3. Концепції адміністративного менеджменту.

Однією з найбільш корисних ідей в історії людства вважається концепція бюрократії, розроблена на початку 1900-х років німецьким соціологом Максом Вебером.

Концепція бюрократії була сформульована Максом Вебером до появи роботи АндріФайоля «Загальне і промислове управління» (1916), тобто не можна говорити про те, що він є послідовником А.Файоля, тим більше й об'єкт його дослідження трохи відрізняється.

Основна робота М.Вебера «Теорія суспільства й економічна організація» (1920 р.) присвячена проблемі лідерства і бюрократичній структурі влади.

Розробивши концепцію бюрократії, Макс Вебер уперше:

1) показав неминучість бюрократії;

2) проаналізував її недоліки;

3) представив і описав ідеальний тип бюрократії.

Відмітні характеристики ідеального (раціонального) типу бюрократії, за М.Вебером:

1) чіткий поділ праці, що призводить до появи висококваліфікованих фахівців у кожній посаді;

2) ієрархічність рівнів управління, при якій кожний нижчестоящий рівень контролюється вищестоящим рівнем і підпорядковується йому;

3) наявність взаємопов'язаної системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання співробітниками своїх обов'язків і скоординоване вирішення різних задач;

4) дух «формальної знеособленості» при виконанні офіційними особами своїх посадових обов'язків («деперсоніфікація» виконання посадових обов'язків);

5) здійснення наймання на роботу в строгій відповідності з технічними кваліфікаційними вимогами. Захищеність службовців від довільних звільнень.

Таким чином, бюрократія – тип організації, для якої характерний високий ступінь поділу праці, чітка управлінська ієрархія, правила і стандарти, показники оцінки роботи, принципи наймання співробітників, що будуються на його компетентності.

Бюрократію представляють звичайно у вигляді піраміди з вищим керівництвом на вершині:

• Ланцюг команд тягнеться від вершини до фундаменту піраміди, що створює передумови для скоординованого прийняття рішень.

• Контроль здійснюється «згори» і поширюється вниз за ієрархією бюрократичної піраміди.

• Робота за правилами робить виконання обов'язків рутинною справою. З переходом на більш високі рівні правила починають охоплювати більш широке коло діло і вимагають гнучкості в їхній інтерпретації.

• Кожній посади в бюрократичній ієрархії відповідає визначена і фіксована заробітна плата.

• Природним явищем вважається службова кар'єра, що полягає в професійному зростанні і просуванні службовими сходами.

• Просування нагору за ієрархією можливо на основі здібностей, старшинства або комбінації обох факторів.

• Приватне життя службовця відділене від службової діяльності на робочому місці, відмежовується від неї фізично.

• Жоден зі службовців не володіє службовими приміщеннями, а також обладнанням та іншими засобами, з якими вони працюють.

М.Вебер називав таку структуру раціональною, оскільки передбачається, що прийняті рішення мають об'єктивний характер.

М.Вебер вважав, що бюрократична модель повинна забезпечити швидкість, точність, порядок, визначеність, безперервність, передбачуваність.

М.Вебер вважав, що якщо всі процедури у підприємстві будуть чітко прописані і вибудовані в чітку послідовність, а воля і бажання окремих людей будуть цілком виключені, то така організація буде високоефективню і гнучкою.

Більшість сучасних організацій (органів публічної влади, підприємств, установ і інших некомерційних організацій) являють собою варіанти бюрократичних структур. Для багатьох з них бюрократична структура досить добре підходить, оскільки забезпечується об'єктивність прийнятих рішень, що дозволяє бюрократії адаптуватися до змін, що відбуваються. А просування працівників на основі їх компетентності сприяє забезпеченню постійного припливу висококваліфікованих і талановитих фахівців і технічних службовців.

Контрольні питання

1. Історія розвитку адміністративного управління.

2. Охарактеризуйте етапи розвитку теорії адміністративного управління.

3. Які проблеми розглядає теорія адміністративного управління.

4. У чому полягає суть структурно-функціонального аналізу в

адміністративному управлінні.

5. Ситуаційний підхід в адміністративному управлінні.

6. Назвіть методи аналізу адміністративних завдань.

Лекція 2. Система адміністративного менеджменту та апарат управління

Зміст Лекції

1. Система адміністративного управління.

2. Адміністративні органи управління та їх різновиди.

3. Сутність і значення процесу адміністративного менеджменту.

4. Вимоги до сучасного менеджера-адміністратора.

1. Система адміністративного управління.

Система адміністративного управління – AdministrativeManagementSystem (AMS) – є основою ефективного управління для будь-яких компаній світу. На думку багатьох експертів, усі великі, середні і малі компанії на Заході й в Азії, у тому числі такі відомі компанії, як Toyota, Honda, Ford, BMW, Volkswagen, Sony, Samsung, Coca-Сola, McDonaldђs, у своїй практиці управління спираються на систему адміністративного управління.

Система адміністративного управління за 100 років настільки увійшла в практику управління на Заході й в Азії, що сучасні західні фахівці з управління і керівники навіть не уявляють, що десь управління може будуватися інакше – може бути безсистемним.

Дана система є базисною, значно спрощує процес управління й істотно підвищує ефективність будь-яких підприємств, дозволяючи їм прогресивно розвиватися. Система адміністративного управління дозволяє істотно підвищити ефективність будь-якого підприємства, його прибутковість і конкурентоспроможність. Підвищується довгострокова конкурентоспроможність підприємств без суттєвих вкладень у модернізацію виробництва.

AMS також дозволяє вирішувати проблеми управління і мотивації персоналу на підприємстві, що у свою чергу сприяє підвищенню виконавської дисципліни і продуктивності праці на кожному робочому місці, ліквідації втрат і браку, суттєвому зниженню собівартості, ритмічній роботі всього підприємства. Опора на сучасну систему адміністративного менеджменту дозволяє впевнено і гідно конкурувати на вітчизняних і закордонних ринках.

Початково система адміністративного управління спрямована на якісне вирішення двох основних задач управління:

• раціональна організація праці на кожному робочому місці;

• мотивація кожного працівника підприємства до продуктивної і якісної праці.

Відповідно до цього, цілісна система адміністративного управління складається з двох взаємозалежних підсистем:

• підсистема I – Система адміністративного управління підприємством, або Організаційна система управління;

• підсистема II – Система адміністративного управління персоналом, або Раціональна модель трудових відносин, що базується на ефективній системі оплати праці.

ПІДСИСТЕМА I: Система адміністративного управління підприємством "Організаційна система управління"

Організаційна система відповідає на питання: хто, що, як і коли повинен робити у підприємстві для виконання її цілей і задач.

Задача організаційної системи: за рахунок правильної постановки планування, організації праці і контролю забезпечити раціональний рух матеріальних і інформаційних потоків у межах усього підприємства з метою отримання максимально можливого прибутку.

Складові частини організаційної системи:

• прозора система планування і бюджетування, що охоплює всю діяльність підприємства;

• ретельно пророблена структура управління;

• положення про підрозділи і посадові інструкції;

• штатно-посадовий розклад;

• маршрутні карти руху документообігу;

• форми документів, необхідних для виконання всіх процедур даного документообігу.

Принципи регулювання виробничих відносин:

• горизонтальний і вертикальний поділ праці;

• єдність дирекції;

• централізація управління;

ПІДСИСТЕМА II: Система адміністративного управління персоналом "Раціональна модель трудових відносин"

Раціональна модель трудових відносин відповідає на питання:

• як слід кожному працювати;

• як працівникам будувати відносини з керівниками і колегами;

• як оплачується праця;

• як керівникам правильно керувати персоналом.

Задача Раціональної моделі трудових відносин: забезпечити високий рівень продуктивності і якості праці, трудової, виробничої і виконавської дисципліни на кожному робочому місці, за рахунок правильного регулювання трудових відносин і використання ефективної системи оплати праці.

Складові частини Раціональної моделі трудових відносин:

• Уніфікована тарифна система;

• Уніфікована результуюча система;

• Уніфікована система участі персоналу у доходах (прибутках);

Принципи регулювання трудових відносин:

• єдиноначальність (у кожного працівника тільки один начальник — безпосередній керівник);

• неухильне підпорядкування кожного працівника своєму безпосередньому керівнику;

• сувора дисципліна і порядок;

• єдині правила співробітництва для всього персоналу;

• відповідність грошової винагороди витратам праці;

• персональний підхід до заробітної плати кожного працівника.

Система адміністративного управління — це базисна система управління підприємством, і всі сучасні новації в управлінні є надбудовою над цим базисом:

• Адміністративна система і бережливе виробництво;

• Адміністративна система та ERP-системи;

• Адміністративна система та ISO 9000;

• Адміністративна система і процесний підхід.

Насправді, управління на Заході й в азіатських країнах розвивалося у такому порядку: спочатку у всіх компаніях була впроваджена і налагоджена система адміністративного управління (AMS), потім вони налагодили ощадливе виробництво (leanproduction), потім автоматизували систему адміністративного управління шляхом впровадження ERP-систем, далі ввели сертифікацію системи управління якістю за стандартами ISO.

Таким чином, система адміністративного управління первинна. Все удосконалення управління в будь-яких компаніях світу починається тільки після постановки і налагодження даної системи.

Ощадливе виробництво — це американська назва виробничої системи Toyota. Творець ощадливого виробництва Таїті Оно розпочав перші досліди з оптимізації виробництва ще у 1950-х роках. У ті післявоєнні часи Японія лежала в руїнах і країні потрібні були нові автомобілі. Але проблема полягала у тому, що попит був не настільки великий, щобвиправдатизакупівлюпотужноївиробничоїлінії, на кшталтFord. Потрібнобулобагаторізнихвидівавтомобілів (легкові, мало-і середньотонажнівантажівкитощо), але попит на конкретний вид машин був невеликий. Японцямдовелосявчитисяефективнопрацювати, створюючибагаторізних моделей в умовахневисокогопопиту на кожну модель. Такого завдання до них не вирішувавніхто, оскількиефективністьрозглядаласявиключно у термінахмасовоговиробництва. Власне, звідси і народивсятермінlean, який за кухлем пива придумав Джон Крафчик, один з американськихконсультантів. Адже як щеназвати систему, яка здатнаефективностворюватибагатовидівпродукції при низькихпитомихвитратах? Lean, тобто «ощадливе».

За данимиІнститутуощадливоговиробництва, впровадженняпідходівконцепціїощадливоговиробництвадозволяєскоротити в середньому: тривалістьвиробничого циклу — на 50%, обсягинезавершеноговиробництва — на 60%, кількістьвипадківпереробленняпродукції — на 70%, необхідніплощі — на 30%, необхідний для переналаштуванняобладнання час — на 65%.^[4]

Таїті Оно (1912—1990), батько-засновниквиробничоїсистемиToyota, а отже й ощадливоговиробництва, якийбувзатятимборцемізвтратами, виділивсімвидіввтрат:

• Втрати через перевиробництво;

• Втрати часу через очікування;

• Втрати при непотрібномутранспортуванні;

• Втрати через зайвіетапиобробки;

• Втрати через зайві запаси;

• Втрати через непотрібніпереміщення;

• Втрати через випускдефектноїпродукції.^[5]

Згодомбуло додано ще один тип «муда»:

• Проектуваннятоварів, які не відповідають потребам споживачів.^[6]

ДжеффріЛайкер, який разом з Джимом Вумеком і Деніелом Джонсом активно досліджуваввиробничийдосвідТойоти, вказав у книзі «Дао Toyota» восьмий вид втрат:

• Нереалізованийтворчийпотенціалспівробітників. Втрати часу, ідей, навичок, можливостейудосконалення та набуттядосвіду через неуважнеставлення до співробітників, яких вам ніколивислухати.