Теорія :
Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов`язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.
Закон України “Про банкрутство” під банкрутством розуміє зв`язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб`єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред`явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов`язання перед бюджетом.
Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов`язань означає зниження її ціни. Ціна фірми – це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов`язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал “зникає”.
Ось це і є повне банкрутство – банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал. Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Для правильного визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства, передусім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб`єкта господарювання.
Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, завведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: зменшення купівельної спроможності населення; значний рівень інфляції; нестабільність господарського та податкового законодавства; нестабільність фінансового та валютного ринків; посилення конкуренції в галузі; посилення монополізму на ринку; дискримінація підприємства органами влади та управління; політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало. Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки: Низька якість менеджменту.
Дефіцити в організаційній структурі. Низький рівень кваліфікації персоналу. Недоліки у виробничій сфері. Прорахунки в галузі постачання. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. Прорахунки в інвестиційній політиці. Брак інновацій та раціоналізаторства. Дефіцити у фінансуванні. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.
Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв`язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової.