Висновки до Розділу 1

У першому розділі ми дослідили, що голодомор 1932-1933рр. – одна з ключових тем в новітній історії України. Сам факт Голодомору довгий час замовчувався і, навіть, старанно приховувався.

Тому так довго в СРСР заборонялося відкрито говорити про голод. Хоча деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, але відразу ж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в той час, як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати страшний голод.

Попри репресивно-каральні дії проти порушників негласної настанови «тримати язика за зубами» та неабиякі пропагандистські зусилля сталінської влади, пам’ять про голод 1932-1933 рр., зокрема на рівні побутової свідомості, в Україні ніколи не згасала. Те, що трагедія голоду залишалася болючою для українського суспільства навіть після пережитих страждань періоду Другої світової війни, засвідчило обговорення під час закритих партійних зборів викривальної доповіді М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС.

Деякі газети на Заході інформували громадськість про голод, однак тут також не відразу усвідомили його страхітливі масштаби.

Французька преса, поінформована про трагедію України, переважно (крім органів, що визначали свою лінію за інструкціями з Москви) засуджувала радянський режим за нелюдський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмовлялося прийняти колективізацію та національну дискримінацію.

Примітним аспектом Голодомору були спроби влади стерти його з людської пам'яті. Ще недавно радянська позиція в цьому питанні була однозначною: заперечувався сам факт голоду. Зрозуміло, якби істинні масштаби голодомору стали загальновідомими, це нанесло б непоправного збитку тому образу «світоча світу і прогресу», який Москва намагалася затвердити в свідомості людей як всередині СРСР, так і закордоном. Тому довгий час режим забороняв навіть згадувати про цю трагедію.

Проблему голодомору, як й інші «білі плями» періоду радянської історії, глибино почали досліджувати лише в період горбачовської перебудови та в роки незалежності України. Нині цю тему в країні всебічно висвітлено в багатьох дослідницьких працях, публіцистичних роботах, на сторінках преси. Вийшло чимало й закордонних наукових видань. Важливе значення має упорядкування усних і письмових свідчень очевидців,які пережили жахи Голодомору. Дослідження цієї царини, праця в архівних установах, подальші наукові осмислення теми сприятимуть більш глибокому розумінню трагедії Голодомору, подоланню рудиментів тоталітаризму в українському суспільстві та будуть засторогою для нащадків.

Розділ 2 показ трагедії голодомору 1932-33 рр. На шпальтах газети «день»

2.1. Тижневик «День» – зразок якісної преси України

11 вересня 1996 року з’явився перший номер щоденної всеукраїнської газети з невибагливою назвою «День», яка відбивала її головне призначення: розповідати про події вчорашнього дня. Видання з такою назвою існувало в дореволюційній Росії, існує і в сучасній Російській Федерації. Газети, яким вдається вижити в умовах ринку, зобов’язані читачам. Якщо вони ставали необхідними, то могли піднімати вартість номерів у міру зростання собівартості. Виживають і ті газети, яких беруть на свій кошт грошовиті люди.

«День» не виживає, а живе, не зважаючи на несприятливі обставини. У штормовій атмосфері двох останніх десятиліть газета зберегла свою інтелектуальну, політичну і економічну незалежність. Стала необхідною для громадянського суспільства і змушує сильних світу цього прислуховуватися до суджень, висловлюваних її експертами. Вона доносить до зарубіжних політиків проблеми, з якими зустрічається Україна.

Популярність газети – спільний здобуток її журналістського колективу, експертів і читачів. З читачами газета пов’язана багатьма рубриками. Ось що написав один із них, запорізький історик Віктор Орел, в рубриці «Мій рік, мій «День»« (2008, 19 січня): «Газета відображає події з широким тематичним і географічним діапазоном такими, якими вони є насправді. «День» – це високий інтелект і фаховість журналістів. Це – зваженість в оцінках політичного і культурного життя України.

Це – різноманітність тематики: політика внутрішня і зовнішня, економіка, духовне життя. І незмінна рубрика «Історія і Я» Ігоря Сюндюкова». Успішний розвиток газети «День» за ці два десятиліття забезпечувала головний редактор (з січня 1997), випускниця факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Лариса Івшина. Найпершою запорукою успіху була її орієнтація на всебічне висвітлення минулого українського народу, його державотворчих і культурних традицій. Наскільки це важливо, стає зрозуміло лише тепер, коли агресор нахабно твердить, що українського народу взагалі нема й ніколи не було

Секрет успіху видання полягає в багатогранному менеджменті головного редактора. Він виходить далеко за межі рутинного процесу збирання інформації і формування змісту кожного випуску. Спробую перелічити те основне, що зробило роботу журналістського колективу плідною та ефективною.

Колектив газети «День» упродовж багатьох років створювався методом ретельного відбору. Вагому роль у цьому відіграє діяльність Літньої школи журналістики, заснованої 14 років тому. Щороку всі бажаючі подають заявки, найкращих із претендентів запрошують до участі у місячній творчій роботі з редакцією. Відтак школу закінчили понад півтисячі слухачів. Багато з них постійно поповнюють інформаційне поле газети своїми матеріалами. Найкращі з кращих стають членами журналістської команди «Дня».

Упродовж багатьох років Україну трясуть «мовні війни»: кандидати в народні депутати або в президенти доводять двомовному електорату, яка з мов краща. Газета «День» відсторонилась від участі у «мовних війнах». З січня 1997 року вона стала двомовною. А за рік по тому з’явився англомовний дайджест, який виходить двічі на тиждень.

З весни 1999 року газета «День» увійшла до газетної асоціації «Синдикат», яка об’єднує 90 країн світу. Завдяки експертам інших країн у читачів з’явилася можливість знайомитися з аналітичними матеріалами про світові події.

Тільки у великих бібліотеках вона переплітається у річні підшивки для постійного зберігання. Як же бути з аналітичними статтями, написаними експертами-істориками? На відміну від матеріалів, створених іншими фахівцями, статті істориків застарівають лише під впливом розвитку історичної науки. На їхній якості не позначається швидкоплинна дійсність, яка лежить в основі газетного інформування. Як не втратити інтелектуальний продукт, створюваний істориками вищої кваліфікації? Адже цей продукт не схожий на метелика-одноденку, ним варто користуватися постійно.

Розв’язуючи цю проблему, Л. Івшина заснувала «Бібліотеку газети «День»«. Першою книгою в ній стала збірка статей на історичні сюжети «Україна Іncognita» (2002), які друкувалися в газеті з 1997 року. У 2003 році з’явилася збірка «Дві Русі» українською і російською мовами – про непрості стосунки двох народів і двох держав упродовж віків. У 2004 році з передмовою головного редактора Адама Міхніка «Газети виборчої» (Варшава) «День» опублікувала у своїй бібліотеці книгу про українсько-польські історичні сюжети «Війни і мир». Вона теж друкувалася двома мовами – українською і польською.

Газета «День» часто друкувала статті дослідників про український голодомор, а також спогади свідків цієї національної трагедії. Безсумнівною є її заслуга в тому, що Верховна Рада у 2006 році прийняла нарешті Закон України про Голодомор 1932-1933 років як геноцид. А в 2007 році в Бібліотеці газети з’явилася моя книга «Почему ОН НАС уничтожал?», на обкладинці якої зображалася фігура Й. Сталіна на тлі могильних хрестів. В основу її ліг цикл статей «Чому Сталін нас винищував?», опублікованих газетою з 20 жовтня по 24 листопада 2005 року. У передмові Л. Івшина писала: «Ніколи раніше газета не друкувала матеріал такої протяжності – понад чотири друковані аркуші. Але ми пішли на це, враховуючи виняткову важливість такої теми для України, нашої національної свідомості». Книга була надрукована російською мовою, щоб зробити її більш доступною для тих в Україні та за її межами, хто виступали проти  характеристики голодомору як геноциду. Пізніше була перевидана в Румунії і Вірменії.

У 2008 році Бібліотека поповнилася книгою Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене». До неї увійшов весь творчий доробок ученого, опублікований газетою, а також деякі статті з інших видань, які вже стали невід’ємним компонентом вітчизняної журналістики.

У 2009 і 2010 роках редакція знову перейшла від друкування авторських книг до збірок найбільш цікавих газетних статей. Для тих, хто запізнився читати «День», – «Екстракт-150» і «Екстракт-200». Кожна збірка має вигляд двох великих за обсягом томів. У передмові до другої збірки Л. Івшина писала: «Ми намагаємося поширити мікросвіт, створений нашими яскравими авторами, їхніми поглядами і цінностями, – на все суспільство, принаймні, на ту його частину, яка готова слухати, чути і співчувати».

Принципу національної спорідненості із читачами та виховання патріотичного духу дотримується газета «День», найголовнішим завданням якої, за словами її засновників, є побудова громадянського суспільства, відтак і якісно нової читацької аудиторії.

«День» – єдине в Україні періодичне видання, що заснувало власну бібліотеку на основі журналістських матеріалів. Газета, як зазначає її редактор Л. Івшина, «це своєрідна дослідна ділянка, на якій вирощуються ідеї та прообрази крупних ініціатив, які може та повинна взяти на озброєння держава» [13, с. 6]. Видання має на меті, з одного боку, спрямувати свого читача до загальноєвропейськості, а з іншого – звернути більш пильну увагу цільової аудиторії до українського, показати українцям невідому Україну, створивши інтелектуальний національний фундамент. Тексти «Бібліотеки газети «День» і є інтелектуальним продуктом, що складається із журналістських матеріалів, підібраних по горизонталі та присвячених окремим напрямам. Зокрема, видання «Україна Incognita» розкриває історії життя яскравих особистостей, чиї імена прославили Україну.

У книзі «Дві Русі» простежено, якими історичними шляхами розвивалася Київська Русь і Русь Московська, а книга «Війни і мир» являє собою сучасний погляд істориків, філософів, письменників на непрості історичні відносини українського та польського народів. У «Апокрифи Клари Ґудзик» увійшли кращі зразки народної мудрості. Книга Л. Івшиної «Мої університети» стала своєрідною візиткою кількох університетів України. Видання «День і вічність Джеймса Мейса» та «Джеймс Мейс: ваші мертві вибрали мене» споріднені тематикою голодомору, а продовженням теми стала книга С. Кульчицького «Почему ОН нас уничтожал?». Видавничі проекти представлені українською, російською, польською, румунською, англійською мовами, тож до орбіти обговорення української ідеї за посередництва згаданих проектів входить значна комунікативна аудиторія.

Із моменту створення «День» одним із ключових своїх завдань вбачав віддзеркалення реконструйованої правдивої української історії, в чому є спорідненість із альтернативною пресою Німеччини, яка намагається публікувати матеріали-табу з історії своєї країни, які замовчуються традиційною пресою. Л. Івшина переконана, що саме реконструйована, відновлена історія є найпотужнішим джерелом української ідентичності. Отже, її далекоглядні плани – на кшталт «відтепер ми будемо займатися суспільством» – успішно втілюються в життя. На сторінках видання, як вона переконана, основні українські проблеми подано в ракурсі історичної пам’яті.

Упродовж п’ятнадцяти років «День» у співпраці з видатними істориками, філософами, культурологами, краєзнавцями дослідив чимало суперечливих, маловідомих та взагалі невідомих епізодів минулого нашої країни. На сьогодні це величезна база історичних матеріалів, архівних документів, фото, відтворених родоводів українських сімей. «День» існує і в електронному форматі, де традиційними стали рубрики: «Історія і Я», «Маршрут № 1», «Сімейний альбом України». Тут представлені дослідження історії українських родів і родин, товариств та об’єднань, що має на меті реставрацію минулого України й таким шляхом.

Своє 20-річчя«День» зустрічає в період, коли в суспільстві різко зросла потреба в інформації про те, хто ми є, звідки з’явилися, куди і з ким йдемо. Ті, хто бажають відповісти на такі запитання, гуртуються навколо газети, тому що вона завжди цікавилася ними. Будь-який телевізійний, електронний або друкований орган масової інформації функціонує завдяки мережі оплачуваних кореспондентів, натомість «День» має однодумців у кожному регіоні України.