33. Поняття про залози внутрішньої секреції. Гормони, їх біологічна роль, особливості, класифікація (за хімічною будовою та за принципом дії).

Ендокринними залозами (endo — усередину, сгіпо — ви­діляю) є такі органи, тканини та клітини, які зумовлюють специфічні зміни в роботі інших органів, впливають на об­мін речовин. На відміну від залоз зовнішньої секреції, ендо­кринні залози не мають вивідних проток, у них формуються активні хімічні речовини — гормони — (hormao — збуд­жую), які з міжклітинних щілин надходять у кров, лімфу або спинномозкову рідину. Гормони – це біологічно активні речовини різної хімічної природи, які секретуються залозами внутрішньої секреції, і надходять у кров або лімфу та регулюють обмін речовин і фізіологічні функції в тканинах-мішенях. Гормони функціонують як хімічні посередники, які переносять відповідну інформацію у певне місце – клітину-мішень. Це забезпечується наявністю в останній високо специфічного рецептора, з яким зв’язується гормон. У результаті взаємодії гормону з рецептором ініціюється певна послідовність процесів, природа яких визначається як хімічною будовою гормону, так і типом клітини, якій належить рецептор. Біосинтез і секреція гормонів є головною функцією ендокринних залоз. Ряд структурно-функціональних утворень центральної нервової системи є одночасно й залозами внутрішньої секреції. Тому ендокринні залози поділяють на центральні і периферичні. До центральних належать: гіпоталамус, гіпофіз та епіфіз; до периферичних – щитовидна залоза, пара щитовидні залози, підшлункова залоза, надниркові, статеві залози, плацента, тимус. Існують біологічно активні речовини, що синтезуються не ендокринними залозами, а клітинами різних органів і тканин, призначеними виконувати певні ф-ї. Ці біологічно активні сполуки виявляють свою дію як дистантно, так і в місці свого утворення. Вони наз. Тканинними гормонами або пара гормонами.

 Гормони мають наступні загальні ознаки: -Дистантність дії - регулюють обмін і функції клітин на відстані від місця утворення.

-Специфічність біологічної дії - один гормон за біологічним ефектом не може бути повністю замінений другим.

-Висока біологічна активність - гормони діють в дуже низьких концентраціях, але викликають потужну клітинну відповідь.

-Короткий час життя - час життя гормонів в крові декілька хвилин. Гормони діють на клітини через взаємодію зі специфічними рецепторами, які можуть знаходитися або на плазматичній мембрані, або в середині клітин.

За хімічною природою гормони являють собою досить різноманітні речовини, але в основному їх можна розділити на три групи: 1.Гормони білкової та пептидної природи:

1.Білково-пептидні гормони можуть містити від 3 до 200 амінокислотних залишків. Їх умовно поділяють на чотири групи: -пептиди (вазопресин, окситоцин)

-поліпептиди (АКТГ, глюкагон, інсулін, кальцитонін та інші)

-прості білки (пролактин, соматотропін, плацентарний лактоген)

-глікопротеїни (лютеїнізуючий, фолікулостимулюючий гормони та інші)

Гормони цієї групи як правило синтезуються у вигляді неактивних попередників - прогормонів, які активуються шляхом часткового протеолізу (розщеплення на активні фрагменти або відщеплення частини молекули).

1.1 Гормони-білки (гормон підшлункової залози – інсулін, деякі гормони передньої долі гіпофіза – соматотропний гормон, гонадотропні гормони та ін..). 1.2 Гормони-пептиди (гормони гіпоталамуса, гормони задньої долі гіпофіза – окситоцин і вазопресин, ангіотензини та ін..). 2. Гормони – похідні амінокислот (адреналін, норадреналін – похідні фенілаланіну й тирозину; тиреоїдині гормони – похідні тирозину; мелатонін – похідне триптофану та ін..) -це низькомолекулярні водорозчинні сполуки, які мають в своєму складі аміногрупу. Вони утворюються в результаті метаболізму амінокислот. Прикладом гормонів цього класу є адреналін і тиреоїдні гормони, які утворюються з амінокислоти тирозину. 3.Гормони ліпідної природи: 3.1 Гормони-стероїди (кортикостероїди, статеві гормони) -це жиророзчинні сполуки, похідні холестеролу. До них належать кортикостероїди, андрогени і естрогени. 3.2 Простагландини.

За принципом дії под.: Існує два основних механізми дії гормонів: мембранно-цитозольний цитозольний.

Мембранно-цитозольний механізм дії характерний для білково-пептидних гормонів і похідних амінокислот. За фізико-хімічними властивостями це гормони, які не здатні проходити через біліпідний шар плазматичної мембрани в цитозоль. Саме тому для них рецептори знаходяться на поверхні клітини. Реалізацію дії цих гормонів в клітині забезпечують специфічні молекули, які утворюються в цитозолі у відповідь на дію гормону. Ці молекули називають месенджерами, або вторинними посередниками дії гормону. Месенджер є повноважним представником гормону в клітині. Вторинними посередниками дії гормонів можуть бути такі молекули, як цАМФ, цГМФ, ІТФ (інозитолтрифосфат), ДАГ (диацилгліце-рол), іони Са²⁺.

Цитозольний механізм дії властивий для гормонів, які здатні проходити через ліпідний шар плазматичної мембрани. Цей внутрішньоклітинний механізм реалізується при дії стероїдних і тиреоїдних гормонів. гормони транспортуються в клітину завдяки пасивній дифузії.В цитозолі гормон зв’язується з рецептором - утворюється гормон-рецепторний (Г-Р) комплекс. Далі Г-Р комплекс акти-вується. Результатом такої активації є зміна конформації рецеп-тора, що дозволяє йому зв’язуватися з відповідними сайтами ядерного хроматину. Таке зв’язування призводить до зміни (активації / інгібування) синтезу мРНК і білків - реалізується специфічна біохімічна або фізіологічна відповідь.Прикладом можуть бути дія кортизолу (глюкокортикоїд) і альдостерона (мінералокортикоїд).