1.3. Висвітлення Голодомору 1932-33 рр. В пресі доби незалежної України

Голодомор, як національна трагедія українського народу, є актуальною для широкого кола дослідників. До списку бібліографічних джерел,що стосується Голодомору, у період незалежності України додано понад шість тисяч публікацій, значна частина яких зберігається в фондах Державного архіву друку Книжкової палати України. Важливим виданням тут є «Національна Книга Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років» – це фаховий багатотомник свідчень очевидців.17 обласних томів, один ― міста Києва, і ще один – центральний зведений – відображують становище громадян різних теренів України 1932-33 рр. Серед нових надходжень ― збірники спогадів, матеріали регіональних науково-практичних конференцій, авторські дослідження, у яких ґрунтовно досліджено різні сторони трагедії ― політичні, загальноісторичні, демографічні [2;3].

Висвітлення наслідків Голодомору в усій багатоплановості соціальних, психологічних, етнокультурних та інших аспектів подано, здебільшого, у загальному контексті теми, що залишає широкий простір для подальшого виваження. Більшість українських дослідників відстоюють думку, що, починаючи з 20-х років ХХ століття, унаслідок Голодомору відбувся глибинний злам історичної традиції нашого народу [4]. Багато рис, притаманних сьогоденню, не випливає безпосередньо з попередньої культури українців – зв’язок часів перервався. Події 20-30-х років ХХ ст. зруйнували не тільки соціально-економічний і побутовий устрій життя, а й викорінили культурні традиції,знищивши їхніх носіїв.

Трагедія Голодомору була утаємниченою впродовж багатьох десятиліть як від світової спільноти, так і від власного народу. Незважаючи на цілеспрямоване приховування інформації, усе ж відомості про трагедію проникали в пресу.

Українська нація,друга за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власнітрадиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби – несла політичну загрозу для тоталітарної держави. Як стверджують дослідники, зокрема С.Кульчицький, Д.Мейс, В.Масненко, Р.Конквест, припинення в1932 р. «українізації» на Кубані, Північному Кавказі, і в Україні, хвиля політичних переслідувань української інтелігенції, форсування переведення на російську мову засвідчували далекосяжні плани Кремля [3; 4]. Якщо суцільна колективізація і голод фізично руйнували соціально-економічні підвалини національної самобутності українських селян, то припинення «українізації» стало засобом духовного покріпачення народу. Самостійних українських хліборобів перетворених в колгоспників-кріпаків, які мали примусово виконувати постійні державні замовлення трудодні.

Терор голодом допоміг створити соціальну однорідність – «радянський народ», якому роками прищеплювали покору владі йвідданість «червоній» системі. Запобігання перед владою, «законослухняність» і соціальна терпимість, успадкований страх голоду та репресій змінили генофонд української нації.

Ці й подібні проблеми повсякчасно порушується в українській і закордонній пресі.

Серед широкого розмаїття загального інформативного матеріалу знаходимо в окремих випадках і вказівки на причини даної трагедії, серед яких переважають причини суб´єктивного характеру.

Разом з тим у пресі знаходимо повідомлення і про те, що причина тотального голоду в Україні – відсутність продуктів, помітне зниження поголів´я худоби, що є досить болісним. У чому причина такого зниження, не говорилось.

Подіями принципової значущості позначилися підготовка і відзначення 70-ї річниці голодомору 1933 р. За справедливим визнанням громадськості, Верховна Рада України уперше за 12 років державної незалежності України повернулася обличчям до проблеми голодомору, давши йому належну оцінку.

Очевидно певним відголосом Парламентських слухань стала публікація «Літературною газетою» 20 лютого статті Д. Бровара «Мовою документів про голодомор в Україні 1932-1933 рр.» Під заголовком «До 70 річчя голодомору в Україні» випуск газети за 27 березня оприлюднив статтю Г. Тарасюка «Урок, який ми так і не вивчили» з оцінками голоду як геноциду, здійсненого комуністами проти українського народу і водночас з сумними міркуваннями щодо численних проблем сьогодення українського народу, замітку А. Пашко «Нехай народ знає своїх катів», який запропонував внести відповідні зміни у напис на пам’ятнику С. Косіора у Києві, а також спогади про голод О. Коновала «Трагічного 1933 року». У травні та у вересні поточного року на сторінках «Літературної України» своїм баченням причин і наслідків голоду 1933 р. ділилися з читачами відомі американські дослідники Дж. Мейс і Т. Гунчак. А наприкінці листопада газета коротко поінформувала читачів про заходи щодо вшанування жертв голодомору як у самій Україні, так і за кордоном, зокрема парламентами ряду країн світу – Сенатом Канади, Палатою Представників конгресу США, Конгресом Аргентини, Сенатом Австрії та ін.

Загалом, аналіз змісту публікацій газети «Літературна Україна» свідчить про те, що редакційний колектив газети дотримується тієї ідейної позиції, що викристалізовувалася в умовах гласності та розгортання діяльності опозиційних компартії політичних сил правого спрямування. Що стосується теми голоду, то, судячи по змісту публікацій, для газети є цілком вивершеним питання про відповідальність комуністичного режиму за голод-геноцид проти української нації, проте боротьба з Компартією не є важливою.

Натомість актуальним для «Літературної України» виглядає питання про визнання геноцидом голоду 1933 р. на міжнародній арені, хвилюючим є також і проблема моральної відповідальності за голод Російської Федерації як законної спадкоємиці СРСР. Якщо газети «Комуніст» і «Літературна Україна» відбивають ідейні позиції відповідно лівих і правих політичних сил, суспільно-політична газета «Дзеркало тижня» по праву вважається такою, що дотримується центристської позиції, відбиваючи погляди ліберальних демократів. Прагнення до встановлення істини та намагання редколегії представити існуючі в українському суспільстві різні, під час протилежні позиції щодо голоду 1933 р. відбилося у розгорнутій на шпальтах газети дискусії, серед учасників якої були відомі історики В. Солдатенков і С. Кульчицький. Вихід у світ 28 червня 2003 р. статті доктора історичних наук, професора, завідувача відділом етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України В.Солдатенка«Голодний тридцять третій». Суб’єктивні думки про об’єктивні процеси» стала до певної сенсацією, оскільки що вона уперше за 12 років після проголошення державної незалежності України пропонувала масовому читачеві неокомуністичну версію оцінок голоду.

Головним опонентом професора – комуніста на сторінках «Дзеркала тижня» виступив доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України професор С. Кульчицький, стаття якого «Причини голоду 1933 року в Україні. По сторінках однієї призабутої книги» була опублікована в газеті 16 серпня 2003 р. Автор зосередив увагу на обґрунтуванні основної причини голодомору, що нею стало вилучення всього продовольства у господарствах селян-боржників по хлібозаготівлях та звернув увагу на національний вимір українсько-кубанського голодомору, визначивши його специфіку та водночас відзначивши: «Довести, що голод 1932-1933 рр. справді був геноцидом, важко».

В газеті «Український тиждень» досить популярною є тема Голодомору. Прикладомстатей про Голодомор: «Економіка геноциду, Планове знищення», «Як скоювався злочин Голодомору», «Роздратування голодом», «Чому в Кремлі замовчували голод 1921 року в Україні?», «Голодомор як геноцид: якою мусить бути доказова база?», «Дайте хліба, бо діти помруть з голоду, а не дасте, то силою прийдеться взять!..», «Без 1933-го не було б 2014-го», «Геноцид 1932–1933 років з погляду права».

Автори матеріалів на багатьох прикладах викривають злочинний характер більшовицького режиму, який був організатором цієї трагедії. Численні інтерв’ю є історичним джерелом для вивчення Голодомору в Україні.

Простежується тенденція до збільшення кількості інформативних матеріалів у цих виданнях. Так, у статті «Планове знищення. Як скоювався злочин Голодомору» відображено всю складність проблеми. Зазначено,що на багатих, родючих землях України та Нижнього Поволжя не можна купити хлібину, хліб продається лише маленькими скибочками [7].

Як свідчать очевидці,голод був настільки дошкульним, мученицьким, що стерпіти його було важче, ніж гострий біль. Виснажувалося не тільки тіло голодної людини, перетворюючись на кістяк, але й змінювалася людська психіка: притуплювалися відчуття,зокрема зникала бридливість. Через брак хліба,до їжі додавали терті жолуді, лободу,кропиву, висівки. Біологічно виснажена людина втрачала співчуття до сім’ї. Дії ставали автоматичними, рухи повільними, щезала воля. Чимало селян за таких умов сходили з розуму. Бажання було одне – вижити. Про опір було уже годі і говорити. Страх голоду закарбувався в свідомості багатьох поколінь. Дотепер у садибах сільських старожилів, які пережили голод, не вибуває мішок борошна «про запас». Не випадково в постгеноцидному суспільстві продовольчі ускладнення часто асоціюються з можливим голодом.

26 листопада 2016 року у газеті «Український тиждень» опубліковано статтю «Голодомор як геноцид: якою мусить бути доказова база?», автор статті зазначає, що аргументів і доводів уже пре достатньо,щоб український Голодоморбув визнаним геноцидом на рівні ООН [5].

Болючою проблемою Голодомору стала безпритульність дітей, батьки яких померли від голоду. Скажімо, у липні 1932 року Уманське районне правління добровільного товариства «Друзі дітей» створило притулок на 600 дітей. Пансіонат було заповнено всього за 48 годин Загальна кількість безпритульних дітей, за даними обласних комітетів, на 5 липня 1933 року становила: у Дніпропетровській області – 23 487, Донецькій – 16 886 та Одеській – 10 757 осіб [4, c. 34].

Жебракування було масовим явищем. Газета «День» від 25 червня 2010 р. описувала жахи Голодомору в Україні: «...на вокзалах України, Дону, Північного Кавказу збираються селяни, просять хліба у перехожих. Знесилені фігури жінок із дітьми на руках створюють гнітючу картину. Навіть у Харкові зібралися сотні селян, які просять милостиню на вулицях міста» [9].

Характерно й те, що громадсько-суспільні організації, покликані допомогти голодуючим, мало переймалися трагедією й часто обмежувалися звичайними відписками. Офіційні ЗМІ нічого не писали на своїх сторінках про масовий голодомор. Зауважимо також, що прибутки місцевого Червоного Хреста 1933 року – 63 млн. крб. – ніяк було передавати для допомоги голодуючим, адже офіційно «голоду не було». Згідно з циркулярами,справжні причини смерті (від голоду) лікарняні установи списували на різноманітні хвороби. Наприкінці 1932 року свідоцтва про смерть заборонили видавати, а порушників інструкцій жорстоко карали [2]. Українські селяни,яким пощастило вибратися за кордон, уціліли. Нерідко прихистком для них ставали Польща, Румунія, Чехословаччина.

Голодомор, розкуркулення та колективізація спричинили глибокі зміни в економічному, соціальному, психологічному житті українського суспільства, що супроводжувалися масовою смертністю та загрозою життю. Голодомор постав як базовий загально прийнятий набір образів, ідей та репрезентацій, чому сприяла політика незалежної України. З’явився позитивний клімат симпатії та визнання очевидців Голодомору. Незважаючи на біль і сором, вони почали давати свідчення.

Викоріненню тоталітарної спадщини в новітню пору активно слугує новітня українська журналістика, зокрема газети «День» та «Український тиждень», які висвітлюють радянську історію, події Голодомору щороку.Всебічний аналіз комуно-тоталітарної системи, з’ясування механізму її ідеологічно-пропагандистського впливу, специфіки діяльності ЗМІ допомагають об’єктивно визначити схожість тодішніх інформаційних систем і медіа простору сьогодення, сприяють подоланню інерційних процесів, зокрема в інформаційній сфері.

Ще одним прикладом високопрофесійної майстерності журналістів на сьогодні в Україні став тижневик «Дзеркало тижня». Тож подані в ньому матеріали заслуговують на першочергову увагу. Запропонована тематика достатньо повно висвітлювалося на шпальтах зазначеної газети. У газеті «Дзеркало тижня» постійно друкується рубрика «Архіваріус», яку веде Сергій Махун. Більшість матеріалів щодо розкриття історичної ретроспективи подій подано саме у цій рубриці. Протягом січня-листопада «Дзеркало тижня» надруковало 16 публікацій, присвячених Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Цікаві матеріали представлено в статті Володимира Гонського «Голодомор в Києві», які допомагають зрозуміти історію страшної трагедії на регіональному рівні [64]. Також тижневик надрукував довідку про Джеймса Мейса та уривок із розділу доповіді американської конгресово-президентської комісії «Як Америка реагувала на голод (в Україні)» [65]. У статті Ігоря Шуйського «1933 рік очима політемігрантки» розповідається про щоденник (та і саму авторку) Дороти Федербуш, в якому вона зазначала, що 30% населення України померло від голоду, тобто 9-10 млн. Різне бачення витоків трагедії Голодомору, що були від початку закладені у суспільно-політичного устрою Радянської держави, подається у двох статтях українських науковців Станіслав Кульчицький«Український Голодомор в радянській державі-комуні» [66], та Віктор Бідненко «Український голодомор в країні державного капіталізму», [67].

Поряд із аналітичними статтями та публікаціями провідних українських науковців тижневик «Дзеркало тижня» вміщував на своїх шпальтах також і інтерв'ю із зазначеної тематики. Так у № 44 (723) від 22-28 листопада розміщено матеріали під назвою «Заглядаючи в полум'я чуми». В ній представлено розмову зі Стівеном Комарницьким, британцем українського походження, який уже багато років бореться за відновлення історичної справедливості відносно Голодомору як «масового цілеспрямованого знищення нації», та Маргарет Сіріол, 84-річною племінницею відомого журналіста Гарета Джонса. В інтерв'ю кореспондента «Дзеркало тижня» (ДТ) Олекси Підлуцького з відомим дослідником Аленом Безансоном також заторкувалися питання Голодомору, де, як зазначив Безансон, «Радянська держава, відповідальна за Голодомор».

Окрім статей, що демонструють історичну ретроспективу Голодомору, у часописі вміщено публікації, що розглядають заходи із вшанування пам'яті жертв Голодомору та їх значення на сьогодні. Правовим питанням, пов'язаним із наданням Голодомору 1932-1933 рр. статусу геноциду проти українського народу, присвячено такі публікації: повідомлення про круглий стіл «Чуєш, роде мій ріднесенький, хоч би вийшов хто хоч однесенький», що проходив в НаУКМА, стаття Дмитра Кулеби «Так що ж сказав Європарламент в резолюції про Голодомор 1932-1933 років в Україні» [68]; Володимир Василенко «Голодомор 1932-1933 років в Україні: правова оцінка» [69]. У статті Ярослава Музиченка «Музей Голодомору: яким йому бути?» піднімається питання бачення Меморіалу жертв Голодомору та вносяться пропозиції врахувати світовий досвід створення подібних музеїв, зокрема, – напрацювання США у зазначеній царині [70].

Поряд із великоформатними статтями у «Дзеркалі тижня» також уміщено й короткі повідомлення про заходи до відзначення роковин Голодомор. Наприклад: «Нерозділений Голодомор» [71], «Свіча, що перетнула кордони» [72].

Ще одна газета«2000», що позиціонує себе як загальноукраїнська, та як така, що представляє різні думки й погляди. Варто відразу зауважити, що більшість публікацій тижневика мають тенденційний характер, їх автори (серед яких найчастіше зустрічаються Петро Толочко, Сергій Лозунько, Дмитро Табачник, Володимир Корнілов та ін.) відстоюють ідеї, що беруть свої витоки ще з радянської пропаганди та притаманні й сучасній Росії. Іноді у виданні трапляються «вкраплення» інших думок, хоча вони виглядають, як одинокий острівець серед безкрайнього моря (Стефан Комарницький. Танцюючи зі Сталіним: Британія й голодомор.» [73]; Ігор Слісаренко. Геноцид як зброя в глобальній реальполітік»[74]; Ярослава Степраненко «Як жив Київ в роки окупації.» 75; Євгеній Кабанець. «Хто підірвав Успенський собор» [75]. Тижневик «2000» структурно поділяється на ряд тематичних видань, наприклад, «2000 – Держава», «2000 – Свобода слова» тощо. Як правило, публікації із запропонованої теми друкуються у «2000 – Аспекты» та «2000 – Свобода слова».

Загальна кількість публікацій про Голодомор у газеті «2000» – 24. Переважна більшістьстатей заперечує визначення Голодомору як злочину проти українського народу, трапляються й такі, що відкидають пояснення голодомору як штучно зорганізованого радянською владою голоду та шукають витоки у тогочасних реаліях, перш за все, у необхідності проведення індустріалізації у Радянському Союзі. Редактори для підтвердження власних тез намагаються залучитися й зарубіжними авторитетами, зокрема, публікаціями такого автора, як Марк Таугер [76],[77] Короткі інформативні та, що важливо, нейтральні повідомлення, щодо стану реалізації заходів по Голодомору, друкує Костянтин Василькевич«Оттава готова визнати голодомор трагедією. Але не геноцидом». [78], «Факел голодомору в Канаді.» [79], «Голодомор» в Нью-Йорку» [80].

На сторінках тижневика публікуються й листи читачів, що мають і справедливе підґрунтя для критичних висловлювань. Так, наприклад, лист читачки, в якому вонакритикує методи проведення заходів, приурочених 75-роковинам Голодомору, зокрема в школі, не позбавлений сенсу Зоя Пехова. «Могили в школі» [81]. Так, авторка зауважує, що всі заходи з відзначення Голодомору проводилися без врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

В газеті «Аргументи і Факти в Україні», що також позиціонує себе як загальноукраїнська, публікації із запропонованої теми практично відсутні.

Під час проведення моніторингу до уваги було взято також публікації, що друкувалися у газеті «Народне слово», всеукраїнському загальнополітичному тижневику Української Народної Партії. Як правило, статті із зазначених тем вміщено у рубриці «Суспільство», а також – коротенькі повідомлення у рубриці «Хронологія». З тематики Голодомору у партійній газеті вміщено 4 публікації, які стосуються, в першу чергу, заходів з відзначення 75 роковин та визнання Голодомору як геноциду проти українського народу «Заперечуючи геноцид 1933-го, Кремль демонструє свій політичний цинізм» [82], «Конгрес США визнав Голодомор геноцидом українців» [83]; «До 25-річниці відзначення у Вашингтоні голодомору» [84].

Абсолютно відмінне ставлення до вищезгаданих питань спостерігаємо на сторінках газети комуністичної партії України «Комуніст». Тема Голодомору дописувачами цієї партійної газети не визнається взагалі. «Прирекли на голод», «Був голод, є голодомор», «З позицій істини», «Таємниці «Голодомору», «Роздуми навколо сумного ювілею» – публікації, що відстежуються у цьому одіозному ЗМІ, присвячені українськиому Голодомору 1932-33 років. Автори підкреслюють надуманість проблеми: «... мы протестуем против того, что власть пытается навязать нам абсолютно неправдивую историю» та безпідставність звинувачення в цьому радянський уряд: «Если бы кто-то сказал, что руководство страны решило уморить белорусов голодом – такого бы посчитали ненормальным», «Ни одна республика не получилатакой весомой помощи от государства как Украина».

Моніторинг висвітлення історичних подій засобами масової інформації проводився і в регіональному розрізі: західний – Хмельницька область, Львівщина, центральний – Кіровоградська область та Полтавщина, південний – Крим, Запорізька область.

Найбільш поширеними газетами з великим накладом друку на Львівщині є «Львівська газета», «Високий замок», «Експрес». До висвітлення вказаної теми найбільше долучилася «Львівська газета», що надрукувала протягом зазначеного періоду близько 30-ти публікацій. Окрім розкриття подій, пов'язаних із Голодомором, їх трактування та оцінок, з'ясування причин й наслідків львівські газети доповнені ще однією темою: Українська греко-католицька церква, голод на «Великій Україні» та західноукраїнська спільнота. Показовими у цьому руслі є статті «Пастирський голос на захист українців» [85] та «Галицька преса про голод 1932-33 років» [86], у яких йдеться про заходи, підтримувані митрополитом АндріємШептицьким та Українською греко-католицькою церквою, пресою, різними соціально-політичними організаціями Західної України для порятунку населення підрадянської України, що голодувало.

Голодомор 1932-33 років у висвітленні львівської газети «Високий Замок» представлений суттєво меншою кількістю статей (10 статей), що носять винятково інформативний характер. Здебільшого вони повідомляють про відкриття пам'ятних знаків жертвам трагедії та про відзначення роковин Голодомору.

Періодика Хмельниччини в рубриках «Вшанування», «Сторінки історії», «Пам'ятаємо ті дні», «Дзвони пам'яті», «До 75-річчя Голодомору в України» опублікувала тематичні матеріали, виступи представників місцевих органів влади, науковців, очевидців. Значну увагу вони приділили презентації двотомника «Національна книга пам'яті про жертви Голодомору 1932-33 років в Україні. Хмельницька область».

Кіровоградські друковані органи також долучилися до Всеукраїнського вшанування роковин Голодомору. Так, газета «Народне слово» створила спеціальну рубрику «До 75-річчя Голодомору в Україні», де фіксувалися заходи, приурочені до роковин трагедії, які відбувалися на Кіровоградщині. Це та інші видання друкують спогади очевидців: «А врожай же був...», «Вмирали сім'ями, селами...», роздуми про причини: «Вони не мовчали», «Свічка пам'яті». У «Народному слові» подано матеріали про презентацію книги А.Безансона «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту», а також точки зору представників окремих політичних сил в Україні та поза її межами про Голодомор.

Періодика Полтавщини (як обласна, так і районна) рясніла публікаціями із зазначеної теми. Такі газети, як «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», «Вечірня Полтава» та ін. протягом усього 2008 року друкували матеріали, що подавали анонси заходів, друкували статті, спомини осіб, що пережили Голодомор.

Тема Голодомору знайшли своє відображення й у друкованих виданнях м. Севастополя та Криму. У Севастопольській періодиці зафіксовано 97 статей: з них 48 у «Славі Севастополя», 23 – «Севастопольських вістях», 16 – «Севастопольській газеті», 10 – газеті «Вісті». Зважаючи на особливий статус міста, поліетнічність населення, що в ньому проживає, його ставлення до української історії, можна констатувати сильний вплив офіційної позиції російського уряду, який не визнає Голодомор. Такий друкований орган як «Кримська правда», практично не зачіпав теми Голодомору у публікаціях. Тільки вже у день відзначення 75-х роковин трагедії газета звернулася до теми. Так, з'явилася стаття «Голодомор: спогади про майбутнє» [87]. В публікації обстоюється точка зору, що лобіюється російською стороною: голод охопив основні зернові райони СРСР: Україну, Північний Кавказ, Нижнє і Середнє Поволжя, значну частину Центрально-Чорноземної області, Казахстан, Західний Сибір, Південний Урал. Окрім того, автор публікації звинувачує офіційний Київ у намаганні представити голод виключно українською трагедією та критикує заходи, приурочені до відзначення роковин Голодомору. Інші матеріали у «Кримській правді» 22 листопада витримані у такому ж дусі. Загалом кримські газети друкують публікації із зазначеної тематики за схожим трафаретом. Однак публікації у тижневику «Кримська світлиця» дозволяють побачити кримському населенню альтернативний погляд. Газета друкує неупереджені статті, присвячені тематиці Голодомору, а також і спомини очевидців [88], [89].

Запорізькі друковані видання висвітлили тему Голодомору в Україні у близько 20 статтях, нарисах, розвідках та замітках. серед них у «Запорізькій правді» – 4, «Панорама» – 3, «Суббота-плюс» – 2, «МИГ» – 2, «Белая стрела» – 1, «Перекур» – 4, «Индустриальное Запорожье» – 1. У них йдеться про проведення акцій «Незгасима свічка», «33 хвилини» та «Запали свічку», презентації обласного тому Національної книги пам'яті жертв Голодомору, відновлення на території кафедрального собору Святої Трійці пам'ятного знаку-хреста загиблим від голоду 1932-33 рр. та ін.

На сторінках газети «Луганська правда» мало уваги приділялося питанням Голодомору. Поміж іншим, у одній із публікацій висовується звинувачення Президенту В.А.Ющенку, що він почав пропагувати голод 1932-1933 років для підвищення власного рейтингу. Заходи, що стосуються відзначення 75-х роковин, названо «істерією», а також представлено суперечку чи є підстави вважати Голодомор в Україні геноцидом [90],[91].

Такі газети Донеччини, як«Донецький кряж», «Говорить Донецьк», «Донеччина»«Вечірній Донецьк» не друкували протягом року матеріалів, присвячених Голодомору 1932-1933 року.

Загалом, можна підсумувати, що тема Голодомору 1932-1933 років в Україні була найбільш висвітлюваною засобами масової інформації, що й не дивно, зважаючи на відзначення 75-роковин жертв Голодомору. Слід констатувати, що перед вели газети загальноукраїнського значення, зокрема такі, як щоденник «День», тижневик «Дзеркало тижня», цікаві матеріали розмістила також на своїх шпальтах львівська періодика. Надруковані у названих ЗМІ статті, повідомлення, аналітичні розвідки насправді представляли (чи, принаймні, намагалися представити) весь спектр думок, проблем та висновків, що побутують на сьогодні в українському суспільстві та поза межами України.

Важливу інформативну базу для творення колективної пам'яті українського суспільства про Голодомор намагалися подати й регіональні друковані органи. Загалом можемо констатувати, що періодика, яка представляє у нашій вибірці східний та південний (зокрема, Крим) регіон, часто поряд із офіційною українською версією збивається на проросійську риторику або ж обходить мовчанням дану проблему.

Не менш важливими для кращого розуміння ситуації щодо ставлення сучасного населення до трагедії 1932-1933 років в Україні є публікації у таких тенденційних виданнях, як тижневик «2000» та партійна газета «Комуніст». Зазначені ЗМІ відверто відстоюють прорадянську та сьогоднішню позицію Російської Федерації. Незважаючи на переважаючу кількість видань, що пропонують незаангажований підхід, згадані періодичні органи не варто списувати з рахунку: вони також творять історичну пам'ять частини українського населення.

До них, передовсім треба віднести фундаментальні розвідки: «Політичні причини Голодомору в Україні (1932-1933 рр.)», «Робота американської комісії по дослідженню голоду в Україні (1986-1990 рр.)», а також дещо менші за обсягом, але вагомі за змістовим наповненням: «Земля на крові», «Обжинки смерті», «Ваші мертві вибрали мене. Спадщина Голодомору: Україна як постгеноцидне суспільство», «Повість про двох журналістів», «Урок геноциду», «Вшанування українською діаспорою 50- річчя Голодомору» та ряд інших.

Отже, проблему голодомору, як й інші «білі плями» періоду радянської історії, глибино почали досліджувати лише в період горбачовської перебудови та в роки незалежності України. Нині цю тему в країні всебічно висвітлено в багатьох дослідницьких працях, публіцистичних роботах, на сторінках преси. Вийшло чимало й закордонних наукових видань. Важливе значення має упорядкування усних і письмових свідчень очевидців,які пережили жахи Голодомору. Дослідження цієї царини, праця в архівних установах, подальші наукові осмислення теми сприятимуть більш глибокому розумінню трагедії Голодомору, подоланню рудиментів тоталітаризму в українському суспільстві та будуть засторогою для нащадків.