Українська держава у другій половині XVII – початку XVIII ст.

1. Гетьманування і. Виговського

Ще в умовах Національно-визвольної війни Б. Хмельницький мріяв передати козацьку дер­жаву під булаву свого старшого сина Тимоша, але той загинув у поході. Тому гетьманові дове­лося проголосити наступником свого молодшого сина 16-річного Юрія. У серпні 1657 року старшинська рада в Чиги­рині доручила генеральному писареві І. Виговському до повноліття Юрія виконувати геть­манські функції, а вже на Корсунській раді, яка відбулася в жовтні, його обрали повноправним гетьманом України.

Зовнішня політика. Продовжуючи політику Б. Хмельницького, спрямовану на досягнення пов­ної державної незалежності України, гетьман мав на меті утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не віддаючи переваги жодній зі сторін.

Новий гетьман одразу почав упроваджувати кілька програм:

• у жовтні 1657 року він уклав українсько-шведський договір, умови якого були виробле­ні ще за участі Б. Хмельницького;

• відновив союз із Кримським ханством, що був розірва­ний з моменту укладення Березневих статей у 1654 році; розпочав переговори з Польщею;

• уклав оборонний союз зі Швецією, спрямований проти Польщі, а також надіслав посольство до Москви, ме­тою якого було підтвердження чинності українсько-російських угод 1654 року.

Російський уряд з недовірою поставився до І. Вигов­ського, адже союз зі Швецією міг бути використаний і проти Росії. До то­го ж активна зовнішня політика І. Виговського, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала занепокоєння московсько­го уряду, який, намагаючись посилити свій вплив в Україні, почав за до­помогою своїх агентів активно формувати протигетьманську опозицію.

Внутрішня політика. Внутрішня політика І. Виговського орієнтувалася на посилення ролі козацької старшини, української шляхти та духовен­ства, тому майже від самого початку його гетьманування в українському суспільстві виникла опозиція до нього. Зіграло свою роль і постійне підбурювання селян і запорожців царськими агентами. Усе це спричинило протигетьманське повстання дейнеків.

Дейнеки приєдналися до більш організованого виступу частини козаків і селян, очолюваного полтавським полковником Мартином Пушкарем і запорізь­ким кошовим Яковом Барабашем. Повсталі виступали з вимогами поверну­ти так звані козацькі вільності – лови й ри­бальство, вільно переходити на Запоріжжя та обирати гетьмана на «чорній раді»

І. Виговський навіть спробував порозу­мітися з керівниками опозиції, проте да­ремно. 6 лютого 1658 року загони М. Пуш­каря та Я. Барабаша, які нараховували близько 40 тис. осіб, розбили гетьманські частини під командуванням І. Богуна та І. Сербина.

Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московської держави, і підтримка нею анти-гетьманської опозиції змусили Івана Виговського за згодою старшин­ської верхівки схилитися до союзу з Річчю Посполитою. Іван Виговський розірвав українсько-московський договір і почав переговори з Польщею.

У вересні 1658 року був підписаний Гадяцький трактат про унію Ук­раїни з Польщею та Литвою.

Цей договір складався з чотирьох розділів. Він передбачав перетворен­ня Речі Посполитої на федерацію трьох самостійних держав - Литви, Польщі та України.

За умовами Гадяцького трактату:

• Україна одержувала назву «Велике князівство Руське» і входила до складу Речі Посполитої не як провінція, а як окрема держава;

• до складу Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київ­ське та Брацлавське воєводства;

• законодавча влада мала належати Національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства;

• виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затвер­джувався королем;

• вибір кандидатів на посаду гетьмана мали здійснювати спільно такі ста­ни українського суспільства - козацтво, шляхта й духовенство;

• усе законодавство мало вестися українською мовою;

• українська армія мала складатися з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців;

• гарантувалися права та привілеї козаків, які звільнялися від податків і мита по всій державі;

• греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поши­рюватися на нові території;

Союз із Польщею, незадоволення части­ни козацтва зовнішньою політикою гетьмана призвели до усунення І. Виговського від влади. На козацькій раді за підтримки промосковсько налаштованої частини старшини Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом.