3 курс нормування праці та орг праці водіїв / 4_1_ОРГАНІЗАЦІЯ_ТА_НОРМУВАННЯ_ПРАЦІ_ВОДІЇВ

4.1. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ВОДІЇВ 4.1.1. ОСБЛИВОСТІ ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ ТА ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ВОДІЯ

За своєю суттю робота водія полягає в складній психологічній взаємодії людини і умов руху. Під умовами руху мають на увазі всю сукупність характеристик і параметрів проїжджої частини дороги, придорожнього простору, дорожніх знаків, покажчиків, сигналів світлофора, видимості, оглядовості, щільність і склад транспортного потоку, дорожньо-транспортні ситуації, тобто середовище, в якому здійснюється керування транспортним засобом. Раціональна організація праці водіїв повинна забезпечити:

—ритмічну роботу автотранспортних засобів;

—безпеку перевезень;

—повне використання робочого часу;

—дотримання встановлених трудовим законодавством тривалості робочого дня, часу відпочинку та перерв в роботі,

—досягнення рівня продуктивністі праці, що відповідає вимогам високої конкурентоспроможності транспортної продукції.

Відповідальність за правильну організацію праці водіїв несе адміністрація підприємства, яка повинна створювати умови для покращення виробництва, забезпечити підтримку трудової дисципліни, виконувати вимоги законодавства про працю та правила охорони праці, уважно відноситися до потреб і заохочень водіїв, покращувати умови їх праці та відпочинку.

Фактори, що впливають на результати праці водіїв

високий, так і низький рівень інформаційного завантаження (сприйняття інформації, яка оточує та супроводжує водія під час руху). Для підтримки емоційної напруженості водія в оптимальних межах необхідне постійне надходження до нього деякого обсягу нової інформації про умови руху та навколишнього простору. Істотну роль у забезпеченні надійності дій водія відіграє його здатність сприймати та переробляти інформацію. У

випадках, коли навантаження вище від припустимого, водій може не помітити сигналу світлофора або заборонний дорожній знак (наприклад, якщо його увага зосереджена на складних перестроюваннях автомобілів у рядах). Психофізіологічні характеристики визначають здатність водія сприймати дорожню інформацію, осмислювати її, приймати рішення й своєчасно реагувати на зміни в дорожній ситуації. До таких характеристик належать сприйняття (відчуття), увага, мислення, пам’ять, емоції, воля, а також особистісні якості. Розрізняють відчуття зорові, слухові, нюхові, шкірні, вібраційні, рухові тощо. У процесі руху зоровий аналізатор є основним джерелом інформації про навколишнє людини обстановці.

Якість засвоєння інформації залежить, головним чином, від її кількості. Весь обсяг інформації, яка надходить до водія, можна поділити на групи, кожна з яких характеризує один з елементів комплексу ―водій – автомобіль – дорога – середовище‖: траса дороги,

дорожньо-транспортні ситуації, засоби регулювання руху, джерела підвищеної небезпеки

(пішоходи, бічні перешкоди, утруднення габариту проїзду, тварини), інтенсивність зустрічного й попутного руху, інформація про погодні умови. Цінність інформації кожної з таких груп зумовлена їх впливом на режим і безпеку руху. Залежно від цього визначається емоційна напруженість водія. З усіх елементів придорожнього простору тільки інформація про рух автомобілів має для водія постійну новизну. Вперше проїжджаючи по дорозі, водій сприймає інформацію вибірково, виділяючи із загального потоку тільки значну. Свою увагу він розподіляє не рівномірно на всі об’єкти, а

концентрує її на тих, що є найбільш цінними для певної ситуації. Однак у випадках, коли навантаження вище від припустимого, водій може не помітити сигналу світлофора або заборонний дорожній знак (наприклад, якщо його увага зосереджена на складних перестроюваннях автомобілів у рядах). Це пояснюється тим, що надійність розшифрування інформації водієм знижується в міру віддалення об’єкта від центральної частини сітківки ока.

Психофізіологічні характеристики визначають здатність водія сприймати дорожню інформацію, осмислювати її, приймати рішення й своєчасно реагувати на зміни в дорожній ситуації. До таких характеристик належать сприйняття (відчуття), увага,

мислення, пам’ять, емоції, воля, а також особистісні якості. Розрізняють відчуття зорові,

слухові, нюхові, шкірні, вібраційні, рухові тощо. У процесі руху зоровий аналізатор є основним джерелом інформації про навколишнє людини обстановці. Якщо знизити можливість бачити дорожню зупинку, то це може спричинити збільшення кількості ДТП.

Важливою є здатність запам'ятовувати, зберігати і відтворювати не тільки інформацію, а й навички. Неприпустимою є схильність до ризиків, умисних дій, що збільшують небезпеку залучення в дорожньо-транспортні пригоди. Водії повинні добре орієнтуватися на території, що обслуговують, і вміти правильно обирати найкоротший маршрут руху по мережі доріг. При здійсненні пасажирських перевезень необхідна висока культура обслуговування пасажирів.

Головними вимогами щодо знань водія автомобіля є:

-призначення та принцип дії вузлів, приладів та агрегатів автомобіля, способи виявлення та усунення несправностей, що виникають в процесі експлуатації автомобіля;

-правила перевезення вантажів та пасажирів та правила зберігання автомобілів в гаражах і стоянках;

-правила дорожнього руху та способи попередження дорожньо-транспортних пригод, вплив погодних умов на безпеку руху;

-правила оформлення первинних документів по обліку роботи автомобіля;

-правила технічної експлуатації автомобілів, порядок проведення технічного обслуговування;

В залежності від умов виконання перевезень, довжини маршрутів, режимів роботи використовуються індивідуальні або бригадні форми організації праці водіїв: Бригади водіїв створюються шляхом об'єднання водіїв, що обслуговують певні маршрути пасажирського транспорту або у випадках вантажних перевезень - підприємства,

залізничні станції, кар'єри, склади. Для пасажирських перевезень кількісний склад бригади та парк рухомого складу визначають в залежності від пасажиропотоків та режимів роботи автобусів, для вантажних – від обсягів перевезень, видів вантажу,

режимів роботи пунктів навантаження та розвантаження.

Особливості характеру праці та вимоги, щодо водія автомобіля, визначають необхідність використовувати укрупнені норми праці, що відображають вплив якомога більшого числа основних факторів. При організації та нормуванні праці водіїв необхідно застосовувати інтегральні показники (транспортні цикли, маршрутні норми часу та виробітку, змінні завдання) для оцінки результатів трудової діяльності. Важливо не допускати надмірної інтенсифікації праці водіїв, визначати раціональні режими роботи з урахуванням вимог до безпеки дорожнього руху та психофізіологічних особливостей кожного водія. Оцінка трудомісткості робіт, що виконуються водіями, є актуальним і

дуже важливим чинником для забезпечення своєчасного виконання перевезень,

дотримання безпеки руху, визначення раціональної оплати праці, встановлення режиму праці та відпочинку, створення комфортних умов роботи.

Трудовий процес водія включає участь у транспортному процесі і перебування в автотранспортному підприємстві (АТП). При виконанні транспортного процесу водій може брати безпосередню участь у виконанні окремих операцій (управлінні автомобілем під час руху, виконання операцій за сумісництвом, оформлення товарно-транспортної документації) або бути присутнім при виконанні таких операцій, як навантаження і розвантаження автомобіля. Трудова діяльність водія, також містить участь у поточному ремонті та технічному обслуговуванні транспортних засобів, підготовку до виїзду на лінію. Водій автобуса може виконувати також обов’язки кондуктора та контролера. До обов’язків водія входить безперервний контроль за роботою агрегатів автомобіля за показниками приладів, спостереження за різними об’єктами на маршруті руху (дорога,

дорожні знаки, транспортні засоби, пішоходи тощо).

Керування транспортним засобом складається із комплексу дій:

– перцептивних, що спрямовані на вирішення таких задач, таких як виявлення,

розрізнення, ідентифікація, формування образу, впізнання; відображають різні параметри системи водій – автомобіль – середовище – рух;

–інтелектуальних, які полягають в осмисленні отриманої інформації та зіставленні

їїз метою поїздки, накопиченим досвідом, технічною характеристикою автомобіля,

правилами дорожнього руху;

– моторних, що забезпечують координований вплив на органи керування автомобілем.

Робоче місце водія - автомобіль. Під робочою зоною водія розуміється комплекс ділянок в АТП та поза ним, на яких здійснюються обслуговування автомобіля, допоміжні та інші операції транспортного процесу. Схема робочої зони водія в АТП зображена на рис. 3.

Робочий час водія включає нормовані та ненормовані витрати робочого часу.

Ненормовані витрати часу представляють різноманітні втрати часу (запізнення на роботу,

передчасне закінчення робочого дня, відпочинок, що непередбачений нормою і т. ін.), що є універсальними для всіх категорій працівників. Що стосується нормованих, то їх необхідно чітко визначити з урахуванням складу трудового процесу водія (табл. 12).

Таблиця 12. Структура нормованих витрат робочого часу водія

Рекомендується встановлювати тривалість підготовчо-заключних робіт 18 хв. на

зміну, та додатково до 5 хв для проведення передрейсового медичного огляду водіїв. У

зимову пору року рекомендується встановлювати підвищенні норми часу на виконання

підготовчо-заключних робіт, зважаючи на необхідний додатковий час на запуск та

прогріву двигуна автомобіля.

4.1.2. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ВОДІЇВ ВАНТАЖНИХ АВТОМОБІЛІВ

Враховуючи наведені вище особливості праці водіїв та необхідність використовувати укрупненні норми праці для водіїв вантажних автомобілів переважно використовують норми виробітку або нормовані завдання у вигляді регламентованої

кількості тон перевезеного вантажу Q, обсягу транспортної роботи в тонно-кілометрах Р,

числа завантажених їздок nе.

Нормовані показники визначаються в залежності від умов організації перевезень.

При перевезеннях вантажів на маятникових і кільцевих маршрутах можуть нормуватися показники Q, Р і nе, а при перевезеннях на розвізних, збірних і збірно-розвізних маршрутах доцільно нормувати показники Q і nе. При роботі автомобілів за незмінними маршрутами руху та постійним обсягом завантаження (наприклад, в кар’єрах) доцільно використовувати показник кількості їздок nе. В основі розрахунку норм виробітку лежать технічні норми часу, що окрім часу руху автомобіля та часу виконання перевантажувальних робіт, включають також всі інші нормовані види витрат робочого часу.

Таким чином, на структуру і склад технічної норми часу суттєво впливає співвідношення часу технологічних перерв, часу обслуговування робочого місця і перерв на відпочинок і особисті потреби водія.

У випадках, коли час технологічних перерв більше або дорівнює часу перерв на відпочинок і особисті потреби, в технічну норму входять наступні витрати часу: Tпз , То,

Тд і Ттп

Тн = Тпз + То + Тд + Ттп Коли час технологічних перерв Ттп менше сумарних витрат часу на

обслуговування робочого місця, перерви на відпочинок і особисті потреби, технічна норма часу включає Тпз, То, Тд, Том та Т воп

Тн = Тпз + То + Тд + Том + Т воп Як вказано вище основним часом водія вважають час руху, або безпосереднє

управління автомобілем під час руху, допоміжним – час виконання перевантажувальних робіт з урахуванням необхідності маневрувати, відкривати борти, закріплювати вантаж,

оформлювати супроводжувальні документи.

Час руху розраховується відповідно до довжини маршруту lзаг та середньої технічної швидкості руху на маршруті vт

tрух = lзаг / vт

В якості базового нормативного документу, що використовуються при нормуванні праці водіїв вантажних автомобілів слід використовувати Єдині норми часу на перевезення вантажів автомобільним транспортом. Вони є прийнятними для всіх автотранспортних підприємств незалежно від їх відомчої належності на всій території країни.

ЄНЧ призначені для нормування праці водіїв, що працюють на бортових автомобілях і автомобілях-фургонах загального призначення, спеціалізованих автомобілях

(самоскидах, фургонах, цистернах, рефрижераторах, контейнеровозах та ін.), а також тягачах з причепами та напівпричепами.

ЄНЧ передбачають раціональну організацію транспортного процесу, що забезпечує:

скорочення наднормативних витрат часу на простої автомобілів під навантаженням і розвантаженням за рахунок розширення фронту навантажувально-розвантажувальних робіт та застосування їх комплексної механізації, складання та суворого дотримання графіка подачі і роботи автомобілів, створення під’їзних шляхів і майданчиків для маневрування автомобілів, особливо автомобілів з причепами, тягачів з кількома причепами або напівпричепами, попередньої підготовки вантажів та інших організаційних заходів;

раціональне укладання вантажів, застосування щитів, що знімаються, які дозволяють максимально використовувати вантажопідйомність і місткість рухомого складу;

правильне розміщення вантажів у кузові, що сприяє рівномірному розподілу навантаження на ходову частину транспортного засобу;

оптимальні режими руху автомобілів (автопоїздів) на відповідних ділянках колії з урахуванням стану дорожнього покриття, інтенсивності руху та інших факторів при строгому дотриманні Правил дорожнього руху, а також знання водіями основних технічних характеристик і правил експлуатації різних марок рухомого складу автомобільного транспорту під час перевезення відповідних вантажів. Перевезення вантажів повинно здійснюватися за раціональними маршрутами з урахуванням найкоротших відстаней.

ЄНЧ встановлюють два види норм для нормування праці, що дозволяють регламентувати роботу водія під час руху, а також під час виконання перевантажувальних робіт. За своєю структурою обидві норми є нормами штучного часу, тобто включають всі нормовані витрати часу окрім підготовчо-заключного.

В якості норм, що дозволять розраховувати час руху автомобіля використовуються рекомендовані значення технічної швидкості автомобілів (норми пробігу), що вирізняється для міських та позаміських доріг.

Віднесення доріг до міських та відповідних груп позаміських проводиться на постійних маршрутах роботи автомобільного транспорту керівництвом АТП за інформацією загальнодержавної класифікації та місцевих дорожніх організацій.

Рекомендовані норми пробігу при роботі в місті незалежно від типу дорожнього покриття для автомобілів і автопоїздів вантажністю до 7 т (автоцистерна до 6 тис. л)

складають 25 км / год., понад 7 т (автоцистерна понад 6 тис. л) - 23 км / год.

При роботі за містом рекомендується використовувати норми пробігу вантажних автомобілів, наведені в табл. 13. Під час роботи автомобіля на дорогах різних груп в одній їздці норми часу на пробіг при разових їздках встановлюються за переважною групою доріг; при постійних їздках вони визначаються як середньозважена розрахункова норма

пробігу автомобілів залежно від групи доріг.

Використовуючи рекомендовані норми пробігу керівництво автотранспортного підприємства встановлює місцеві норми пробігу вантажних автомобілів шляхом корегування рекомендованої технічної швидкості. Найбільш поширеними випадками коли необхідне корегування норм, запропонованих ЄНВ, є: перевезення вантажів, що потребують особливої обережності (кислоти, вибухові та вогненебезпечні речовини,

рідини в скляному посуді, вироби зі скла, музичні інструменти, радіотовари, прилади і т.

д.), а також вантажі, що перевозяться з ув'язкою по висоті навантаження понад встановлених габаритів автомобіля. В таких випадках рекомендується зменшувати норму

пробігу в межах 15 %.

При роботі на відстані до 1 км, а також в умовах бездоріжжя, в кар’єрах, котлованах,

тимчасових під'їзних шляхах і на важкодоступних ділянках дороги рекомендується зменшувати норми пробігу в межах до 40% проти норм, встановлених для природних

ґрунтових доріг;

При роботі на відстані від 1 до 3 км, а також на будівництві магістральних

трубопроводів та електростанцій - в межах до 20%.

Крім того, доцільно встановлювати місцеві розрахункові норми пробігу вантажних автомобілів при роботі автомобілів в умовах гірської місцевості з переважанням звивистого профілю доріг з крутими підйомами та спусками, а також на території

підприємств і будівельних майданчиків.

Таблиця 13. Розрахункові норми пробігу вантажних автомобілів при роботі за містом

В той же час доцільно встановлювати прогресивні норми пробігу вантажних автомобілів у тих випадках, коли фактичні швидкості руху перевищують рекомендовану нормативну величину.

Норми часу простою вантажних автомобілів під навантаженням і розвантаженням,

встановлюють граничний час перебування під вантажно-розвантажними операціями. Вони диференційовані залежно від способу виконання вантажно-розвантажувальних робіт,

типів і вантажопідйомності рухомого складу, роду вантажу, а також видів вантажно-

розвантажувальних машин і механізмів, що використовуються.

Норми часу простою включають час, безпосередньо необхідний на навантаження і розвантаження вантажу для автомобіля певної вантажопідйомності, на маневрування автомобіля перед навантаженням і розвантаженням, зв'язування та розв'язування вантажу,

покриття вантажу брезентом та зняття брезенту, відкриття і закриття бортів кузова автомобіля, причепа та напівпричепа, відкручування і прикручування, піднесення шлангів,

очищення кузова автомобіля під час перевезення бетону, асфальту та інших мас,

продування та пропарювання цистерн, а також промивання розвантажувальних шлангів,

оформлення документів. При цьому мається на увазі, що завантаження і розвантаження вантажів проводяться без заїзду автомобіля в проміжні пункти.

Норми часу на простій встановлені для вантажів I класу (крім контейнерів, а також наливних і пилоподібних вантажів у автоцистернах, що не мають класу) - на одну тонну,

контейнерів - на один контейнер, для наливних і пилоподібних вантажів у автоцистернах -

на повний обсяг цистерн.

Класи вантажів при перевезенні на автомобілях із стандартними бортовими і самоскидними кузовами визначають відповідно до номенклатури та класифікації вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом [36].

Для різних класів вантажів норми часу або відрядні розцінки застосовуються з поправочними коефіцієнтами (табл. 14).

При перевезенні на автомобілях із стандартними бортовими і самоскидними кузовами вантажів, не передбачених номенклатурою і класифікацією, а також на спеціалізованих автомобілях (зі спеціальними платформами), фургонах, цистернах і т. п.

поправочні коефіцієнти визначають, виходячи із середніх фактичних значень коефіцієнта