- •1. Характеристика мовних органів при артикуляції тих чи тих звуків.
- •2.Якими типовими акустико-артикуляційними ознаками відрізняються приголосні звуки від голосних?
- •3. Що таке вокалізм і консонантизм?
- •4. На чому базується поділ приголосних звуків на шумні й сонорні, на дзвінкі й глухі?
- •5. Як поділяються приголосні за роботою активного мовного органу?
- •6. На основі чого виділяються дорсальні, апікальні, какумінальні звуки і як вони характеризуються?
- •7. Які звуки називають фарингальними?
- •8. На основі чого виділяють звуки шиплячі і свистячі?
- •9. У чому особливість вимови африкат?
- •10. Що таке палаталізація звуків? Яким артикуляційним моментом вона зумовлюється?
- •11. Що таке дифтонг, трифтонг?
- •12. Що таке аспірація?
- •13. Як класифікуються звуки іноземної мови, яку ви вивчаєте?
- •14. Що є предметом фонології?
- •15. Які ви знаєте функції фонеми? Проілюструйте прикладами.
- •16. Що таке інваріант і варіанти (алофони) фонеми?
- •17. Як співвідносяться між собою звук і фонема?
- •18. Які ознаки фонем називають диференційними?
- •19. Що таке опозиція звукових ознак?
- •20. За допомогою якого прийому дослідники встановлюють кількість фонем?
- •21. Що таке корелятивні пари фонем?
- •22. Чи однакова кількість фонем у різних мовах?
- •23. У чому полягає принципова відмінність розуміння фонеми представниками Московської і Ленінградської фонологічних шкіл?
- •1. Предмет і зміст фонетики як науки. Теоретичне і практичне значення вивчення фонетики. Розділи загальної фонетики.
- •2. Поняття про звук мовлення. Три аспекти характеристики звуків мовлення.
- •3. Акустичні властивості звука (сила, висота, гучність, довгота, тембр).
- •4. Артикуляційна характеристика звуків мовлення:
- •5. Структура мовленнєвого апарату і функції його складових частин. Широке і вузьке розуміння мовленнєвого апарату. Активні і пасивні мовні органи
- •6. Артикуляція звуків та її фази.
- •7. Артикуляційна база мови і акцент.
- •1. Фраза як фонетичне речення: схема інтонації як конструктивна ознака фрази; елементи інтонації (мелодика мовлення, темп мовлення, фразовий та логічний наголоси, тембр голосу).
- •2. Мовленнєві такти, або синтагми.
- •3. Фонетичні (акцентні слова: словесний наголос та його типи (експіраторний, силовий, кількісний та музичний); рухомий та нерухомий.
- •4. Склад як мінімальна ритмічна одиниця мовленнєвого потоку основні теорії складу (експіраторна, сонорна, теорія м’язового напруження)
- •5. Складові та нескладові звуки (складові голосні та плавні приголосні; нескладові голосні у складі дифтонгів; види дифтонгів.
- •6. Типи складів за структурою (неприкриті/ прикриті, відкриті/закриті).
- •1. Фонологія як функціональна фонетика.
- •2. Фонема як одиниця мови:
- •3. Варіації і варіанти фонеми, їх позиційна зумовленість.
- •4. Система фонем і фактори, що зумовлюють її національну своєрідність. Загальна кількість фонем. Співвідногення голосних і приголосних у системі (мови вокалічні й консонантні).
- •5. Фонологічні школи (мфш, лфш, Празький лінгвістичний гурток).
Запорожченко Ангеліна УАФ-17
Самостійна робота № 2
Тема. Мовленнєвий апарат людини і основні функції його органів. Класифікація голосних і приголосних звуків (фонем). Функціональні та історичні зміни звуків, причини цих змін. Фонетична і фонематична транскрипція. Фонологія як розділ фонетики. Основні фонологічні школи.
Теоретична частина
1. Характеристика мовних органів при артикуляції тих чи тих звуків.
За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи мовлення виконують головну роботу при утворенні звуків. До них належать:
• язик;
• губи;
• нижня щелепа;
• м'яке піднебіння;
• піднебінна завіса;
• язичок.
У широкому розумінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарату, сюди відносять ще:
• діафрагму;
• легені;
• пірамідальні хрящі;
• голосові зв'язки;
• задню стінку глотки.
Не всі активні органи завжди є активними. Наприклад, язик при вимові губних і глоткових є пасивним і т. ін.
Пасивні органи мовлення виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать:
• зуби;
• альвеоли;
• тверде піднебіння;
• верхня щелепа;
• порожнина рота, носа, глотки.
Усією роботою органів мовлення керує центральна нервова система.
Сукупність артикуляційних навичок, потрібних для правильного вимовляння звуків тієї чи іншої мови, називається артикуляційною базою мовлення. Артикуляційна база виробляється внаслідок тривалого тренування у вимовлянні звуків певної мови, завдяки чому нервові волокна, що йдуть від нейронів мозку (а їх у ньому понад 10 млрд), густо пронизують саме ті м'язи органів мовлення, які беруть найактивнішу участь в артикуляції цих звуків. Таким чином, у тих, для кого українська мова є рідною, м'язи мовних органів пронизані нервовими волокнами по-іншому, ніж у тих, хто змалку говорить, наприклад, грузинською, російською чи англійською. Перенесення артикуляційної бази однієї мови на вимову звуків іншої мови спричиняє так званий акцент. Артикуляційні бази бувають типові, властиві вел иким групам людей, і нетипові, що відхиляються від загальноприйнятого вимовляння окремих звуків (шепелявість, гаркавість тощо). Виправити вади артикуляції допомагає лікар-логопед.
В артикуляції розрізняють три фази.
Екскурсія. Підготовка органів мовлення до вимови звука, початковий рух органів мовлення (від лат. excursio - "вибігання, вилазка, приступ").
Витримка. Положення органів мовлення в момент вимовляння (від лат. culmen -"вершина", або "витримка").
Рекурсія. Повернення органів мовлення у вихідне положення (від лат. recursio -"повернення, відступ").
У мовах світу різна кількість звуків, фонем, різною є інтонація і мелодика. Саме фонетична система найбільшою мірою презентує мову як індивідуальну, неповторну. Наприклад, фонетична будова української мови складається із 38 фонем. У складі голосних - 6 фонем, у складі приголосних — 32 фонеми. В англійській мові голосних -11 фонем, дифтонгів - 9, одна голосна фонема /з:/ - змішаного підняття - є специфічною, оскільки її варіантом є фонема /л:/ - заднього ряду, середнього підняття. Отже, в англійській мові 21 голосна фонема і приголосних - 24. Усього 45 фонем. У німецькій мові 15 голосних монофтонгів, 3 голосні дифтонги, 23 приголосні фонеми. Усього 41 фонема. У мові ідиш 5 голосних фонем, три голосні дифтонги, 24 приголосні фонеми. Усього 32 фонеми. У румунській мові 7 голосних фонем, 6 дифтонгів, 37 приголосних фонем і 6 трифтонгів. Всього 50 фонем. У польській мові 9 голосних фонем і 29 приголосних фонем. Усього 38 фонем . У російській мові 5 голосних фонем [а], [о], [у], [з], [и]; 32 приголосні фонем и - Московська фонологічна школа. Усього 37 фонем. У датській мові однакова кількість голосних і приголосних фонем. У шведській аж 53 фонеми: 17 голосних і 35 приголосних. У норвезькій ще більше — 56 фонем: 18 голосних і 38 приголосних. Найбільша кількість фонем у деяких мовах Кавказу, зокрема у так званих берокавказьких мовах, у яких кількість приголосних перевищує сім десятків, а кількість голосних обмежується двома-трьома (з варіантами). А ось, наприклад, у гавайській мові в Полінезії всього 13 голосних і приголосних фонем.
