Економічна Історія України том 1

скіфські зимівники, розташовані у пониззі Інгулу, виникнення яких датується кінцем V ст. до н. е.83 Очевидно, масив Бузьких плавнів у районі Миколаєва (тобто саме у місці впадіння Інгулу до Південного Бугу) та заплава останнього, а також розташовані неподалік численні невеликі поди, були місцем зимівлі основної частини скіфських племен цього району*. Можливо, що інша частина цих племен зимувала східніше – у районі нижньої течії Інгульця та його притоки Вісунь, де Б.М.Мозолевським було відкрито курганний могильник84. Що ж стосується літівок, то, судячи з розташування курганів, напевно, вони знаходилися там само, де й у попередній період – на півночі степової зони, на кордоні з лісостепом. Це означає, що траси перекочівок були меридіональними, а відповідно, скотарство племен цього району залишалось на другій стадії розвитку.

Нижнє Подніпров’я, як вже зазначалося вище, було районом найбільш масштабної скіфської осілості. Саме тут найбільш повно відбувався перехід до напівкочового, а затим, очевидно, і до напівосілого скотарства. Н.Гаврилюк було здійснено детальну реконструкцію маршрутів сезонних перекочівок скіфів цього району на прикладі тих груп, які зимували у районі Кам’янського городища85. З початком водопілля стада переганяли на високі вододіли, а з настанням літньої спеки скіфи переганяли їх ближче до заплави річки Велика Білозерка. В осінньо-зимовий сезон скіфи відкочовували до Дніпра, використовуючи пасовиська на піщаних дюнах. При такій структурі перекочівок їх довжина була невеликою, а напрямок – переважно меридіональним. Це дозволяло максимально повно використовувати пасовищні ресурси регіону, проте і екологічне навантаження на них ставало все більшим.

Археологічними дослідженнями встановлена можливість існування неукріплених поселень IV ст. до н. е. у передгір’ях Кримських гір, на місці яких пізніше було побудовано пізньоскіфські городища (див. наступний розділ)86. Отже, судячи з усього, зимівники кримських скіфів** розташовувались саме там, де в наступні історичні епохи знаходились зимівники кочовиків середньовіччя, аж до кримських татар включно. Це дозволяє вважати подібною і систему перекочівок, яку за численними аналогіями можна назвати «вертикальною». Щоправда, скіфи не мали змоги використовувати альпійські луки кримських яйл, що в цей період ще перебували під контролем таврів. Тому стада переганяли з передгір’їв у степ і назад.

Лише для Приазовського регіону в нашому розпорядженні наявні писемні джерела, які нехай і в дуже загальних рисах, але все ж говорять про траси перекочівок***. ЗаінформацієюСтрабона87, кочовикиназимувипасаютьхудобубіля«боліт Меотіди» (тобто на заболочених берегах прісноводного Азовського моря), а влітку переганяють її на рівнини, тобто на північ. Отже, і в цьому регіоні, як і у Побужжі, переважали перекочівки меридіонального напрямку. На жаль, у нашому розпорядженні немає археологічних даних про рівень розвитку осілості у скіфських племен

*До речі, й регулярне тривале перебування царя Скіла з військом у районі Ольвії (Hdt., IV, 78, 3-5) могло бути не чим іншим, як регулярною підкочівлею на зимівлю до Нижнього Побужжя скіфської орди. Саме цим, можливо, пояснюється запустіння ольвійської хори у V ст. до н. е., а її відновлення – перенесенням зимівників північніше.

**Те, що на жодній з пам’яток не збереглося непорушеного культурного шару, нібито вказує, що це були саме зимівники, а не стаціонарні поселення.

***Навряд чи можна точно встановити, відносяться ці дані до скіфського чи до сарматського часу, однак малоймовірно, аби траси перекочівок у ці періоди суттєво різнилися.

Відомо, що руно цигайських овець відрізняється високою якістю, наближаючись до руна мериносів. Руно саме такого типу було знайдено у скіфському курганіV ст. до н. е. в Криму. Високоякісна вовна була привабливим товаром на зовнішніх ринках. Виведення і підтримання таких порід також було неможливим без цілеспрямованої селекції.

Одначе, говорячи про селекційні успіхи скіфських тваринників, не можна випускати з виду той факт, що вони жодним чином не впливали на інтенсифікацію самих способів господарства. Адже відомо, що кочове скотарство не відрізнялося високим технологічним рівнем, завжди мало екстенсивний характер. Його кормова база, особливо там, де не відбувся перехід до напівкочового скотарства, надто залежала від кліматичних умов. Через це у степу час від часу після посушливих років траплявся масовий падіж худоби, наслідком чого ставав голод. У Надчорномор’ї певною «страховкою» на цей випадок було використання лучних заплавних угідь, врожайність яких менше залежить від посухи, аніж степових вододільних. Ще більш надійним захистом від природних катаклізмів було вирощування зернових культур, які б могли йти як на харчування людей, так і на корм худобі.

Землеробство. Землеробство у кочовиків за об’єктивних обставин, таких як відсутність навичок і відповідних знарядь, завжди мало доволі примітивний характер. Степовики, і скіфи зокрема, обробляли лише ті землі, які легко підняти найпростішими знаряддями, і де не потрібно було провадити заскладних для кочовиків агротехнічних заходів зі збереження ґрунтової вологи, що є вкрай необхідним у степу. Такими землями були ґрунти високих заплав і надзаплавних терас. Тому й не дивно, що найбільшою зоною скіфського землеробства у степу був район Нижнього Дніпра, де розташовані найбільші у Надчорномор’ї масиви заплавних земель.

Згідно з результатами археологічних досліджень, скіфські землероби Нижнього Подніпров’я користувалися переважно, якщо не винятково, найпростішими знаряддями для обробітку ґрунту – мотиками та заступами99. Знахідки деталей орних знарядь – рал – тут поки що невідомі. Не виключено, що останні не використовувались скіфами взагалі. Заступ і мотика не є тими знаряддями, якими можна підняти степову цілину, особливо у північній підзоні степів, де шар степової повсті є особливо потужним. Низькому рівневі технічної оснащеності мав відповідати і рівень агротехніки: навряд чи скіфи використовували якусь більш складну систему землекористування, аніж переліжна.

Вирощували скіфи головним чином той набір рослин, що був типовим для кочовиків, які щойно починають переходити до землеробства: у ньому виразно домінують просо та ячмінь100. Ці рослини, з одного боку, поряд з молочними продуктами завжди становили основу харчування кочовиків, а з другого – являють собою цінні фуражні культури.

Певною особливістю землеробства скіфів Нижнього Подніпров’я була наявність серед культур, що ними активно вирощувались, полби-двозернянки – культури, зовсім нетипової для землеробства кочовиків і водночас дуже характерною – для осілих землеробів лівобережного Лісостепу цього періоду (див. наступний розділ). Можливо, причиною появи полби в осілих скіфів була присутність серед них полонених «лісостеповиків», які принесли з собою свої культурні рослини, але поки це залишається лише припущенням.

94 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

Промисли. Певну роль у господарстві скіфів відігравали промисли: головним чином мисливство, значно меншою мірою – рибальство, бортництво та збиральництво.

Мисливство завжди відігравало значну роль у житті кочовиків. Відомо, що облавне полювання було улюбленою розвагою кочової знаті. Проте більш важливим є те, що дикі копитні є пасовищними конкурентами домашньої худоби, і за умови освоєння більшої частини степових пасовиськ їх винищення було необхідною передумовою для розширення кормової бази цього екстенсивного виду тваринництва. Крім того, чимало видів степових тварин були вельми цінними у промисловому відношенні, чиє хутро (і з-поміж інших горностаїв і куниць), жир (байбаків), струмина (бобрів) могли не тільки йти на власні потреби, а й бути цінним предметом експорту.

Рибальство у господарстві більшості кочових суспільств не відігравало скіль- ки-небудь суттєвої ролі. Одначе були й промовисті винятки: наприклад, у прикаспійських туркменів рибальство, разом зі скотарством, було основною галуззю господарства. Що ж стосується скіфів, то на час їхньої появи у Надчорномор’ї рибальство ще не відігравало практично жодної ролі в їхньому господарстві. Адже навіть на поселеннях та у могильниках Нижнього Подніпров’я – головної зони скіфської осілості, де існували якнайкращі передумови для розвитку цієї галузі, – знахідки решток риби у шарах VI–V ст. до н. е. повністю відсутні. Щойно на пам’ятках IV ст. до н. е. такі рештки починають з’являтися. Наймасштабніша знахідка такого роду походить з поселення Лиса Гора101. Цікаво, що там переважали рештки осетрових, до того ж середнього та великого розміру. Вилов осетрових вимагає наявності певних навичок і відповідного спорядження (човни, ставні сіті, неводи тощо), які навряд чи були набуті скіфами самостійно за такий відносно короткий термін. Скоріше, у цьому разі можна припускати запозичення технологій у грецьких рибалок Нижнього Побужжя.

Ремесла та хатнє виробництво. Рухливий спосіб життя кочовиків аж ніяк не сприяв появі у них високоспеціалізованих ремесел. Власне, процес подібної спеціалізації розпочався лише з початком процесу осідання скіфів на землю. Абсолютна ж більшість виробів, що їх виготовляли скіфи, робилася в хатніх умовах. До таких хатніх виробництв належали передусім всі пов’язані з переробкою скотарської сировини: прядіння та ткацтво, виготовлення повсті, чинбарство та лимарство, обробка кістки тощо.

Мабуть, єдиним очевидним винятком з переліку хатніх виробництв була металообробка: бронзоливарне та ковальське ремесла. Одначе початок виокремлення їх як професійних ремесел, а точніше – одного професійного ремесла – можна віднести лише до початку періоду скіфської осілості. До цього часу потреби скіфів у виробах з металу задовольнялися винятково, або майже винятково, за рахунок імпортної продукції: частково з античних держав, а частково – з металургійних центрів Лісостепу, таких як Більське городище. Лише гіпотетично можна припускати існування серед кочовиків особливого прошарку майстрів-ковалів, подібних до туарезьких енаденів102. Характерно, що такого роду майстри, які рухаються разом з усім племенем, і відповідно мають лише переносний реманент, здебільшого займаються не виготовленням нових, а полагодженням старих речей. Це добре кореспондується з висновками фахівців з палеоремесел, які припускають існуван-

ня саме такого типу діяльності у скіфських майстрів Побужжя103. Одначе оцінити питому вагу їх діяльності у забезпеченні скіфів виробами з заліза чи бронзи за браком відповідних джерел поки що неможливо.

Ситуація із технологічним рівнем та асортиментом виробів скіфської металообробки докорінно змінюється із виникненням у степу власне скіфських стаціонарних поселень на Нижньому Дніпрі. Саме в умовах осілого життя утворюються можливості для розвитку власного повноцінного ремісничого виробництва. Так, на Кам’янському городищі виникають стаціонарні металообробні майстерні, в яких водночас вироблялася і бронзоливарна, і ковальська продукція. Останній факт є яскравим свідченням того, що рівень спеціалізації виробництва на цьому, чи не єдиному металургійному центрі Степової Скіфії, був значно нижчим не тільки від рівня античних майстрів, а й від рівня майстрів Лісостепу, де йшов процес розділення цих ремесел104.

Асортимент виробів, що їх виготовляли ремісники Кам’янського городища, в основному вичерпувався дрібними господарськими виробами, деталями кінської збруї та окремими видами озброєння, такими як наконечники стріл та пластини для панцирів105. Тобто асортимент продукції був явно замалим для того, щоб задовольнити всі потреби степовиків у виробах з металу.

Серед хатніх виробництв Скіфії, що переробляли скотарську продукцію, найбільш розвиненим, очевидно, було косторізне. Найвищим рівень його розвитку був на поселеннях осілих скіфів, де розпочався процес перетворення його на ремесло. На Кам’янському городищі було відкрито рештки «садиби», в якій знаходилася майстерня з виробництва предметів з рогу та кістки106. У цій майстерні виготовлялися кістяні руків’я для знарядь праці, передусім ножів і шил. У цій самій «садибі» вироблялися і залізні частини цих знарядь, а готова продукція доволі масово постачалася в основному до скіфів Нижнього Подніпров’я107. Одначе навіть тут, у «своєму» регіоні, скіфські майстри стикались із серйозною конкуренцією з боку античних ремісників і майстрів Лісостепу, рівень технології в яких був вищим. Останнє особливо стосувалося греків, які використовували токарний станок, невідомий скіфам, і мали можливість виготовляти ширший асортимент товарів, до того ж вищої якості.

Більшість простих у виготовленні кістяних виробів, таких як наконечники стріл, виготовлялися багатьма скіфами в хатніх умовах. Відповідною була й їхня якість. Недарма багаті скіфи використовували кулеподібні кістяні наконечники, виготовлені іноземними майстрами108.

Чинбарське виробництво для зручності зазвичай розвивалося у комплексі з обробкою кістки. Кушнірство та лимарство забезпечували скіфів і одягом, і збруєю, і бурдюками й іншим реманентом і мали майже винятково хатній характер і відповідний технологічний рівень. Лише на Кам’янському городищі ці виробництва мали вищий технологічний рівень, хоча й тут практикувалися у комплексі з косторізним та супутнім ковальським: майстри повністю розбирали туші тварин, обробляючи як кістку та ріг, так і шкіри та меншою мірою хутро. Знаряддя для цього, як вже говорилося вище, вони виробляли самі.

Ще менш спеціалізованими були виробництва, зайняті переробкою вовни: виготовлення повсті, прядіння, ткацтво та в’язання. Прядіння та ткацтво у скіфів, як власне, і усіх кочовиків, високим технологічним рівнем не відзначалося. Недарма ж

96 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

скіфи запозичували деякі типи пряслиць з Лісостепу та використовували веретена, виготовлені грецькими майстрами109. З етнографічних джерел відомо, що кочовики зазвичай користувалися примітивним горизонтальним верстатом, основу для якого натягували на вбиті в землю кілочки. Такий верстат дозволяв виготовляти тканини лише найпростіших типів плетіння, і в цьому значно поступався навіть не дуже досконалому вертикальному верстату, поширеному в античних державах та у племен Лісостепу. Останній, через свою громіздкість, міг використовуватись лише осілими скіфами. І дійсно, знахідки керамічних пірамідальних грузил від вертикального верстата відомі на Кам’янському та Капулівському городищах110. Скоріше за все, місцеві скіфи запозичили його в ольвійських греків. У цілому ж, очевидно, скіфи могли забезпечувати себе в повному обсязі повстю та простим одягом та взуттям, тоді як більш якісний, зокрема, парадний, одяг міг лише імпортуватися.

Відносно меншу роль у господарстві скіфів відігравали інші хатні виробництва: обробка каменю, дерева тощо.

Одначе існувала ще одна сфера діяльності, яка вимагала значно вищого, аніж звичайний, рівня знань та спеціалізації: це поховально-культова сфера. Йдеться про будівництво монументальних курганів, що вимагало цілого комплексу спеціальних архітектурних та інженерних знань, а також про виготовлення кам’яних скульптур111. Імовірно, що у скіфському суспільстві на різних етапах його розвитку (для скульпторів це в основному VI–V ст. до н. е., для «будівничих» – V–IV ст. до н. е.) існували відповідні групи майстрів-фахівців, чий рівень знань виходив далеко за межі «хатнього виробництва».

Обмін і торгівля. Перш ніж говорити про роль і місце торговельних відносин у господарстві племен Степової Скіфії, необхідно зробити кілька зауважень про значення торгівлі у життєдіяльності кочових суспільств взагалі. Дослідникикочовикознавці, історики й етнографи, здавна звертали увагу на той факт, що кочове суспільство не здатне вповні забезпечити себе всією необхідною для нормальної життєдіяльності продукцією112. Для нього необхідним є приток ззовні низки життєво важливих товарів: це і зерно, і вироби з металу, зокрема і виробничі знаряддя та зброя, і ціла низка інших. Окрему статтю імпорту становили речі престижного вжитку, необхідні для внутрішнього перерозподілу в рамках «степових імперій»113 – вина, дорогий одяг, ювелірні вироби тощо.

Зрозуміло, що скіфи в цьому відношенні не становили винятку. Археологічні дослідження показали, що могильники скіфської знаті були заповнені ювелірними виробами переважно грецького походження, амфорами з дорогими винами, коштовними тканинами та одягом, виробленими у Середземномор’ї, коштовною зброєю. Зрозуміло, що простим скіфам такі вироби були, так би мовити, «не по кишені» (і не за статусом). Одначе зерно для каші чи недороге вино, прості, проте якісні тканини чи металеві вироби, виготовлені майстрами грецьких міст та лісостепових центрів, могла дозволити собі більшість скіфів.

Щоправда, на Нижньому Дніпрі, де скіфське господарство мало куди повнішу галузеву структуру, аніж в інших районах, можливо, місцеві скіфи і могли себе повністю забезпечити принаймні зерном і рядовою продукцією ремесел і хатніх виробництв. Проте, як вже говорилося вище, місцеві виробництва, такі як металообробка чи обробка кістки, не могли повною мірою конкурувати і з грецьким, і з лісостеповим, ані за якістю, ані за асортиментом продукції. Це наочно демонстру-

98 Частина друга. ДАВНЯ ІСТОРІЯ

імпорт Степової Скіфії мав солідний вигляд*. Якщо зважати на той факт, що населення Степової Скіфії у IV ст. до н. е. могло сягати понад півмільйона118, то стає зрозумілим, що скіфський регіон був надто привабливим для грецьких купців. При цьому виникає цілком логічне запитання: а чим саме скіфи розраховувались за поставлені товари?

Таблиця 4.1. Основні категорії імпорту Степової Скіфії та джерела надходження товарів

Уже давно відкинуто панівну колись концепцію «скіфської зерноторгівлі», згідно з якою основу скіфського експорту становило зерно, що його кочовики визискували з мешканців Лісостепу. З’ясувалося, що самого предмета визискування, схоже, не існувало в природі, а отже, основу експорту Скіфії мали становити все ж традиційні для кочовиків групи товарів.

До товарів, що їх найчастіше експортували кочовики в усі часи, належать, по-перше, жива худоба та інша продукція скотарства (вовна, шкіри, повсть тощо) і, по-друге – «живий товар», тобто раби.

Останнє, зрозуміло, було можливим лише у тому разі, коли на рабів існував попит. Одначе, якраз у наявності попиту на рабів на античних ринках сумніватися аж ніяк не доводиться. Більше того, про експорт рабів кочовиками Надчорномор’я є пряме свідчення Страбона119. Ці обставини дають змогу дослідникам вважати, що основу скіфського експорту становили саме раби, переважно захоплені під час набігів на Лісостеп, де у V–IV ст. до н. е. якраз спостерігається суттєве скорочення кількості поселень (особливо на Правобережжі120). Одначе античні джерела не засвідчують масштабного притоку рабів зі Скіфії до грецьких держав121. Більше того, у тому разі, коли писемні джерела фіксують регулярне використання праці

*Не варто також забувати, що деякі з цих товарів є «невловимими» археологічно. Це стосується і зерна, і більшої частини тканин, і вина, що транспортувалося у бурдюках, а не

вамфорах і багатьох інших товарів. Одначе як дані писемних джерел (Strabo, XI, II, 3), так і надійні історико-етнографічні паралелі дають змогу реконструювати масштабнішу картину зовнішньої торгівлі Степової Скіфії, аніж це можна прослідкувати лише на археологічному матеріалі.

**Маються на увазі як грецькі колонії Надчорномор’я, так і поліси власне Греції.

рабів-скіфів, як це було зі скіфами-«поліцейськими» в Афінах, ідеться якраз про степовиків, а не про мешканців Лісостепу. Останнє, до речі, наштовхує на думку про те, що внутрішні скіфські усобиці також являли собою джерело надходження «живого товару» на грецькі ринки. Проте у будь-якому разі поки що немає достатніх підстав вважати работоргівлю домінуючою статтею скіфського експорту. Не менш, а може, й більш важливою статтею скіфського експорту була скотарська продукція.

Безумовно, що скіфське скотарство, будучи в цілому екстенсивним, не мало високотоварного характеру122, а більшість його продукції споживалась самими скіфами. Одначе не можна не зауважити, що господарство гунів II ст. до н. е., ногайців XVI-XVII ст., та й казахів XIX ст. мало фактично той самий рівень, що й скіфське, однак це не заважало цим кочовикам постачати великі обсяги продукції до Китаю чи Росії123.

Отже, експортну продукцію скіфського скотарства можна поділити на дві категорії: сировину, чи напівфабрикати, та живу худобу*.

Головними статтями експорту товарів першої з цих категорій були вовна та шкіри. Про вивіз шкір кочовиками Надчорномор’я згадує Страбон124, називаючи цей товар як один з головних, що їх експортували кочовики. Вище вже говорилося про високу якість вовни скіфських овець. Таке руно мало цінуватись на ринках Греції, де через гористість рельєфу існували значні обмеження для розвитку вівчарства.

Дещо складнішим є питання експорту живої худоби. Одначе й у цьому випадку існують дані, які дозволяють однозначно стверджувати, що скіфи експортували принаймні коней і велику рогату худобу.

Аналіз остеологічних даних з поселень ольвійської хори дає змогу обґрунтовано стверджувати, що у V ст. до н. е. скіфи доволі широко постачали в Ольвію велику рогату худобу125. Про зацікавленість македонців у скіфських конях вже писалося вище. Породисті бойові скіфські коні, безумовно, цікавили правителів «варварських» королівств і на Балканах, і в Малій Азії. Можливо, що ці коні експортувалися і у північному напрямку, до знаті лісостепових племен, одначе це питання потребує проведення фахових археозоологічних досліджень.

Взагалі, напевно, велику рогату худобу скіфи експортували на найближчі до них ринки, зокрема, до держав Надчорномор’я, адже вивіз морем великої кількості цієї худоби навряд чи був економічно вигідним. Інша річ – дорогі племінні коні. Початок перевезення морем коней у Середземномор’ї розпочався ще у доантичні часи, сотнями їх перевозили під час Пелопоннеської війни126, а на Балкани, зокрема, у Фракію, їх можна було переганяти й суходолом.

Говорячи про скіфську торгівлю, не варто забувати про її натуральний, «безмонетний», характер. Тобто коректніше говорити про торговельно-обмінні взаємини. Безумовно, скіфи почали було знайомитись із грошовими відносинами, про що свідчать не тільки знахідки грецьких монет на скіфських поселеннях і меншою мірою у похованнях, а й факт карбування скіфським царем Скілом** монет у Ніконії

*Зважаючи на більш низький розвиток скіфського ремесла порівняно з грецьким і з «лісостеповим» експорт готових виробів не виглядає реальним.

**Скіла іноді безпідставно вважають царем об’єднаного Скіфського царства – одного

зісторіографічних фантомів, що міцно укорінився у науковій і популярній літературі. Втім,