Економічна Історія України том 1

132 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

ключена й торгівля якісною керамікою, якщо буде підтверджено факт існування у Кримській Скіфії спеціалізованих керамічних майстерень. Одначе, поки що обсяги внутрішньої торгівлі і коло споживачів (у майновому та етнічному розрізах) залишаються невизначеними, це потребує проведення спеціальних досліджень.

Говорячи про зовнішню торгівлю, треба наголосити, що далеко не всі аспекти торговельно-обмінної діяльності у державі пізніх скіфів є ясними.

Більш-менш ясною є імпортна складова торговельно-обмінних відносин. Асортимент імпортних товарів, що їх споживали пізні скіфи, розширився порівняно з попереднім періодом. Так само, як і у V–IV ст. до н. е., скіфи ввозили вино в амфорах, одяг, прикраси та інші предмети розкошів. Одначе осілий спосіб життя пізніх скіфів спонукав їх до купівлі якісного столового посуду, покрівельної черепиці, інших необхідних у побуті предметів, наприклад, зернотерок для виготовлення борошна, яке раніше скіфами не споживалось. Споживачами більшості цих товарів, судячи з усього, були головно люди високого та середнього достатку.

Зовсім іншою є ситуація з експортом з Кримської Скіфії. У літературі продовжує побутувати думка про масовий експорт зерна з цього регіону80. Одначе якихось вагомих доказів на користь цьому припущенню не наводиться.

Тим часом, можливості експорту хліба з Криму завжди були обмеженими. Західний Крим, з його каменистими ґрунтами, аж ніяк не був сприятливим місцем для товарного виробництва зерна. Не є таким місцем і передгір’я Кримських гір, де чималі площі займають малоплодючі та щебенисті ґрунти. Лише за умови високої агротехніки тут можна було одержувати більш-менш високі врожаї. Одначе пізньоскіфське землеробство аж ніяк не було вищим за цими параметрами за грецьке. Отже, не існує жодних вагомих аргументів на користь тези про широкий експорт зерна. Скоріше, в цьому випадку ми маємо справу з черговим історичним фантомом, що «кочує» з однієї праці в іншу.

Власне кажучи, за фасадом концепції «скіфського хліба» приховується той факт, що точно визначити основні статті експорту Кримської Скіфії на сьогодні не є можливим. Одначе найвірогіднішими, якщо виходити зі структури пізньоскіфського господарства, предметами експорту були продукти скотарства, а у Західному Криму, можливо, й рибальства.

Зовнішня торгівля Скіфського царства не могла провадитись самими скіфами без участі греків-посередників. Судячи з усього, більшість, якщо не всі ці греки за походженням були ольвіополітами. Найбільш відомим з-поміж грецьких купців-ольвіополітів, що оперували на території Кримської Скіфії, був Посідей, син Посідея, який присвятив кільком богам статуї у Неаполі Скіфському81. На думку Ю.Г.Виноградова82, Посідей був радником царя Скілура, який, як відомо, встановив протекторат над Ольвією і карбував там свою монету83. Зважаючи на тісні взаємини між Пізньоскіфським царством та Ольвією, можна цілком обґрунтовано припустити, що грецький вплив на економіку цієї держави здійснювався саме ольвіополітами, які, цілком вірогідно, проживали на багатьох поселеннях Західного Криму. Не варто забувати, що саме у другій половині III ст. до н. е. відбувається процес «згортання» ольвійської хори, і переселення частини її мешканців до Криму видається цілком можливим. Зі свого боку, тісні зв’язки з Кримською Скіфією дозволили Ольвії протриматися до кінця II ст. до н. е. Навряд чи випадковістю є одночасний тимчасовий занепад обох держав у I ст. до н. е.

На завершення слід ще раз зупинитися на питанні про еллінізацію пізньоскіфського господарства. Як неодноразово підкреслювалось вище, галузева структура господарства Кримської Скіфії була більш подібною до структури господарства античних держав Надчорномор’я, аніж господарства осілих скіфів IV ст. до н. е. Ціла низка технологій у сільському господарстві, будівництві та інших галузях, без сумніву, була запозичена у греків. Більше того, очевидною є безпосередня участь останніх у формуванні господарства пізньоскіфської держави. Тому не буде жодним перебільшенням кваліфікувати господарство Кримської Скіфії як греко-скіфське. Одначе з’ясування ролі скіфської і грецької складових у формуванні його структури – це справа майбутніх досліджень.

4. Господарство племен зарубинецької та київської культур

Глобальні етнополітичні потрясіння III ст. до н. е. привели до кардинальних змін в житті населення Українського лісостепу та суміжних територій.

Більша частина цього століття становить собою «темну пляму» в історії Лісостепу. Відсутність надійно датованих пам’яток цього часу дала можливість низці дослідників, переважно російських (точніше, петербурзьких)84, висловити гіпотезу про нібито повне знелюднення Лісостепу протягом більшої частини III ст. до н. е. При цьому питання про долю доволі численного населення цього регіону скіфогрецької доби якось залишилося поза увагою авторів гіпотези. Утім, відсутність предметів імпортного походження, які є головними хроноіндикаторами під час датування археологічних пам’яток цього часу, може мати й інше пояснення: практично повний розрив зв’язків із зовнішнім світом85, спричинений знелюдненням Степу та, можливо, грабіжницькими походами задонських сарматів.

Завершення «темного періоду» в історії Лісостепу припадає на кінець III ст. до н. е., коли на великій території, яка включала в себе Лісостепове і Лісове Подніпров’я та Прип’ятське Полісся* 86, формується нова археологічна культура – зарубинецька. Риси матеріальної культури нової спільноти радикально відрізнялись від лісостепової культури скіфського часу**. На зміну скіфським впливам приходять кельтські, що й дає змогу зараховувати зарубинецьку культуру до кола латенізованих культур Центрально-Східної Європи. Одначе на природу цих впливів різні дослідники дотримуються іноді діаметрально протилежних поглядів.

Так, найрадикальніші прибічники міграціонізму вважають, що зарубинецька культура була створена прибульцями з заходу – кельтськими чи кельтизованими племенами бастарнів87. При цьому для доведення відсутності генетичних зв’язків між населенням зарубинецької культури та населенням Лісостепу скіфської доби ці дослідники іноді вдаються до прямого пересмикування фактів: так, В.Єрьоменко оголошує останнє «кочовим скіфським»88, що прямо суперечить усім наявним фактам.

Інші, головно українські та білоруські дослідники, не заперечуючи певної участі прийшлого населення у генезисі зарубинецької культури, що виступило

уролі своєрідного каталізатора при її створенні, наголошують на важливій ролі

*Землі Полісся в скіфо-грецьку добу були заселені племенами милоградської культури, яка припиняє своє існування або майже одночасно, або дещо пізніше за культури Лісостепу.

**А на Поліссі – від милоградської культури.

134 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

місцевих племен у цьому процесі89. Одначе і серед цієї групи дослідників немає єдності у поглядах на природу цього проникнення: адже прибульцями могли бути і військові дружини, і просто групи мирних переселенців, і ремісники – носії нових технологій та культурних традицій.

Як уже зазначалося вище, територією початкового формування зарубинецької культури вважається Подніпров’я та Прип’ятське Полісся. Протягом II – середини I ст. до н. е. зарубинецькі племена поступово поширюють свою територію в різних напрямках, зокрема на захід – на Волинь, на південь – на Східне Поділля та на південь – у Лісостепове Подніпров’я, а також і на схід – на лісове та лісостепове лівобережжя Дніпра90.

Період розквіту та експансії зарубинецької культури змінюється у середині I ст. до н. е. новим періодом нестабільності. На думку деяких вчених, зарубинецька культура зазнає колапсу, викликаного сарматською навалою, а її носії «розбігаються» по сусідніх землях91. Щоправда, такій радикальній концепції виразно суперечать факти існування в цілому ряді регіонів Полісся та Лісостепу груп населення, матеріальна культура якого демонструє генетичну спадковість від зарубинецької92. Це населення, що залишило так звані пізньозарубинецькі пам’ятки. У майбутньому частина цього населення (у Південному Побужжі) влилася до складу племен черняхівської культури. На базі населення Середнього Подніпров’я, Подесення та, частково, Верхнього Подніпров’я у III ст. н. е. сформувалася так звана київська культура, яка, паралельно із черняхівською, проіснувала аж до V ст. У господарському відношенні її населення продовжувало традиції зарубинецької культури, тож є доцільним розгляд обох у рамках одного розділу.

Сільське господарство племен зарубинецької культури, на думку дослідників, мало скоріше скотарсько-землеробську, аніж суто землеробську спрямованість. До певної міри, очевидно, це було пов’язаним зі змінами у способі життя населення, викликаними зовнішньополітичною нестабільністю на кордонах Лісостепу. До того ж не варто забувати, що більша частина території зарубинецької культури, особливо на ранніх стадіях її розвитку, знаходилась у Поліссі та північній частині Лісостепу, де природні умови більше сприяли поширенню скотарства, ніж землеробства. Останнє у повній мірі стосується і племен київської культури.

Зернове господарство. Археоботанічні дані про зернове господарство племен зарубинецької культури не є надто численними93. Це переважно поодинокі відбитки зернівок на уламках кераміки та на обмазці, що, до певної міри, викривляє реальну картину, адже на рештках кераміки завжди частіше зустрічаються відбитки проса, що використовувалося як підсипка при її виготовленні. Останнє посідає перше місце за кількістю відбитків, одначе не можна із повною впевненістю стверджувати, що просо домінувало також і в посівах зернових. Друге-третє місце посідають ячмінь і полба-двозернянка. Рідше зустрічаються жито та овес, так що є цілком вірогідним, що обидві ці рослини, особливо остання, у посівах «зарубинців» були бур’яновими, а не культурними.

У цілому ж набір зернових культур, типових для зарубинецької культури, подібний тому, що його вирощували мешканці Лісостепу в попередню добу. Хіба що можливим є збільшення питомої ваги проса, що може вказувати на відносно більшу роль фуражного напрямку зернового господарства порівняно з продовольчим. Од-

наче для остаточного підтвердження цього припущення потрібне проведення подальших археоботанічних досліджень, причому із одержанням також і результатів промивок ґрунту з помешкань і зернових ям.

Загалом подібний набір зернових культур продовжував вирощуватися у Лісостепу протягом століть. На поселеннях київської культури знаходять рештки тих самих злаків, що й на зарубинецьких94. При цьому варто зауважити, що на двох поселеннях київської культури було проведено промивку ґрунтів, і якщо в одному випадку зафіксовано перевагу проса, то в другому – ячменю. Цілком вірогідно, що подальше проведення подібних досліджень підкоригує наші уявлення про зернове господарство зарубинецької та київської культур.

Інші галузі рослинництва. Обмеженість масштабів археоботанічних досліджень і повна відсутність писемних джерел не дають змоги більш-менш детально реконструювати галузеву структуру рослинництва зарубинецької та київської культур. Можна лише констатувати, що ці племена вирощували зернобобові, фуражні та технічні (головним чином, прядивні) культури.

З-поміж зернобобових культур переважав горох, вирощували також чину та сочевицю (знахідки першої відомі на поселеннях зарубинецької культури, другої – київської). Відомі також знахідки фуражної культури, поширеної у Лісостепу ще з трипільських часів, – віки ервілії. Нечисленність знахідок бобових культур не дозволяє робити висновок про те, чи вирощувались вони як польові, чи як городні культури. Одначе другий варіант є більш вірогідним, якщо зважати на загалом невисокий рівень розвитку сільського господарства «зарубинців».

Очевидно, як городні вирощувались і прядивні культури, відбитки насіння яких зустрічаються на кераміці як із зарубинецьких, так і київських поселень.

Серед овочевих культур слід відмітити ріпу, знахідки відбитків решток якої трапляються на зарубинецькій кераміці95.

Доволі складним є питання про системи землеробства зарубинецької культури. Традиційно вважається, що, з огляду на склад вирощуваних культур і невисокий технологічний рівень (на поселеннях зарубинецької культури не було знайдено жодної залізної деталі від орних знарядь96, тобто всі вони були дерев’яними), домінуючою системою землеробства у «зарубинців» була переліжна. На користь цього нібито свідчить і велика відстань між групами поселень, що може засвідчувати потребу у великих площах орних земель. Одначе твердити про переліжний характер землеробства лише на основі відсутності у складі культурних рослин жита97 навряд чи є коректним. Необхідні подальші дослідження із аналізом нових археоботанічних матеріалів, зокрема складу бур’янових рослин.

Варто підкреслити, що у разі переважання не переліжної, а двопільної системи землеробства, то за такого набору культурних рослин і орних та інших сільськогосподарських знарядь98 воно мало бути доволі малопродуктивним. Практично всі зернові культури, що їх вирощували «зарубинці», не можна назвати «хлібними» у точному значенні цього терміна. Тобто зерно цих культур споживалось не у вигляді хліба, а перероблялось на крупу для виготовлення каш. Винятком могли бути лише окремі поселення київської культури, розташовані у північній частині Лісостепу, де в культуру було введене жито99. Тому немає жодних сумнівів у тому, що зернове господарство племен зарубинецької та київської культур, як і все їх рослинництво в цілому, було спрямоване винятково на задоволення власних потреб.

136 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

Тваринництво. Тваринництво племен зарубинецької та київської культур мало доволі малорухливий характер. У стаді переважала велика рогата худоба, меншою мірою – свині, менше було розвинуте розведення дрібної рогатої худоби та коней100. Так, у племен київської культури, що проживали на лісовому Лівобережжі, велика рогата худоба та свині становили понад дві третини стада101. Така сумарно видова структура, як і наявність серед великої рогатої худоби волів, не дозволяє однозначно пристати на думку про перевагу тваринницької складової у господарстві «зарубинців» та їх нащадків над рослинницькою. Скоріше, можна говорити про комплексне землеробсько-скотарське господарство, в якому перевага тієї чи іншої складової визначалася природними умовами конкретного регіону. Основною ж формою утримання стада була стійлово-вигінна.

Промисли. У господарській діяльності племен зарубинецької та київської культур певну роль відігравали промисли, і передусім – мисливство та рибальство. Полювали здебільшого на лісових звірів, а особливо на тих із них, що мали харчову цінність – оленя, лося та зубра102. Меншу роль відігравало полювання на хутрових звірів, особливо у пізній період103. Одначе саме хутровий промисел міг давати експортну продукцію.

На відміну від племен Лісостепу скіфо-грецької доби, у господарській діяльності яких рибальство не відігравало особливої ролі, «зарубинці» доволі активно займалися риболовлею. На поселеннях зарубинецької та київської культур знаходять рештки рибальських човнів і риболовних знарядь (гачки, остроги). У чималій кількості знаходять і кістки цінних промислових риб. На зарубинецьких поселеннях це головно – осетер, судак і сом104. У племен київської культури, чия основна територія розташовувалась у Поліссі, основними промисловими рибами були сом і щука105. Про масштаби рибальського промислу свідчить відкриття на окремих зарубинецьких поселеннях господарських ям, заповнених товстим шаром риб’ячих кісток і луски106.

Значно менше у розпорядженні дослідників інформації про інший важливий промисел – бортництво. Поза сумнівом, принаймні у племен, що проживали у лісовій місцевості, цей промисел не міг не існувати, однак про його масштаби свідчень поки що замало.

Ремесла та хатнє виробництво. Рівень спеціалізації та технологічний рівень виробництв, зайнятих переробкою сировини – мінеральної, тваринницької чи рослинницької – у племен зарубинецької культури був суттєво нижчим, аніж у їхніх попередників. Очевидно, вживати щодо них термін «ремесла», причому не тільки щодо ковальського чи бронзоливарного, а й гончарного107, не є достатньо коректним, адже більшість із них не переросли рівень хатніх виробництв.

Найбільшого рівня спеціалізації досягла, природно, металообробка. Порівняно з попереднім періодом зменшується роль бронзоливарних виробництв, які у зарубинецьку добу виробляли в основному прикраси, натомість зростає значення ковальства. Принаймні частина металургійних виробництв досягла доволі значного рівня спеціалізації, як це було, наприклад, на пізньозарубинецькому поселенні біля с. Лютіж, звідки, на думку дослідників, продукція могла постачатись і до околишніх поселень108. Одначе варто наголосити, що більшість залізних виробів виготовлялися із низькосортного кричного заліза, а сталеві вироби, що були доволі поширеними

упопередню добу, зустрічаються лише на півдні Центрального Подніпров’я, де, на думку фахівців, ще зберігалися технологічні традиції скіфського часу109.

Одначе існують дані, які дещо вибиваються з накресленої вище схеми. На околиці міста Умань дослідниками було відкрито доволі потужний металургійний центр, існування якого датується пізньозарубинецьким часом110. Там були знайдені численні залишки ямних горнів разового використання, які є ефективними лише за умови масштабного виробництва продукції, до того ж на добрій сировинній базі. Такий центр не міг виникнути без налагоджених поставок сировини і без існування стабільних ринків збуту. На думку фахівців111, ринком збуту могли бути римські провінції Надчорномор’я. Одначе це питання ще потребує подальшого вивчення.

Керамічне виробництво. На відміну від багатьох інших виробництв, гончарне не тільки не поступалося за технологічними параметрами гончарству скіфського часу, а й переважало його. Аналіз форм керамічного посуду дав змогу стверджувати, що під час його виготовлення зарубинецькі керамісти (точніше, керамістки) користувалися гончарним кругом ручного типу112. При цьому гончарство залишалося на рівні хатнього виробництва, а не спеціалізованого ремесла.

Інші виробництва. Крім виробництв, що займалися переробкою мінеральної сировини, у племен зарубинецької та київської культур були поширені хатні виробництва, де перероблялася сировина тваринного чи рослинного походження: прядіння та ткацтво, чинбарство, лимарство, косторізне.

Найчисленнішими є знахідки решток знарядь прядіння та ткацтва: глиняні пряслиця для веретен і грузила від вертикальних ткацьких верстатів. Сировиною слугували льон, коноплі, а також вовна. Відомі також рештки знарядь для обробки шкіри та хутра.

Також на поселеннях обох культур знайдено чимало виробів із кістки, одначе поки що не відкрито жодної косторізної майстерні, подібної до тих, що існували

упопередню добу. Судячи з цих даних, жодне з перелічених вище виробництв не досягло рівня ремесла.

Торгівля. Торговельні зв’язки племен зарубинецької культури були спрямовані у двох основних напрямках: південному і західному.

Найбільш важливим був південний напрямок торговельних зв’язків – з античним світом. Транзитними пунктами тут слугували так звані «пізньоскіфські» городища Нижнього Дніпра з їх мішаним населенням. Цілком вірогідним є проживання на цих городищах і «зарубинців», про що свідчать знахідки зарубинецької кераміки як у житлах, так і на некрополях*113.

Особливо тісні зв’язки з античним світом мали зарубинецькі племена Середньої Наддніпрянщини. З античного боку головним торговельним контрагентом виступала Ольвія. До певної міри тут повторилася історія взаємин ольвіополітів з населенням Правобережного Лісостепу скіфської доби. Якщо приймати тезу про генетичну спорідненість населення лісостепової культури скіфського часу та зарубинецької культури, то мова може йти і про відновлення давніх зв’язків, порушених

у«темні десятиліття» середини III ст. до н. е.

*Прибічники міграціонізму вважають цю кераміку не власне зарубинецькою, а бастарнською. Див.: Еременко В.Е. «Кельтская вуаль» и зарубинецкая культура. – СПб., 1997. –

С.185.

138Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

Зантичних центрів ввозилися вино в амфорах, столова кераміка, намиста з пастового скла, а також бронза у злитках і виробах114. Серед товарів, що вивозилися до античних центрів, називають хутра, шкіри, мед, віск та худобу. Цей перелік побудовано, головним чином, на базі аналогій з пізнішим часом, без докладного аналізу експортних можливостей господарства «зарубинців», і, зокрема, його скотарської складової. Тому це питання потребує подальшого вивчення.

Взагалі, структура торговельних відносин «зарубинців» і греків є досі доволі неясною. У попередню, скіфо-грецьку, добу в племен Лісостепу існувало значне соціальне розшарування, і саме знать була чи не головним споживачем античних товарів. Відповідно, затребуваними були товари престижного вжитку. Можна припускати, що значно менший рівень соціального та майнового розшарування у зарубинецькому суспільстві був однією з причин скорочення імпорту грецьких товарів і звуження їх асортименту. Іншою причиною цього мав бути нижчий рівень розвитку господарства «зарубинців», що не давало їм змогу продукувати значні обсяги продукції на експорт.

Що ж стосується західного напрямку торгівлі, тобто торговельно-обмінних зв’язків із «латенізованими» племенами, то із заходу імпортувалися передусім вироби з бронзи – головним чином, прикраси, меншою мірою – посуд115. Очевидно, з території Польщі завозилась залізна руда для виробництва на Уманському центрі116. Що ж стосується структури «зарубинецького» експорту в західному напрямку, то його структура може бути встановлена лише шляхом порівняльного аналізу структури господарства зарубинецької та інших латенізованих культур. Це, зважаючи на брак даних, є справою майбутнього.

5. Господарство племен черняхівської культури

Господарство племен черняхівської культури становило собою найвищий щабель економічного розвитку «варварських» племен на території України, рівень, якого в подальшому вдалося досягти лише у часи Київської Русі. Саме у часи існування цієї культури на великих територіях Степу та Лісостепу виникає потужне ремісниче виробництво, здатне виробляти великі обсяги стандартизованої продукції, що є свідченням формування внутрішнього ринку. Більше того, знахідки великої кількості римських монет на території Надчорномор’я та Лісостепу дозволяють припускати можливість існування у черняхівських племен початкових форм грошового обігу. Саме високий рівень економічного розвитку був однією з підстав для науковців назвати черняхівську культуру «протоцивілізацією»117.

На думку більшості дослідників, черняхівська культура виникла на межі першої та другої третин III ст. н. е. і припинила своє існування у першій третині V ст. до н. е.118 Одначе шляхи формування та етнічний склад населення цієї культури викликали і викликають палкі дискусії. На сьогодні більшість дослідників погоджуються, що каталізатором утворення черняхівської культури став прихід на територію степової та лісостепової України та Молдови, а також, частково, Румунії, племен готського союзу. Однак при цьому науковці дотримуються відмінних поглядів на співвідношення різних етнічних компонентів у Готському об’єднанні. Майже всі дослідники вважають черняхівську культуру поліетнічною, існують розбіжності лише у питаннях ролі тих чи інших етнічних груп (слов’ян, сарматів,

140 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

політико-економічна система, археологічним вираженням якої і є черняхівська культура.

Як вже говорилося вище, господарство племен черняхівської культури являло собою складне поєднання різних елементів: як місцевих, так і привнесених ззовні –

зодного боку, прибульцями з північного заходу (германці), а з другого – бранцями з римських провінцій. Це повною мірою стосується не тільки ремесла, а й сільського господарства, і в першу чергу – землеробства.

Зернове господарство. Саме вирощування зернових вважається основою сільського господарства черняхівських племен. За складом зернових культур ця галузь в цілому демонструє спадковість від культур попереднього часу, зокрема від зарубинецької культури. Основних зернових культур, судячи з наявних даних, було три-чотири: просо, ячмінь та жито, меншою мірою – полба-двозернянка. На більшості поселень, незалежно від регіону розташування*, головною культурою було або просо, або ячмінь122, третьою за важливістю культурою було жито. Щоправда, слід зауважити, що на багатьох поселеннях останнє було другою за важливістю культурою після проса або ячменю. Слід також підкреслити, що поширена в науковій літературі думка про нібито абсолютне домінування вирощування проса у зерновому господарстві племен черняхівської культури видається помилковою. Відносне переважання проса простежується у лісостеповій зоні, хоча в її західній частині на перше місце за значенням серед зернових іноді виходить полба-двозернянка. У той самий час на черняхівських поселеннях Надчорномор’я переважає ячмінь. При цьому жито було другою за значенням зерновою культурою на поселеннях різних регіонів, як у лісостеповій, так і у степовій зоні. Варто наголосити, що та різниця у ПБК різних регіонів черняхівської культури, що простежується нині123, може бути наслідком недостатньої репрезентативності наявних матеріалів, адже вони одержані, до того ж не завжди у достатній кількості, лише

здесятої частини розкопаних пам’яток, а останні, у свою чергу, становлять лише трохи більше п’яти відсотків від усіх відомих. Тому варто говорити лише про загальні тенденції у структурі зернового господарства черняхівської культури.

Зважаючи на наявні матеріали, вже сьогодні можна твердити про поліфункціональність цієї галузі рослинництва, де прослідковуються і хлібний, і круп’яний, і зернофуражний напрямки. Отже, в цьому спостерігається певний прогрес порівняно з добою зарубинецької культури, коли зерно споживалося лише у вигляді круп. Про виготовлення борошна «черняхівцями» свідчать доволі численні знахідки ручних млинів (чи, точніше, жорен124) римського типу125. Вони, як й інші типи знарядь (серпи, нові типи рал тощо126), були запозичені населенням черняхівської культури у римських провінціях Подунав’я. Якщо таке запозичення стало наслідком поселення на території черняхівської культури вихідців із римських провінцій (безвідносно того, чи були це полонені, чи добровільні переселенці), то цілком можливо й використання «черняхівцями» прогресивних римських агротехнологій. Принаймні одночасне використання кількох культур і наявність серед археоботанічних матеріалів решток як озимих, так і ярих бур’янів може свідчити про практикування трипілля.

Виходячи з цього, навряд чи можна погодитись із думкою про використання

*До уваги бралися лише ті поселення, де кількість знахідок є репрезентативною.