СР Перспективні напрями розвитку соціокультурної діяльності

Самостійна робота

ТЕМА 2.3. Перспективні напрями розвитку соціокультурної діяльності

1. Особливості соціально-культурної інфраструктури регіону.

Соціально-культурна інфраструктура (СКІ) як компонент соціальної інфраструктури охоплює охорону здоров’я, рекреаційне господарство, фізичну культуру і спорт, освіту, культуру і мистецтво, культові споруди і т. д. Головними завдання СКІ є відтворення духовних, інтелектуальних (через культурно-освітнє середовище) і значною мірою фізичних властивостей індивіда, формування його як економічно активної особистості, яка відповідає певним вимогам суспільства до якості робочої сили.

Таке формулювання СКІ представляє її домінантним чинником формування людського капіталу. Загальновідомим фактом є те, що мешканці міст мають доступ до СКІ і загалом до ринку праці, навчання, більше ресурсів вільного часу. За місцем проживання суттєво відрізняються умови життя, формується відповідний його стиль. Тому актуальним продовжує залишатися завдання подолання диспропорцій у соціальному розвитку міських та сільських поселень.

Збереження і зміцнення в культурному середовищі досягнень науково-технічного прогресу можливе при достатньому врахуванні регіональних і галузевих особливостей його розвитку, вдосконаленні загальнонаціонального та місцевого підходів управління, динамізації й осучасненні процесів діяльності закладів культури, раціональному поєднанні бюджетних і комерційних засад у їх діяльності.

Однак сьогодні культурне багатство країни залишається ще малодоступним для багатьох людей у зв’язку з їх низькою соціально-культурною активністю, що вимагає зміни економічної бази розвитку регіонів, підвищення рівня людського капіталу, вдосконалення системи культурного виховання як головної умови вирішення стратегічної задачі – формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Однією з причин зниження інтересу з боку держави до вирішення цих питань є різні соціальні умови споживання культурних благ і послуг. Під час трансформаційних процесів у країні з’явились не тільки нові відносини між суб’єктами і закладами культури, а й новий зміст їх діяльності, нові пріоритети, а також відбулись значні зміни в системі цінностей, норм і принципів культурного життя.

На основі аналізу взаємозв’язку інфраструктурного забезпечення культурного середовища та ефективності його використання з урахуванням методичного підходу було виділено сім груп регіонів України за рівнем його розвитку, а саме:

1) Регіони з високим рівнем ефективності використання об’єктів культури при високому та середньому рівні розвитку їх інфраструктури – АР Крим, Миколаївська, Харківська, Хмельницька, Черкаська та Чернівецька області.

2) Регіони з високим рівнем ефективності використання об’єктів культури при низькому рівні розвитку їх інфраструктури – м. Київ та м. Севастополь.

3) Регіони з середнім та нижчим за середній рівнем ефективності використання об’єктів культури при високому рівні розвитку їх інфраструктури – Вінницька та Чернігівська області.

4) Регіони з середнім рівнем ефективності використання об’єктів культури при середньому та нижчому за середній рівні розвитку їх інфраструктури – Київська та Полтавська області.

5) Регіони з нижчим за середній рівнем ефективності використання об’єктів культури при середньому, нижчому за середній та низькому рівні розвитку їх інфраструктури – Дніпропетровська та Луганська області.

6) Регіони з низьким рівнем ефективності використання об’єктів культури при високому та середньому рівні розвитку їх інфраструктури – Івано-Франківська, Кіровоградська, Тернопільська, Херсонська, Рівненська та Волинська області.

7) Регіони з низьким рівнем ефективності використання об’єктів культури при низькому та нижчому за середній рівні розвитку їх інфраструктури – Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Львівська, Одеська та Сумська області.

Розподіл регіонів України за рівнем соціально-культурної активності населення, 2013 р.

Критерій оцінки (значення інтегрального показника)
високий рівень (більше 80 %)	середній рівень (більше 40 %)	рівень нижчий за середній (30–40 %)	низький рівень (20–30 %)	обмежений рівень (менше 20 %)
м. Київ	АР Крим Одеська Черкаська Чернігівська м. Севастополь	Донецька Кіровоградська Львівська Тернопільська Хмельницька Чернівецька	Вінницька Волинська Житомирська Миколаївська Полтавська Сумська Харківська	Дніпропетровська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Луганська Рівненська Херсонська

Таким чином, можна зробити висновок про зростання галузевої розбалансованості господарських систем культурного середовища та зниження їх взаємозалежності на регіональному рівні. На жаль, це негативно позначилось також на самодостатності і відтворюваності регіональних економічних і соціально-культурних процесів.

Можна зазначити, що формування територіальної мережі закладів культури залежить від якості матеріально-технічної бази, рівня технічної оснащеності, комфортності та інших якісних ознак. Тому першочерговими напрямами при оптимізації територіальної організації закладів культури є модернізація їх будівель та вдосконалення інженерного забезпечення при встановленні обладнання. Однією з умов вдосконалення територіальної організації закладів культури є дотримання вимог щодо здійснення кожним її об’єктом власних функцій у повному обсязі, з мінімальними сукупними витратами ресурсів, виділених на розвиток об’єктів. Слід також передбачати і загальнодоступність обслуговування, тобто максимальну наближеність закладів культури до місця проживання переважної частини населення або до місця їх роботи.

2. Економічний потенціал, необхідний для реалізації провідних видів культурно-дозвільної діяльності.

У сучасних умовах раціональна стратегія розвитку соціокультурної сфери передбачає суттєве випередження якісних змін відносно до кількісних. Тобто, державна політика повинна бути направлена на модернізацію вже існуючих осередків культурно-дозвіллєвої діяльності. Якщо таке випередження не забезпечується, кошти, вкладені до нарощування мережі установ, часто не здатні принести належну віддачу.

Оскільки потужностей державного та місцевих бюджетів, вочевидь, не вистачає для реалізації проектів з поліпшення сучасного стану соціокультурних установ, проведення культурно-дозвіллєвих заходів (30-35% від загальної суми потрібних коштів). Бюджетні кошти регулюються лише при підвищенні цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію та за умови змін у тарифних ставках, розцінках і посадових окладах. В цих умовах виникає необхідність більш широкого залучення до фінансування культури позабюджетних фондів за рахунок розвитку підприємницької діяльності закладів культури та зв’язків із спонсорами і меценатами комерційного та приватного секторів.

3. Визначення економічних ресурсів для реалізації програм культурно-дозвільного характеру.

Економіка дозвілля доводить наявність прямого зв’язку між формами діяльності на дозвіллі та національним благоустроєм країни, оскільки для багатьох видів діяльності необхідні матеріали та послуги, які мають бути сплачені.

Економічні ресурси розділяються на трудові, фінансові, матеріальні, інформаційні, природні та підприємницький потенціал. Основна їхня властивість – обмеженість при безмежності потреби в них для виробництва товарів і послуг.

Природні фактори разом з історико-культурними факторами, за умови їхнього включення у інфраструктуру регіону, є суттєвим компонентом ресурсного потенціалу туристичних та санаторно-курортних програм. У свою чергу, діяльність організацій та заходи з задоволення дозвіллєвих і рекреаційних потреб часто змінюють на краще соціально-економічний стан регіону.

Роль трудових ресурсів в організації дозвілля важко переоцінити. Виробництво культурно-дозвіллєвого продукту є трудомістким процесом, тобто вимагає залучення в нього трудових ресурсів з високим рівне професійної підготовки, наявністю досвіду, творчої мобільності, гнучкості.

Матеріальні ресурси – об’єктивно необхідні умови функціонування програм культурно-дозвільного характеру. Здебільшого від рівня управління ресурсами, його координації з процесом виробництва залежать основні показники діяльності.

Завдяки підприємницькому потенціалу та фінансовим ресурсам можлива більш якісна реалізація культурно-дозвіллевих програм і, як наслідок, зростання попиту та отримання більших прибутків у майбутньому. Системний підхід у організації спроможний раціонально змінювати та реалізовувати завдання для забезпечення найкращого задоволення та розвитку потреб суб’єктів культуно-дозвіллєвої діяльності.