Питання й завдання

1. Назвіть основні передумови включення особистості в політичний процес.

2. У чому проявляються особливості політичної участі за різних типів політичних режимів?

3. Наведіть приклади конвенціальної і неконвенціальної форм політичної участі.

4. В чому проявляється політичне відчуження особистості?

5. В чому суть політичної соціалізації?

6. Чим відрізняється політична участь від політичної соціалізації?

7. Які фактори впливають на політичну соціалізацію особи?

8. Як співвідносяться політична соціалізація і політична відчуженість?

Рекомендована література

1. Бабієва А. Політичне насилля: теоретичний аспект // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5. – С. 161 -168.

2. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Л., – 2001.

3. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.

4. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – М., 2001.

5. Ротар Н. Ю. Форми участі населення у політичних процесах. Навчальний посібник. – Чернівці, 2004.

6. Ротар Н. Діалогові форми політичної участі: передумови та перспективи становлення в Україні. // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 75 – 92.

7. Шаблінський І. Розуміння сили: насильство та ненасильство в політиці // Політичний менеджмент. – 2003. – № 1. – С. 120 – 127.

Тема 14 Громадянське суспільство

14.1 Історичні уявлення про громадянське суспільство

14.2Поняття й сутність громадянського суспільства.

14.3 Структура й функції громадянського суспільства.

14.4 Особливості формування громадянського суспільства в Україні.

Поняття "громадянське суспільство" – одно із ключових в сучасній політології. Сама ж ідея громадянського суспільства своїм корінням сягає Давніх Греції та Риму, знаходить своє теоретичне втілення в працях Платона, Аристотеля, Цицерона, інших мислителів. З часом викристалізувалося розуміння громадянського суспільства як спільноти рівноправних громадян, яка не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участь у державних і громадських справах.

14.1 Історичні уявлення про громадянське суспільство

Довгий час поняття "громадянське суспільство" і "держава" не розрізнялись, використовувались як рівнозначні. Так, мислителі Античності Платон, Аристотель, Цицерон під громадським суспільством, по суті, розуміли політичну державу, яка поєднувала у собі такі найважливіші сфери суспільства, як сім'я, релігія, освіта, культура та ін.

В середині ХVII ст. Т. Гоббс в двох своїх працях – "Про громадянина" (1642) і "Левіафан" (1651) виклав принципово нову концепцію громадянського суспільства, виникаючого при переході від природного натурального стану загальної ворожнечі і страху до упорядкованого культурного суспільства, громадяни якого дисципліновані владою держави.

Дж. Локк трактує "громадянське суспільство" як форму державності, яка володіє певним соціально-економічним і духовним змістом. Він першим поставив людину вище суспільства і держави, а свободу проголосив головною суспільною цінністю. В його розумінні свобода потребує, перш за все, захисту від держави і досягається ця ціль створенням суспільного договору, який служить захисною структурою між індивідом і державою. Основою свободи індивіда, гарантією його політичної самостійності, по Локку, є приватна власність.

Для Т. Пейна громадянське суспільство являло собою сферу саморегуляції приватних інтересів. Держава, вважав він, виникає услід за об'єднанням людей в суспільство, бо згуртовані індивіди не в змозі самі зберігати справедливість у відносинах між собою. Вона створюється за суспільним договором – єдино можливим засобом створити державу. Тому верховна влада в ній повинна належати народу. Відстоюючи ідею народного суверенітету, Т. Пейн обґрунтував право народу засновувати або знищувати любу форму правління. Як і інші представники природно-правової теорії, Т. Пейн розрізняв природні і громадянські права людини. Таким чином, уже у витоків появи концепції було поставлено питання про взаємодію громадянського суспільства і держави.

Ш. Л. Монтеск'є розглядав громадянське суспільство як результат історичного розвитку, четвертий щабель людської історії після природного стану, сім'ї й героїчного часу. Вчений розрізняв закони громадянські й державні: перші регламентують відносини, притаманні громадянському суспільству (власності, добровільних об'єднань громадян тощо); другі – переважно політичні права і свободи.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію в діалектичному русі від сім'ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Середньовіччя до Нового часу. На думку Гегеля, громадянське суспільство – це комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які прямо не залежать від політичної держави. Громадське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність людей і виникає одночасно з буржуазним ладом. У трактовці Гегеля, громадянське суспільство постає як опосередкована працею система потреб, яка ґрунтується на системі приватної власності і всезагальній рівності.

К. Маркс розглядав громадянське суспільство виходячи із матеріалістичного розуміння історії, згідно з яким держава і політика є відображенням економічних виробничих відносин; держава при цьому – інструмент політичного володарювання класу, володіючого засобами виробництва. Буржуазне суспільство, реалізуючи волю економічно володарюючого класу, перешкоджає вільному розвитку індивідів, поглинає громадянське суспільство. Подолати розрив між громадянським суспільством і державою, на думку К. Маркса, можна шляхом створення нового суспільства – комуністичного, в як5ому вільний розвиток кожного індивіда є умовою розвитку суспільства. Ця ціль досягається ліквідацією приватної власності, що дозволяє досягати не тільки юридичної, правової рівності буржуазного суспільства, але і фактичної економічної рівності всіх індивідів. Держава уступає місце комуністичному самоврядуванню, і проблема протистояння громадянського суспільства і держави вирішується сама собою.

При всій несхожості цих (і багатьох інших) підходів до концепції громадянського суспільства одна думка проступає виразно: становлення громадянського суспільства – цивілізований процес, в якому одночасно цивілізуються і громадяни, і цивільні відносини і сама держава. В цьому процесі формуються і створюються нові, більш упорядковані, менш конфліктні відносини в суспільстві.