Економічна Історія України том 1

тут сформувався принаймні 24–22 тис. років тому і тривав аж до 11 тис. років тому – кінця льодовикового періоду44.

Економічна стратегія мисливців на бізонів полягала в оптимізації пересувань услід за дичиною. У періоди міграцій стадних тварин (передусім бізонів) вони контролювали шляхи переміщень стад, отже, отримуючи змогу добути значно більше м’яса й інших поживних речовин, ніж у звичайні мисливські сезони. Можливо, для цього використовувалися загінні полювання45. Загін бізонів добре описаний етнографічно на матеріалах індіанців Великих рівнин Північної Америки.

Сезонний цикл мисливців на бізонів за етнографічними аналогіями та археологічними джерелами складався з трьох головних частин46. Найтяжчий період року давніх мисливців припадав на пізню зиму та ранню весну. В цей час бізони були дуже мобільними в пошуках їжі та виснажені зимівлею. Без запасів в’яленого чи сушеного м’яса прожити цей час було б складно. Общини розпадалися в цей час на невеликі групи в одну-кілька парних родин, які вирушали на пошуки бізонів чи іншої поживи. Саме в цей час мисливці переслідували й іншу здобич, крім бізону – широкопалих коней, хижаків та невеликих хутрових звірів. Після отелення в квітні-травні стада бізонів мігрували у бік літніх пасовиськ. Під час цієї міграції мисливці могли збиратися у великі групи та проводити колективні загінні полювання. Проте їх ефективність була нижчою від подібних заходів восени.

Літом рухливість бізонів значно зменшувалася. Вони проводили багато часу, пасучись на вододільних плато, і набирали оптимальної ваги. Збільшувалася вага індивідуального полювання, зручними прийомами ставали підкрадання, напад із засідки, переслідування пораненої тварини. Так, за висновками І.Сапожникова, мешканці окремих господарсько-побутових комплексів (скупчень відходів виробництва, фауністичних решток та кременевих знарядь) на периферії стоянки Велика Аккаржа утилізували по 1–2 бізонів в кожному зі скупчень47. Окремі групи мисливців переслідували невеликі групи бізонів, зупиняючись у місцях з добрим краєвидом. Тут пізніше часто були зведені кургани людьми бронзового віку, які також шукали місць з широким оглядом. Тому виник феномен «стоянок під курганами», добре відомий в степу України.

Восени складалися найсприятливіші умови для колективного загону цілих стад бізонів. Велетні степу збиралися у великі стада для повернення на зимові пасовиська, спускалися до річкових лук, де протягом зими могли харчуватися гілками дерев та кущів. Стада нагодованих бізонів зручно було заганяти до урвища ріки чи яру. Заморозки створювали сприятливі умови для заготівлі м’яса на зиму. Біля місць успішних загонних полювань складалися господарчі комплекси з місць забою, місць розчленування туш тварин і житлових площадок (Амвросіївка, Анетівка 2)48.

Вдаліколективніполюваннянабізонівзвершувалисяобрядово-театралізовани- ми дійствами, які, крім сакральної складової, могли мати і практичне значення – як спосіб навчання молоді азам мисливської майстерності49.

З такою реконструкцією в цілому згодна більшість авторів50. І.Сапожников обстоює діаметрально протилежні ідеї51. За ним, стоянки з монобізоновою фауною були заселені навесні та влітку, а пам’ятки з розмаїтою фауною відбивають осіннєзимовий період мешкання.

22 Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

Мисливці на бізонів екстенсивно експлуатували природне середовище, вибиваючи величезну кількість тварин усіх вікових груп – від найстаріших до матерів з ще ненародженими телятами в череві. Це призвело до зменшення чисельності бізонів та поставило під загрозу саме існування їх популяції.

Тому протягом поступового потепління пізньольодовиків’я спеціалізовані мисливці на бізона еволюціонували від залежності лише від одного ресурсу (м’яса бізона), до все більшої розмаїтості харчової бази52. Спочатку місце бізона, що винищувався, посідали подібні за типом поведінки копитні (велика форма дикого коня). Полювання на коня мала спершу допоміжне значення порівняно з важливістю основного виду. Але згодом роль цієї «буферної стратегії» зростала аж до зникнення бізона з південноукраїнського степу53.

Модель адаптації мисливців на північного оленя остаточно сформувалася в другій половині пізнього палеоліту й особливого поширення набула в час фінального палеоліту 14–11 тис. років тому54. В Україні мисливці на північного оленя замешкували Полісся, Поділля, Волинь, Прикарпаття. До їх найяскравіших пам’яток відносяться Молодове І, V, Кормань IV (верхні шари), Володимирівка, Смячка, Прибір та ін.

Великі общинні поселення складаються з кількох скупчень відходів виробництва та кременевих знарядь праці. Отже, йдеться про спільне мешкання кількох родин; кожній відповідав окремий господарсько-побутовий комплекс. Менші стоянки являли собою табори невеликих локальних груп і складалися лише з одного скупчення, часто з вогнищем. На останніх мешкало небагато людей – ті, які могли розташуватися довкола одного вогнища.

Життєзабезпечення носіїв цієї моделі було засновано на контролі за шляхами пересування стад оленів. Під час весняної та осінньої міграції ці тварини формують величезні стада, які пересуваються здебільшого в меридіональному напрямку. З етнографічних паралелей відома особлива ефективність масового здобуття оленів під час переправи таких стад через річки (поколка). При цьому основним озброєнням мисливця ставали кісткові гарпуни, які давали змогу витягнути зі стрімкої річки тіло пораненої тварини. Осіння поколка була особливо великою. В ході її заготовлювалося м’ясо на зиму. Зимували в резидентних таборах в долині ріки неподалік від місця масового забою оленів. Навесні відбувалася і весняна поколка – на шляху оленів, які поверталися на літні пасовиська. Вона була менш масштабною ніж осіння, адже після зими олені мали меншу вагу та гіршу шкіру. Влітку великі общинні поселення залишалися і мисливці розпорошувалися кормовою територією, полюючи на північних оленів за допомогою лука та стріл. В одній локальній групі літнього періоду був один чи кілька дорослих мисливців, а отже, промисел мусив бути індивідуальним.

Носіям цієї моделі адаптації вдавалося виробляти досконалі довгі пластини – універсальні заготівки для знарядь праці з кременю, використовуючи техніку м’якого органічного відбійнику, матеріалом для якого з особливою ефективністю можна було використовувати рога того самого північного оленя.

Ця модель адаптації відповідає однойменному господарсько-культурному типу, відомому за етнографічними джерелами у низки народів сучасної Арктики: алгонкінів, ескімосів, нганасан, енців, ненців, юкагирів, чукчів.

Крім описаних вище, на території України функціонували протягом середньої та пізньої пори пізнього палеоліту й інші, менш вивчені моделі адаптації: зокрема, мисливці прильодовикових гір у Карпатах і Кримських горах55.

Друга половина пізнього палеоліту була часом, коли на теренах України яскраво проявилася просторова диференціація економік давнього населення56, яку ми намагаємося описати через виділення різних моделей адаптації. В цей період значну роль відігравало колективне спеціалізоване полювання57. Мисливці намагалися контролювати місця концентрації тварин: локальні для немігруючої фауни (мамути) та шляхи міграцій стадних копитних (бізонів і північних оленів). В умовах відкритого перігляціального степу саме так можна було значно інтенсифікувати промисел тварин. Успішна зимівля часто залежала від вдалого колективного полювання восени. Зимові стоянки являли собою досить великі, сталі, резидентні табори, в яких мешкала більша частина общини. Влітку невеликі локальні групи в пошуках здобичі розпорошувалися кормовою територією.

Отже, економічна сутність пізнього палеоліту полягає в тому, що колективне спеціалізоване полювання на великих та середніх ссавців визначало способи господарювання, системи розселення та особливості побуту носіїв привласнювальної економіки цієї доби.

2. Економіка мезоліту

Льодовиковий період скінчився потужною кліматичною катастрофою, коли протягом кількох десятиліть змінився вигляд ландшафту в усіх природних середовищах північної півкулі. Потепління, наскільки його вдалося реконструювати за вмістом ізотопів газів у льодовикових кернах, зайняло лише кілька десятків років, якщо не менше. За однією з моделей кількість опадів подвоїлася за три роки, при цьому більша частка змін відбулася протягом року58. За сучасними уявленнями післяльодовиковий час (голоцен) настав бл. 9500 р. до н. е., дещо давніше, ніж вважалося ще недавно59. Громади мисливців та збирачів надалі існували в принципово відмінних природних умовах – змінився склад тваринного світу, колишні перигляціальні степи перетворювалися на ліс, лісостеп і сучасний степ.

Надзвичайно широке поширення лісів у добу раннього голоцену навіть дістало назву «зелена революція»60. Загальною є думка про те, що особливості мезолітичного способу життя пояснюються здебільшого адаптацією до умов життя в широколистяному лісі, на який перетворилася більша частина Європи. Зменшення середньої площі стоянок, які були широко розсіяні по кормових територіях, зустрічаючись і вздовж дрібних річок та ярів, і на високих горбах поблизу джерел, і біля самої води, виразно вказують на індивідуалізацію здобуття їжі, збільшення мобільності населення, зменшення розміру локальних груп. Останнє характерне саме для мешкання на заліснених територіях61. У той же час таке пояснення, якщо вважати його правильним щодо значної низки випадків, не може бути єдино можливим. Крім вельми поширеної в мезоліті моделі адаптації лісових мисливців-збирачів, існувала ціла низка інших62. Ідеться про стоянки збирачів морського узбережжя – так звані черепашкові купи (кьокенмединги) – виразне свідоцтво збиральництва морських молюсків. Продовжували існування традиційні степові способи життєзабезпечення, разом з інтенсивним річковим рибальством.

24 Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

Більш узагальненим, на нашу думку, є тлумачення мезоліту як завершального етапу кризи присвійної економіки. Криза присвійної економіки – дисбаланс між потребами суспільства і можливостями природного середовища, який зумовлював інноваційні зміни способу життя на останніх стадіях існування привласнювального господарства в Європі63. Вона мала складний діалектичний характер і не може бути прямо описана в термінах прогресу або регресу. На кожній її стадії суспільство набувало нових форм адаптації, але з часом їх екстенсивна природа призводила до неминучого виснаження природного середовища64. Криза привласнювальної економіки розпочалася ще у пізньольодовиків’ї і тривала протягом тисячоліть. Головний напрям трансформації полягав у переході від спеціалізованих стратегій до більш загальних способів адаптації. Колективне полювання на стадних мігруючих тварин змінювалося індивідуальним здобуттям нестадних тварин, невеликих ссавців, перелітних птахів, рибалкою та збиральництвом65.

Отже, настання мезоліту маркується значним розширенням ресурсної бази суспільств. Мезоліт – це, на відміну від пізнього палеоліту, час неспеціалізованих адаптацій. Помітно розширюється перелік видів, які ставали об’єктом полювання. Крім того, порівняно з попередньою епохою виразно зменшується роль впольованої здобичі в раціоні, поступаючись продуктам збиральництва – рослинам, молюскам та ін., а також рибальству. Це явище в англо-американській історіографії дістало назву «революція широкого спектра» і прямо пов’язано з кризою мисливського господарства кінця палеоліту, являючи собою її прояв. За теоретичною моделлю «оптимального фуражування» Б.Вінтерхальдера, розширення переліку здобичі, яку шукають та переслідують давні мисливці, пов’язано зі зменшенням кількості тварин, на яких полювали раніше66. І справді «революції широкого спектра» в мезоліті України передує виразне скорочення чисельності основних об’єктів полювання протягом льодовиків’я – мамута, бізона і північного оленя.

Громади мезоліту меншою мірою залежали у своєму життєзабезпеченні від одного виду тварин, ніж їх палеолітичні предки. Економіка громад мезоліту була менш вразливою, ніж спеціалізоване господарство пізнього палеоліту. Видовий склад фауни мезолітичних стоянок досить різноманітний, на відміну від однорідних наборів промислових видів пізнього палеоліту. Неспеціалізований характер полювання в мезоліті, скоріш за все, пов’язаний з тим, що ресурси кормової території були розподілені неконцентровано і малими дозами. Тому мисливці намагалися зменшити час пошуку об’єкта полювання за рахунок збільшення витрат на переслідування й обробку дичини. З викладеним вище можна зіставити використання мисливської стратегії «широкого пошуку» (на противагу стратегії «сиди і чекай»).

Місце мезоліту в процесі економічного розвитку первісного суспільства визначалося по-різному. Так, низка авторів вважали, що технологічно мезоліт – епоха регресу щодо передуючої67. І справді, в мезоліті поширюються дуже маленькі кременеві знаряддя – мікроліти, які виглядали невиразно порівняно з гарними речами палеолітичного часу. Проте збільшення рухливості та перехід до неспеціалізованої мобільності викликали потребу в економії сировини. В пізньому мезоліті поширюються нові технології виготовлення кременевих знарядь – за допомогою відтиску та з використанням посередника. Заготівки знарядь праці – пластинки та мікропластинки – мали дуже рівні краї за невеликої товщини та ваги, з яких виготовляли

ножі та вкладені мисливської зброї. Під решту знарядь використовувалися відходи виробництва (відщепи), а не інші заготівки особливої форми, як раніше.

У мезоліті вершини розвитку досягає вкладенева техніка. Кременеві мікроліти вставлялися до руків’їв, утворюючи набірні леза. У разі пошкодження фрагмента леза заміни потребували лише один чи кілька мікролітів, ціле ж знаряддя лишалося функціональним. Тому мікроліти мезоліту більш стандартизовані, ніж вироби попереднього часу. Зараз більшість дослідників згодна, що технології виготовлення знарядь праці мезоліту були ефективніші за палеолітичні аналоги68. Завдяки використанню прогресивних технік відколу, заснованих на відтиску та посереднику, для багатьох типів знарядь вторинна обробка стає необов’язковим, а то й зовсім непотрібним етапом у їхньому виробництві. Для них використовуються заготовки одразу після розщеплення без додаткової підправки69.

Отже, у мезоліті виникає нова організація виробництва знарядь праці. Володіючи точнішими техніками розщеплення, ніж у пізньому палеоліті, майстри середньокам’яного віку могли працювати ефективніше, ніж їхні попередники, виготовляючи першокласне мисливське озброєння й засоби утилізації здобичі з мінімальними втратами часу, зусиль і сировини.

Мезолітичним громадам вдалося освоїти більше розмаїття природних середовищ, ніж їх пізньопалеолітичним попередникам. Поширення стоянок середньокам’яної доби долинами невеликих річок та ярів свідчить на користь певної «внутрішньої колонізації» теренів сучасної України, коли наявні території та їх фауністичні, флористичні та мінеральні ресурси використовувалися повніше70. Традиційно це явище пов’язують як зі зростанням щільності мезолітичного населення, так і зі змінами в його мобільності. Якщо пізньопалеолітичні мисливці, контролюючи шляхи міграцій здобичі, змушували ресурси пересуватися до них, то люди доби мезоліту, навпаки, пересувалися услід за ресурсами71.

Часто мезолітичні пам’ятки утворюють «кущі» – скупчення кількох невеликих місцеперебувань довкола більшої стоянки. Оскільки жодного «куща» не вивчено повністю, проблема синхронізації його різних складових не вирішується однозначно. Можливо, більша стоянка являє собою базовий табір, а менші пункти знахідок – тимчасові спеціалізовані стоянки72. В цілому ж окремий «кущ» відповідає «зоні окупації» чи «кормовій території» – площі, яка перебуває в безпосередньому господарському використанні колективу.

Можна висловити гіпотезу, згідно з якою структура економічних змін знаходила системну відповідність у соціальній структурі. Збільшення рухливості промислових груп і ролі індивідуального полювання, скоріш за все, відбивалися в зростанні автономії окремих родин у громаді. Більшість дослідників згодні, що люди мезоліту мешкали невеликими рухливими громадами, з непостійним складом. Парна родина набуває більшого значення та ширшої економічної самостійності. Вони збиралися у більші понадобщинні об’єднання нечасто. Один з таких епізодів міжобщинної взаємодії, можливо, демонструє поселення Мирне, на якому зафіксовані комплекси двох відмінних археологічних культур – гребениківської та анетівської (кукрецької)73.

Общину часів мезоліту слід уявляти як таку, що розпадається на кілька промислових колективів з досить стабільною кількістю учасників, але динамічним особовим складом. Промисловий колектив, мабуть, складався з кількох пов’язаних

26 Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

родинними зв’язками сімей. Дослідження з планіграфії фауністичних решток на поселенні Мирне вказують, що розподіл здобичі відбувався, скоріш за все, в межах всього виробничого колективу, а не лише у межах окремої родини. При цьому кожна родина окремо здійснювала виробництво знарядь праці, приготування їжі та інші побутові операції, можливо, окремі дії зі здобуття продуктів споживання та інших ресурсів74.

У часи мезоліту з’являється особливий зв’язок первісного виробничого колективу з певною ділянкою території, коли пряме володіння доповнюється протомайновими стосунками колективу до своєї промислової зони. Це явище засвідчено знахідками мезолітичних ґрунтових могильників75. При цьому навряд чи можна говорити про якийсь єдиний мезолітичний спосіб господарювання. Натомість виникає низка структурно відмінних моделей адаптації, які були результатами єдиних процесів: голоценового потепління та кризи присвійного господарства.

На теренах Північної та Центральної України особливого поширення набула модель адаптації лісових мисливців76. На зміну стадним тваринам плейстоцену приходять звірі, які пересуваються невеликими групами, – європейський олень, козуля, вепр. Здобування таких тварин вимагало як зміни стратегії, так і появи нових технік полювання. Основною дійовою особою стає окремий мисливець, який підкрадається до тварини тишком, проти вітру, можливо, використовуючи техніки маскування, чи чатує на оленів в засідці, на їх стежках чи поблизу водопоїв. Після ураження тварини стрілою відбувається її переслідування. Можливо, саме для потреб гону звіра в лісі був у мезоліті одомашнений собака. Особливу роль відігравали техніки лову з використанням розмаїтих пасток. Жертвами мисливців ставали і дрібні ссавці – хижаки та хутрові звірі, скоріше на одяг, ніж як частина харчового раціону.

Істотним додатком до щоденної їжі було збиральництво річкових та суходільних молюсків та розмаїтих в лісах ягід, горіхів, грибів.

Одним з найяскравіших поселень носіїв цієї моделі адаптації (точніше її лісостепового варіанта) є В’язівок 4а на Полтавщині77. Тут у низькій топографічній позиції, поблизу річки було виявлено п’ять заглиблених жител. Мешканці стоянки застосовували неспеціалізовану господарчу стратегію, здобуваючи європейського оленя, дикого кабана, лося, бобра, коня, лиса, вовка, зайця, щуку та коропа. Мисливське озброєння представлене численними мікролітичними трапеціями.

Порослі лісом долини повноводних річок були заселені носіями іншої моделі адаптації – річкових рибалок, мисливців і збирачів78. Її еталонними пам’ятками є Ігрень 8 (на Дніпрі), Заньківці 2 (на Південному Бузі), Сороки (на Дністрі).

Стоянка Ігрень 8, розташована при впадінні р. Самари до Дніпра, містила рештки 10 заглиблених жител, що тягнулися у лінію вздовж берега р. Самари. Житла мали під округлу форму з поперечником 4–9 м і були викопані на різну, іноді досить значну (понад метр), глибину. У двох з них були вогнища. Крім численних кременевих виробів, тут була зібрана і виразна колекція артефактів з кістки, у тому числі розмаїті наконечники для полювання як на великого звіра, так і на меншу дичину79. Полювання мало неспеціалізований характер. Серед здобичі: тур, європейський олень, косуля, вовк, лисиця, заєць, водоплавні птахи та ін. Рибальство засвідчено наявністю рибальського гачку з кістки, важки для вудочок, блешні з перламутру. Ловили переважно сома, судака, щуку, коропових. Риба досягала значних

розмірів, адже було виявлено риб’ячі хребці з поперечником понад 3 см. Доказами збиральництва є численні рештки молюсків80.

Отже, скоріш за все, основою раціону носіїв цієї моделі адаптації були продукти прісноводного походження. Особливо ефективною могла бути рибалка на мігруючу рибу, яка масово з’являлася у великих ріках України двічі на рік – навесні і восени81. Тому і виникли великі поселення в місцях, зручних для масового здобуття риби. Отже, мабуть, навесні і восени відбувалася концентрація зусиль всієї общини та навіть надобщинна кооперація, колективні форми здобування та обробки риби.

Численні кістки тварин вказують і на помітну роль полювання. Великі поселення в долинах річок являли собою резидентні табори. Крім часу колективної рибалки на них відбувалася зимування громади. Частину представлених на них тварин вполювали поблизу стоянок (європейський олень), інших – на віддалі (тур, кінь) і транспортували до місця сталого мешкання. Отже, мабуть, для цієї моделі адаптації був притаманний високий рівень логістичної мобільності та порівняно тривала осілість. Мисливці здобували не стадо цілком, а лише окремих його представників. Переважало індивідуальне полювання. Скоріш за все, влітку групи мисливців залишали резидентні табори понад Дніпром, Дністром, Південним Бугом та іншими річками та йшли вглиб суходолу в пошуках здобичі. Об’єктами збиральництва були річкові та суходільні молюски.

Реконструйована археологічно модель адаптації знаходить відповідності у відомому етнографічно господарсько-культурному типі рибалок берегів прісноводних водойм (ханти, мансі, селькупи, ітельмени, нівхи, ульчі та нанайці, індіанці Північного Заходу США).

У Карпатських та Кримських горах розквітала модель адаптації мисливців і збирачів гір та передгір’їв82. Аналіз топографії стоянок залежно від палеоекологічних реконструкцій поширення гірських лісів і полонин показав, що переважна більшість пам’яток належить до двох груп: висотних, які розташовуються поблизу межі гірського лісу та полонин, і низинних – у долинах біля підніжжя гір. Основним об’єктом полювання був європейський олень, слідуючи за сезонними міграціями якого первісні мисливці піднімалися високо в гори – до 1200 м над рівнем моря. Таку структуру можна інтерпретувати як свідчення висотних міграцій – протиставлення холодної пори року, яку зручно було проводити на низинах, і теплої пори року, коли мисливці проникали в гірські ліси.

Модель адаптації, описана вище, добре відповідає вивченому етнографами господарсько-культурному типу високогірних мисливців-збирачів (народи Півден- но-Західного Китаю, Індії, Непалу та індіанці Каліфорнії).

Площа степів у голоцені значно зменшується. Бізони, широкопалі великі коні поступаються місцем турам і тарпанам. Зменшився і розмір угруповань промислових тварин. Гаї, ліси та переліски займають долини річок та ярів, а в окремих випадках заходять далеко на південь – до Чорного моря. В степу та на півдні сучасного лісостепу постає характерна модель адаптації. Основними об’єктами полювання були кінь і тур83. Низка інших видів тварин, птахів і риб також ставали здобиччю. Знахідки жниварних ножів і результати палінологічних аналізів свідчать про становлення ускладненого збиральництва у рамках цієї моделі адаптації84. Річний цикл базувався на чергуванні переважного перебування на плато та висо-

28 Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

ких терасах (улітку) й у долинах рік і ярах (узимку), прямуючи за невеликими за відстанню міграціями основних об’єктів мисливства85. Вивчення систем організації простору вказує, що значення логістичної мобільності (за Л.Бінфордом) зростає в пізньому мезоліті.

Найяскравішою пам’яткою носіїв цієї моделі адаптації є поселення Мирне, виявлене на широкій над заплавній ділянці р. Дракулі, на лівому березі Дунаю86. Воно мало досить складну структуру і складалося з 18 скупчень археологічного матеріалу та центральної зони з малою щільністю знахідок, де, однак, були досліджені численні заглиблені вогнища та пекарські ями.

Склад виробничого інвентарю кожного скупчення включав всі основні категорії знарядь праці того часу. Отже, їх можна розглядати як господарсько-побутові комплекси, місця мешкання окремих парних родин. При цьому в деяких комплексах переважають вироби однієї культурної традиції (гребениківської), а в інших – зовсім відмінної (анетівської чи кукрецької). На поселенні знайдена виразна серія кістяних наконечників стріл та іншої метальної зброї.

Фауністичні рештки представлені на пам’ятці переважно кістками туру, коня, дикого кабана, лисиці, вовку та інших видів. Добре представлені залишки впольованих птахів та виловленої риби.

Етнографічними аналогами, охарактеризованої вище системи життєзабезпечення, можуть бути мисливці прерій та народи південної тайги та алтайського лісостепу. Описана модель адаптації відповідає господарсько-культурному типу

мисливців та збирачів степу і лісостепу.

В мезоліті існували й інші гірше задокументовані моделі адаптації. Так, на стоянці Ласпі 7 у Криму були виявлені свідчення життєзабезпечення, орієнтованого на експлуатацію морських ресурсів87. У лісостепу населення мало свій особливий спосіб господарювання – проміжний між лісовим та степовим88.

Доки на теренах України розвивалися мезолітичні моделі адаптації, на Близькому Сході з’являються перші землероби та скотарі. Звідти вони поширюються до Малої Азії та бл. 7000 р. до н. е. – до Європи. Землеробська колонізація території України за сучасними уявленнями була досить довгим процесом і останні мисливці-збирачі співіснували з першими носіями відтворювальної економіки протягом тривалого періоду. При цьому традиції керамічного виробництва приходять до регіону раніше від перших імпортованих одомашнених рослин та тварин89. Це запізнення може бути пояснене часом, необхідним для формування нових моделей соціокультурної адаптації в новому природному середовищі. Неолітичні суспільства в усіх відомих випадках не були простим продовженням «материнських» соціумів Близького Сходу. Вони являли собою органічний сплав місцевих і прийшлих елементів. Ступінь і способи їх взаємодії є дискусійною проблемою. Більшість дослідників високо оцінюють внесок мисливців-збирачів півдня східноєвропейської рівнини до спільнот нового часу – неоліту.

Посилання до розділу 1

1.Polanyi K. The Economy as Instituted Process // Economic Anthropology. – New York, 1968.

2.Бибиков С.Н. Некоторые аспекты палеоэкономического моделирования палеолита // Сов. архе-

ология. – 1969. – №4. – С.5-22.

3.Kabo V. Universal parameters of hunter-gatherer community // http://www.aboriginals.narod.ru/ community.htm.

4.Hassan F. Demographic archaeology. – New York – London – Toronto, 1981. – P.12-15.

5.Кабо В.Р. Первобытная доземледельческая община // http://aboriginals.narod.ru/primitive_ preagricultural_community_2.htm.

6.Yellen John E. Archaeological Approaches to the Present: Models for Reconstructing the Past. – New York, 1977. – P.69-72.

7.Кабо В.Р. История первобытных обществ и этнография (К проблеме реконструкции прошлого по данным этнографии) // Охотники, собиратели, рыболовы. – Л., 1972. – С.63.

8.Ingold T. On the social relations of the hunter-gatherer band // The Cambridge encyclopedia of hunters and gatherers. – Cambridge, 1999. – P.399-410.

9.Sahlins M. Stone Age Economics. – London, 2004. – P.32-34.

10.Шнирельман В.А. Позднепервобытная община земледельцев-скотоводов и высших охотников, рыболовов и собирателей // История первобытного общества. Эпоха первобытной родовой общины. – М., 1986.

11.Binford L. Debating archaeology. Updated Edition. – Walnat Creek, 2007. – P.258-260.

12.Ранний палеолит Евразии: Новые открытия. – Ростов-на-Дону, 2006. – С.72-73, 36, 60.

13.Степанчук В.Н. Нижний и средний палеолит Украины. – Черновцы, 2006. – С.147-148.

14.Там само. – С.79-84.

15.Binford L. Debating archaeology… – P.316.

16.Степанчук В.М. Вказ. праця. – С.85-116.

17.Вишняцкий Л.Б. Неандертальцы: какими они были и почему их не стало? // Stratum Plus. – 2010. – №1. – С.64-65.

18.Чабай В.П. Средний палеолит Крыма: стратиграфия, хронология, типологическая вариабельность, восточно-европейский контекст. – Симферополь, 2004. – С.225.

19.Boëda E., Geneste J.M., Griggo C., Mercier N., Muhesen S., Reyss J.L., Taha A. & Valladas H. A Levallois point embedded in the vertebra of a wild ass (Equus africanus): Hafting, projectiles and Mousterian hunting // Antiquity. – 1999. – 73. – P.394-402.

20.Вишняцкий Л. Вказ. праця. – С.58-59.

21.Анисюткин Н.К. Средний палеолит Восточного Прикарпатья накануне появления верхнего палеолита: хронология, вариабельность, эволюция, структура поселений, образ жизни // Stratum Plus. – 2009. – №1. – С.172.

22.Чабай В.П. Вказ. праця. – С.211.

23.Там само. – С.205-239.

24.Там само.

25.Encyclopedia of human evolution and prehistory. – New York; London, 2000. – P.334-336.

26.Степанчук В.Н. Вказ. праця. – С.157.

27.Демиденко Ю.Е. До питання про час винаходу луку та стріл // Археологія. – 1987. – Вип.60. –

С.1-6.

28.Svoboda J. Cas lovcu. Dejiny paleolitu, zvlaste na Morave. – Brno, 1999. – С.124-126.

29.Гладких М.И. Прикарпатская зона хозяйственно-культурного типа охотников и собирателей позднего палеолита // Новейшие открытия советских археологов: Тез. докл. конф. – К., 1975. – С.56; Залізняк Л.Л. Мисливці прильодовикової Європи в кінці палеоліту та на початку мезоліту // Археологія. – 1988. – Вип.64. – С.11-21; Залізняк Л.Л. Передісторія України. – К., 1998. –

С.62-67.

30.Аникович М.В. Днепро-Донская историко-культурная область охотников на мамонтов: от «восточного граветта» к «восточному эпиграветту» // Восточный граветт. – М., 1998. – С.35-60.

31.Soffer O. The Upper Palaeolithic of the Central Russian Plain. – Orlando, 1985. – P.281.

32.Соффер О. Верхний палеолит Средней и Восточной Европы: люди и мамонты // Проблемы палеоэкологии древних обществ. – М, 1993. – С.99-118; Чубур А.А. «Мамонтовое собирательство» в бассейне Десны // Природа. – 1993. – №7. – С.54-57.

33.Аникович М.В., Анисюткин Н.К., Платонова Н.И. Человек и мамонт в палеолите Восточной Европы: подходы и гипотезы // Stratum Plus. – 2010. – №1. – С.99-136.

34.Залізняк Л.Л. Мисливці на мамонтів: від екзотичних домислів до прозаїчних реалій // Кам’яна доба. – 2003. – Вип.2. – С.48.

30Частина перша. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ

35.Питулько В.В. О ловле мамонтов и не только // Stratum Plus. – 2009. – №1. – С.291.

36.Аникович М.В., Анисюткин Н.К. Охота на мамонтов в палеолите Евразии // Stratum Plus. – 2001–2002 (2003). – №1. – С.574-581.

37.Мащенко Е.Н. Интерпретация археозоологических данных стоянки Зарайск А в связи с би-

ологией шерстистого мамонта (Mammuthus primigenius [Blumenbach, 1799]) // Исследования палеолита в Зарайске 1999–2005. – М., 2009. – С.402-435.

38.Frison G.C. Experimental Use of Clovis Weaponry and Tools on African Elephants // American Antiquity. – 1989. – 54(4). – P.766-784.

39.Шидловський П.С. «Мамонтові міграції» та сезонна адаптація населення Середнього Подніпров’я в добу верхнього палеоліту // Кам’яна доба. – 2005. – №7. – С.73-77.

40.Зализняк Л.Л. Социальная структура общества позднепалеолитических охотников приледниковой Европы // Каменный век на территории Украины. – К., 1990. – С.72-74.

41.Нужний Д.Ю. Проблема сезонної адаптації фінальнопалеолітичних мисливців на мамонтів Середнього Подніпров’я і нові епіграветські пам’ятки у басейні Трубежу // Археологія. – 1997. –

№2. – С.18-19.

42.Нужний Д.Ю., Ступак Д.В., Шидловський П.С. Пізньопалеолітичний комплекс Семенівка III та особливості весняно-літніх поселень межирічської культури Середнього Подніпров’я // Археологический альманах: Сб. науч. статей. – Донецк, 2000. – №9. – С.123-136.

43.Залізняк Л.Л. Передісторія України… – С.67-73.

44.Станко В.Н. Охотники на бизона в позднем палеолите Украины // Археолог. альманах. – 1996. –

№5. – С.129.

45.Залізняк Л.Л. Палеоекономічна реконструкція суспільства степових мисливців. // Археологія. – 1996. – №3. – С.29-39.

46.Krasnokutsky G. Bison hunting and Human adaptation: A Case of Comparative Study of the Upper Paleolithic of Southern Ukraine. – Odessa, 1996. – P.113-117.

47.Сапожников И.В. Большая Аккаржа. Хозяйство и культура позднего палеолита Степной Украины. – К., 2003. – С.145-160.

48.Станко В.Н., Краснокутський Г.Є., Старкін А.В. Деякі особливості структури поселень пізнього палеоліту (за матеріалами Анетівки ІІ) // Археологія південного заходу України. – К., 1992. –

С.23.

49.Станко В.Н. Первые скотоводы азово-причерноморских степей // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. – Одеса, 2000. – С.7-20.

50.Кротова А.А. Позднепалеолитические охотники на бизонов Северного Причерноморья // Археолог. альманах. – №3. – 1994. – С.151-160; Станко В.Н. Охотники на бизона в позднем палеолите Украины // Археологический альманах: Сб. науч. Тр. – Вып.5. – Донецк, 1996. – С.129-138.; Станко В.Н. Промысел бизонов в палеолите Северного Причерноморья // Записки історичного факультету. – Одеса, 1997. – С.3-14.

51.Сапожников И.В. Хозяйственная специфика степной историко-культурной области // КСИА РАН. – 1992. – Вып.206. – С.43-48.

52.Кіосак Д.В. Криза привласнюючого господарства та спеціалізація мисливства // Записки історичного факультету. – 2004. – №15. – С.39-46.

53.Горелик А.Ф. Памятники Рогаликско-Передельского района. Проблемы финального палеолита Юго-Восточной Украины. – К.; Луганск, 2001. – С.276-281.

54.Подальший виклад переважно базується на Зализняк Л.Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита. – К., 1989; Залізняк Л.Л. Передісторія України X–V тис. до н.е. … – С.74-78.

55.Залізняк Л.Л., Яневич О.О. Свідерські мисливці Гірського Криму // Археологія. – 1987. –

Вип.60. – С.6-15.

56.Гладких М.И. К вопросу о разграничении хозяйственно-культурных типов и историко-этно- графических общностей позднего палеолита // Палеоэкология древнего человека: К Х Конгр.

ИНКВА (Великобритания, 1977). – М., 1977. – С.112-117.

57.Залізняк Л.Л. Передісторія України Х–V тис. до н.е. – К., 1998. – С.32.

58.Mayewski P., Meeker L.D., Whitlow S. et al. The atmosphere during the Younger Dryas // Science. – 1993. – Vol.261. – P.195-197.