3й курс (Арх) / Лекции / Тема VII. Природні ресурси.Альтернативні джерела енергії

ТЕМА VII. ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ І ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

План:

1.Природокористування і природні ресурси. Класифікація природних ресурсів.

2.Принципи природокористування. Раціональне природокористування.

3.Альтернативні джерела енергії.

3.1.Енергія Сонця.

3.2.Вітроенергетика.

3.3.Біоенергетика.

3.4.Геотермальна енергія.

3.5.Енергія води.

3.6.Енергія морів і океанів.

1. Природокористування і природні ресурси. Класифікація природних ресурсів.

На сьогодні проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів переросла в одну з найважливіших глобальних проблем сучасності. Від неї залежить основа існування людського суспільства. Цілком очевидно, що вирішення можливе лише за умови об’єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн.

Саме тому Конференція ООН на найвищому рівні з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро

(Бразилія), засвідчила, що стан навколишнього природного середовища є одним з найважливіших чинників глобальної, регіональної та національної безпеки.

Людське суспільство впливає на навколишнє середовище головним чином у процесі виробничої діяльності. Основною сферою і формою суспільного виробництва є природокористування.

Природокористування - процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства.

Потреби людства не обмежуються суто матеріальною сферою, тому до природокористування варто відносити рекреаційну діяльність, спрямовану на поліпшення здоров'я населення і підвищення соціально-трудового потенціалу; зберігання особливо цінних для людства об'єктів живої і неживої природи.

Природні компоненти можуть виступати стосовно людей як у ролі природних ресурсів, так і в ролі природних умов проживання.

Елементи природи, що використовуються суспільством у виробничій діяльності і є її сировинною й енергетичною базою, називають природними

ресурсами.

1

Елементи природи, що впливають на життя і діяльність людей, але не беруть участі в матеріальному виробництві, розглядаються як природні умови.

Необхідно зауважити, що чіткого розмежування між природними ресурсами та природними умовами в реальному житті не існує.

Існує три основних чинники розвитку економіки будь-якої країни:

1)головний - трудові ресурси;

2)засоби виробництва;

3)природні ресурси.

Економіка буде нормально функціонувати, якщо будуть нормально функціонувати її складові. При такому підході, природні умови проживання також включаються у природні ресурси.

Таким чином, природні ресурси - елементи і сили природи, що людина використовує або може використовувати для своїх життєвих потреб.

Основними природними ресурсами є: родючі землі, повітря, моря,

океани, ріки, підземні води, рослинний і тваринний світ, корисні копалини. Існують різноманітні підходи до класифікації природних ресурсів. Природні ресурси поділяють на: вичерпні, невичерпні, відновлювальні,

не відновлювальні, замінні, не замінні (рис. 1).

Рис. 1. Характеристика природних ресурсів

2

Вичерпні - такі природні ресурси, використання яких в господарстві може привести до їх зниження. Більшість природних ресурсів вичерпні.

Невичерпні природні ресурси - це практично безмежні ресурси, дефіциту яких не відчувається зараз і не передбачається в майбутньому.

До цього виду відносяться: енергія Сонця, вітру, енергія надр Землі, атмосферне повітря, космічна та сонячна радіація і ін.

Замінні - усі природні копалини, енергоресурси. Незамінні-атмосферне повітря, вода,генетичний фонд тварин і рослин.

До невичерпних природних ресурсів належать водні, пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного повітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси, до яких належать сонячна енергія, енергія морських припливів, енергія вітру тощо, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфери може спричинити зміну площі сонячної радіації). Заходи з охорони невичерпних ресурсів мають бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним виснаженням.

Вичерпні природні ресурси - це ресурси, що скорочуються у міру їх використовування. Дехто з дослідників вичерпні природні ресурси поділяє таким чином:

•- невідновні (мінеральні, земельні ресурси);

•- відновні (ресурси рослинного і тваринного світу);

•- частково невідновні - це ті, швидкість відновлення яких нижча за рівень господарського споживання (орні ґрунти, ліси, регіональні водні ресурси).

Часто дуже важко провести чітку межу між відновними і невідновними ресурсами. Так, наприклад, рослини і тварини, якщо їх використовувати марнотратно, не піклуючись про наслідки, можуть повністю зникнути з лиця Землі. Отже, їх можна зарахувати до невідновних ресурсів. З іншого боку, рослинний і тваринний світ має здатність до самовідновлення і, за умов розумного використання, може бути збережений. Тобто ці ресурси відновні. Те саме можна сказати і про ґрунти. При раціональному господарюванні ґрунти можуть не тільки зберігатися, а навіть поліпшуватися та підвищувати свою родючість.

Невідновні ресурси характеризуються обмеженими запасами і використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі практично не можливе через відсутність умов, у яких вони виникли багато мільйонів років тому, або воно відбувається надзвичайно повільно. До таких ресурсів належать насамперед багатства надр. Охорона цих ресурсів зводиться до економного витрачання і розвідування нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачання передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналізацію, тобто запобігання втратам під час видобутку, транспортування і переробки.

3

До відновних природних ресурсів належать: земельні (родючість ґрунту),

біологічні (ліс, природні харчові угіддя, фауна суші й водного середовища) та окремі компоненти атмосфери (кисень, азот тощо). Іноді при безгосподарному використанні деякі види відновних ресурсів можуть перейти у розряд невідновних або їх відновлення потребуватиме порівняно більше часу.

Наприклад, родючість ґрунтів, яка підвищується при їх раціональному використанні, може значно погіршитися за неправильних способів обробки, а ерозія, яка при цьому виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те саме можна стверджувати і про ресурси рослинного і тваринного світу - їх хижацьке використання порушує здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновними.

Отже, в багатьох випадках відновність або невідновність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини. Головним в охороні відновних ресурсів є забезпечення постійної можливості їх відновлення, тоді вони служитимуть людині майже вічно. Можливість невичерпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вони розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід чітко регламентовано. У цьому полягає основний принцип їх охорони.

Реальні природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства.

Можна виділити ще таку категорію, як потенційні ресурси, які, хоч і потрібні суспільству, але не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва.

Яскравим прикладом є водні ресурси: вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у виробництві (наприклад, солоні води морів і океанів).

Потенційні ресурси можуть переходити у реальні - морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресурсом. Ліси - це реальні ресурси, але в деяких недоступних районах вони стають потенційними. Природні ресурси, залишаючись величиною постійною, можуть набувати нового значення залежно від зміни технічного рівня виробництва і з потенційних перетворюватися на реальні.

Крім цього, за можливістю заміни природні ресурси поділяють на

замінні (наприклад, метали можна замінити керамікою, пластмасами) та незамінні (прісна вода для пиття, атмосферний кисень для дихання).

Незамінні ресурси не можуть бути замінені іншими ні зараз, ні у майбутньому, ні практично, ні теоретично.

У міру виснаження невідновних ресурсів значно збільшується технологічна складність та енергоємність їх видобування, тому знижується економічна ефективність ресурсів. Уже сьогодні розробляють руду, яка вміщує менш, ніж 0,2 %, кольорових металів. Проблема є навіть не тільки і не стільки у фізичному виснаженні ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх добування. Тенденція до зменшення запасів відновних

4

ресурсів виникла внаслідок зростання темпів і масштабів їх використання. На сьогодні ліси знищені приблизно на 60 % їх первісної площі; за останні 50 років внаслідок ерозійних процесів та змиву поверхні ґрунту ресурс ґрунтів зменшився у середньому не менш, ніж на 25 %. Дедалі більше земель відчужується для будівництва гідроелектростанцій, промислових підприємств, доріг тощо.

Фактично будь-який елемент природи одночасно є і ресурсом, і умовою виробничої та іншої діяльності суспільства. Наприклад, ліс є умовою для більшості підприємств, але для лісової промисловості він стає ресурсом. Практично всі природні ресурси є вичерпними абсолютно або відносно, якщо вони використовуються досить тривалий час з високою інтенсивністю. На сучасному етапі взаємодії природи і суспільства можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно.

Біологічні ресурси, які вважаються невичерпними внаслідок здатності до самовідтворення, насправді є вичерпними у разі дуже високої інтенсивності їх використання, що перевищує швидкість їх самовідновлення. Усе це дає змогу зробити такий практичний висновок: є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю у широкому розумінні.

Підсумовуючи, можна всі реальні і потенційні природні ресурси за

характером вичерпності поділити на такі групи:

•- ті, які не відновлюються нині або відновлюються зі швидкістю, значно меншою за швидкість їх прямого використання; ці ресурси можуть бути повністю вичерпані (кам'яне вугілля, нафта й газ, родючість ґрунту тощо);

•- ті, які відтворюються з високою інтенсивністю (це всі живі організми, кисень); можуть бути практично невичерпними за умови правильного співвідношення інтенсивності використання та швидкості їх відтворення;

•- ті, які безперервно надходять до Землі (сонячна та припливно-відпливна енергія, радіохвилі космічних тіл); можуть стати вичерпними у разі повного використання тієї їхньої частини, яка є необхідною для нормального розвитку планетарної природи.

Утому ж сенсі реальні та потенційні природні ресурси за здатністю до

відтворення можна поділити на такі групи:

•- принципово невідтворювані - ресурси, які надходять до Землі з Космосу (сонячна радіація), та ті корисні копалини, що були утворені у попередні геологічні епохи;

•- реально невідтворювані - ресурси, швидкість відтворення яких у багато разів нижча за швидкість їх використання (корисні копалини, що утворилися

внаш час, якість води й повітря, ґрунти, популяції організмів, доведені до критичної чисельності);

•- відтворювані - ті ресурси біосфери, що раціонально використовуються та мають здатність до швидкого самовідтворення (місцеві запаси води при

5

збереженні природних умов, які їх визначають, запаси відкладень солей у деяких затоках тощо).

Є ще багато варіантів класифікацій природних ресурсів; розглянемо ті з них, які враховують погляд екології. Однією з таких є генетична

класифікація, відповідно до якої природні ресурси поділяють на такі групи:

•o Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються у господарстві як різні види сировини або джерела енергії.

•o Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані у різних галузях господарства; вони характеризуються територією, якістю ґрунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Є основою розміщення господарських об'єктів, головним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві, де використовується родючість ґрунтів.

•o Водні ресурси - у це поняття в широкому розумінні входять води річок, озер, водосховищ, каналів, морів і океанів, підземні та ґрунтові води, вода гірських і полярних льодовиків, атмосферні води, а також самі водні об'єкти (річки, озера, моря тощо); вони використовуються для судноплавства, гідроенергетики, рибного господарства, рекреації та ін.

•o Ресурси атмосфери - ресурси, пов'язані з газовим складом атмосфери як результатом історичного розвитку земної кулі.

•o Кліматичні й агрокліматичні - це ресурси, сприятливі для життя, праці, ведення сільського господарства (температура, вологість, опади, тиск).

•o Вторинні ресурси - відходи у разі їх використання як вторинної сировини.

•o Біологічні - ресурси флори і фауни, найважливішою властивістю яких є здатність до самовідновлення на основі обміну речовин.

•o Генетичний фонд - заповідники та інші засоби збереження видової різноманітності довкілля як ресурсу для забезпечення рівноваги біосфери, виведення нових продуктивних сортів рослин і тварин.

Природні ресурси доцільно класифікувати не тільки за генетичною

ознакою, а й за функціональною.

Усі природні ресурси, зважаючи на функції природно-ресурсного потенціалу, типові для кожної конкретної території, за функціональною класифікацією природних ресурсів можна поділити на такі групи:

•o Сировинні ресурси вилучаються з природного середовища і споживаються людиною як сировина для матеріального виробництва і кінцевих продуктів споживання (корисні копалини, ліс тощо).

•o Енергетичні ресурси споживаються з вилученням і без вилучення для виробітки теплової та електричної енергії (паливні, енергія вітру тощо).

•o Ґрунтові ресурси вилучаються частково та споживаються як основний засіб виробництва у сільському і лісовому господарстві (родючість).

•o Інженерно-геологічні ресурси споживаються як окремі властивості літосфери при будівництві і розміщенні різних об'єктів інфраструктури

6

(інженерно-геологічні умови урбанізованих територій, придатність геологічного середовища для інженерного освоєння).

• o Культурно-естетичні і наукові ресурси (окремі об'єкти і природні комплекси).

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси, навіть вода та повітря, стають сировиною для різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, перетворюються вже на економічні ресурси суспільства - капітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту. Зрештою, використані природні ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді знарядь, засобів праці та різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем їх забезпеченості. Але і у тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих ґрунтів, велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, досвід менеджменту і, нарешті, наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати Японію, яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу.

2. Принципи природокористування. Раціональне природокористування.

Тривалий час природокористування здійснювалося людством дуже не економічно, начебто усі природні ресурси нашої планети є невичерпними, при цьому добуті ресурси використовувалися далеко не цілком.

Домінуючим принципом природокористування донедавна залишався

економічний принцип, згідно з яким критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах.

При тільки економічному принципі природокористування цілком ігноруються екологічні проблеми, антропогенне навантаження зростає швидкими темпами.

З кінця 70-х років ХХ сторіччя, коли порушення динамічної рівноваги в геоекосистемах почало приносити величезні економічні збитки, у природокористуванні спочатку не сміло, а потім уже ширше почали впроваджувати еколого-економічниий принцип природокористування,

відповідно до якого критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшому шкідливому впливі на природне середовище.

7

Впровадження в практику в 70-х - початок 80-х років еколого-економічного методу природокористування дало визначені результати, проте, він не зміг розв'язати існуючого протиріччя між суспільством і природою, тому що поняття "найменший шкідливий вплив на природне середовище" дуже не конкретне і розпливчасте.

Тому в останні роки продовжувалося нарощування антропогенного навантаження на природу внаслідок всезростаючих обсягів виробництва, вмикання в сферу природокористування усе нових природних об'єктів, тобто переважав екстенсивний метод соціально-економічного росту.

На сучасній стадії взаємодії природи і суспільства стає ясно, що для зберігання природного середовища та існування самого життя на Землі необхідні нові підходи до організації виробничої діяльності, при якій не будуть порушуватися природні кругообіги речовини й обмінно-енергетичні процеси в біосфері.

Природокористування повинно базуватися на новому соціоекологічному принципі, при якому критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому зберіганні динамічної рівноваги в геоекосистемах, що досягається не перевищенням антропогенним навантаженнями гранично припустимих рівнів.

Соціоекологічний принцип природокористування потребує переходу від нераціонального екстенсивного природокористування до раціонального, рівноважного, при якому суспільство повинно контролювати природокористування, охорону і зберігання природи й оптимізацію середовища існування людей так, щоб узагалі не виникало конфлікту між суспільством і природою.

Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства і природи, що забезпечується досягненням компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і спроможністю природи задовольнити їх без істотної шкоди для свого нормального функціонування.

Таблиця 1. Цілі раціонального природокористування та інструменти їх досягнення

Основні загальні вимоги, що стосуються всіх природокористувачів.

1. Максимальне використання всієї маси ресурсу, що вилучається з природного середовища (включається до господарського обігу); використання всіх корисних елементів (властивостей), що входять до складу ресурсу; повна утилізація як технологічних, так і супутніх відходів, як сировини для подальшої переробки.

2.Ефективне очищення різноманітних відходів виробничого та побутового характеру, що є основними агентами забруднення природного середовища. На давно діючих підприємствах (з застарілими технологічними схемами) очищення повинне здійснюватись на основі створення спеціальних очисних споруд, це потребує значних фінансових та матеріальних витрат.

Важливим в цьому плані є також очищення вже забруднених природних компонентів, що полягає в усуненні сторонніх та небажаних речовин з поверхні або з об'єму (маси) певного об'єкта (атмосфери, води, грунту, лісу і т. д.). Основними методами очищення є механічні, хімічні, біологічні. Необхідно створювати відповідні умови для процесів природного очищення (самоочищення).

3.Застосування альтернативних видів енергії. Крім теплового забруднення сучасні електростанції є потужними джерелами механічного, радіоактивного та хімічного забруднення середовища. Тому застосування альтернативних способів одержання енергії розглядається як один з найважливіших шляхів

9

запобігання названих видів забруднення. Альтернативна енергетика - це одержання енергії не з традиційних викопних джерел (вугілля, нафти й газу), а від Сонця, геотермічних джерел, припливів, морських течій, вітру, космосу, біоенергетичних джерел (способів).

4.Озеленення. Рослини, зокрема дерева, виконують важливу екологічну функцію очищення (оздоровлення, відновлення) атмосферного повітря шляхом споживання вуглекислого газу та виділення кисню. Сучасний рівень природокористування зумовив помітне послаблення цієї функції, що відбулось внаслідок великих масштабів скорочення лісів планети з одного боку та зростання антропогенного надходження вуглекислого газу - з іншого. Тому ефективним засобом відновлення цієї функції є озеленення та лісовідновлення.

5.Застосування схем водоспоживання замкнутого циклу з метою економії водних ресурсів та запобігання забруднення гідросфери, зокрема, та природного середовища взагалі. Замкнутий цикл водоспоживання - це відносно швидке повторне надходження вже використаної води до технологічних процесів та в побутові водогони після її очищення. В деяких галузях промисловості ці схеми задовольняють до 80% всіх потреб, в космічних кораблях досягає 100%.

6.Переважне застосування агротехнічних та агробіотехнологічних методів

ведення сільського господарства та скорочення до мінімально можливих рівнів агрохімічних заходів. Це дозволить зменшити хімічне забруднення грунтів, поверхневих та підземних вод, та загальмувати ерозійні процеси.

7.Оптимізація меліораційних заходів, яких нараховується понад 35 видів.

Меліорація - це корінна або суттєва зміна природного середовища з метою його покращення для ведення господарства (сільського, лісового) або для життєдіяльності людини. Розрізняють широкі екологічні (комплексні) меліорації, в результаті яких змінюється співвідношення всіх екологічних компонентів, а також часткові види - зрошення, обводнення, осушення, боротьба з ерозією грунтів, зсувами і т.п.

8.Створення системи заповідних природних об'єктів (територій як таких, що охороняються законом), які вилучаються з усіх видів господарської діяльності з метою збереження в незайманому вигляді природних комплексів (еталонів природи), збереження видів, наукового спостереження за природними процесами в їх первісному вигляді.

9.Важливим завданням є комплексний підхід до вибору методів (напрямів)

вирішення проблем природокористування. Особливе місце серед комплексу таких заходів на сучасному етапі взаємодії суспільства і природи відіграє економічне регулювання природокористування, яке дає можливості (в тому числі і фінансові) та створює економічні умови для успішного здійснення всіх перелічених напрямів.

10