Тема 2. Ранньомодерна доба в історії України

1. Козацтво в системі соціально-економічних та політичних відносин в України у 16 ст.

Виникнення українського козацтва

Поява козаків на українських землях спостерігається наприкінці ХV ст. під впливом серйозних причин. По-перше, цього вимагала необхідність протистояти постійній загрозі з боку татар, які регулярно, по декілька разів на рік здійснювали набіги на українські землі, грабували та руйнували їх і, найголовніше, брали ясир, тобто тисячами забирали молодих і здорових юнаків і дівчат для продажу на рабському ринку у Кафі (Крим). Історик І. Крип’якевич цей жорстокий промисел слушно називав «людоловством». По-друге, потрібно мати на увазі посилення пригнічення з боку Польщі, яке проявлялося після утворення Речі Посполитої у політичній, економічній і релігійній сферах. В таких умовах українські селяни і козаки прагнули переселитися на вільні запорозькі землі. По-третє, українському народу, який нещодавно мав свою велику і розвинуту державу Київську Русь, важко було погодитись на бездержавне і пригнічене становище. Названі обставини сприяли виникненню такої соціально-політичної і воєнної потуги, як українське козацтво.

Формування українського козацтва

Отже, українське козацтво – це воєнізована частина українського суспільства, яка спочатку боролася проти татар, а згодом очолила національно-визвольну боротьбу українців за свободу і відновлення національної державності. Воно мало три різні форми. Основна з них – це запорозьке, низове, вільне козацтво, що розташувалось у пониззі Дніпра. Реєстрове козацтво було на службі в короля і одержувало за це заробітну платню за спеціальним списком – реєстром. Незважаючи на службу королю, реєстрові козаки не відмовлялися від своєї рідної віри і мови та неодноразово спільно із запорожцями виступали проти польської шляхти. В деяких прикордонних містах ще існувало городове козацтво, яке охороняло населення від татарських набігів.

Головним осередком козаччини стає фортеця Запорозька Січ, яку розпочали будувати у 1554 р. на дніпровському острові Мала Хортиця. У її розбудові брав участь один з перших козацьких гетьманів Дмитро Вишневецький (Байда). Згодом виникає розгалужена організація козацтва, що діяла на засадах військової демократії: козаки і козацька рада вільно обирали представників своєї влади – гетьмана, старшину, отаманів, які вже були їм підзвітними. Існувала рівність всіх громадян Гетьмáнщини, було вільне володіння землею, на сторожі якої стояло козацьке судочинство (кріпацтва не було). Сучасні історики наголошують, що козацький демократизм продовжував аналогічні традиції Київської Русі і багато в чому навіть випереджав політичну практику європейських країн. Отже, Запорозька Січ з самого початку була цікавим зразком демократичного державного утворення. Невипадково український історик М. Костомаров називав її «козацькою християнською республікою».

2. Кримське ханство: організація державності, роль в політичному житті Східної Європи 15 – першій половині 17 ст.

У ході монголо-татарської навали Крим перейшов до складу Золотої Орди, на його території утворився улус із центром у місті Солхаті (сучасний Старий Крим). Із ХІІІ ст. на території Криму активно розселилися вірмени та італійці, а монголи та половці започаткували кримськотатарський етнос.

Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.

1475 року турецький султан Мегмед ІІ розпочав захоплення Кримського півострову, здобувши ключові торгові міста, включно з князівством Феодоро, – все південне узбережжя Криму.

Територія Кримського ханату була доволі обширною: окрім Криму до його території входили землі від гирла Дніпра аж до гирла Дону, та від річки Кубані – до Грузії. Столицею ханату було спершу місто Кирк-Ор, а вже згодом – Бахчисарай.

Щодо політичного устрою, то він був сформований на зразок золотоординського: форма правління – монархія, на чолі якої стояв хан, що карбував власну монету. Основою знаті були князі (беї), які очолювали роди, та темники (воєначальники), що керували військом. Влада хана обмежувалася діяльністю курултая – з’їзду найвпливовіших родів у державі, які також входили до державної ради, дивану, що вирішувала найважливіші справи в державі. Ще однією впливовою силою в суспільстві були мурзи – привілейовані члени інших родів. Панівною релігію було мусульманство, а очільником мусульманського духовенства був муфтій, який також був представником судової влади.

Основними напрямками татарських набігів стали землі Київщини, Поділля та Галичини. Так, у вересні 1482 року Менглі-Гірей за підтримки московського князя Івана ІІІ здійснив похід на Київщину, в результаті чого ним було пограбовано та спалено місто Київ, спустошено довколишні землі. 1498 року на Галичину вторглися турки, спустошуючи все навкруги, а в 1500 році татарські загони здійснили рейд територією Волині, Брацлавщини, Галичини, спалюючи та знищуючи міста й села та захоплюючи в ясир місцеве населення.

Таких полонених, здебільшого, продавали в рабство на невільницьких ринках (найбільший знаходився в місті Кафа). Із хлопців виховували яничарів, які становили в подальшому піхоту в султанському війську; дівчата та жінка потрапляли в основному до гаремів або ж працювали прислугою, а чоловіків відправляли на каторгу в якості гребців на турецьких кораблях – галерах.

Військові набіги на українські землі здійснювалися неодноразово. Знищували та захоплювали в полон населення, руйнували та спустошували міста й села, піддавали грабунку культурні та релігійні пам’ятки. Все це призводило до важких соціально-економічних та культурних наслідків на території України.