5. Складнопідрядні речення. Засоби вираження синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень.

СПР визначали залежно від того, як трактували складне речення в цілому: як сполучення простих речень чи як одне речення.

У ранніх працях з української мови О. Синявського, Л. Булаховського акцентовано на тому, що СПР складаються з нерівноправних речень, одне з яких залежне. У пізніших працях ідеться про пояснення одного речення іншим при їх поєднанні. У подальших дослідженнях під упливом М. Поспєлова наголошено на синтаксичній цілісності СПР і на наявності в них не окремих речень, а часткових (Є. Кротевич, І. Чередниченко).

Ураховуючи основні ознаки СПР, а саме:

1) СПР – це синтаксична єдність, а не сполучення простих речень;

2) частини СПР поєднані особливим синтаксичним зв’язком – підрядним;

3) цей підрядний зв’язок оформляється за допомогою підрядних сполучників та сполучних слів;

4) СПР – це семантична, граматична й інтонаційна цілісність,

можна дати таке визначення:

Складнопідрядне речення – це такий різновид СР, предикативні частини якого пов’язані підрядним зв’язком за допомогою підрядних сполучників чи сполучних слів та інших засобів в єдине граматичне, семантичне й інтонаційне ціле.

Предикативні частини СПР синтаксично не рівноправні. Одна з них підпорядкована іншій, тобто перебуває в певній залежності. Ця залежна частина називається підрядною, а та, що підпорядковує її, – головною.

Підпорядковуюча частина є головною лише з погляду структури, а щодо змісту, то носієм основного значення вона може не бути, напр.: Якими я скажу тобі словами, що ти в мені повік не одболиш! (Л. Костенко)

До того ж головна частина не завжди є самостійною і з погляду структурного, що формально виявлено в її неповноті, у наявності вказівного слова, яке потребує пояснення, напр.: Ті, що народжуються раз на століття, померти можуть кожен день (Л. Костенко).

2. Засоби вираження підрядного зв’язку:

1) Інтонація, яка об’єднує предикативні частини в одне інтонаційно завершене ціле.

2) Сполучники підрядності, які поділяють на семантичні й асемантичні.

Асемантичні сполучники лише поєднують предикативні частини СПР, а семантико-синтаксичні відношення виражаються іншими засобами. Вони вживаються в кількох видах СПР, тобто є поліфункціональними.

з’ясувальні

що порівняльні

присубстантивно-означальні

як з’ясувальні

порівняльні

умовні

коли часові

з’ясувальні

щоб з’ясувальні

мети

Семантичні сполучники як засіб зв’язку предикативних частин передають і ССВ, причому кожен із них більш-менш точно називає якесь одне ССВ, напр.:

якщо, раз – умовні

тому що, через те що – причини

хоча, незважаючи на те що, дарма що – допустові

так що – наслідкові.

Асемантичні сполучники найхарактерніші для СПР нерозчленованої структури, а семантичні – для СПР розчленованої структури.

3) Сполучні слова (займенникові слова, у яких сполучаються властивості повнозначної і службової частин мови). До них належать:

- займенники, співвідносні з іменниками: хто, що;

- займенники, співвідносні з прикметниками: який, чий, котрий;

- займенники, співвідносні з числівником: скільки;

- займенникові прислівники: де, куди, звідки, коли, як, наскільки, чому, навіщо.

Завжди сполучними словами є: хто, який, чий, котрий, скільки, наскільки, де, куди, звідки, чому, навіщо.

І сполучниками, і сполучними словами можуть бути: що, коли, як, чим.

Особливості повнозначної частини мови у сполучних словах виявляються в тому, що вони відповідають на запитання, можуть бути логічно наголошеними і функціонують у ролі членів речення.

Особливості службової частини мови полягають у тому, що сполучні слова, функціонуючи в ролі члена речення, водночас приєднують підрядну частину до головної, тобто виконують функцію службової частини мови – сполучника.

Сполучні слова інакше називають відносними словами, бо вони частково чи повністю втратили питальне значення і виражають відношення підрядної частини до головної (частково питальне значення зберігають речення з часткою чи).

Сполучні слова що, як, коли, чим не завжди чітко відмежовані від сполучників. Це пояснюємо походженням сполучників, чимало з яких утворилося від відносних займенників. Відповідний процес переходу займенників у сполучники (кон’юнкціоналізація) не цілком завершився.