Економічна Історія України том 1

97.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.87; Стрішенець О.М. Товарне виробництво і торгівля в Україні (друга половина XVII – кінець XVIIІ ст.). – Чернівці. 2009. – С.80.

98.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.78-82.

99.Слабченко М. Организация хозяйства Украины… – Ч.І, Т.1. – С.96.

100.Ефименко А.Я. История украинского народа. – К., 1990. – С.251.

101.Халебський П. Назв. праця. – С.64-67, 80-81, 90-91, 93-95.

102.Див., наприклад: Holsten H. Przygody wojenne 1655–1666. – Warszawa, 1980. – S.65; Pamiętnik Jana Floriana Drobysza Tuszyńskiego // Dwa pamiętniki z XVII wieku. – Wrocław, Kraków, 1954. – S.51; Вердум У. Щоденник // Жовтень. – 1983. – №10. – С.90-93.

103.Слабченко М. Организация хозяйства Украины… – С.64.

104.Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1991. – 2-е изд. – С.234.

105.Цифри наведено за працями: Слабченко М. Организация хозяйства Украины… – С.32; Труды Полтавской археографической комиссии. – Вып.ХІІ. – С.48-49, 130, 137.

106.Ефименко А.Я. История украинского народа. – С.219.

107.Олійник О. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734–1775). – Запоріжжя, 2005. – С.7.

108.Детальніше про це див.: Багалій Д.І. Заселення Півдня України і перші початки її культурного розвитку. – Харків, 1920; Біднов В.О. Запорозький зимівник. – Катеринослав, 1916; Бойко А.В. Запорозький зимівник останньої чверті ХVІІІ століття. – Запоріжжя, 1995; Кириченко М. Соціально-політичний устрій Запорожжя ХVІІІ ст. – Харків, 1931; Лащенко Х.Г. Реєстри татарських претензій до запорожців як джерело для локалізації запорозьких зимівників // Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури: Матеріали міжн. наук.-практ. конф. – Запоріжжя, 1994. – Т.1. – С.175-179; Пірко В.О. Заселення степової України в ХVІ–ХVІІІ ст. – Донецьк, 1998; Полонська-Василенко Н.Д. Майно запорозької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запорожжя // Нариси з соціально-економічної історії України. – К., 1932. –

Т.1. – С.43-206 та ін.

109.Киевская старина. – 1883. – №1. – С.68.

110.Кулиш П.А. История воссоединения Руси. – СПб., 1874. – Т.І. – С.22; Слабченко М. Организация хозяйства Украины… – С.178.

111.Українська народність: Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. – К., 1990. –

С.143.

112.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.58.

113.Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків, 1990. – С.131.

114.Історія Української культури: У 5 т. – Т.3. – К., 2003. – С.726.

115.Горленко В.Ф., Бойко І.Д., Куницький О.С. Народна землеробська техніка українців. – К., 1971. – С.45, 46; Гольденштедт А. Описание некоторых в Малой России употребляемых плугов // Технолог. журн. – 1804. – Т.І, Ч.2; Історія української культури. – Т.3. – С.1032 та ін.

116.Українська народність… – С.144.

117.Там само.

118.Бойківщина. – К., 1983. – С.105.

119.Нариси з історії Північної Буковини. – К., 1980. – С.62.

120.Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К., 1991. – Т.1. – С.397.

121.Там само. – С.398-399.

122.Там само. – С.401.

123.Там само. – С.402.

124.Там само. – С.402-403.

125.Лазаревский А. Люди старой Малороссии. – К., 1882.

126.Баранович А.И. Украина накануне освободительной войны середины ХVІІ в. – М., 1959. –

С.21.

127.Компан О.С. Міста України… – С.158.

128.Романовский В.А. Назв. праця. – С.398-407.

129.Клименко П. Місто і територія на Україні за гетьманщини // Зап. іст.-філолог. відділу ВУАН. –

Кн.VІІ-VІІІ. – К., 1926. – С.1-2.

130.Романовский В.А. Назв. праця. – С.407.

131.Оглоблин А.П. Очерки истории украинской фабрики. Предкапиталистическая фабрика. – К., 1925. – С.11-12.

452Частина четверта. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС

132.Подолинський С.А. Ремесло і фабрики на Україні. – Женева, 1880; Зибер Н. Еще о братствах

//Слово. – 1881. – №1; Ефименко А. Южнорусские братства // Южная Русь. – Т.1. – СПб., 1905; Сецинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии. – Каменец-Подольский, 1904; Клименко П. Цехи на Україні. – К., 1929; Пажитнов К.А. Проблема ремесленных цехов в законодательстве русского абсолютизма. – М., 1952 та ін.

133.Компан О.С. Міста України… – С.183-184.

134.Отамановский В.Д. Развитие городского строя на Украине…– С.130; Лазаревська К. Матеріали для історії цехів на Лівобережній Україні ХVІІ–ХІХ ст. // Зап. іст.-філолог. відділу ВУАН. –

Кн.VІ. – К., 1925. – С.22, 29 та ін.

135.Оглоблин А.П. Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетманщине. – К., 1925. – С.17; Кулишер И.М. Эволюция прибыли с капитала в связи с развитием промышленности и торговли в Западной Европе: В 2 т. – СПб., 1906. – Т.І. – С.598.

136.Січинський В. Нариси з історії української промисловості. – Львів, 1938. – С.65.

137.Компан О. Міста України… – С.169.

138.Див.: Федоренко П.К. Рудни Левобережной Украины в ХVІІ–ХVІІІ вв. – М., 1960.

139.Переписні книги 1666 р. – К., 1993; Компан О. Міста України… – С.231.

140.Там само.

141.Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – С.133.

142.Там само. – С.132.

143.Самойловський І.М. Дерев’яні водопровідні труби і мостова в Києві // Нариси з історії техні-

ки. – Вип.2. – К., 1955. – С.99-106.

144.Компан О.С. Міста України… – С.173.

145.Січинський В. Назв. праця. – С.40-41.

146.Лукьянов П.М. История химических промыслов и химической промышленности России до конца ХІХ в. – Т.1. – М.; Л., 1948. – С.167.

147.Архив ЮЗР. – Ч.VІІ, Т.І. – С.526, 546.

148.Борисенко В.Й. Перші елементи буржуазії на Лівобережній Україні в другій половині ХVІІ ст.

//Феодалізм на Україні: Зб. наук. праць. – К., 1990. – С.109.

149.Там само.

150.Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – С.132.

151.Лукьянов П.М. Назв. праця. – С.154-156.

152.Федоренко П.К. Назв. праця. – С.70; Компан О.С. Міста України… – С.261; Материалы по истории СССР. – Т.V. – М., 1957. – С.132-134.

153.Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – С.133.

154.Материалы по истории СССР. – Т.V. – С.131-132.

155.Борисенко В.Й. Перші елементи буржуазії на Лівобережній Україні… – С.108.

156.Федоренко П.К. Назв. праця. – С.70.

157.Там само. – С.33-35.

158.Борисенко В.Й. Перші елементи буржуазії на Лівобережній Україні… – С.108.

159.Січинський В. Назв. праця. – С.93; Лазаревский А.М. Украинские исторические мелочи. – Т.І. – К., 1901. – С.61-62; Модзалевський В.Л. Гути на Чернігівщині. – К., 1926.

160.Рожанківський В.Ф. Українське художнє скло. – К., 1959; Любомиров П.Г. Из истории ремесленного производства в России в ХVІІ–ХVІІІ и начале ХІХ вв. // Исторические записки. – 1941. – №10.

161.Рожанківський В.Ф. Назв. праця. – С.128-142; Переписні книги 1666 р. – С.415, 325.

162.Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т.1. – С.403-409.

163.Там само. – С.422. Див. також: Чумацкие песни. – К., 1874. – С.33 та ін.

164.Ефименко А.Я. История украинского народа. – С.290-291; Слабченко М. Паланкова організація Запорозьких Вольностей // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та українського права. – Вип.6. – К., 1929. – С.160-163.

165.Слабченко М. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. – С.170-174.

166.Там само. – С.175.

167.Олійник О. Запорозький зимівник часів нової Січі… – С.172-173.

168.Там само. – С.199.

169.Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (ІХ – середина XVII ст.): Автореф.

дис. … д-ра іст. наук. – К., 1997. – С.25-26.

170.Халебський П. Назв. праця. – С.59, 63, 93, 116, 234, 240-241, 251-252.

171.Вердум У. Назв. праця. – С.90.

172.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.207; Романовский В. А. Назв. праця. – С.398-403.

173.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.207.

174.Халебський П. Назв. праця. – С.224.

175.Мельниченко В.М. Торговельні зв’язки між Лівобережною і Правобережною Україною у другій половині XVII ст. // Укр. іст. журн. – 1998. – №1. – С.71.

176.Там само. – С.71; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.135.

177.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.134-135.

178.Там само. – С.136.

179.Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.ІХ, Ч.1. – С.194-195; Radziwiłł A. Pamiętnik o dziejach w Polsce 1647–1656. – Warszawa, 1980. – T.3. – S.289.

180.Державний архів у Кракові (далі – ДАК). – Ф.452. – Спр.372. – Арк.80.

181.Халебський П. Назв. праця. – С.224.

182.Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – С.208.

183.Халебський П. Назв. праця. – С.178.

184.АІІ. – Оп.3. – Спр.19. – Арк.9.

185.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.143; Крип’якевич І.П. Назв. праця. –

С.209.

186.Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року і відповідь на неї короля Яна Казимира // Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII – на початку XVIII століття: Статті і матеріали. – К., 2006. –

С.218-219.

187.ЦДІАУК. – Ф.36. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.157.

188.Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.72.

189.Борисенко В.Й. Хлібний ринок Лівобережної України другої половини XVII ст. // Укр. іст.

журн. – 1988. – №3. – С.115.

190.Мицик Ю. Визвольна війна очима полонених повстанців // Київська старовина. – 1995. – №4. –

С.20.

191.ЦДІАУК. – Ф.1230. – Оп.1. – Спр.32. – Арк.19.

192.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.209.

193.Борисенко В.Й. Хлібний ринок… – С.114-115; Його ж. Соціально-економічний розвиток… –

С.136.

194.Борисенко В.Й. Хлібний ринок… – С.112-116; Його ж. Соціально-економічний розвиток… –

С.136.

195.Борисенко В.Й. Хлібний ринок… – С.117-118; Його ж. Соціально-економічний розвиток… –

С.139-141.

196.Борисенко В.Й. Хлібний ринок… – С.114; Компан О.С. Міста України… – С.304.

197.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.140-142; Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.73; Стрішенець О.М. Назв. праця. – С.206-207.

198.Компан О.С. Міста України… – С.302-303.

199.Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.73-74.

200.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.209.

201.АГАД. – Ф.553. – Від.VI. – Спр.36. – Арк.57.

202.Документи Богдана Хмельницького… – С.572; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.143; Його ж. Хлібний ринок… – С.120.

203.Документи Богдана Хмельницького… – С.159.

204.Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (ІХ – середина XVII ст.). – К., 1992. –

С.181.

205.ЛНБ. ВР. – Ф.5. – Спр. Оссолінських №225/ІІ. – Арк.305 зв.

206.Kubаla L. Wojny duński i pokój оliwski 1657–1660. – Lwów, 1922. – S.358.

207.Дорошенко Д. Назв. праця. – С.296.

208.Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.70.

454 Частина четверта. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС

209.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.144.

210.Компан О.С. Міста України… – С.311-312.

211.АГАД. – Ф.559. – Спр.449. – Арк.54.

212.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.211.

213.Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.73.

214.Компан О.С. Міста України… – С.271.

215.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.145.

216.ДАК. – Ф.452. – Спр.372. – Арк.80.

217.Сидоренко О.Р. Українські землі у міжнародній торгівлі… – С.112.

218.Акты ЮЗР. – СПб., 1878. – Т.Х. – С.84.

219.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.213.

220.Халебський П. Назв. праця. – С.178, 224.

221.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.144-145.

222.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.210.

223.АІІ. – Оп.3. – Спр.7. – Арк.84, 92; Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі… – С.140-141; Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією. – С.384386, 389.

224.Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією. – С.390-412.

225.АІІ. – Оп.3. – Спр.8. – Арк.3-4; Спр.36. – Арк.471; Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією. – С.416-427; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… –

С.150-152.

226.АІІ. – Оп.3. – Спр.7. – Арк.132; Спр.23. – Арк.11; Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.210-211; Пиріг П.В. Економічні зв’язки Чернігівщини в середині XVII ст. // Укр. іст. журн. – 1991. – №12. – С.51; Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50–70-х роках XVII ст. – К., 1960. – С.64-66; Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією. – С.427-435.

227.АІІ. – Оп.3. – Спр.7. – Арк.220.

228.Там само. – Спр.11. – Арк.434.

229.Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією. – С.435.

230.Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток… – С.153-155; Компан О.С. Міста України… – С.308; Романовский В.А. Назв. праця. – С.415.

231.Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50–70-х роках XVII ст. –

С.64-65.

232.Дядиченко В.А. Назв. праця. – С.86-87; Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.70-71.

233.Національна бібліотека України НАН України ім. В.Вернадського (далі – НБУ). Інститут руко-

пису (далі – ІР). – Ф.ІІ. – Спр.15421. – Арк.44; Спр.15422. – Арк.128-130, 146-147.

234.Компан О.С. Міста України… – С.277; Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.248; Мельниченко В.М. Назв. праця. – С.70; Смолка А.О. Назв. праця. – С.74.

235.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.245; Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. – К., 1994. – С.55, 64.

236.Веселаго В.В. Принципи економічної політики Богдана Хмельницького. – С.99; Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.245.

237.Акты ЮЗР. – СПб., 1879. – Т.ХІ. – С.745.

238.Веселаго В.В. Принципи економічної політики Богдана Хмельницького. – С.99.

239.Акты ЮЗР. – СПб., 1862. – Т.ІІІ. – Дополнения. – С.36; Документы об освободительной войне украинского народа… – С.203.

240.Веселаго В.В. Экономическая политика Богдана Хмельницкого (1648–1657): Дис. … канд.

эконом. наук. – К., 1955. – С.288-291; Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.249-250.

241.Grabowski A. Ojczyste spominki. – Kraków, 1845. – T.II. – S.42.

242.АІІ. – Оп.3. – Спр.55. – Арк.135; Michałowski J. Księga pamiętnicza. – Kraków, 1864. – S.509.

243.Бібліотека Польської академії наук (Краків). ВР. – Спр.1062. – Арк.351 зв.

244.АГАД. – Ф.553. – Від.VI. – Спр.36. – Арк.588; НБУ. ІР. – Ф.ІІ. – Спр.13700. – Арк.100.

245.АІІ. – Оп.3. – Спр.54. – Арк.30; АМГ. –СПб., 1894. – Т.ІІ. – С.308; Крип’якевич І.П. Назв.

праця. – С.249.

246.Халебський П. Назв. праця. – С.109.

247.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.246.

248.Там само. – С.246-248; Веселаго В.В. Экономическая политика Богдана Хмельницкого… – С.283284.

249.Michałowski J. Op. cit. – S.509.

250.ЛНБ. ВР. – Ф.5. – Спр. Оссолінських №225/ІІ. – Арк.305.

251.Веселаго В.В. Экономическая политика Богдана Хмельницкого… – С.285-288; Крип’якевич І.П.

Назв. праця. – С.248-249.

252.Халебський П. Назв. праця. – С.109.

253.АГАД. – Ф.553. – Від. ІІ. – Книга №18. – Арк.70.

254.Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.250.

255.Веселаго В.В. Экономическая политика Богдана Хмельницкого… – С.294-295.

256.БМЧ. ВР. – Спр.142. – Арк.54.

257.Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького… – С.219-221.

258.Мицик Ю. Козацька держава… – С.5.

259.Веселаго В.В. Экономическая политика Богдана Хмельницкого… – С.297-299; Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.251. про ходіння монет і грошовий обіг див. також: Шугаевский В.А. Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII в. – Чернигов, 1918; Спасский И.Г. Денежное хозяйство Русского государства в середине XVII в. и реформы 1654-1663 гг. // Археографический ежегодник за 1959 г. – М., 1960; Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К., 1971; Його ж. Нариси історії обігу й лічби монет на Україні XІV-XVIIІ ст. – К., 1981; Його ж. Гроші й грошове господарство // Історія української культури. – Т.3. – С.1086-1099.

260.Компан О.С. Міста України… – С.275-276; Економічна історія України і світу. – С.173.

261.Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні. – С.203-204, 226.

262.АГАД. – Ф.559. – Спр.3036. – Арк.148; Крип’якевич І.П. Назв. праця. – С.251.

263.АГАД. – Ф.559. – Спр.3036. – Арк.148; Акты ЮЗР. – Т.ІІІ. – С.408; Крип’якевич І.П. Назв.

праця. – С.251.

264.Веселаго В.В. Экономическая политика Богдана Хмельницкого… – С.293.

265.Дорошенко Д. Назв. праця. – С.107. Бакалець О. Монетні скарби як джерело вивчення грошового обігу Гетьманщини (1648-1764): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 2007. – С.7, 9.

266.Компан О. С. Міста України… – С.275; Бакалець О. Назв. праця. – С.7, 9.

267.Оглоблин А.П. Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетманщине. – С.32.

Розділ 14

КРИМСЬКИЙ ХАНАТ – ОСТАННЯ СТЕПОВА ІМПЕРІЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ЗКримським ханатом циклічна історія степової цивілізації в Україні зробила свій останній повний оберт. Це була цілком розвинена степова імперія, що поділяла чимало спільних рис зі своїми попередниками та сучасними їй державами Євразійського степу, в тому числі й в економіці. Кочове скотарство, міжнародна торгівля, залежність від ринків осілих держав, воєнний зиск з таких держав, сполучення торгівлі з дипломатією – всі ці риси були характерними і для Кримського ханату. Але з череди степових імперій, що існували в Україні, Кримський ханат вирізнявся деякими істотними рисами. Він передусім відокремився від політичного середовища Центральної Євразії. Його територія зазнавала лише міграцій кочових ногайців та калмиків, які, проте, були нездатні на завоювання, і кримським ханам вдалося узяти під свій контроль перших і тримати на відстані других. Натомість ханат уже на початку своєї історії потрапив у політичну залежність від Османської імперії, що панувала на Близькому Сході. Тим самим Кримський ханат став частиною Близького Сходу, а це зумовило встановлення ісламських інститутів у його економіці. В той же час Кримський ханат став однією з перших ісламських держав, яка зробила кроки убік вестернізації, хоча вони не були ані своєчасними, ані достатніми. Тому Кримський ханат спочатку втрачав землі в ході української колонізації й врешті-решт був завойований Російською імперією. Включення території степів до складу осілих держав привело до заміни кочового скотарства іншими формами господарювання (уходництвом, відгінним скотарством, землеробством), а з ним поклало край тисячолітній історії степової цивілізації

в Україні.

Кримський ханат утворився шляхом унезалежнення Кримського улусу Золотої Орди. Ключову роль у цьому процесі відіграли економічні чинники – торговельна експансія генуезьких колоній на території Кримського улусу та занепад золотоординської столиці Сараю та Великого Улусу.

Скорочення у другій половині XIV ст. трансєвразійської торгівлі між Китаєм і Середземномор’ям, основний маршрут якої пролягав землями Золотої Орди, та політична криза у Золотій Орді, що супроводжувалася збройним змаганням різних претендентів за золотоординський престол, підірвали роль столиці держави Сараю як економічного й політичного центру держави. Це призвело до перебудови економічних зв’язків і зміни політичної ситуації у західних улусах. На території Дунайсько-Дністровського/Буджацького улусу виникли князівства Валахії та Молдавії, які успішно торгували з Угорським і Польським королівством. Землі Дністровсько-Дніпровського/Білоберезького улусу були завойовані і увійшли до складу Польського королівства та Великого князівства Литовського. Два інших західних улуси – Кримський і Волго-Донський/Азацький, завдяки генуезьким колоніям у Чорному морі та венеціанській колонії в Азаку, які після скорочення торгівлі з Китаєм збільшили обсяги вивозу місцевих товарів, посіли ключове місце у торгівлі із європейським Середземномор’ям. Поразки золотоординського хана Тохтамиша

увійнах із самаркандським еміром Тимуром 1391 та 1395 рр. відкрили останньому можливість знищити столицю суперника та прилеглі до неї міста. Важко стверджувати, що Тимур при цьому прагнув цілком знищити торгівлю північним відгалуженням Великого шовкового шляху (Хорезм – Сарай – Азак – Кафа), щоб спрямувати її через власні володіння. Проте сталося саме так, адже його військо зруйнувало столицю Новий Сарай (Сарай уже втратив своє значення, і його Тимур обійшов) та інші золотоординські міста, розташовані між Волгою та Дніпром (він підходив до Києва/Менкермена)1. Під час цієї навали було сплюндровано Азак. Місто сильно постраждало, хоча колонії генуезців і венеціанців продовжували там функціонувати2.

Отже, Кафа, столиця генуезької колоніальної імперії у Чорному морі – Газарії, – стала беззаперечно головним ринком, доступним для європейської торгівлі

узолотоординських володіннях. Тим більше, що з Кафи генуезька адміністрація контролювала також все морське сполучення Азака, у том числі й конвої (муда) венеціанців. Отже, в руках правителів Кримського улусу, на території якого знаходилася Кафа, зосереджувався безпосередній контроль над основним джерелом прибутків у зовнішній торгівлі Золотої Орди. Це розуміли як хани Золотої Орди, прагнучи тримати Кримський улус під своєю рукою, так і претенденти на золотоординський трон, для яких Крим ставав опорою у боротьбі за трон у Сараї. Щоправда, генуезька комуна Кафи, спираючись на свою економічну силу, була спроможна проводити самостійну політику. Тому влада у самому Кримському улусі залежала від контролю над Кафою.

Тож не випадково Кримський улус обрав собі притулком хан Тохтамиш, після того як Тимур зігнав його з престолу. Проте звідти Тохтамиша вигнав бек ногайського племені Мангит Едигей, союзник Тимура. Тохтамиш утік у Литву під покровительство князя Вітовта – свого номінального підданого. За послугу, щоправда, Вітовт зажадав і дістав від Тохтамиша ярлик з його формальною поступкою По-

давній тюркський титул тудуна. Вона автоматично належала бегу Шірінів. Тудун здійснював адміністративний та судовий контроль над ханськими підданцями, які мешкали у місті, а також діставав частку податків, які ті сплачували. Словом, тудун контролював одне з головних джерел державних прибутків, що, звичайно, сприяло існуванню колегіального правління у державі, але водночас являло собою джерело конфлікту між ханом та кримськими бегами.

Уявлення про уряд та економіку Кримського ханату-улусу в початковий період його історії дає тарханний ярлик, виданий ханом Гаджжі Ґереєм 7 березня 1453 р. лікарю Ягьї з Анкари6. Державний устрій Кримського улусу, як і належало, в основному повторював устрій Золотої Орди. Тільки слід брати до уваги, що заради посилення враження хан удавав, ніби його Кримський улус був не менше Золотої Орди, складаючись з кількох улусів: «Цього Великого Улусу огланам і бекам туменів, тисяч, сотень і десятків». Далі перераховувалися Емінек, який був названий головним даругою Кримського тумену та другий даруга, що відав лише, як можна зрозуміти, зоною Кирк-Єра. Згадувалися князі (беки). З військових губернаторів згадано «головного сотника» Галіля. Далі згадувалися духовні особи, які, проте, мали за ісламським правом причетність до призначення та збирання податків, а саме «великі [мужі]», законознавці (муфтії), професори медресе (мюдерріси), судді (кадії) та базарні пристави (мугтесіби), суфії та шейхи. Далі перераховувалися писарі дивану та митники: головний митник улусу і державець великої тамги Агмед Ходжа Гаджіке з інспекторами-ваговиками та – аналогічно даругам – головний митник Кирк-Єра з інспекторами-ваговиками, продовольчі комірники (анбарчі), таврувальники (худоби? товарів?) яфтачі, завідувачі ясаку-данини (ясакчі) та калану-податків/служб (каланчі). Насамкінець йшли вартові війська, прикордонні та внутрішні патрулі.

Нижче у ярлику згадувалися ще спеціалізовані податківці, як-от пташники (кушчі) та барсники (барсчи), корабельники (гемічі), мостовщики (кьопрючі), перевальники (гічючі), далі – цехові старости у містах і сільські старости.

За наведеними на початку ярлика даними виходить, що у самому улусі було утворено два крила. Молодше було на заході Кримського півострова і мало центр у Кирк-Єрі, що поблизу сучасного міста Бахчисарая. Старше крило мусило, відповідно, бути на сході півострова, і мало центр у тодішній столиці Солхаті/Криму. Як видно, поділ на крила стосувався лише Кримського півострова, який на цей час став ядром Кримського ханату. Території за Перекопом вважалися зовнішніми. Дійсно, в майбутньому командувати північним прикордонням буде перекопський бей. Загалом суверенітет Кримського улусу поширювався за цим документом на міста й округи Кирк-Єр, Солхат/Крим, Кефе, Керч, Тамань, Каба (Кабарда, чи Прикубання), Кипчак (Дешт-і Кипчак). Важко достеменно встановити, коли і за яких обставин під владу кримських ханів потрапили землі на Північному Кавказі, крім того, що ці землі було завойовано. На останнє явно вказує право кримських ханів збирати данину рабами з підлеглих черкесів. Про цю практику, наприклад, писав османський хроніст початку XVIII ст. Мегмед Рашид:

«Разом з тим, що черкеський народ відзначається тим, що він здавна перебуває у ролі рабів кримських ханів і піддається наказам та розпорядженням трону ханів, їхні володарі на ім’я беги та сіпаги поставляються з-поміж них. Проте кожного разу нехай з бега та сіпага, чи нехай когось з їхніх підданців, якщо він

460 Частина четверта. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС

здійснить проступок, від чоловіків та жінок забирається кілька осіб людей під назвою айиблик («соромного») і вручається кримським ханам, і на спокутування злого вчинку таким чином відбувався штраф»7.

Податки та послуги, від яких звільнявся державець ярлика, були звичайними для золотоординської податкової системи. Серед них розпізнаються збори та послуги на утримання переїжджих послів і військ, ввізне та вивізне мита й базарні стягнення, і нарешті річна данина (салиг). Податок провіантом (сосун/шосун) схоже збирався розверстаним способом з худоби та землі («Нехай вони не беруть з їхньої худоби чи землі провіянту (улюфе), мовляв, [це податок] сосун»). Останнє тим більш імовірно, що серед осіб, яким адресувався ярлик, було зазначено багато мусульманських духовних осіб, а в ісламському праві податки трактувалися як різновид персональної доброчинності вірних (закят) і передбачалися лише як індивідуальні, не гуртові.

Стосовно виробничих галузей кримської економіки документ містить згадки про скотарство, землеробство та работоргівлю, хоча остання фігурувала як різновид скотарства («Нехай вони не беруть податок, відрахування, мито та вагове від тих, хто б продав чи купив худобу та тяглових тварин, продав би чи купив рабів (кул) і рабинь (караваш)8»). Враховуючи побіжність згадок про конкретні галузі економіки, вказівка на работоргівлю виділяє її значення для наділеного привілеєм і поширення в державі. Вона, справді, узгоджується з даними про участь Кримського ханату у генуезькій работоргівлі в ролі головного постачальника рабів*.

Отже, від початку історії Кримського ханату його економіка поєднувала риси економічної організації степової імперії, з її традиційними податками та послугами на користь держави, та ісламської податкової практики, що передбачала використання досвіду мусульманських правознавців, суддів і податківців. Очевидно, розвиток міст, зокрема тих, що перебували під управлінням ханської адміністрації (Кирк-Єр і Крим), а також організація в них міських цехів теж не обійшлися без ісламських адміністративно-податкових практик. Адже у документі вжита відповідна термінологія, що запозичена з арабської – мови ісламського права.

Тим часом на північні береги Чорного моря простерла свої експансіоністські плани Османська імперія. У 1453 р. османці заволоділи Константинополем, а наступного року відрядили ескадру для приведення до покори генуезької Газарії. Коли османці взяли в облогу Кафу 11 липня 1454 р., то на третій день під стінами міста з’явився разом з семитисячним військом Гаджжі Ґерей, верховний суверен Кафи. Невідомо, які переговори відбулися між османцями, кафіотами та Гаджжі Ґереєм, але після втручання останнього османці забралися геть, а кримський правитель дістав від Кафи щорічну данину в розмірі 300 соммо сріблом**9, що приблизно дорівнювало 1200 золотим флоринам. Безперечно, такий великий дохід підсилював позицію ханської влади супроти кримських бегів.

*Іспанський подорожник Перо Тафур, який відвідав Кафу 1438 р., засвідчив походи за ясиром на Україну ще від часів громадянської війни Жигмонта із Свидригайлом у Великому князівстві Литовському на початку 1430-х рр. Див.: Tafur Pero. Andancas e viajes de Pero Tafur por diversas partes del mundo avidos (1435–1439). – Madrid, 1874. – Р.162; Галенко О. Крим у 1438 р., Україна в минулому. –К.; Львів, 1996. – Вип.VI. – С.176-190.

**Соммо (від перс. сем/сім, що вживалося також в половецьку добу) – срібна гривня, що за часи Джанібека важила 187,2 г.