Розділ 3. Шляхи вдосконалення державного регулювання ринкових відносин

3.1. Необхідність державного регулювання ринкових відносин

В умовах ринкової економіки держава втручається на ринок лише настільки, наскільки це необхідно для стабільності та макроекономічної рівноваги та забезпечення функціонування механізму конкуренції. В економіці можуть виникнути ситуації, які спричинені:

- невдача в конкуренції;

- нездатність ринку забезпечити людей суспільними благами;

- зовнішні наслідки чи наслідки дій, які люди, які їх здійснюють, не беруть до уваги (негативні - коли дії одного гравця ринку завдають шкоди іншим; позитивні - коли дії учасника ринку вигідні іншим). [15]

У значній кількості випадків зовнішні ефекти на рівні приватної ініціативи є непомітними і повинні регулюватися державними та громадськими структурами. Отже, держава повинна виконувати функцію визначення зовнішніх ефектів та перерозподілу доходу, який не в змозі реалізувати традиційний ринковий механізм;

- неповні ринки (повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни яких перевищують собівартість їх виробництва);

- недосконалість інформації;

- економічна нестабільність.

І за таких обставин ринковий механізм не забезпечує оптимального використання ресурсів і, як наслідок, створення ринкових провалів.

Іншою причиною участі держави в економічному регулюванні є доступність товарів і послуг для колективного користування або так званих суспільних благ. Ці послуги включають оборону держави, охорону громадського порядку, державне управління тощо. Витрати на всі ці заходи повинні нести держава, яка спрямовує необхідні ресурси з бюджету. Громадяни повинні платити за них рівними частинами, сплачуючи свої платежі до бюджету у вигляді податків.

При цьому необхідно враховувати недоліки держави при здійсненні соціально-економічної політики, виборі методів і засобів державного регулювання економіки. Недоліком держави є нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів та невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів загальній ідеї справедливості в суспільстві. Існує чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтованість та реалізацію рішень державного управління у сфері державного регулювання економіки. Це:

1. Обмежена інформація. Органи державної влади, як і інші учасники ринку, не мають повної та об’єктивної інформації про стан економіки. Застосування будь-яких інструментів державного регулювання економіки повинно базуватися на аналізі можливих наслідків прийняття рішень. Тому за відсутності об’єктивних даних, які унеможливлюють прогнозування результатів з достатньою достовірністю, від надмірного державного втручання в економіку слід відмовитись. В контексті глобалізації та розповсюдження інформаційних інфраструктур для успішного побудови демократичного суспільства необхідно забезпечити можливість широкого громадського діалогу навколо процесу прийняття політичних рішень, і в цьому сенсі засоби для забезпечення цього діалог - це розвиток інформаційних технологій.

2. Неможливість держави повністю контролювати реакцію контрагентів на його дії. Не тільки втручання держави в економіку, але й виконання, здавалося б, правильних урядових рішень може спричинити негативні побічні ефекти (зовнішні ефекти).

3. Недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп з особливими інтересами та політичних маніпуляцій державні органи можуть застосовувати неадекватні методи регулювання і таким чином проводити неефективну політику. Засобом подолання цього недоліку є впровадження технології, яка називається "державна політика". Основними особливостями державної політики є робота з групами інтересів, розгляд альтернативних варіантів, публічні обговорення на всіх етапах підготовки рішень, реалізація рішень за допомогою управління змінами тощо.

4. Обмежений контроль за державним апаратом. Особливості становища та поведінки бюрократії можуть посилити неефективність економіки, зокрема, призвести до надмірного зростання управління та невиправданого збільшення видатків бюджету.

Отже, реальна економіка характеризується ситуаціями, в яких існують як зриви ринку, так і недоліки державного впливу. Таким чином, вплив одних розладів найчастіше може бути послаблений, можливо лише посилити вплив інших. Тому, приймаючи економічні рішення, необхідно порівнювати наслідки зриву ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму та ступінь державного регулювання.

Проблема оптимального співвідношення між ринковим та державним впливом на економічне управління є особливо актуальною для України, яка стала на шлях переходу від системи управління до цивілізованої ринкової економіки.

Слід зазначити, що впливаючи на ціни та доходи, ринкова конкуренція може ефективно адаптувати діяльність економічних агентів у довгостроковій перспективі до постійно мінливої економічної ситуації, регулюючи баланс між попитом та пропозицією, що забезпечує макроекономічну стабільність.

Однак у сучасних умовах складних відтворювальних процесів регуляторні можливості ринкового механізму обмежені. Це відображається на інфляції, безробітті та довгостроковому дисбалансі між попитом та пропозицією. За цих умов існує об'єктивна необхідність посилення ролі держави в регулюванні економіки.

Державне регулювання поширюється на всі сфери суспільного виробництва.[5] Однак перевага віддається регулюванню майнових і торгових відносин, інвестиціям та реструктуризації матеріального виробництва, соціальному розвитку та ринку праці, фінансовому ринку та грошовому обігу, територіальним умовам та регіональним ринкам, природокористуванню, зовнішньоекономічній діяльності. Ці проблеми є головним напрямком державного регулювання економіки. Водночас, враховуючи конкретні умови реформ, вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, включаючи структурні перетворення, технологічні інновації та подолання криз.

Мета державного регулювання економіки - створити економічну систему, яка орієнтувалася б на вибір найбільш ефективних варіантів використання існуючих факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життя.

Завдяки механізму державного регулювання економіки необхідно створити умови:

- для ефективного функціонування ринкового середовища;

- усунення негативних наслідків ринкових процесів;

- захист національних інтересів на світовому ринку;

- вирішення проблем, які ринковий механізм не може вирішити або погано вирішує. [18]

Тому державне регулювання ринкових відносин необхідне для досягнення двох взаємопов'язаних цілей - захисту інтересів громадян і суспільства в цілому від негативних наслідків, які можуть виникнути для них, та забезпечення реалізації певних суспільних інтересів, яких ринок не може реалізувати. [6]

Параметри впливу держави на події на ринку поділяються на три групи: регулювання процесу виходу на ринок; регулювання ринкових цін; регулювання обсягів виробництва на ринку.

На сьогодні об’єктивна необхідність переходу до регульованого ринку загальновизнана в Україні, проте форми, принципи та засоби державного регулювання чітко не визначені. З цієї причини особливо важливо визначити сферу дії об’єктів державного впливу, оскільки саме об’єкт визначає адекватну економічну форму державного регулювання. Розвиток предмета регулювання визначає розвиток форм і засобів його регулювання.

В даний час національну модель змішаного регулювання національної економіки України можна окреслити у таких аспектах:

1. Він повинен гармонійно поєднувати антитоталітарний механізм соціальної ринкової економіки та економічне макрорегулювання змішаної економіки.

2. Нова економічна модель повинна забезпечити відносно довгострокове функціонування потужного державного та приватного сектору економіки, і її частка повинна зростати щороку. Це свідчить про необхідність структурної перебудови не лише міжгалузевих комплексів, але й економіки в цілому. У той же час переважання на початку державного сектору економіки не забезпечує жодних переваг, переваг чи ексклюзивних прав, якими мали б компанії в цьому секторі. Досвід, накопичений приватизацією українських компаній, а також світовий досвід показують, що за три-чотири роки неможливо якісно перетворити компанії на сучасний бізнес. Це пов’язано насамперед із недосконалістю законодавчої та нормативної бази, інерцією мислення керівників та вищого керівництва. Тому процес перетворення державного сектору економіки у приватний буде поступовим і триватиме нескінченно довго. Це означає, що найближчим часом українська економіка буде змішаною, і тому держава повинна використовувати кейнсіанські принципи макроекономічного регулювання. Водночас слід враховувати постсоціалістичний характер української економіки, а за основу взяти змішану модель управління ринковою економікою європейського типу, а ринковий механізм діятиме під жорстким державним контролем. У той же час курс на інтенсивне формування приватного сектору не полягає у вимушеному та бездумному поділі державних підприємств, їх безпосередньому переході до приватного сектору. Такі проблеми повинні вирішуватися послідовно та за допомогою механізмів конкуренції, приватизації, приватизації, банкрутства, злиття, поглинання та інших перетворень.

3. Найближчим часом українську економіку слід лише змішувати, і одним із критеріїв керованості буде суперечлива єдність відносно жорсткого державного регулювання економіки та саморегулювання ринку. Водночас сфера макрорегулювання повинна ослаблятися і звужуватися лише в процесі формування та посилення механізмів ринкового саморегулювання в його цивілізованих формах.

4. Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має відбуватися одночасно із збільшенням впливу держави в соціальній сфері. Будь-яка спроба перейти до саморегулювання ринку розподілу в країні з постсоціалістичною економікою є катастрофічною.

5. У сучасній соціально-політичній ситуації українська економіка повинна бути не сепаратистською, а унітарно конструктивною з елементами регіонального самоврядування.