17.2 Роль і місце етнонаціональних відносин у політичному житті

Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини.

Етнонаціональні відносини – це відносини між суб'єктами етнонаціонального розвитку – націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами.

Проблема етнонаціональних відносин займає важливе місце в політичному житті багатонаціональних країн, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення.

Етнонаціональні відносини – складна соціально-політична категорія, одна зі специфічних форм соціальних відносин. Вони не існують у чистому вигляді, а виявляються як складова економічних, політичних та духовних відносин. У етнонаціональних відносинах відбивається вся сукупність соціальних відносин, специфіка яких зумовлена реальним існуванням національних спільностей.

У системі етнонаціональних відносин політичні аспекти є ключовими, визначальними. Це зумовлено в першу чергу тим, що держава є важливим чинником формування і розвитку націй, а також внутрішнім зв'язком національних і класових проблем.

До сфери державної політики належать такі питання етнонаціональних відносин:

• Національне самовизначення;

• Поєднання національних та загальнолюдських інтересів;

• Рівність прав націй;

• Створення умов для вільного розвитку національних мов та культур;

• Підготовка й представництво національних кадрів у структурах державної влади;

• Відродження народних традицій, звичаїв, обрядів, ремесел і художніх промислів, місць їх історичного становлення.

Оскільки політика – це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, усі аспекти взаємовідносин націй і народностей мають політичний характер.

Історія розвитку відносин між націями свідчить про те, що вони можуть бути трьох типів: рівноправність, панування та підкорення, знищення однією нацією інших. Ідеальним для національних відносин є тип рівноправності.

На жаль не тільки в минулому, а і в теперішній час є реальністю відносини національної нерівності, національної експлуатації та пригнічення. Проблема вирішення національного питання не залишилась в минулому, а має свої аспекти і в сьогоденні.

Національне питання – це відносини національної нерівності, поділ націй на привілейовані та неповноправні, пригнічені, це неоднаковий рівень економічного та культурного розвитку різних націй, це атмосфера національної ворожнечі, національного розбрату, чвар на національному грунті тощо.

Кожний із названих елементів національного питання може мати різний ступінь напруження, масштабності виявів. Іноді на перший план виходять суто політичні моменти. А іноді національні проблеми виявляються передовсім у питаннях економіки та культури, оскільки дискримінація за національною ознакою має в таких випадках не тільки формально-правовий, а й фактичний характер.

Національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що полягає в сукупності національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни. Причому з вирішенням одних проблем виникають інші, часто навіть складніші, що зумовлюється постійним розвитком самих націй. А тому не може бути повного і остаточного розв'язання національного питання в усіх його аспектах та соціальних вимірах, немає і не може бути рецептів, однакових для всіх етапів суспільного розвитку для всіх країн.

Найбільш гостра форма вияву національного питання – міжнаціональні конфлікти, що періодично спалахують або перманентно існують у різних регіонах світу. Причини виникнення і існування міжнаціональних конфліктів дуже різноманітні. Охарактеризуємо найбільш суттєві.

Історичне минуле – це об'єктивна причина, пов'язана із взаємовідносинами народів протягом історії їх розвитку. Існує чимало країн-сусідів, які довгі роки перебували між собою у стані війни, протиборства, недовіри; або одна країна (як правило, численніша нація) пригнічувала іншу тощо. Минуле пригадується особливо в період ускладнення соціально-економічного стану, коли починаються пошуки "винних" та відновлюються минулі національні забобони.

Територіальні причини. Це перш за все конфлікти, в основі яких лежать домагання тії чи іншої держави на частку території сусідньої держави (прагнення Естонії і Латвії приєднати до себе ряд районів Псковської області, які були включені до складу цих двох держав при проголошенні незалежності, а в 40 – ві рр. перейшли до РРФСР); це конфлікти, пов'язані з відновленням територіальних прав депортованих народів (наприклад, кримськими татарами і іншими народами Криму); це конфлікти породжені незбігом етнічних кордонів з політичними (тобто з кордонами держав, окремих регіонів).

Соціально-економічні причини пов'язані з фактичною нерівністю у різних проявах життя націй, представництва в органах влади, престижних професіях тощо. За цих умов "скривджені" нації намагаються "зрівняти" відмінності шляхом звільнення від "чужих", "центру". Ці причини породжують сепаратистичні рухи.

Етнодемографічні причини, які спричиняються міграційними процесам, що особливо посилилися після Другої світової війни, а в Україні – після розпаду СРСР. У багатьох європейських країнах місцеве населення виявляє незадоволення іммігрантами з афро-азіатських країн, а останніми роками – з колишніх соціалістичних країн. У країнах, які входили до складу колишнього СРСР, цей процес пов'язаний із поверненням на батьківщину насильно виселених у воєнні роки, міграцією російськомовного населення зі знов створених національних держав до Росії та ін.

Національно-культурні, мовні причини. У виникненні етнополітичних конфліктів провокаційну роль можуть відіграти гіпертрофований страх за долю етносу, його мови, культури, традицій, хвороблива реакція з приводу всього, що відноситься до самопочуття "своєї" нації.

Міжнаціональні конфлікти можуть тривати протягом різного часу, мати різну долю та власну специфіку. Різняться методи й шляхи їх подолання. Проте існує загальний знаменник їх врегулювання – демократизм, повага і дотримання прав людини. На цих засадах і повинна реалізуватися етнонаціональна політика держави.