржуазна революція і почав розвиватися капіталізм. Не дивно, що саме тут виникли перші туристські організації, які згодом поширили свою діяльність за межі країни. Слова "туризм", "турист" з'явилися в англійській мові на початку XIX ст. Вебстерський словник англійської мови тлумачить tourist як "той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору" (one who makes a tour for pleasure or culture). Прийнято вважати, що початок розвитку сучасного туризму датується 1841 р., коли Томас Кук організував першу туристську поїздку для 570 членів товариства тверезості з Лейстера до Лафборо. Т. Кук активно використовував можливості, пов'язані з появою залізниць, зростанням "рухливості" населення. У 1851 р. він організував поїздку 165 тис. чоловік на Першу міжнародну промислову виставку до Лондона. Уже в 1854 р. у Великій Британії вийшов у світ перший довідник, що містив відомості про 8 тисяч готелів. У 1855 р. Т. Кук організував першу закордонну поїздку туристів на Всесвітню виставку в Парижі, а з наступного року - до інших європейських держав, 3 1866 р. він почав відправляти на круїзних суднах групи англійських туристів до США, а в 1882 р. відбулася перша навколосвітня подорож Т. Кука. Ім'я цієї людини золотими літерами вписане в історію світового туризму. Слід зазначити, що очолювана Т. Куком туристська організація приділяла турпоїздкам значну увагу. її діяльність не обмежувалася тільки укладанням договорів із залізничними й пароплавними компаніями, готелями та ресторанами. Вона уважно вивчала попит, складала маршрути поїздок і програми перебування туристів, тобто, висловлюючись сучасною мовою, займалася маркетингом і менеджментом туризму. Слідом за Куком туристичні фірми й агентства почали з'являтися у Франції, Італії, Швейцарії та інших європейських країнах. Виникнення перших туристських організацій в Україні також припало на цей період. Наприкінці XIX - на початку XX ст. українські землі залишалися розподіленими поміж двома імперськими державами - Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов'язані з історією Росії і Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації. У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії "Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу" Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших містах імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі. З'явилися перші спеціалізовані журнали "Екскурсійний вісник", "Шкільні екскурсії і шкільний музей", "Російський екскурсант", які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавалися в столиці Російської імперії. У 1895 р. в Петербурзі організовується Російський туринг-клуб (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України - у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств. Того ж 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені Д. І. Анучин, В. І. Вернадський, І. В. Мушкетов, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Б. Ш. Федченко. У роботі товариства брав активну участь письменник В. О. Гіляровський, географи Ю. М. Шокальський, В. Є. Щуровський та інші вчені-ентузіасти. Товариство ставило перед собою мету - розвиток туризму в Росії, пробудження інтересу до її пізнання як у Росії, так і за кордоном. Проте Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не стали масовими туристськими організаціями. Російське гірське товариство, що об'єднувало у 1901 р. 50 фундаторів, змогло довести число своїх членів лише до 132 чоловік. За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні й нижні чини. Як і туристські поїздки, товариство було недоступне простому люду. РТТ організовувало поїздки по країні і за кордон. До 1914 р. РТТ налічувало близько 50 тис. членів, переважно представників заможних класів. Незважаючи на це, в 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвалинам царської монархії.