Практично-аналітична робота Тема «менеджмент соціокультурної діяльності як об’єкт теоретичного аналізу»

ПЛАН

1. Визначити сутність та визначення поняття: «менеджмент», «менеджмент соціально-культурної діяльності», «організація».

Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття «менеджмент» не однозначно, а саме:

• менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми;

• менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;

• менеджмент - це влада та мистецтво керування;

• менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

У широкому розумінні менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей. У вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

• перші вважають, що менеджмент - це професія орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;

• другі вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

• треті вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

Менеджмент соціокультурної діяльності – це мистецтво управління іншими людьми або підлеглими і заохочення їх єдиною ідеєю – досягти високих результатів у своїй роботі. Менеджер соціокультурної діяльності – це ініціатор та організатор соціокультурних проектів та програм. Цей фахівець має навички адекватного сприйняття культурних процесів, здатність мислити креативно, діяти самостійно та оперативно у нестандартних ситуаціях та уміє мобілізувати потрібні ресурси для реалізації власних ідей.

Організація – соціальне утворення, яке об’єднує багато людей, діяльність яких має певну суспільно корисну мету й певним чином координується. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називаються підприємствами. На практиці використовуються терміни «фірма», «корпорація» тощо.

2. Ефективна модель менеджменту.

Хоча є багато різноманітних видів бізнесу, основні принципи ефективного менеджменту застосовні в 90% випадків. Відмінності в менеджерської практиці полягають головним чином в застосуванні цих принципів. Менеджмент – це специфічний орган всіх організацій. Завдання менеджера по відношенню до людей – бути лідером. Мета менеджера – зробити продуктивними специфічні знання і сильні сторони кожної людини.

Ефективність менеджменту в зарубіжній літературі прийнято виражати двома ключовими термінами: «effectiveness"» і «efficiency». «Effectiveness» позначає ступінь досягнення цілей організації, стратегічних або оперативних; успішність діяльності, взаємини з зовнішнім середовищем та ін. Під «efticiency» розуміють економічність, яка є внутрішнім параметром функціонування організації. Наприклад, співвідношення між обсягом випуску продукції і ресурсами, необхідними для цього випуску. Чим менше споживання ресурсів для випуску одиниці продукції, тим економічніше організація

Цільовий аспект ефективності дуже важко відокремити від економічності, оскільки формування двох аспектів ефективності менеджменту в рівній мірі визначається в організаціях наступними обставинами:

• якістю цілепокладання;

• адекватністю прийнятих стратегій поставленим цілям;

• рівнем мотивації персоналу до досягнення цілей;

• економічністю використовуваних ресурсів;

• процесами взаємодії персоналу на різних рівнях ієрархії;

• креативністю та компетенціями топ-менеджерів, їх здібностями до навчання та управління знаннями та ін.

Таким чином, головна мета ефективного менеджменту – забезпечити формування та функціонування такого стану керованої системи (організації), яке в максимальному ступені, наскільки це можливо, відповідає вимогам зовнішнього середовища організації і найбільш ефективного використання ресурсів і можливостей внутрішнього середовища організації.

Основними закономірностями ефективного менеджменту в сучасних умовах є:

1. Посилення інтеграції спільної діяльності людей в управлінських процесах, що є відображенням потреби до інтеграції в економіці в цілому і виражається не тільки в синергетичному ефекті організації роботи командами, групами, а й в інших аспектах сучасного ефективного управління (цілепокладання, поєднання і сумісності функцій управління і структурних підрозділів в процесі їх взаємодії та ін.).

2. Зростання ролі людського фактора в забезпеченні ефективного управління на основі самоменеджменту.

3. Забезпечення відповідності економічних інтересів менеджерів, акціонерів і найманих працівників загальної організаційної мети, що є основою для досягнення ефективності управління організацією.

4. Поступова трансформація підприємств в організації, які самонавчаються, формування системи управління знаннями.

5. Підвищення ролі соціальної відповідальності та соціальної свідомості менеджменту організацій.

Принципи ефективного менеджменту як практичне використання закономірностей – це основні правила, яких повинні дотримуватися ефективні менеджери в процесі своєї діяльності. Вони можуть відрізнятися в залежності від ступеня розуміння закономірностей, рівня наукових знань менеджерів, специфічних практичних умов їх роботи. Виділяють два типи принципів: методологічні та організаційні.

Методологічні принципи ефективного менеджменту відображають методологію наукового підходу до дослідження процесів формування і розвитку ефективного менеджменту. На сучасних підприємствах до них відносять: науковість, системність, адекватність, адаптивність, динамічність, цілеорієнтованість, мотивацію і інтеграцію процесів управління для досягнення синергетичного ефекту.

Організаційні принципи ефективного менеджменту характеризують найбільш доцільні напрями практичного використання закономірностей ефективного управління та практику реалізації методологічних принципів в процесах організаційних перетворень по постановці і розвитку ефективного менеджменту в організаціях.

До організаційних принципів ефективного менеджменту відносяться:

• наявність ефективного лідера як каталізатора успішних перетворень в будь-якому колективі;

• забезпечення балансу, рівноваги між інтересами найважливіших груп-стейкхолдерів організації: менеджментом, власниками (акціонерами), клієнтами, персоналом та громадськістю;

• принцип збереження і перетворення енергії творчої напруги персоналу, управління системою організаційного знання, вивільнення енергії людських ресурсів для формування нових поведінкових моделей і подальших організаційних перетворень;

• принцип важеля – виявлення ключових областей («точок зростання») організаційних змін, в яких можна отримати найбільші результати;

• принцип динамічної коригування програми перетворень на основі системи управління зі зворотним зв’язком –систематичне зіставлення фактичних результатів з очікуваними дозволяє коригувати «вхідні параметри» (цілі, структури, процеси) і своєчасно гнучкими діями покращувати результати і вивільняти і спрямовувати енергію персоналу на «точки зростання».

Дотримання даних принципів дозволить забезпечити успіх організаційних перетворень по формуванню і розвитку ефективного менеджменту організації.