1. Предмет і зміст фонетики як науки. Теоретичне і практичне значення вивчення фонетики. Розділи загальної фонетики.

Фонетика (від грецьк. phone - звук, голос) - наука про звукову будову мови. Подібно до того, як мовознавство підрозділяється на загальне і часткове, підрозділяються і дисципліни, що вивчають різні сторони мови - її звуковий лад, лексику, граматику і так далі. Отже, коло питань, що вивчає фонетика, досить широке:

1) загальні умови утворення звуків, виходячи з можливостей артикуляційного апарату людини;

2) акустичних особливості звукових одиниць;

3) функціональний аспект звуків мови (вчення про фонему);

4) закономірності поєднання звуків і вплив їх один на одного в потоці мови; 

5) природу складу і закони складоподілу;

6) наголос і сингармонізм як засоби організації фонетичної структури слова;

7) інтонацію як засіб організації фразових одиниць; 

8) зв'язок звукової сторони мови з письмом (графікою і орфографією).

У частковій фонетиці усі вказані проблеми розглядаються стосовно тієї або іншої конкретної мови. Відповідно розрізняють, приміром, фонетику сучасної англійської мови, історичну фонетику української мови, тощо.

Нерідко окремо виділяють також експериментальну фонетику, що будується на широкому використанні спеціальної апаратури. Але тут правильніше було б говорити не про фонетику, а лише про експериментальний метод у фонетиці.  Останніми роками вдалося розробити спеціальну методику синтезу мови, за допомогою якої звуки створюються штучним шляхом, без участі людини. Цьому ми маємо завдячувати саме експериментальній фонетиці.

Яке місце у ряді лінгвістичних дисциплін займає фонетика? Це питання отримувало в мовознавстві різне рішення. Одні розглядали фонетику як частину граматики, інші - як самостійну дисципліну. Друге рішення має більше підстав вже тому що фонетика оперує незнаковими, односторонніми одиницями плану вираження: ані фонеми, ані звуки, які маніфестують ці фонеми (є їх конкретними представниками), самі по собі, як про це вже говорилося, значень не мають, тоді як одиниці усіх інших ярусів, починаючи з морфем, наділені змістом і тому є знаковими одиницями.

Вивчення фонетики має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичне значення полягає вже в тому, що фонетико-фонологічний ярус є базовим ярусом мови, свого роду основою, на якій ґрунтується вся мовна структура: і морфеми, і слова, і речення матеріалізовані в звуках. Отже, без вивчення фонетики неможливе  вивчення ні лексичного, ні граматичного складу мови.

Практичне значення фонетики незаперечне. Її досягнення використовуються в різних областях:

1)  у створенні писемності для неписьменних народів і у вдосконаленні писемності і орфографії старописемних мов;

2)  у методиці навчання читанню і письму;

3)  у навчанні вимові й орфографії нерідної мови;

4)  у навчанні мови глухонімих і осіб з вадами слуху (сурдопедагогіка);

5)  у рішенні ряду технічних завдань: в телефонії і радіотехніці при передачі мови по каналах зв'язку; в кібернетиці - для розробки проблем автоматизації управління виробничими процесами за допомогою мовних команд, тощо.

В колі інших мовознавчих дисциплін - граматики, лексикології - фонетика займає рівноправне з ними положення як самостійна наука. Вона взаємодіє, передусім, з граматикою. Ця взаємодія обумовлена тим, що одні і ті ж звукові особливості звукової форми мовних явищ виявляються істотними не лише для звукової сторони мови, але і для деяких ділянок її граматичної будови. Наприклад, певні види чергувань виявляються морфологізованими, тобто використовуються при утворенні різних форм одних і тих же слів або різних слів від одних і тих же кореневих морфем (порівняймо, в український мові: друг - дружок або в англійській мові: begin-began-begun).