6. Функції сполучників і сполучних слів у спр.

Асемантичні сполучники лише поєднують предикативні частини СПР, а семантико-синтаксичні відношення виражаються іншими засобами. Вони вживаються в кількох видах СПР, тобто є поліфункціональними.

з’ясувальні

що порівняльні

присубстантивно-означальні

як з’ясувальні

порівняльні

умовні

коли часові

з’ясувальні

щоб з’ясувальні

мети

Семантичні сполучники як засіб зв’язку предикативних частин передають і ССВ, причому кожен із них більш-менш точно називає якесь одне ССВ, напр.:

якщо, раз – умовні

тому що, через те що – причини

хоча, незважаючи на те що, дарма що – допустові

так що – наслідкові.

Асемантичні сполучники найхарактерніші для СПР нерозчленованої структури, а семантичні – для СПР розчленованої структури.

3) Сполучні слова (займенникові слова, у яких сполучаються властивості повнозначної і службової частин мови). До них належать:

- займенники, співвідносні з іменниками: хто, що;

- займенники, співвідносні з прикметниками: який, чий, котрий;

- займенники, співвідносні з числівником: скільки;

- займенникові прислівники: де, куди, звідки, коли, як, наскільки, чому, навіщо.

Завжди сполучними словами є: хто, який, чий, котрий, скільки, наскільки, де, куди, звідки, чому, навіщо.

І сполучниками, і сполучними словами можуть бути: що, коли, як, чим.

Особливості повнозначної частини мови у сполучних словах виявляються в тому, що вони відповідають на запитання, можуть бути логічно наголошеними і функціонують у ролі членів речення.

Особливості службової частини мови полягають у тому, що сполучні слова, функціонуючи в ролі члена речення, водночас приєднують підрядну частину до головної, тобто виконують функцію службової частини мови – сполучника.

Сполучні слова інакше називають відносними словами, бо вони частково чи повністю втратили питальне значення і виражають відношення підрядної частини до головної (частково питальне значення зберігають речення з часткою чи).

Сполучні слова що, як, коли, чим не завжди чітко відмежовані від сполучників. Це пояснюємо походженням сполучників, чимало з яких утворилося від відносних займенників. Відповідний процес переходу займенників у сполучники (кон’юнкціоналізація) не цілком завершився.

Сполучне слово Сполучник

1. Має лексичне значення (можна поставити запитання).

2. Може мати логічний наголос.

3. Є членом речення.

4. Уживається переважно в СПР нерозчленованої структури.

5. Синонімічна заміна відповідним сполучним словом.

6. Наявність співвідносних вказівних слів. 1. –

2. –

3. –

4. Уживається в основному в СПР розчленованої структури.

5. Синонімічна заміна відповідним сполучником.

6. Співвідносні вказівні слова зазвичай відсутні (крім займенниково-співвідносних речень з обставинним значенням).

7. Принципи класифікації спр. Лінгвістичні ознаки розмежування спр розчленованої та нерозчленованої структури.

У східнослов’янській синтаксичній науці сформувалися три принципи класифікації складнопідрядних речень:

І. Логіко-граматичний, в основі якого лежить уподібнення СПР простому реченню, а підрядних частин – членам простого речення.

За цією класифікацією серед СПР розрізняють підметові, присудкові, додаткові, означальні і різні обставинні.

Такий погляд бере початок від О. Х. Востокова, який у праці „Русская грамматика” (1831) писав, що замість одного члена речення (підмета, додатка) може бути підрядне речення.

М. І. Греч поділяв підрядні компоненти за частинами мови, позицію яких вони заповнюють, а саме: іменникові, прикметникові, обставинні.

Непослідовність класифікації М. Греча усунув І. Давидов, деталізувавши її і виділивши 3 типи підрядних речень: додаткові, означальні й обставинні.

Проте основоположником класифікації був представник логіко-граматичного напряму в мовознавстві Ф. І. Буслаєв, який керувався принципом, що „кожен із членів головного речення, крім присудка, може бути виражений реченням підрядним”, а саме: підмет, додаток, означення, різні обставини.

Поняття про підрядні присудкові речення ввів Д. М. Овсянико-Куликовський. Ця класифікація проіснувала більше ста років. Вона стала традиційною і знайшла послідовне втілення в існуючих наукових курсах українського синтаксису (СУЛМ / За ред. І. К. Білодіда; Курс СУЛМ / За ред. Л. А. Булаховського).

Хоч класифікація є чіткою, але внутрішньо не завжди науково витриманою. Є свої недоліки:

1. Не завжди можна провести паралель між членами речення й підрядними частинами. Відрізняються вони формою вираження, а також мають і відмінності в значенні. Підрядні частини виражають більшу кількість значень, ніж є членів речення.

2. Не врахована структура СПР. Визначення підрядної частини за функцією співвідносного слова не дає змоги поєднати в одну групу однотипні підрядні речення. Тому часто структурно однотипні речення належать до різних типів підрядних: Що з воза впало, то пропало (підмет). Підніми те, що з воза впало (додаток). Відро те, що з воза впало (присудок). Підніми те відро, що з воза впало (означення).

3. Логіко-граматична класифікація базується на класифікації членів речення, а вчення про члени речення (зокрема другорядні) не має чіткості й послідовності.

ІІ. Формально-граматична класифікація побудована на основі характеристики засобів зв’язку частин СПР. Відповідно до цього розрізняють основні типи СПР: зі сполучниками і сполучними словами.

Ця класифікація зводить розгляд СПР до аналізу сполучників і сполучних слів, за допомогою яких поєднуються їхні предикативні частини. Але ж структура і значення СПР характеризується не лише засобами зв’язку, а й ССВ.

Першим відмовився від традиційної класифікації СПР і перейшов на поділ виключно не засобами зв’язку О. М. Пєшковський (на відміну від своїх попередників, які звертали увагу і на сполучники та сполучні слова, і на подібність підрядної частини до членів речення (Д. М. Овсянико-Куликовський)).

Крайню позицію в цьому питанні відстоював М. М. Петерсон, який поняття складного речення замінив поняттям поєднання словосполучень за допомогою сполучників чи відносних слів.

ІІІ. Структурно-семантична класифікація, в основі якої лежать структурні й семантичні співвідношення між головною і підрядною частинами.

Елементи структурно-семантичного опису СПР є в працях Ф. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова, але першу спробу класифікувати СПР з урахуванням комбінованих критеріїв зробив В. О. Богородицький, висловивши думку про те, що при визначенні підрядних речень треба брати до уваги: 1) чого речення стосується; 2) якими формальними засобами пов’язані; 3) які смислові відтінки виражає.

Найбільш повно основи структурно-семантичної класифікації виклав М. С. Поспєлов, поділивши СПР на одночленні і двочленні. Незважаючи на наявність певних недоліків, головна думка М. С. Поспєлова про те, що СПР треба розглядати як єдине ціле і що ці речення поділяються на два основні типи, вплинула в той чи той спосіб на багатьох подальших дослідників синтаксису.

ІV. Синтаксичні дослідження останніх десятиліть спираються на нові підходи до опису складнопідрядних речень: функційний, функційно-семантичний, функційно-категорійний, типологійний, різні стратегії оформлення підрядності тощо. Вартий уваги функційний підхід до аналізу складнопідрядних речень, оскільки він науково витриманий і позбавлений деяких вад структурно-семантичної класифікації.

Логічно витриманою є класифікація І. Р. Вихованця, що враховує формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні особливості складнопідрядних речень. Відповідно до ознаки залежності підрядної частини від головної загалом чи від опорного слова, учений поділив складнопідрядні речення на два типи: 1) неприслівні, диференційовані на два підтипи: а) власне неприслівні складнопідрядні речення, у яких залежність підрядної частини від головної загалом виражають семантичні підрядні сполучники; б) неприслівнокореляційні складнопідрядні речення, де залежність підрядної частини від головної загалом передають анафоричні сполучні слова, семантично співвідносні з усім змістом головної частини; 2) прислівні, розподілені на два підтипи: а) прислівні валентно-поєднані складнопідрядні речення, у яких обов’язкову наявність підрядної частини зумовлює семантико-синтаксична валентність опорного слова головної частини; б) прислівні невалентно-поєднані складнопідрядні речення, де наявність підрядної частини спричинюють граматичні особливості опорного слова головної частини.

Семантико-синтаксична класифікація складнопідрядних речень І. Р. Вихованця ґрунтована на семантико-синтаксичних відношеннях між підрядною і головною частинами, що вможливило виокремити такі типи та підтипи: 1) адвербіальні складнопідрядні речення (підтипи: часові, причинові, наслідкові, мети, умовні, допустові, порівняльні, відповідності); 2) атрибутивні складнопідрядні речення; 3) субстанціальні складнопідрядні речення (семантико-синтаксичні підтипи: з’ясувально-об’єктні придієслівні складнопідрядні речення, порівняльно-об’єктні прикомпаративні складнопідрядні речення, локативні придієслівні складнопідрядні речення); 4) ототожнювальні складнопідрядні речення, диференційовані на: субстанціально-ототожнювальні, атрибутивно-ототожнювальні, локативно-ототожнювальні, темпорально-ототожнювальні; 5) супровідно-поширювальні складнопідрядні речення.

Поглиблюючи функційно-семантичну класифікацію І. Р. Вихованця, Р. О. Христіанінова пропонує докладнішу формально-синтаксичну та семантико-синтаксичну типологію складнопідрядних речень. Дослідниця вибудовує ієрархію формально-синтаксичних типів (складнопідрядні речення типової формальної структури, катафоричні і приєднувальні), підтипів (конструкції з приреченнєвими, прислівними та опосередкованими підрядними частинами; конструкції симетричної й асиметричної структури) і різновидів складнопідрядних речень (складнопідрядні речення з підрядними частинами валентного характеру та з валентно не зумовленими частинами); у межах кожного формально-синтаксичного типу виокремлює семантико-синтаксичні класи, підкласи й різновиди.

4. Лінгвістичні ознаки розмежування СПР розчленованої і нерозчленованої структури

1. Співвіднесеність головної і підрядної частин.

Для СПР розчленованої структури типовою є співвіднесеність предикативних частин у повному обсязі.

Для СПР нерозчленованої структури – співвіднесеність неповна, оскільки підрядна частина входить у структуру головної, доповнюючи, розвиваючи або конкретизуючи якесь слово в ній, а саме:

а) лексично неповнозначні слова, які треба конкретизувати в цьому контексті (займенники, займенникові прислівники);

б) сильнокеруюче слово, що вимагає поширювача (найчастіше перехідні дієслова).

2. Ступінь зв’язку між частинами.

У СПР розчленованої структури зв’язок не тісний, оскільки головна частина може існувати без підрядної. Вона не має лексично неповнозначних слів, і своїм складом не свідчить про необхідність підрядної частини.

У нерозчленованих реченнях зв’язок тісний, бо підрядна частина є обов’язковим продовженням головної, яка без підрядної не може існувати.

3. Засоби зв’язку.

Для СПР розчленованої структури типовим є вживання семантичних сполучників.

У СПР нерозчленованої структури вживаються переважно асемантичні сполучники та сполучні слова, а також співвідносні вказівні слова в головній частині.