Економічна Історія України том 1

Іншою була ситуація в східній частині України, де поширені пам’ятки зрубної культури. Вона сформувалася в Доно-Волзькому регіоні і згодом перетнула нинішні кордони України, опанувавши спочатку лісостепову смугу, головно лівобережжя Сіверського Дінця. Тут виник своєрідний анклав цієї культури, населення якого активно займалося не тільки рільництвом і скотарством, а й гірничою і металургійною справою24.

Надалі зрубне населення опанувало й степові простори, де стало сусідами носіїв сабатинівської культури. На відміну від неї, в зрубній культурі яскраво проступає скотарський напрям, виражений, у першу чергу, в поховально-поминальних комплексах. Продовжуючи традиції курганної архітектури, це населення надало їй нової виразності, організовуючи курганні ансамблі за певним планом. Вони складаються з насипів різної форми, з’єднаних валами й «дорогами»25, і демонструють не просто піклування про небіжчика, а й якісь престижні цілі. Зростає ритуальна навантаженість цих споруд, що відбито в різноманітних деталях їхнього облаштування і доповнюється розширенням функції худоби в ідеологічній практиці. Не викликає сумніву, що не лише поховально-поминальні обряди, а й усе ритуальне життя цього населення зосереджувалося навколо курганів.

Зрубне населення активно освоює глибинний степ. Якраз цим часом датується більшість поховань на відкритих плато. То було спричинено, мабуть, зростанням населення та відповідно поголів’я худоби, що, виходячи з локалізації курганів, ішло паралельно з нарощуванням мобільності. А вона, своєю чергою, була можлива за формування оптимального складу людей, які пересувалися разом з худобою.

Освоєння зрубним населенням степової смуги призвело до виникнення тут осередків осілості. Північне Приазов’я вкрилося щільною сіткою поселень – цілорічних і сезонних. Вони зазвичай невеличкі – до 1,5 га, а землеробський компонент тут виражений слабше, ніж на сабатинівських. Отже, територіальне розмежування землеробства й скотарства не призвело тут до розквіту хліборобства. Чи то природні умови, чи то спорідненість зі східним світом, чи то інший менталітет спричинили панування тут скотарства. Різке переважання поховальних пам’яток над побутовими, їхня локалізація – все свідчить на користь мобільного способу життя та участь у пересуванні з худобою значної кількості осіб. Та саме територіальне розмежування основних галузей діяльності спричинило повне освоєння степу, зокрема й ніш, мало придатних для життя.

Попри злет металургії, металеві речі в похованнях зрубної культури трапляються вкрай рідко, навіть прикраси, як і зброя. Загалом їхній супровід дуже скромний, що спровокувало думки про стагнацію, регрес, соціальну дееволюцію, повернення до егалітарного стану цього суспільства. Однак прискіпливий аналіз поховальних пам’яток, які разом з іншими деталями обряду маркували статус і його градацію, скоріше, вказує не на спрощення соціальної структури, а на її певну специфіку. Важливу, а може, навіть першу, роль у цьому суспільстві відігравали особи, що займалися культовою практикою26. Схоже, що жрецтво тут «доросло» до спроб закодувати священні знання в символьній формі та «нетлінному» матеріалі. Саме в зрубній культурі трапляється чимало горщиків зі всілякими значками та зображеннями – окремими чи вплетеними в орнаментацію і навіть «строчками написів». Прочитати їх навряд чи вдасться, але проникнути хоча б частково в їхній зміст усе ж можна27.

62 Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

За спостереженнями В.В.Циміданова, поховання служителів культу приблизно однаковою мірою характерні для двох основних періодів розвитку зрубної культури. На їхньому тлі захоронень осіб, які можна пов’язувати з владними функціями, не тільки значно менше, а й кількість їх падає від раннього до пізнього періоду розвитку культури. Якщо абстрагуватися від того, що це лише гіпотеза (хоча й добротно випрацювана), то «теократичний» характер зрубної спільноти (принаймні в межах території України), можливо, й був тим стримуючим чинником, що обмежував «пишність» поховального обряду та націлював на «спілкування» з божествами через зведення складних поховально-поминальних ансамблів.

Досвід «зрубників» відіграв неабияке значення для подальшого розвитку подій, що припало на заключну пору бронзового віку. На просторах, зайнятих у попередній час двома культурами – сабатинівською та зрубною, формується білозерська культура. У західному регіоні (на території класичної сабатинівської культури) різко скорочується обсяг хліборобства, що засвідчено зменшенням кількості поселень, зникненням великих, деградацією будівельної справи28. Натомість кількість поховальних пам’яток зростає, з’являються й великі могильники. Зрозуміло, що різке скорочення обсягів хліборобства мало компенсуватися зростанням питомої ваги скотарства, що спричинювало реорганізацію всієї господарської системи. У Нижній Наддніпрянщині та далі на схід не спостерігаємо таких разючих змін. Це логічно, зважаючи на периферійний характер попередньої сабатинівської культури і специфіку зрубної з яскраво вираженою домінантою скотарства. Навпаки, кількість поселень тут, можливо, дещо зростає. Але якісь структурні зміни сталися й тут, що, зокрема, відбито в зміні поховального обряду.

Просторова локалізація могильників і поселень вказує на суттєві зміни в системі господарства і способі життя білозерського населення на тлі попереднього, хоча спостерігаються і певні риси спадковості. За збереження загалом комплексного господарства змінюється не лише співвідношення питомої ваги хліборобства й скотарства на користь останнього. Схоже рільництво трансформується в монокультуру (вирощування проса). Що ж до скотарства, то за зростання його питомої ваги кількість фауністичних решток, як і кістяних знарядь у культурних нашаруваннях, зменшується. Це може вказувати на утримання худоби поза межами поселень.

Що дивує, домінанта скотарства мала б відбитися в традиції курганного будівництва. Однак спад землеробства супроводжується цікавим і навіть винятковим явищем, не притаманним степовому населенню попередньої доби, – появою великих ґрунтових могильників на тлі зменшення кількості підкурганних поховань. Показово, що поширення ґрунтових могильників збігається з іншим явищем – не лише яскраво вираженою соціально-майновою диференціацією, а й появою елітних могильників і окремих курганів, які за монументальністю наближаються до курганів скіфської аристократії. Їхня наявність засвідчує не просто стратифікацію, яку ми більшою чи меншою мірою спостерігаємо в усіх археологічних культурах, а певне протиставлення «верхів» «низам», виражене, за підрахунками В.В.Отрощенка, не тільки 8-кратною різницею в розмірах могил, а й у тому, що «сама можливість бути похованим у кургані стає привілеєм меншості»29. Він же зазначив, що від цього часу розпочинається систематичне пограбування курганів.

На якому ґрунті виникло те протистояння? Зростання рухливості в білозерській культурі, зрештою, призвело до того, що якісь сім’ї, а скоріше, общини по-

ривають зі змішаним господарством і переходять до спеціалізованого скотарства з кочовим способом життя. Тут слід зазначити, що однією з передумов виникнення кочівництва є значне накопичення худоби – в такій кількості, аби її вистачало для потреб харчування, відтворення стада й обміну на землеробську продукцію30. Тож кочові общини мали виділятися багатством, а заодно – і певним соціальним пріоритетом. За цього часу, можна думати, розподіл праці в общині змінюється на міжобщинний. Певно, це протистояння кочових общин і общин з традиційною комплексною системою господарства й відображає біритуалізм поховального обряду. Можна думати, що білозерська еліта, що сповідувала старий звичай підкурганних поховань, була носієм нового господарсько-культурного типу – кочового. Віднині соціальна диференціація набуває надійного підґрунтя в майновій, що відбито в облаштуванні могил, урізноманітненні поховального інвентарю та появі золотих речей. Це збігається з відмиранням практики заривання скарбів – вони, образно кажучи, потрапляють до могил еліти.

Зрештою, все населення степової смуги переходить до кочового способу життя, що й знаменує початок залізного віку. Тому сприяли й інші обставини технологічного й соціального характеру: формування нового комплексу зброї (саме білозерські майстри, як зауважує В.В.Отрощенко, освоїли серійний випуск біметалевих і залізних знарядь і зброї, в яких уже відчутні прикмети наступної доби); вдосконалення кінської вуздечки, а також – чи не найголовніше – зміни на лісостеповому просторі. Адже кочовики з їхнім суто моногалузевим господарством можуть забезпечити нормальне життя завдяки сусідам-рільникам, які постачали їм хліб і ремісничі товари.

Хоча безпосередній перехід до кочівництва стався на рубежі доби бронзи – раннього заліза, витоки його лежать глибше – в комплексному господарстві доби бронзи. Вдосконалюючись організаційно й технологічно, воно дозволило повністю освоїти степ до найглибших його куточків. Паралельно був вироблений оптимальний склад стада і якість худоби, придатної долати великі відстані та витривалої до перебоїв у кормах і воді, а також відповідний матеріально-технологічний і побутовий комплекс, що забезпечував життя людей: криті вози (кибитки), розбірні житла (юрта, шатро), міцний і легкий посуд (дерев’яний, шкіряний і металевий), дієта харчування (м’ясо-молочна) та ін. Все це не могло зрости в класичному осілому середовищі, як і своєрідний менталітет степовиків з їхньою любов’ю до худоби.

Отже, на початок доби заліза на території України цілком рельєфно постали два провідні господарсько-культурні типи, які ґрунтувалися на протилежних засадах. У лісостеповій і поліській смугах відновилася землеробсько-скотарська модель господарства і осілий спосіб життя, в степовій – розвиток комплексного господарства привів до формування моногалузевого кочового скотарства з мобільним способом життя. Відтоді й розпочинається війна хліборобського світу з кочовим. Мов магніт притягував кочовиків той осілий стабільний світ. Прив’язані до ланів

ісадиб хлібороби були вразливі перед непередбачуваними і зухвалими наскоками кочовиків. Вони змушені були витрачати багато сил на захист і сплачувати їм данину, що, безперечно, стримувало їхній поступ. Це протистояння продовжувалося

ів середньовічні та новітні часи історії. Останні кочовики – ногайці – полишили наші степи тільки в середині ХІХ ст.

64 Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

Посилання до розділу 3

1.Szmyt M. Between West and East. People of the Globular Amphora Culture in Eastern Europe: 29502350 BC. – Poznań, 1999 (BPS. – 8).

2.Свєшніков І.К. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці ІІІ – на початку ІІ тисячоліття до нашої ери. – К., 1974.

3.Артеменко И.И. Племена Верхнего и Среднего Поднепровья в эпоху бронзы. – М., 1967 (МИА –

148).

4.Див.: Шапошникова О.Г., Фоменко В.Н., Довженко Н.Д. Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант). – К., 1986.

5.Черних Л.А. Розвиток общинних ремесел та транспорту за доби бронзи // Історія української культури. – К., 2001. – Т.1. – С.211-227.

6.Иванова С.В. Социальная структура населения ямной культуры Северо-Западного Причерноморья. – Одесса, 2001.

7.Черных Е.Н. Степной пояс Евразии: феномен кочевых культур. – М., 2009. – С.216 і далі.

8.Kruk J., Milisauskas S. Rozkwit i upadek społeczeństw rolniczych neolitu. – Kraków, 1999. – S.166170.

9.Дані з землеробства в степовій смузі зібрані: Бунятян К.П. Напрямки господарчої діяльності населення Причорноморських степів доби бронзи // Древности Северского Донца. – Луганск, 2001. – С.76-84.

10.Иванова С.В. Социальная структура населения ямной культуры Северо-Западного Причерноморья. – Одесса, 2001.

11.Бунятян К.П. Городоцько-здовбицька культура: проблемна ситуація // Археологія. – 2008. –

№3. – С.10-20.

12.Kadrow S. Gospodarka i społeczeństwo. Wczesny okres epoki brązu w Małopolskie. – Kraków, 1995. – S.98 etc.

13.Аналіз цього явища на предмет господарства, обміну і соціальної організації див.: Makarowicz P. Trzciniecki krąg kulturowy – wspólnota pogranicza Wschodu i Zachodu Europy. – Poznań, 2010.

14.Черных Е.Н. Степной пояс Евразии: феномен кочевых культур. – М., 2009. – С.237 і далі.

15.Бровендер Ю.М., Отрощенко В.В., Пряхін А.Д. Картамиський комплекс гірничо-металургійних пам’яток бронзового віку в центральному Донбасі // Археологія. – 2010. – №2.

16.Березанская С.С. Пустынка. Поселение эпохи бронзы на Днепре. – К., 1974.

17.Гершкович Я.П. Феномен зольников белогрудовского типа // РА. – 2004. – №4. – С.104-113.

18.Makarowicz P. Op. cit. – S.281 etc.

19.Флюер-Лоббан К. Проблема матрилинейности в доклассовом и раннеклассовом обществе // Сов.

этнография. – 1990. – №1. – С.75-85.

20.Див. відповідні розділи в узагальнених працях: Археология Украинской ССР. – К., 1985. – Т.1; 1986. – Т.2; Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. – К., 1990.

21.Фактологічні дані і літературу див.: Бунятян К.П. Напрямки господарчої діяльності населення Причорноморських степів доби бронзи // Древности Северского Донца. – Луганск, 2001. – С.7684.

22.Отрощенко В.В., Пустовалов С.Ж. Обряд моделирования по черепу у племен катакомбной общности // Духовная культура древних обществ на территории Украины. – К., 1991. – С.59-84.

23.Черняков И.Т. Северо-Западное Причерноморье во второй половине ІІ тыс. до н.э. – К., 1985; Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н., Шарафутдинова И.Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. – К., 1986.

24.Березанская С.С. Усово Озеро. Поселение срубной культуры на Северском Донце. – К., 1990; Татаринов С.И. Древний металл Восточной Украины. – Артемовск, 1993.

25.Отрощенко В.В. Идеологические воззрения племен эпохи бронзы на территории Украины (по материалам срубной культуры) // Обряды и верования древнего населения Украины. – К., 1990. –

С.5-17.

26.Всебічний аналіз поховань зрубної культури див.: Цимиданов В.В. Социальная структура срубного общества. – Донецк, 2004. Там само читач знайде історіографію проблеми і чималий список літератури щодо скотарських суспільств.

27.Отрощенко В.В., Формозов А.А. К проблеме письменности у племен Северного Причерноморья в эпоху раннего металла // Studia Praehistorika. – 1988. – T.9. – С.147-178.

28.Бунятян К.П. Генеза кочового скотарства у Північному Надчорномор’ї // Маґістеріум. Археоло-

гічні студії. – К., 2006. – Вип.6. – С.101-105.

29.Отрощенко В.В. Новый курганный могильник белозерского времени // Скифский мир. – К., 1975. – С.98.

30.Хазанов А.М. Социальная история скифов. – М., 1975. – С.9.

Частина друга

Давня історія