6. Поняття та види джерел екологічного права
Наявність розвиненої системи джерел екологічного права є істотною умовою для виділення сукупності еколого-правових норм в окрему галузь у системі вітчизняного права. На основі джерел права формується вся система екологічного законодавства.
Під джерелами права зазвичай розуміють його зовнішні форми вираження. Однак у теорії права поняття "джерело права" має декілька значень. Джерело права в матеріальному розумінні - це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права (передусім система соціально-економічних відносин). Джерело права в ідеалістичному розумінні - це сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право. Джерело права в спеціально-юридичному розумінні - це спосіб зовнішнього вираження змісту правової норми, за допомогою якої вона отримує загальнодержавне значення. Саме форма при такому підході створює право, воно не існує поза державно встановленою та державно захищеною формою. Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові акти, нормативні правові договори.
Під джерелами екологічного права слід розуміти зовнішнє вираження норм екологічного права або спосіб їх виявлення, які регулюють відносини у сфері взаємодії суспільства з природою.
Джерелом екологічного права є законодавчі та нормативно-правові акти уповноважених органів, розраховані на багаторазове застосування, адресовані невизначеному колу суб'єктів, обов'язкові для виконання всіма суб'єктами права. Законодавчий та нормативний правовий акт - це офіційний документ, прийнятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі.
Законодавчими та нормативно-правовими актами вважаються акти державної (публічної) влади, за допомогою яких встановлюються (санкціонуються), уводяться в дію, змінюються або відміняються правила поведінки суб'єктів правовідносин у суспільстві.
Законодавчим та нормативно-правовим актам як джерелам екологічного права, крім загальних ознак, які їм притаманні, властиві деякі особливості. По-перше, це акти, прийняті уповноваженими державними органами й органами місцевого самоврядування, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини, які формуються у сфері приналежності, використання, відтворення природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки з метою задоволення екологічних, економічних та інших інтересів як окремих індивідуумів, так і суспільства в цілому. Інакше кажучи, це акти, що містять норми, які регулюють відносини у сфері взаємодії суспільства і природи. Тобто нормами екологічного права можуть бути регламентовані лише ті відносини, що потребують юридичного впливу і лише у таких формах взаємодії людини та природи, які зумовлюються необхідністю забезпечення екологічної безпеки. Ці норми не можуть впливати на об'єктивні закономірності функціонування навколишнього природного середовища, як і не можуть бути підставою для позбавлення людини та суспільства можливості реалізувати свої права щодо використання навколишнього природного середовища та його природних ресурсів для задоволення своїх життєво необхідних потреб (як середовища проживання та умов життєдіяльності).
По-друге, важливою ознакою джерел екологічного права є взаємодія юридичних норм і норм технічного характеру. У багатьох випадках екологічне законодавство містить посилання на технічні нормативи, санітарні норми, стандарти якості навколишнього природного середовища, гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин тощо. Саме при поєднанні правових норм з технічними й утворюється еколого-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища.
Особливістю законодавчих та нормативно-правових актів як джерел екологічного права є їх комплексний характер. Юридичні норми, що регулюють відносини у сфері навколишнього природного середовища, містяться у різних галузях права. Крім галузевого законодавства, норми про охорону навколишнього природного середовища містяться в нормативно-правових актах цивільного, адміністративного, трудового, фінансового, господарського законодавства. Так, загальне правило цивільного законодавства про повне відшкодування шкоди, спричиненої суб'єкту права неправомірними діями, поширюється у відповідних випадках і на екологічні відносини; норми трудового законодавства, що містять екологічні вимоги, є одночасно і нормами екологічного законодавства.
Однією з особливостей джерел сучасного екологічного права є притаманність цій галузі права норм міжнародного права охорони навколишнього природного середовища. Чимало з них імплементуються до вітчизняного законодавства і стають його невід'ємною частиною.
В юридичній літературі існують різні критерії класифікації законодавчих та нормативно-правових актів як джерел екологічного права: залежно від юридичної сили; характеру правового регулювання; предмета правового регулювання; ступеня систематизації тощо. Зокрема, за юридичною силою джерела екологічного права поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти; за характером правового регулювання - на загальні та спеціальні; за предметом правового регулювання - на комплексні, що регулюють усі види екологічних правовідносин, поресурсові (природоресурсні), які регулюють відносини щодо використання окремих видів природних ресурсів, та нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання екологічної діяльності; за способом правового регулювання - на матеріальні та процесуальні; за територіальною сферою дії нормативно-правових актів - ті, що діють на всій території України, та ті, що діють у певному регіоні; за часом дії - на постійні та тимчасові; за ступенем систематизації- на кодифіковані і не кодифіковані.
Наразі в юридичній літературі дискутується питання стосовно єдиного кодифікованого законодавчого акта у формі Екологічного кодексу або Кодексу законів про довкілля. Нині маємо безліч не врегульованих або не досить врегульованих екологічним законодавством питань. Так, існує проблема дублювання повноважень державних органів виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, проблема неоднозначності визначень понять в екологічному праві; не досить визначені питання екологічного страхування тощо. Маємо надію, що прийняття єдиного кодифікованого нормативно-правового акта заповнить ці та інші прогалини у нині діючому екологічному законодавстві.
Під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.
Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити такі групи джерел екологічного права:
—за юридичною силою— закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
—за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);
—за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюються окремі питания екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);
—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих належать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».
Отже, джерелами екологічного права України є прийняті уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування нормативно-правові акти та ратифіковані міжнародно-правові договори, що регулюють екологічні відносини.
Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними. їх можна структурувати за юридичною силою, предметом регулювання, структурою, формою тощо. Зокрема, за юридичною силою в системі нормативно-правових актів України виділяють такі:
Конституцію України як основний закон держави. Вона закріплює основи суспільного ладу, загальні засади державної політики, в тому числі в галузі екології. Ключове значення для регулювання екологічних відносин мають безпосередньо статті 13, 14, 16, 50, 66 Конституції України та ряд інших статей загального характеру, що забезпечують основоположне регулювання суспільних відносин, у тому числі екологічного характеру.
Закони України. Особливістю законів як джерела екологічного права є високий ступінь кодифікації. Основну масу в системі екологічних законів становлять поресурсові кодекси – Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, а також поресурсові закони – Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про рослинний світ», Закон України «Про природно-заповідний фонд України».
Слід зауважити, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятний 25 червня 1991 р., є основним галузевим актом екологічного законодавства. В ньому знайшла втілення ідея комплексного підходу до регулювання природоохоронних відносин і саме з його прийняттям був започаткований новий етап становлення екологічного права України. Він містить головні принципові положення в галузі використання і охорони природних об'єктів та навколишнього природного середовища в цілому. Хоча він за структурою не є кодексом, але його можна віднести до комплексних, узагальнюючих нормативно-правових актів.
У системі законів як джерел екологічного права можна також виділити закони загального, інтегрованого характеру. Це, зокрема, Закон України «Про екологічну експертизу», Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та ін. Друга група – названі вже поресурсові (спеціалізовані) закони і кодекси.
Підзаконні нормативно-правові акти, а саме:
постанови Верховної Ради України (наприклад, постанова Верховної Ради України від 5.03.1998 р. «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»);
постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля»);
укази і розпорядження Президента України (наприклад, Указ Президента України від 27.12.2005 р. «Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України»);
інструкції, накази міністерств, державних комітетів та інших органів центральної виконавчої влади.
рішення і розпорядження органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади.
Особливе місце серед джерел екологічного права займають міжнародно-правові акти, зокрема, міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенція ООН «Про охорону біологічного різноманіття», прийнята у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро і ратифікована Україною 29.11.1994 р., Конвенція про водно-болотні угіддя, що підписана у 1971 р. в Рамсарі (Іран) і ратифікована 29.10.1996 р. Міжнародно-правовими угодами регулюються екологічні питання, що мають планетарний характер і не можуть ефективно регулюватись лише законодавством однієї чи декількох країн.