4.Порти країни призначення

Венеція - порт Італії, розташований в північній частині Адріатичного моря на островах і березі Венеціанської лагуни. Акваторія порту складається з гаваней: Лідо (аванпорт), Арсенал, Торгова і Маргера. Все гавані порту Венеція з'єднані між собою судноплавними каналами. Глибина в гаванях і на фарватерах основних каналів 9-10 м. Загальна довжина причального фронту 21,25 км. Є портальні та плавучі крани вантажність до 30 т і 90 т згідно. Порт Венеція доступний для великих сучасних суден. У нього ввозяться такі морські вантажі: нафта і нафтопродукти, сировину, продовольство; вивозяться: вироби хімічної промисловості, прокат і вироби з алюмінію. Сумарний оборот морських вантажоперевезень порту Венеція становить 25,5 млн. Т. Судноремонтні заводи, 3 сухих док, елінги забезпечують ремонт суден всіх класів. Є військово-морський арсенал, можуть базуватися легкі сили флоту.

Уельва - великий торговельний і пасажирський порт Іспанії в Кадісськая затоці. Глибина на вхідному фарватері 8,5 м. Довжина причального фронту понад 5 км з глибиною до 12 м. Торгову ділянку порту Уельва має 10 причалів довжиною 3,8 км з глибинами 5,5-13 м, які використовуються для обробки генеральних, навалювальних і наливних морських вантажів. Нафта і мастила, зріджені гази обробляються у спеціалізованого причалу довжиною 560 м з глибиною 13 м; є також плавучий причал для розвантаження нафти. Сумарний оборот морських вантажоперевезень порту Уельва складає 10,9 млн. Т. Ввозяться наступні морські вантажі: нафта (70%), руди (20%) і ген. вантажі (8%). Вивозяться: нафтопродукти (48%), залізна руда (20%), пірит (30%). Порт Уельва обладнаний 15 стаціонарними і одним плавучим краном вантажність до 80 т. Закриті склади для зберігання вантажів мають площу 3,7 тис. М2, холодильник - 4,8 тис. М3. У порту є судноверф з 2 стапелями розміром 182 х 11 м і один стапель розміром 192 х 16 м, а також 6 сліпів для судів до 1000 т.

5.Описання шляхів доставки вантажів

Основний судноплавний шлях із Нової Зеландії: Веллінгтон і Окленд, в порт Європейських континентах: Венеції та Уельви лежить по Тосмановому морю через Велику Австралійськц затоку; далі Аравійське море та Аденську затоку; потім Баб-ель-Мандебську протоку та Червоне море і через Суецький канал; далі Велике Гірке озеро і потрапляємо у Середземне море та Іонічне море,а далі Адріатичне море і порт Венеція, якщо у порт Уельва, то через Середземне море та Гібралтарську протоку.

Проходження різних ділянок маршруту має свої особливості:

• Тасманове море — море в Тихому океані, розділяє Австралію і Нову Зеландію, відстань між якими становить в середньому 2000 кілометрів.

Максимальна глибина становить приблизно 5200 метрів. Тасманове море розташоване у південно-західній частині Тихого океану. Море назване на честь голландського мореплавця Абеля Тасмана, першого європейця, який досягнув Тасманії та Нової Зеландії.

Тасманове море включає в себе води зі сходу від австралійських штатів Новий Південний Уельс, Вікторія і Тасманія. На заході: лінія від острова Габо (біля мису Гоу, 37° 30' S ) до північно-східної точки острова Іст-Сістер (148° E), звідти вздовж 148-го меридіана до острова Фліндерс; за цим островом проходить лінія, що йде на схід від мілководдя Вансіттарт до острова Кейп-Баррен, і від мису Баррен (крайня східна точка острова Кейп-Баррен) до мису Еддістон (41° S) в Тасманії, а потім уздовж східного узбережжя острова до мису Саут-Іст-Кейп, найпівденнішої точки Тасманії.

На півночі: паралель 30° S від австралійського узбережжя на схід до лінії, що з'єднує східний край рифу Елізабет-Ріф і скелі Саут-Іст-Рок (31°47′ пд. ш. 159°18′ сх. д.), потім на південь вздовж цієї лінії до скелі Саут-Іст-Рок [біля острова Лорд-Гав].

На північному сході: Від скелі Саут-Іст-Рок до північної точки острову Три-Кінгс (34°10′ пд. ш. 172°10′ сх. д.) і далі до Північного мису в Новій Зеландії.

На сході:

У протоці Кука: лінія, що з'єднує мис Паллісер (Нгаві) на південному краю Північного острова з маяком на мисі Кемпбелл (Ті Карака) Південного острова.

У протоці Фово (46° 45' S). Лінія, що з'єднує маяк на мисі Вайпапапа-Пойнт (168° 33' E) з Іст-Гед (47'02'S) острову Стюарт (Ракіура).

• Вели́ка Австралі́йська зато́ка — затока Індійського океану біля південного узбережжя Австралії. Затока утворилася близько 50 мільйонів років тому, коли Гондвана розпалася і Антарктида відокремилася від Австралії. Площа 484 тис. км².Глибина затоки до 5080 м.Припливи до 3,6 м.Зручних бухт немає.Найбільший порт — Аделаїда.Острови: архіпелаг Решерш (острови Саут-Іст та інші) на заході затоки, архіпелаг Ньютс, острів Сент-Франсіс, острови Інвестігейтор (острів Фліндерс та інші) — на сході. За даними Міжнародної картографічної організації найбільшим островом затоки є острів Кенгуру, але австралійська гідрографічна служба не включає острів до складу затоки.

• Аравійське море -розташоване в північно-західній частині Індійського океану. Воно займає Аравійську улоговину, чітко виділяється по контурах берегів і рельєфу дна. На заході межами моря служать берега півостровів Сомалі і Аравійського, на півночі і північному сході - берега півострова Індостан. Східний кордон виділяється по Мальдівському хребту, майже всі вершини якого виступають над водою, утворюючи острови. За південну кордон моря приймається Аравійському-Індійський хребет, що відокремлює море від решти акваторії океану.Глибини над вершинами хребта - 1500-2000 м, а глибина його рифтових ущелин - 3000-4000 м, місцями зростає до 5000 м.Площа моря - 4 221 тис. Км 2, об'єм - 14 005 тис. Км 3 (без заток Аденської, Оманської і Персидської, площа яких - 611 тис. Км 2, об'єм - 518 тис. Км 3), середня глибина - 3006 м , найбільша глибина - 5803 м.

• А́денська зато́ка — затока на заході Аравійського моря Індійського океану між Аравійським півостровом і півостровом Сомалі. Сполучається через Баб-ель-Мандебську протоку з Червоним морем. Площа 259 тисяч км², довжина приблизно 900 км, ширина до 300 км, глибина становить до 4 525 м. На півночі розташована бухта Аден.

Припливи неправильні півдобові, їх величина становить 2,9 м. Важливі порти: Бербера (Сомалі), Джибуті (Джибуті), Аден (з військово-морською базою Великої Британії; Ємен).

• Баб-ель-Манде́бська протока  — між Африкою (Еритрея і Джибуті) та Аравійським півостровом Азії, з'єднує Червоне море з Аденською затокою Аравійського моря в Індійському океані. Важливий морський шлях з Індійського океану у Червоне море до Суецького каналу.Найменша ширина 26,5 км, найменша глибина на фарватері 182 м. Островом Перім розділяється на 2 проходи — Великий (25 км шириною, відомий також як Дакт-ель-Маюн) і Малий (3 км шириною, відомий також як Баб-Іскандер — Протока Олександра). Біля африканського берега знаходиться також група невеликих острівців, відома як Сім Братів.Течія у протоці: взимку — поверхнева, що несе менш солону воду, до Червоного моря, і глибинна, з солонішою водою — з Червоного моря. Влітку стік солоних вод з Червоного моря здійснюється поверхневою течією (глибина до 25—50 м) і придонною течією (від 100—150 м до дна), приток вод у Червоне море — проміжною течією (глибина від 25—50 м до 100—150 м).Назва протоки пов'язана з небезпекою плавання через нього. Існує також арабська легенда, за якою назва дана на згадку про руйнівний землетрус, що стався тут у давнину.Протока має велике економічне і стратегічне значення, оскільки через нього пролягає шлях з Європи в східну і південну Азію і Австралію. У 2006, за оцінками, щодня 3,3 млн барелів (520 000 м³) нафти проходило протокою

• Червоне море— частина Індійського океану, між Африкою і Аравійським півостровом; Баб-ель-Мандебською протокою й Аденською затокою сполучене з океаном. На півночі має Синайський півострів, затоку Акаба і Суецьку затоку (з якої прямує Суецький канал). Після відкриття Суецкого каналу в 1869 році Червоне море стало частиною найважливішого водного шляху, по якому здійснюються морські перевезення між Європою і Азією. На півночі. Південні межі Суецької затоки [Лінія, що пролягає від Національного парку Рас-Мухаммад (27°43'N) до південної точки острова Шадуан (34°02'E) і звідти на захід по паралелі (27°27'N) до узбережжя Африки] та Акабської затоки [Лінія, що проходить від Рас-ель-Фасма на північний захід до острова Реквін (27°57′ пн. ш. 34°36′ сх. д.) через острів Тиран до його південно-західної точки і далі на захід по паралелі (27°54'N) до узбережжя Синайського півострова.

На півдні. Лінія, що з’єднує Хісн-Мурад (12°40′ пн. ш. 43°30′ сх. д.) та Рас-Сіян (12°29′ пн. ш. 43°20′ сх. д.)

• Суе́цький кана́л— судноплавний канал в Єгипті, який з'єднує Середземне й Червоне моря та дозволяє сполучення між Європою й Азією максимально коротким шляхом, замість обходу Африки або перевезення вантажів сушею. Канал було відкрито 17 листопада 1869 року. Він проходить між Порт-Саїдом на півночі й Суецом на півдні. Початкова довжина каналу становила 162,5 км, а його глибина — 8 м. Станом на 2010 р. довжина Суецького каналу становила 193,30 км, глибина — 24 м та ширина — 205 м[2]. Це найбільший завантажений міжнародний морський судноплавний коридор у світі. Канал не має шлюзів: морська вода вільно прямує каналом у Велике Гірке озеро з Червоного моря та водночас замінює випарувану воду. На ділянці каналу між Середземним морем та Великим Гірким озером течії практично немає. Канал є власністю Арабської Республіки Єгипет та експлуатується державною компанією Suez Canal Authority. Офіційно судноплавство каналом відкрите всім державам та регулюється Конвенцією про Суецький канал, проте у кількох випадках прохід суден вибірково або повністю заборонявся.

• Велике Гірке озеро -солоне озеро на трасі Суецького каналу. До нього примикає Мале Гірке озеро. Разом озера мають площу 250 км². На північ канал прямує озерами Манзала й Тимсах. Оскільки канал не має шлюзів, вода з Червоного і Середземного морів вільно поповнює ту воду, яка випарувалася з поверхні озера. Озера виступають своєрідним буфером для каналу, зменшуючи дію морських припливів.

• Середземне море: внутрішнє, міжматерикове море Атлантичного океану між Європою, Азією і Африкою. Омиває береги Іспанії, Франції, Італії, Монако, Мальти, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Албанії, Греції, Туреччини, Республіки Кіпр, Сирії, Лівану, Ізраїлю, Єгипту, Лівії, Тунісу, Алжиру та Марокко. Гібралтарською протокою сполучене з Атлантичним океаном. Площа — 2 505 тисяч км², глибина — до 5 121 м (середня — 1 536 м). Середземним морем проходять важливі морські шляхи, що зв'язують Європу з Африкою з країнами Південної і Східної Азії. Середземним морем також проходять важливі торговельні шляхи, що зв'язують Україну із західними країнами, і лінії великого каботажу між чорноморськими та азовськими портами України.Найбільші порти: Марсель (Франція), Генуя, Трієст, Венеція (Італія), Пірей, Салоніки (Греція), Стамбул (Туреччина), Бейрут (Ліван), Хайфа (Ізраїль), Александрія (Єгипет), Алжир (Алжир), Сідра і Марса-Брега (Лівія), Барселона (Іспанія). Особливо велика роль Середземного моря у транспортуванні нафти.

• Адріати́чне мо́ре — напівзамкнуте море, висунута найдалі на північ частина Середземного моря, між Апеннінським і Балканським півсостровами. Площа моря складає 132 тис. км². На півдні межею Адріатичного моря є протока Отранто, яка з'єднує його з Іонійським морем. Міжнародна гідрографічна організація встановила таку межу Адріатичного моря на півдні: лінія прямує від гирла річки Бутрінті (англ. Butrinto River або англ. Vivari Channel) (Албанія, 39°44'N) до мису Караголь (Корфу, 39°45'N), далі уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука (Італія).

• Гібралта́рська прото́ка — відокремлює Європу від Африки та з'єднує Атлантичний океан і Середземне море. На північному березі протоки знаходяться Іспанія та володіння Великої Британії Гібралтар, на південному Марокко та іспанське місто Сеута. Ширина протоки 14-44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м.Назва протоки походить з арабської: Джебель Тарік тобто Скеля Тарік[1], на честь мусульманського завойовника Тарік ібн Зіяда. Хоча іноді в арабських джерелах протоку називають Баб ель-Закат — Брама Милосердя.По берегах Гібралтарської протоки розташовані обривисті скельні масиви Гібралтарська скеля на півночі і Джебель-Муса на півдні, які в давнину називалися Геракловими або Геркулесовими стовпами (грец. Ηράκλειες Στήλες, лат. Columnae Herculis). Геркулесові стовпи позначали західний кордон класичного світу. Протока, що має велике стратегічне й економічне значення, була використана багатьма першими мореплавцями в їх подорожах через Атлантику і зараз має життєво важливе значення для Південної Європи, Північної Африки та Західної Азії як транспортний коридор. Велика частина історії Гібралтару — це суперництво між країнами за контроль над Гібралтарською протокою.