3. Закон спадної віддачі

Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, він зіставляє користь і витрати. Виробник постійно має справу із зростаючими витратами, граничними доходами, що зменшуються, граничною корисністю, граничним продуктом. Гранична корисність — вигода, яку отримує індивід від споживання ще одного товару або послуги. Граничні доходи — доходи, отримані підприємством від продажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт — додаткова продукція,, виготовлена ще одним додатковим виробником. Усі ці граничні показники зіставляють з граничними (маргінальними) витратами, зумовленими додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно фірма розширює випуск товарів доти, доки граничні витрати зрівнюються з ціною продукції, або якщо додаткова одиниця продукції обходиться дешевше, ніж продажна ціна. Функціональний взаємозв'язок між додатковими витратами ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням обсягів виробництва виражається у дії закону спадної віддачі, сформульованому західними вченими.

Закон спадної віддачі — закон, згідно з яким, починаючи з певно­го моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (на­приклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

За вимогами цього закону правилом прийняття рішень для раціонального вибору (зіставлення користі і витрат) є те, що граничні витрати в кожному окремому випадку повинні дорівнювати граничному доходу. Тобто вкладення ресурсів слід здійснювати доти, доки ефект від вкладення останньої одиниці ресурсу не зрівняється з віддачею. Отже, інвестиції вигідні до моменту, коли гранична корисність або граничний дохід перевищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна, якщо вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату. У точці рівноваги гранична корисність дорівнює граничним витратам, а граничний дохід виробників (сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнює граничним витратам на виробництво1. Проте цей закон діє в межах окремого підприємства, має суто емпіричне обґрунтування за умов, які на практиці важко і навіть неможливо дотриматись.

Якщо ціна на певний товар встановлена вище точки рівноваги, попит на нього зменшиться, пропозиція перевищить попит, а запаси товару зростатимуть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити його виробництво. Це забезпечить зростання попиту і поступове вирівнювання попиту і пропозиції у ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься, коли ціна товару буде встановлена нижче ціни рівноваги. Ці процеси здійснюються через механізм внутрігалузевої конкуренції. Така проста модель достовірно характеризує ситуацію на вільному ринку (досконалої конкуренції, за якої продавці і покупці не впливають або мало впливають на зміну ринкових цін) за умови, що всі інші фактори залишаються незмінними. Реально забезпечити умови вільної конкуренції в умовах монополізації та державного регулювання товарного виробництва неможливо.

При зміні інших факторів (техніки, доходів тощо) модель взаємодії попиту і пропозиції буде складнішою. Так, за впровадження досконалішої техніки зросте продуктивність праці та знизяться витрати виробництва на виготовлення одиниці товару. Це призведе до зниження цін і збільшення попиту, пониження ціни рівноваги. Якщо водночас зростають доходи споживачів, вони можуть купити більше товару певного виду, то зростає і ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу.

На попит впливають не лише названі фактори, а й ці­ни на взаємопов'язані товари, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує по­пит на газ тощо.

Водночас у світовій практиці трапляються випадки, коли попит на окремий товар протягом тривалого про­міжку часу зростав, а ціни істотно не змінювалися.

За вимогами цього закону правилом прийняття рішень для раціонального вибору (зіставлення користі і витрат) є те, що граничні витрати в кожному окремому випадку повинні дорівнювати граничному доходу ( так назване Золоте правило Мікроекономіки ). Тобто вкладення ресурсів слід здійснювати доти, доки ефект від вкладення останньої одиниці ресурсу не зрівняється з віддачею. Отже, інвестиції вигідні до моменту, коли гранична корисність або граничний дохід перевищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна, якщо вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату. У точці рівноваги гранична корисність дорівнює граничним витратам, а граничний дохід виробників (сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнює граничним витратам на виробництво1. Проте цей закон діє в межах окремого підприємства, має суто емпіричне обґрунтування за умов, які на практиці важко і навіть неможливо дотриматись.

Якщо ціна на певний товар встановлена вище точки рівноваги, попит на нього зменшиться, пропозиція перевищить попит, а запаси товару зростатимуть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити його виробництво. Це забезпечить зростання попиту і поступове вирівнювання попиту і пропозиції у ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься, коли ціна товару буде встановлена нижче ціни рівноваги. Ці процеси здійснюються через механізм внутрігалузевої конкуренції. Така проста модель достовірно характеризує ситуацію на вільному ринку (досконалої конкуренції, за якої продавці і покупці не впливають або мало впливають на зміну ринкових цін) за умови, що всі інші фактори залишаються незмінними.