2. Фонема як одиниця мови:

- фонема і звук;

- функції фонеми;

- фонологічний зміст фонеми, її інтегральні та диференційні ознаки.

Фонема не дорівнює звуку:

- по перше, в кількісному аспекті (порівняймо, наприклад, монофтонги та дифтонги – монофтонги, як мовленнєві реалізації однієї фонеми, а дифтонги – двох).

- по друге, в якісному, наприклад:

      звуки можуть бути різні, при цьому фонема одна (e.g.: вода - вόди)

      фонеми можуть бути різні, а звук один (e.g.: рос. плот - плод, оглушене /д/).

Таким чином, поняття "фонема" і "звук мови" не співпадають. Фонема - це звукотип, узагальнене, ідеальне уявлення про звук. Фонему не можна вимовити, вимовляються тільки відтінки фонем.

Тобто можна вважати фонему одиницею системи мови, а звук - одиницею мовлення. Вони співвідносяться як абстрактне і конкретне, віртуальне і реальне, потенційне і актуальне, загальне і часткове, психічне і фізіологічне.

Отже, що звук і фонема - дві різні одиниці фонетичної системи. Звук вивчається у фізіологічному (акустичному та артикуляційному) аспекті, а фонема - у функціональному. Таким чином, звук - це одиниця мовлення, фонема - одиниця мови.

 

Зазвичай виділяють:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [и^е] або [е^и] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Загальнолюдських фонем не існує. Фонема - одна з характерних ознак самобутності мови. Оскільки фонема - член фонологічної системи певної мови, то зміст кожної фонеми визначається її положенням, місцем у системі.

Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні. Привативна опозиція - опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.Як приклад можна навести опозицію <д> - <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>.

Градуальна опозиція - опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.Еквіполентна (рівнозначна) опозиція - опозиція, в якій обидва члени рівноправні.Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> - передньоязиковість.Корелятивна опозиція - опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <П>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки - передньоязиковість, проривність, твердість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.

Що стосується пропорцій голосних і приголосних, то тут амплітуда коливань також дуже широка: в гавайській мові 5 голосних і 8 приголосних, в українській - відповідно 6 і 32, в російській - 5 і 34, в англійській - 20 і 24, у французькій - 17 і 18, у вірменській - 6 і 30, в естонській - 27 і 24, у тайській - 36 і 20.Характер опозицій у різних мовах не збігається. Якщо, скажімо, опозиція приголосних за твердістю/м'якістю в українській мові є превалюючою то в західноєвропейських мовах приголосні за твердістю/м'якістю опозицій не утворюють, зате в цих мовах є опозиція голосних за короткістю/довготою, якої немає в українській мові.Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.