2.Складносурядні речення. Засоби вираження синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень.

Складносурядним називається такий різновид складного речення, предикативні частини якого поєднані сурядним зв'язком за допомогою сполучників сурядності та інших граматичних засобів у єдине граматичне, семантичне та інтонаційне ціле.

У запропонованому визначенні ССР зафіксовано кілька істотних особливостей:

1) ССР складається не з простих речень, а з предикативних частин. Про нетотожність предикативних частин і простих речень можна переконатися на прикладі. Порівняймо:

За горою блискавиці, а в долині нашій темно (Леся Українка). За горою блискавиці. В долині нашій темно.

(У простих реченнях мова йде про два не пов’язані за змістом явища, які сприймаються відокремлено одне від одного. У ССР обидві частини поєднані сполучниками, завдяки чому виражаються протиставні відношення одночасних явищ дійсності і в такий спосіб висловлюється складна думка).

2) До ССР не належать безсполучникові конструкції.

3) Відсутність згадки про рівноправні відношення свідчить про те, що сурядні сполучники іноді можуть виражати й деякі нерівноправні відношення, тому межа між складносурядним і складнопідрядним реченнями не завжди чітка.

ССР притаманна низка формальних і семантичних ознак.

Формальними ознаками є: сполучниковий сурядний зв’язок предикативних частин, їхній кількісний склад (лише 2 – за закритого сурядного зв’язку і необмежена кількість – за відкритого); особливості синтаксичної будови предикативних частин: формально однотипні (оформлені як просте речення – двоскладне або односкладне) чи різнотипні; засоби вираження синтаксичного зв’язку.

Семантичні ознаки ССР пов’язані з типами семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами.

2. Засоби вираження синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень між частинами ССР

З огляду на формальні та семантичні ознаки можна говорити про засоби вираження синтаксичних зв’язків і засоби вираження семантико-синтаксичних відношень (ССВ) між предикативними частинами ССР.

Так, засобами вираження сурядного зв’язку між предикативними частинами ССР є:

1) інтонація, що складається з мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз і може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою (але пов’язувати окремі різновиди інтонацій з конкретними типами ССР не можна, бо одне і те ж речення може інтонуватися по-різному);

2) займенники, які, заступаючи іменник попередньої частини в наступній, тим самим вказують і на зв’язок між ними, напр.: Рядок за рядком, поема за поемою народжувались в заповітній книжечці, і ожила в ній жахлива правда кріпацтва (Тул.). В цьому саду я виросла і він мене впізнав (Л. Костенко);

3) спільні члени речення, напр.: Земля не може жить без сонця, а людина – без щастя (Ст.);

4) сполучники сурядності.

Особливості сурядних сполучників:

– сурядні сполучники можуть стояти між предикативними частинами чи повторюватися при кожній із них, не входячи до їх складу, що дає змогу в окремих випадках робити перестановку (транспозицію) частин ССР. У цьому О. М. Пєшковський убачав основну відмінність сурядних сполучників від підрядних;

– специфічною рисою сурядних сполучників є той факт, що вони зазвичай не впливають на модальність предикативних одиниць, за винятком окремих випадків, коли сурядні сполучники надають складовим частинам деякого суб’єктно-модального занчення (може – може (розд.));

– сполучники сурядності, крім оформлення сурядного зв’язку (формально-синтаксична функція), виконують і семантико-синтаксичну функцію (виражають семантико-синтаксичні відношення).

Функціональною класифікацією сурядних сполучників є поділ їх на асемантичні (єднальні: і, й, та (і)), які тільки поєднують предикативні частини, оформлюють сурядний зв’язок, тобто виконують формально-синтаксичну функцію, та семантичні (протиставні, розділові, пояснювальні, градаційні), які, крім формально-синтаксичної функції, виконують і семантико-синтаксичну, – виражають ССВ. За способом уживання сурядні сполучники бувають одиничними (одномісними), парними (подвійними, двомісними) та повторюваними (багатомісними).

Останнім часом значно уточнено відомості про склад сурядних сполучних засобів, зокрема, розрізняють:

а) сурядні сполучники (і, й, та, але, тобто та ін.);

б) сполучникові поєднання - і до того, а між тим, та тільки, а тому, і через те, і все ж, але тільки, утворені приєднанням до сурядних сполучників окремих граматикалізованих елементів (конкретизаторів);

в) аналоги сполучників — також, зате, проте, однак, тому, точніше тощо (тобто так звані граматикалізовані елементи, які функціонують самостійно, без сурядних сполучників).

Засобами вираження семантика-синтаксичних відношень є:

– семантичні сполучники;

– типізовані лексеми (антоніми у протиставних реченнях тощо);

– так звані конкретизатори (частки, прислівники, модальні слова, які додаються до сполучників сурядності, утворюючи сполучникові поєднання, або, функціонуючи самостійно, є аналогами сполучників і допомагають точніше виразити ССВ;

– видо-часові форми дієслів-присудків;

– співвідношення модально-часових планів сурядних частин;

– порядок розміщення предикативних частин, який може бути сталим, незмінним, що вказує на логічну послідовність розвитку дій у різних частинах, напр.: І розійдуться тумани, і на світі буде ясно (Тич.); на поступове розгортання дій у часі, напр.: У нас тепер вишні та черешні цвітуть, а далі й мак красуватиметься (М.В.); і відносно вільним, що простежується звичайно у реченнях, у яких дія всіх його складових відбувається водночас:

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась трав навала, і сміялась осінь за вікном (Сос.) або ж чергуються, замінюючи одна одну: То пронесеться над болотами чайка, то промайне бистрий баркас (Шиян).

У ССР з асемантичними сполучниками виражено такі ССВ:

– власне єднальні (зі значенням одночасності);

– невласне єднальні (зі значенням послідовності; причиново-наслідковим; умовно-наслідковим; доповнення; приєднання; обмеження).

У ССР із семантичними сполучниками виражаються ССВ відповідно до семантичних груп сполучників:

– зіставні;

– протиставні з різними відтінками: контрастне протиставлення (а, ж (же)): Там сонце гріє, а тут уже холодно; компенсувальне (зате, та (зате), але, але зате тощо): Самій недовго збитися з путі, та трудно з неї збитися в гурті (Леся Українка); обмежувальне (але, проте, а проте, та, так, але (та) тільки тощо): Ворухнулися її губи, щось хотіла, очевидно, сказати, але невимовлене слово так і завмерло на вустах (Шиян); протиставно-допустове значення (але, та, але (та) все ж, але все-таки, але однак, та незважаючи на це, а одначе, а все-таки, а втім тощо): Війна скінчилася, але в душі вона вирувала (О. Гончар) тощо;

– розділові (зі значенням чергування дій та взаємовиключення);

– градаційні;

– пояснювальні.