Тема_5_Відкрита_економіка_та_конкуренція_на_глобальних_ринках_+

Відкрита економіка та конкуренція на глобальних ринках.

1. Сутність відкритої економіки.

2. Теорія конкурентних переваг країни М. Портера.

3. Світові методики оцінювання конкурентоспроможності країн.

4. Кластери – їх сутність та значення.

1. Закрита економіка — економіка країни, де експортно-імпортні зв’язки невеликі. Крайнім виявом закритої економіки є автаркія, що означає створення замкненого самодостатнього господарства в межах певної країни. Автаркія вкрай негативно позначається на розвитку економіки.

Існують частково відкриті національні господарства, групи національних господарств, між якими існує повна відкритість, але уже немає (майже) країн, національні господарства яких були б повністю відірвані від світового господарства.

Відкрита економіка - це економіка країни, інтегрована у світове господарство, світовий ринок. Це така економіка, всі господарюючі суб’єкти якої можуть без обмежень здійснювати зовнішньоекономічні операції.

Відкрита економіка не означає безконтрольності і вседозволеності у зовнішньоекономічних зв'язках держави, прозорості кордонів. Вона вимагає істотного втручання держави при формуванні механізму її здійснення на рівні розумної достатності. Абсолютною відкритості економіки немає ні в одній країні.

Ступінь відкритості економіки оцінюється за допомогою показників. В якості базових застосовуються показники, що характеризують активність країни в галузі міжнародної торгівлі.

• Експортна квота ( XQ) - частка експорту (X) в ВВП ( GDP) країни,%:

 

Якщо величина експортної квоти становить менше 10%, економіка країни вважається відносно закритою.. Збільшення експортної квоти свідчить як про зростаючий участь країни в міжнародному поділі праці, так і про зростання конкурентоспроможності виробленої нею продукції.

Ми в нашому курсі будемо орієнтуватись на показники відкритості економіки по експортній квоті - Ек, на основі критеріїв Світового банку:

• Вища група відкритості економіки («відкрита економіка»): Ек >35%.

• Група «досить відкрита економіка»: Ек >25% до 35%.

• Група «помірковано відкрита економіка»: Ек =10% -25%.

• Група «відносно закрита економіка»:Ек< 10%.

• Імпортна квота ( MQ) - частка імпорту (М) у ВВП (GDP) країни,%:

 

Збільшення імпортної квоти, означаючи зростання відкритості економіки країни, не є однозначно позитивною характеристикою. Більше того, висока частка імпорту може свідчити про високий рівень залежності національної економіки від зарубіжних поставок. І навпаки, чим більшою мірою країна забезпечена природними ресурсами, тим менше необхідність запозичувати їх на світовому ринку і, відповідно, менше ступінь відкритості.

• Зовнішньоторговельна квота - співвідношення зовнішньоторговельного обороту - сукупної вартості експорту та імпорту - до вартості ВВП, у %.

Частка експорту у ВНП колишнього СРСР у 1989 р становила 7,4%, частка імпорту - 7,8, частка зовнішньоторговельного обороту -15,2%. Очевидно, що величина даних показників свідчить про високий ступінь закритості радянської економіки.

Відкрита економіка, тобто національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини, сприяє поглибленню міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва; раціональному розподілу ресурсів залежно від ступеня її ефективності; поширенню світового досвіду через систему зовнішньоекономічних відносин; зростанню асортименту та якості продукції, певному обмеженню цін на внутрішньому ринку.

З іншого боку, із зростаючою «відкритістю» економіки пов'язані нові небезпеки макроекономічного характеру, оскільки національні господарства, все більш інтегруючись у світову економіку, стають легко вразливими щодо всіляких зовнішніх негараздів.

 Україна належить до країн з високою експортною (до 60%) і імпортною (більш 50%) квотами у валовому внутрішньому продукті. Але, незважаючи на високий показник включення України в міжнародну торгівлю, сировинна орієнтація експорту і висока імпортна квота свідчить про неефективну міжнародну спеціалізацію.

Вигоди, що має кожна країна від участі в міжнародній торгівлі, багато в чому залежать від рівня конкурентоспроможності її економіки.

2. Конкурентоспроможність – це спроможність суб’єкта витримувати конкуренцію з подібними собі. Конкурентоспроможність є складною економічною категорією, яку можна розглядати на різних рівнях (рис). Усі ці рівні взаємозалежні, а оцінка їхнього стану визначається, насамперед, здатністю випускати конкурентоспроможну продукцію.

Конкурентоспроможність країни – визначається спроможністю її підприємств випускати продукцію, що користується попитом на світових ринках. Від рівня конкурентоспроможності багато в чому залежить обсяг ВВП, темпи економічного розвитку та життєвий рівень населення країни.

К онкурентоспроможність країни

Конкурентоспроможність регіону

Конкурентоспроможність галузі

Конкурентоспроможність підприємства

Конкурентоспроможність продукції

Рис . Ієрархія рівнів конкурентоспроможності

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні поло­ження політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи бізнесу, радник низки провідних компаній Майкл Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком , розміром, державною полі­тикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічни­ми умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса — усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна тео­рія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера "Конкурентна перевага країн", опублікованій у 1991 р.

Згідно з цією теорією існує чотирикутник взаємодіючих факторів, результатом яких є швидке зростання продуктивності. Цими чотирма факторами є:

1.Умови для факторів виробництва: - кількість, навики і витрати на персонал; - кількість, якість, доступність і вартість матеріальних ресурсів країни, таких як земельні, водні ресурси; - наявні у країни ресурси знань, в тому числі наукові, технічні та маркетингові знання, що впливають на кількість і якість товарів і послуг; - обсяг і вартість капіталу, призначеного для фінансування господарської діяльності; - тип, якості і призначені для користувача витрати на інфраструктуру, включаючи транспортну систему країни, систему комунікацій та інші чинники, що безпосередньо впливають на якість життя в країні.

На думку М. Портера, наділеність країни тими чи іншими факторами виробництва, безумовно, впливає на конкурентну перевагу фірм країни, але роль факторів цим не об­межується. Фактори, які є найважливішими для конкурентної пе­реваги у більшості галузей (особливо галузей, найважливіших для зростання продуктивності в розвиненій економіці), не дістаються у спадок, а створюються у межах країни за допомогою процесів, які у різних країнах та галузях відрізняються. Отже, важливий не стільки запас факторів на даний момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галу­зей. Крім того, наявність деяких факторів у великій кількості може не посилювати, а, навпаки, зменшувати конкурентну перевагу. І навпаки, брак деяких факторів часто впливає на стратегію та спону­кає до оновлення, призводячи до тривалої конкурентної переваги.  2.Умови попиту: - склад попиту на внутрішньому ринку, виражений в різних існуючих ринкових нішах, вимогливості покупців і те, наскільки добре потреби покупців на внутрішньому ринку передбачають потреби на інших ринках; - обсяг і темпи зростання внутрішнього попиту;

- шляхи інтернаціоналізації внутрішнього попиту і виведення продукції і послуг країни на закордонні ринки.

Для конкурентної боротьби важливіший не кількісний, а якісний бік попиту на внутрішньому ринку. Вимогливі покупці змушують компанії підвищувати якість, впроваджувати інновації.

3. Пов'язані і підтримуючі галузі: - наявність конкурентоспроможних в міжнародному масштабі галузей-постачальників, що створюють переваги наступних галузей у виробничому ланцюжку; - конкурентоспроможні в міжнародному масштабі пов'язані виробництва, які можуть координувати і спільно здійснювати діяльність в ланцюжку створення додаткової вартості, або виробників компліментарних продуктів. Конкурентоспроможність деяких галузей-постачальниць дає пере­вагу національним фірмам в інших галузях промисловості, тому що вони продукують елементи, які широко використовуються та відіграють важливу роль у інтернаціоналізації та інноваційних процесах. Наприклад, виробництво напівпровідників, програмного забезпечення, а також торгівля є тими галузями, які мають значний вплив на інші. Наявність у країні конкурентоспроможних споріднених галузей часто веде до виникнення нових високорозвинених видів виробництва. Спорідненими називаються такі галузі, в яких фірми можуть взаємодіяти одна з одною у процесі формування ланцюжка цінності, а також галузі, які мають справу із продуктами, що взаємно доповнюють один одного.  Взаємодія може відбуватись у сфері розвитку технологій, виробництва, маркетингу або сервісу. Наприклад, копіювальна та факсимільна техніка використовують багато однакових технологій та компонентів, які можуть розпо­всюджуватися тими самими шляхами

4.Стратегія, структура і конкуренція: - способи, якими здійснюється управління фірмою і її конкуренція; - цілі, яких компанія прагне досягти, мотивація їх співробітників і менеджерів; - рівень внутрішньої конкуренції, створення і збереження конкурентних переваг у відповідній галузі. У різних країнах фірми організовуються по-різному, виробляють різні стратегії та цілі. Те, як розвивається суперництво на внутрішньому ринку, також відіграє велику роль у процесі впровадження новинок та у забезпеченні перспектив міжнародного успіху. На думку Портера, найбільш важливе значення має рівень внутрішньої конкуренції.

Детермінанти національної конкурентоспроможності — це комп­лексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом"  Детермінанти пов'язані між собою і взаємно посилюються. В цьому суть правила ромба. Конкурентоспроможність галузі, де діють всі детермінанти, істотно зростає.

Стійка стратегія, структура і конкуренція

Умови для факторів

Стан попиту

Споріднені та підтримуючі галузі

Рис. 1.2.Ромб конкурентних переваг М.Портера

М. Портер сформулював фундаментальні положення теорії національної конкурентоспроможності, які зводяться до наступного: 1) конкурентоспроможні компанії формують конкурентоспроможні галузі економіки країни, які в свою чергу забезпечують національну конкурентоспроможність; 2) національна конкурентоспроможність не успадковується, а створюється, причому не державою, а національними виробниками; 3) національна конкурентоспроможність безпосередньо визначається рівнем продуктивності праці в економіці (факторна продуктивність), що багато в чому визначається темпами впровадження інновацій; 4) найважливіше значення для досягнення та збереження конкурентних переваг має рівень внутрішньої конкуренції. Сильна внутрішня конкуренція примушує компанії виходити на світові ринки

5) держава впливає на конкурентоспроможність не безпосередньо, а через детермінанти конкурентних переваг. Її вплив може бути як позитивним, так і негативним.

Сприяють зростанню конкурентоспроможності такі заходи держави:

• жорсткий контроль за якістю продукції, станом навколишнього середовища

• - дієва антимонопольна політика

• ефективна система освіти

• підтримка наукових досліджень

• поліпшення інфраструктури.

Водночас великі субсидії виробникам та інші заходи, що обмежують внутрішню конкуренцію, негативно впливають на конкурентоспроможність.

3. На сучасному етапі розроблено декілька підходів до оцінювання загальної конкурентоспроможності економіки. Методологія базується на синтезуванні в рамках одного показника широкого спектру економічних характеристик економік різних країн та побудові їх ієрархічного зіставлення.

Найбільш популярним джерелом серед тих, що містять рейтинг країн є річний звіт Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) – незалежної міжнародної організації, що знаходиться у Швейцарії. ВЕФ розраховує індекс глобальної конкурентоспроможності (ІГК). Дослідження ВЕФ здійснюються з 1989 року, однак ІГК розраховується з 2006 року. До цього використовувалися інші показники.

Індекс глобальної конкурентоспроможності розраховується за 12 складовими: “Якість інститутів”, “Інфраструктура”, “Макроекономічне середовище”, «Кваліфікація”, “Ринок праці”, “Розмір внутрішнього ринку”, “Спроможність до інновацій” тощо. Використовуються 98 показників, половина яких визначається на базі статистичної інформації, решта даних отримується за допомогою опитувань експертів - 4 тис. менеджерів і бізнесменів з різних країн. Рейтинг розраховується за 100- бальною шкалою.

ІГК за 2019 р. розраховано щодо 141 країни. Дані щодо 10 країн-лідерів наведено у таблиці.

10 країн-лідерів рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ

за 2019 рр.

Місце в рейтингу	Країна	Індекс
1	Сінгапур	84.8
2	Сполучені Штати Америки	83.7
3	Гонконг	83,1
4	Нідерланди	82,4
5	Швейцарія	82,3
6	Японія	82,3
7	Німеччина	81,8
8	Швеція	81,2
9	Велика Британія	81,2
10	Данія	81,2

Індекс України – 57,0. За цим показником наша країна займає 85 місце. При цьому найгіршими є результати за складовими “Якість інститутів” (104 місце), “Макроекономічне середовище” (133 місце). Водночас за складовими “Кваліфікація”, «Інфраструктура», “Ринок праці”, “Розмір внутрішнього ринку” і “Спроможність до інновацій” ситуація значно краще. На жаль, рівень конкурентоспроможності України майже не зростає.

Рейтинг конкурентоспроможності країн складається щорічно також Міжнародним інститутом розвитку менеджменту (IMD) у Лозані (Швейцарія), починаючи з 1989 року. Індекс світової конкурентоспроможності розраховується на основі 342 показників. Звіт за 2019 рік характеризує становище 63 країн. На 1 місці – Сінгапур, 2 – Гонконг, 3 - США. Українська економіка оцінюється Міжнародним інститутом розвитку менеджменту починаючи з 2007 року, в 2019 вона посіла 54 місце.

Міжнародні рейтинги конкурентоспроможності мають важливе практичне значення. Порівняння економік різних країн розгортаються у своєрідну діагностичну карту, де у зіставленні з іншими країнами оцінюються практично всі складові економічної системи. Це дає можливість оцінити конкурентні переваги та слабкі місця економіки, стан підприємницького середовища. Тому звіти ВЕФ та IMD використовуються багатьма урядами для удосконалення економічної політики.

Особливо важливе значення мають ці матеріали для України. Їх активне використання дає можливість виробити дієву стратегію підвищення конкурентоспроможності.

4. Поняття «кластер» введено в економічну науку американським економістом Майклом Портером. Він охарактеризував кластер як групу географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній і пов'язаних з ними організацій, що діють у певній сфері і характеризуються спільністю діяльності та взаємодоповнюють один одного.

Кластери приймають різні форми, проте зазвичай включають підприємства з виробництва готового продукту, постачальників комплектуючих виробів, обладнання, а також сервісних послуг. Багато кластерів включають університети, науково-дослідні організації та інші структури.

Більшість кластерів діють в межах одного регіону, найчастіше - в межах одного міста. Географічна близькість фірм - виробників готової продукції і постачальників - сприяє гострої конкуренції, швидкому поширенню інновацій, стимулює постійне зростання ефективності, появу нових видів продукції. Компанії - учасники кластера мають можливість спільного доступу до маркетингової інформації, результатів наукових досліджень тощо. Кластер виступає як колективний підприємець, що поєднує переваги великого виробництва з гнучкістю, здатністю швидко перебудовуватися, притаманними малому бізнесу.

Англійською мовою cluster означає гроно, пучок, група. Можна порівняти кластер з виноградним гроном. Кожна виноградина є самостійною одиницею. Однак їх об'єднання в гроно створює нову якість, яка не тотожна сумі частин. Підприємства кластера зберігають самостійність. Проте їх співробітництво в рамках кластера дозволяє кожному учаснику досягати кращих результатів, ніж при автономних діях.

Це нагадує процеси, що відбуваються в живій природі. Ліс - це взаємопов'язана сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів. Підприємства в кластері, як і живі організми в лісі, складають життєздатну структуру тільки разом - але зате така структура неймовірно стійка по відношенню до будь-яких зовнішніх впливів.

Ефективна діяльність кластерів сприяє динамічному розвитку економіки в цілому.

У рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму одне перших місць займає Швейцарії. Це значною мірою пояснюється діяльністю 22 кластерів, існуючих в країні. Найбільш значущим для швейцарської економіки є фінансовий кластер з центром в Цюріху. Дуже важливе значення має також фармацевтичний кластер, який формують концерни світового значення «Новартіс», «Рош». Швейцарський машинобудівний кластер спирається на такі провідні компанії, як «АББ», «Шиндлер», «Рітер». Всесвітньо відомий також кластер годинникової промисловості, що включає близько 600 підприємств (в основному малих і середніх).

У США налічується 380 кластерів. Найбільш відомий - кластер індустрії кіно Голлівуд, де кілька великих кінокомпаній оточені величезною кількістю середніх і малих фірм, що надають послуги при організації кастингу, зйомок, реклами, прокату тощо. Важливе значення в економіці країни відіграє кластер ІТ-індустрії в Силіконовій долині (Каліфорнія). У ньому працюють близько 7000 компаній, пов'язаних з розробкою і виробництвом високопродуктивних комп'ютерних систем, мікропроцесорів, програмного забезпечення, пристроїв мобільного зв'язку, а також іншої передової продукції сфери інформаційних технологій. Важливу роль у діяльності кластера грають Стенфордський університет (Сан-Франциско) і Каліфорнійський університет (Берклі). Компанії, розташовані в Силіконовій долині, залучають до 1/3 щорічного обсягу венчурних інвестицій, які здійснюються в США. Добре відомий кластер індустрії розваг в Лас-Вегасі.

До складу каліфорнійського винного кластера входять насамперед виноградники і виноробні господарства. З ними пов'язані оптові компанії, супермаркети, а також Каліфорнійський університет, інші освітні та дослідні установи. Асоціація виноградарів Каліфорнії, Рада по ринку вина контролюють якість вина, організують його просування на внутрішньому і зовнішньому ринку. Якщо порівняно недавно в США домінували вина європейських виробників, то в результаті діяльності кластеру ситуація кардинально змінилася. На каліфорнійські вина припадає майже 2/3 загального обсягу продажів цього напою в країні, швидко зростає їх експорт.

В Італії кластери діють у найбільш конкурентоспроможних галузях економіки, що забезпечують більшу частину експорту (легка промисловість, виробництво меблів, ювелірних виробів тощо.)

Всього в цій країні налічується понад 260 кластерів, у роботі яких безпосередньо бере участь більше 80 тисяч підприємств. Якщо ж врахувати пов'язані з ними підприємства, в тому числі сфери послуг, то можна стверджувати, що в кластерах спільно функціонують 1,2 мільйона малих і середніх підприємств, на яких зайнято 4-6 млн. чоловік.

Кластер квітництва в Нідерландах об'єднує 700 підприємств, на яких зайнято 45 тис. чоловік. Цей кластер забезпечує експорт квітів і рослин на суму 5 млрд. євро на рік.

Світовий досвід свідчить про більшу ефективність підприємств, що входять в кластери, в порівнянні з їх колегами, діючими самостійно.

Основні вигоди кластерної моделі бізнесу для учасників кластерів, що сприяють підвищенню їх конкурентоспроможності, такі:

Полегшується доступ до спеціалізованих факторів виробництва.

Отримання комплектуючих виробів, обладнання, бізнес-послуг від місцевих постачальників, з якими встановлені тісні контакти, сприяє зниженню витрат і підвищенню якості. Присутність кластера також знижує витрати на отримання ресурсів із віддалених місць, оскільки постачальники активно борються за ємний ринок, а підприємства кластера координують закупівельну діяльність.

Полегшується пошук кваліфікованої робочої сили.

Кластер призводить до появи масиву кваліфікованих працівників відповідних спеціальностей, оскільки стимулює їх підготовку, сприяє переїзду таких працівників з інших місць.

Спрощується доступ до ринкової інформації.

Доступ до такої інформації краще організований і вимагає менших витрат за рахунок створення загальної інформаційно-аналітичної системи, наявності постійних контактів між учасниками кластера, доступності інформації про поточні потребах замовників.

Полегшується вихід на нові ринки, в т.ч. зовнішні.

Координація діяльності підприємств кластера у сфері маркетингу, загальна збутова мережа дозволяють пробитися на перспективні ринки, що є практично неможливим для кожного підприємства поодинці.

Спрощується виявлення наявних резервів.

Менеджери отримують широкі можливості для порівняння ефективності виробництва у своїй фірмі і в інших. Успіхи і невдачі сусідів вчать, стимулюють, розвивають.

Полегшується доступ до капіталу.

Співробітництво в рамках кластера забезпечує сприятливі умови для залучення інвестицій, отримання консолідованих кредитів.

Створюються переваги в доступі до нових технологій.

Завдяки інтенсивним контактам з іншими підприємствами кластера, університетами, науково-дослідними організаціями учасники кластера швидко дізнаються про прогрес в технологіях, інноваціях. Можуть бути організовані спільні НДДКР.

Економляться ресурси за рахунок розвитку системи ділових контактів усередині кластера, заснованої на принципах довіри.

Кластери обмежують можливості недобросовісних дій, оскільки інформація про це швидко поширюється, що призводить до втрати іміджу і санкцій з боку кластера.

З'являється можливість координації зусиль і фінансових коштів для створення нового продукту і технологій та виходу з ними на ринок.

В рамках кластера стає можливим вибудовування технологічного ланцюжка від створення продукту до його виробництва та виведення на ринок.

Здійснюється взаємне доповнення видів діяльності.

Компанії можуть фокусуватися на тому, що вони можуть робити найкраще. Їм не потрібно робити ті речі, які вони не можуть зробити найкращим чином.

Спільне лобіювання інтересів в державних структурах.

Об'єднання в кластер дозволяє його учасникам ефективніше відстоювати свої інтереси у владних структурах.

Звичайно, участь фірми в кластері пов'язано з певними ризиками. Можливі втрати в результаті витоку інформації. Однак вони на порядок нижче в порівнянні з вигодами, які отримують учасники кластера в результаті консолідації зусиль.

Багато кластерів виникли і досягли зрілості без втручання держави. Однак процес їх створення і розвитку істотно прискорюється при наявності державної допомоги.