3.2. Жанрово-композиційні особливості створеного інформаційного продукту

18 лютого 1988 року газета «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації Спілки письменників УРСР. Вітаючи курс нового партійного керівництва на десталінізацію, доповідач звинуватив «батька народів» у здійсненні в республіці кампанії хлібозаготівель, наслідком якої став голодомор 1933 року.

Власне, термін «голодомор» у Радянському Союзі він вжив уперше. Через півроку, в липні 1988, відомий письменник з бездоганною комуністичною репутацією Борис Олійник несподівано заявив: «...А оскільки в нашій республіці гоніння почались задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».

Один із фактів на підтвердження того, як ретельно приховувався від світу нібито природний голод, – радянська влада взимку 1933 р. заборонила іноземним журналістам подорожувати Україною. Лише найнадійніші «адвокати» СРСР за кордоном, – а до цієї групи потрапили лише кілька іноземних кореспондентів, – мали, умовно кажучи, дозвіл на вільне пересування Україною.

Цікаво, що в приватному листуванні, що збереглося і пізніше стало надбанням громадськості, навіть вони натякають на серйозні продовольчі проблеми в Радянському Союзі і ремствування селян на владу.

Більшість статей присвячених Голодомору можна класифікувати як оглядові: вони показують трагедію цілої нації на прикладі п’яти–десяти людей (свідків 1933 року).

Синхрони очевидців – всюди «на своєму місці». Вони не дублюють текст статті і не руйнують логіку викладу. Скажімо, ось автор розповідає про смерть В. Леніна і ротації у владі: на політичній шахівниці з’являється нова фігура – Й. Сталін. І далі – синхрон: яким пам’ятають Й. Сталіна свідки 1933 року. Наприклад, такий: «Сталін?.. Він був файний чоловік. Високий, із вусами. Бо Ленін був лисий. А Сталін – то файний чоловік...» Так говорить про «батька народів» якась бабця. Звісно, така характеристика – не для підручника з історії. Вона дає уявлення, якими наївними категоріями судив про владу народ.

Сьогодні на тему Голодомору 1932-1933 років журналісти згадують виключно на роковини пам’яті. Так у газеті «Прочерк: Про що говорять Черкаси» 24 листопада 2017 року, автор статті згадує про першопричини штучного винищення українського народу та з метою вагомості власної роботи включає до статті слова професора В’ячеслава В’ятровича: «Сталін запроваджуючи штучний голод, бажав щоб Україна ніколи не вийшла зі складу СРСР». Це стверджує директор Українського інституту національної пам’яті сучасної України. Він має рацію». Насправді, журналіст не має відповідної фахової підготовки, щоб погоджуватися чи сумніватися у словах професора – тому це із самого початку викликає сумнів у компетентності журналіста і як наслідок його статті в цілому. Стилістика статті не витримана в одній манері викладі, багаторазові припущення, відсутність чіткої аргументації та доказовості. Суперечливим та незрозумілим є вислів – «Крім того, що ми маємо засуджувати такі явища, ми, як суспільство, яке будується сьогодні, маємо брати відповідальність за ті конкретні випадки. На мій погляд, у цьому плані ще залишається величезний пласт для конкретних досліджень по селах, регіонах тощо».

Журналіст зазначає – «Моя особиста думка, – людини яка досліджує культуру пам’яті, – для мене кількість не має особливо великого значення. Тому що, за всіма ознаками це – злочин проти Людини і людства. За моїми враженнями від досліджень, менше 3 мільйонів замордованих селян не може бути. Також називаються непрямі втрати – ті, хто власне не народилися. За часів Ющенка називали цифру у 6-8, і навіть 10 мільйонів. За більш реалістичними підрахунками – все ж від 3 до 6 мільйонів», – при цьому реально засвідчених фактів не вказано, стаття нагадує твір-роздум.

Враховуючи, що автором вищезгаданої статті є Сергій Шамара, кандидат історичних наук, доцент, директор коледжу економіки і управління Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, виникають сумніви у його компетентності для висвітлення даного питання [106].

У Інтернет видання Черкащини «Вичерпно» від 16 грудня 2017 року про причини Голодомору, задуми радянської влади та наслідки тих подій розповів один із дослідників Голодомору на Черкащині, професор ННІ УФСК Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Василь Пахаренко [104]. Стаття представлена у вигляді інтерв’ю. у ході бесіди В. Пахаренко провів паралель у відображенні теми Голодомору у різних українських письменників – «Стельмах написав «Чотири броди», де найбільше йдеться про Голодомор…. Також була серед українотеренних письменників ще одна група людей, які писали практично правду. І за це одержали табори, переслідування та цькування. Їхні твори не друкували. Це такі як Антоненко-Давидович, Феодосій Роговий, Василь Захарченко». Респондент наголошує, що «Про Голодомор наче люди знають. У школах, в університетах розповідають. Але цього мало. До багатьох людей не дійшло, що це особиста трагедія кожного. Сподіваюся, з часом все це усвідомлення прийде».

Актуалізує увагу на діях сучасників: «Зараз Україна має зробити три найважливіші кроки. Перший – повинна матеріально підтримати тих людей, які пережили Голодомор 1933-го року, як тих, хто пережив Другу світову. З кожним роком їх стає все менше. І це була б велика пошана до тих людей і визнання їхнього горя. Друге – Україна має на міжнародному рівні домагатись визнання Голодомору геноцидом. І третє – в Україні повинен бути засуджений комуністичний режим на рівні з фашистським і нацистським. Має бути такий же Нюрнберзький процес, який би показав на прикладі документів, фактів, цифр, що цей режим антилюдський. Він на рівні з гітлерівським має бути заборонений і ніколи ніде не відтворюваний».

Дана стаття має суттєву відмінність від попередньої, що проявляється у аргументованості та змістовності викладу.

На Інформаційному порталі достовірних новин «Черкаський край» від 24 листопада 2017 року, черкаський дослідник голодомору: «Це був акт агресії проти українського народу» [103]. Це зазначає професор ННІ історії та філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Віталій Масненко, який вже багато років досліджує цю трагедію. Дана стаття також представлена у формі інтерв’ю.

Першочергово у статті булло визначено причину описаних подій – «Щоб збагнути мету треба глянути на події Української революції 1917-20-х років. Українці тут виявляли великий потенціал для самовизначення, для формування власної державності».

Експерт у своєму інтерв’ю посилається на «складений бібліографічний довідник, у якому є п’ять тисяч позицій. Це показує, наскільки цю тему активно досліджують в Україні. Проблема наукового дослідження стояла досить гостро». «Щодо України тут слід виокремити кілька імен: Станіслав Кульчицький – відомий історик, який із кінця 80-х років активно працює над цією проблематикою. З-поміж дослідників – предстваник нашого університету Василь Пахаренко, який із кінця 80-х років перманентно порушував це питання на місцевому рівні, та про це має кілька цікавих публікацій. Слід згадати також Володимира Маняка, який вперше почав формувати Чорну книгу Голодомору. Важлива деталь, що глибоко досліджувати Голодомор в Україні розпочали ще в кінці 80-х на початку 90-х років, ще на зорі незалежності України».

На сторінках Інтернет видання «Оперативні новини Корсунщини -Надросся онлайн» опублікована стаття «Тим, хто помер й хто не з’явивсь на світ…», опублікована 24 Листопада 2017 року, автор Світлана Перець [105]. Стаття має художній виклад та є прототипом запису в блозі, не претендує на історично-науковий характер та манеру викладу.

Автор посилається на спогади власної бабусі – очевидця подій Голодомору 1932-1933 років. «Подзвонила я своїй двоюрід­ній бабусі (мешкає вона у Київській області) дізнатися про здоров’я. Старенька тоді застудилася, а їй вже був 91 рік. Потеревенили про те, про се, погово­рили про справи насущні. «Завтра йтиму на мітинг з приводу річниці Голодомору», – ділюся, а у відповідь бабуся мало не схлипує: «Ой, я ж той голодомор і досі пам’я­таю!». «Бабусі Шурі у голодному 33-му було років 9-10, прикидаю. «Розкажіть, бабусю», – наполягаю я і подумки картаю себе за неуважність, бо ж чула про це від неї раніше, та не надала належної ваги, а зараз в телефонній розмові її сповідь не матиме всієї повноти. Але її сло­ва в наступні десять хвилин мене приголомшили – бо багато в чому прозвучали як одкровення, хоча історій періо­ду Голодомору мені відомо немало. Вона розповідала фрагментами – так, як виринали з пам’яті картини лиха, як малювалися в уяві кадри якогось окремого дня з че­реди сотні страшних і голодних».

У цьому ж видінні 25 листопада 2017 року Юрій Присяжнюк, дослідник Голодомору на Черкащині, професор кафедри історії України ННІ історії і філософії, став автором «Голодомор 33 як засіб формування тоталітарного суспільства». Винищення голодом українців кардинально змінило їхній світогляд і психологію. Голодомор 1932-33 років сприяв формуванню тоталітарного суспільства. «Селянин як власник дратував радянську владу. Людина, що має приватну власність, не вписувалася в модель комунізму. Комунізм асоціювався з робітничим класом, з диктатурою пролетаріату».

«Теза російських вчених про те, що «ніякого штучного голоду в Україні не було, а був загальний неврожай на теренах СРСР» є провокативною?

– Саме так. По-перше, наявна широка документальна база, є численні свідчення очевидців, щоб стверджувати що це був саме штучний Голодомор. По-друге, чи була це лише українська трагедія? Якщо, мовляв, «помирали голодною смертю не тільки українці», то чому ж ці інші народи не вшановують пам'ять своїх масових жертв? Загибель від голоду українців була всеосяжною.

Крім того, ніде на теренах Союзу не було так званих «чорних дощок», коли «штрафним» селам здійснювали повну продовольчу блокаду й забороняли ввозити будь-які харчі. Свідоме прирікання людей на смерть було лише в Україні. Певна річ, усі ці жахливі злочини годі сховати за широкі плечі вождя. Були також стукачі, зрадники, комсомольці-буксирники тут – на місцях».

Таким чином, нами були проаналізовані публікації, у яких представлені події Голодомору 1932-1933 років. Кожна публікація має унікальну манеру викладу, не зважаючи на те, що всі вони присвячені одній темі.