Відповіді на питання до екзамену
Питання №1
Культуру мовлення характеризують такі ознаки: — нормативність;
— правильність;
— різноманітність; — ясність; — точність; — чистота; — стислість; — доцільність; — логічність; — варіативність; — варіантність; — простота; — естетичність; — багатство; — актуальність; — конкретність; — належний теоретичний рівень; — практична спрямованість.
Нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно мовець має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;
Правильність: відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини. Формування правильності забезпечують тренінги (вправи), робота зі словниками, спеціальною лінгвістичною літературою, написання текстів, слухання й аналіз правильного мовлення.
Питання №2
Державотворча роль української мови відбивається в таких моментах:
Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності;
У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті;
Одночасно українська мова створює той мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців;
Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.
Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція, де в статті 10 зазначено, що державною мовою України є українська мова та Закон України від 28.10.89р. «Про мови», за яким «українській мові було надано державний статус, а мовам народів, які населяють нашу республіку гарантовано вільний розвиток».
Питання №3
Мова – засіб мислення. Головна функція мови у людини полягає в тому, що вона є інструментом мислення. У слові як понятті укладено значно більше інформації, ніж може в собі нести просте поєднання звуків.
Той факт, що мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, перш за все доводиться психофізіологічними дослідженнями участі голосового апарату у вирішенні розумових завдань.
Мова - засіб спілкування. Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. За її допомогою ми обмінюємося інформацією, найскладнішими думками і найтоншими почуттями, розвиваємося і створюємо матеріальні й духовні цінності. Окрім мови, людство винайшло ще й інші засоби спілкування: жести, різні звукові та світлові сигнали (наприклад, сигнали світлофора), релігійні символи, державну символіку, азбуку Морзе, дорожні знаки, різноманітні коди тощо. Проте всі вони мають обмежене застосування і так чи інакше пов'язані з мовою.
Мова - засіб пізнання. Через мову та з її допомогою людина пізнає дійсність, знайомиться з досягненнями науки, надбаннями культури. Саме в мові нагромаджено досвід попередніх поколінь, суму знань про світ. Мова багата на інформацію, вона постійно вчить нас мислити.
Питання №4
Комунікативна (функція спілкування). Мова - засіб спілкування, інформаційний зв'язок у суспільстві. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.
Номінативна (функція називання). Усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну назву і так під цією мовною назвою існує в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву мають не реальні предмети, а й вигадані, народжені фантазією.
Мислетворча. Мова – засіб творення думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний: іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються в словах. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі.
Пізнавальна. Людина пізнає навколишній світ не тільки власним досвідом, а й через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.
Експресивна (виражальна). Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.
Естетична. Милозвучність, гармонія форми і звучання у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. Естетичні можливості мови широкі – театр, кіно, радіо, телебачення.
Культорологічна. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна Людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, Казки, легенди, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.
Ідентифікаційна. Мова – засіб ідентифікації мовців, засіб вияву належності їх до однієї спільноти: я такий, як вони, бо маю спільну з ними мову.
Питання №5
Слово стиль походить від латинського stilus — загострена паличка для писання — і має багато значень; воно вживається в термінології літератури, мистецтва, архітектури тощо.
Стиль мовлення — це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування.
Виділяють, як правило, 5 стилів:
розмовний;
публіцистичний;
науковий;
діловий (офіційно-діловий);
художній.
Розмовний стиль: реалізує здебільшого комунікативну функцію мови шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником. Мовні засоби є максимально прості і зрозумілі.
Публіцистичний стиль: реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера використання – засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою. Його основна мета – формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача або слухача діяти так, а не інакше.
Художній стиль: відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю. Його призначення пов`язане з використанням естетичної функції мови - різноманітними мовними засобами виражати художнє бачення світу. Цей стиль формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні і психологічні смаки окремої людини і нації у цілому.
Науковий стиль: реалізує передусім мислетворчу і номінативну функції мови. Обслуговує професійно- наукову сферу, головною метою є: об`єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливає не на почуття, а на розум і свідомість читача. Серед специфічних мовних засобів наукового стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки і т.д.
Діловий (офіційно- діловий) стиль: зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функції мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя і діяльності, ділових стосунків між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.
Тип мовлення - спосіб викладу, що обирається автором і орієнтований (в залежності від змісту висловлювання і характеру текстової інформації) на одну із завдань: статично зобразити дійсність, описати її; динамічно відобразити дійсність, розповісти про неї; відобразити причинно-наслідкові зв'язки явищ дійсності.
Виділяються три основні типи мови: опис, розповідь, роздум.
Оповідання - розкриває тісно пов'язані між собою події, явища, дії, які об'єктивно відбувалися в минулому. Пропозиції оповідних контекстів не описують дії, а оповідають про них, тобто передається саме подія, дія. Оповідання можна вважати головною, основною частиною авторської монологічного мовлення. Оповідання, розповідь - сутність, душа літератури. Письменник - це перш за все оповідач, людина, що вміє цікаво, захоплююче розповідати. Як і інші функціонально-смислові типи мовлення, розповідь є відображення реальної дійсності, в якій протікає розповідь, повість, роман. Оповідання найтіснішим чином пов'язане з простором і часом. Позначення місця, дії, назви осіб і не осіб, які виробляють дії, і позначення самих дій - це мовні засоби, за допомогою яких ведеться розповідь. Стилістичні функції розповіді різноманітні, пов'язані з індивідуальним стилем, жанром, предметом зображення.
Опис - один з найпоширеніших компонентів монологічного авторській мові. У логічному плані описати предмет, явище - значить перелічити його ознаки. Виділяють статичне опис, який перериває розвиток дії, і динамічний опис - зазвичай невелика за обсягом, яке не припиняє дії, будучи включеним у подію. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора або оповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного напряму. У художній літературі, публіцистиці опис-найважливіший елемент промови, що дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людини, подія, явище. Опис як тип мовлення тісно пов'язане з особою, з місцем, з умовами (ситуативність), в яких протікає дія. Описи можуть бути портретними, пейзажними, подійними і т. д. Вплітаючись в авторську мову, вони виконують різноманітні стилістичні функції.
Роздум - це функціональний тип мови, основна мета якого - виклад, роз'яснення, підтвердження якої-небудь думки. Текст роздуму складається з трьох частин: тези, доказів цієї тези, висновку. Роздум може бути присутнім в різних жанрах: у листах, наукових статтях і підручниках, у рецензіях, доповідях, в дискусійних виступах і полеміці, в учнівських творах. З логічної точки зору роздум - це ланцюг умовиводів на яку-небудь тему, викладених у послідовній формі. Роздумом називається і ряд суджень, які стосуються будь-якого питання, які слідують одне за іншим таким чином, що з попередніх суджень необхідно випливають інші, а в результаті ми отримуємо відповідь на поставлене питання.
Питання №6
Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови.
Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення, бо в ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака всенародної літературної мови і мовлення окремої особи, сформоване у кожного вміння всебічно користуватись мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.
Питання №7
Мовна норма - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Орфоепічні норми: регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах.
Лексичні норми: регулюють уживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні й словосполученні.
Граматичні норми: регулюють правильне творення й уживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень.
Стилістичні норми: регулюють уживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення й стилю мовлення.
Орфографічні норми: регулюють правильний запис слів.
Пунктуаційні норми: регулюють правильну розстановку розділових знаків.
Питання №8
Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.
Основні ознаки культури мовлення:
— нормативність;
— правильність;
— різноманітність; — ясність; — точність; — чистота; — стислість; — доцільність; — логічність; — варіативність; — варіантність; — простота; — естетичність; — багатство; — актуальність; — конкретність; — належний теоретичний рівень; — практична спрямованість.
Питання №9
Основні правила дискусії: 1. Всі відкрито висловлюють свої думки. 2. Всі точки зору повинні поважатися. 3. Слухайте інших не перебиваючи. 4. Не говоріть занадто довго та занадто часто. 5. Водночас говорить лише одна особа. 6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків. 7. Не критикуйте себе та інших. 8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.
Підготовчий етап передбачає такі завдання:
— сформулювати тему дискусії;
— визначити основні питання, які обговорюватимуться;
— підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;
— визначити місце та час проведення дискусії.
На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.
Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.
Форми дискусії:
Дерево рішень. Полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю «Проблема (питання), де є переваги та недоліки. Головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація, історичні факти, дати, події тощо. Вони мають для себе відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні цієї проблеми і самостійно прийняти рішення, про яке повідомлять в обговоренні.
Ток-шоу. Під час якого є можливість висловити різні точки зору на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. По закінченні дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз, інколи — поради на майбутнє.
"Мозковий штурм". Полягає в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу розв'язання певної задачі. Ніхто при цьому не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідеї інших. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення.
Дебати. Можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішення проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм.
Питання №10
Мова як інструмент здобуття знань, який допомагає людині жити, має велике значення для всіх. Оскільки мова не лише активно використовується у сфері духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, його галузями та процесами, з соціальними відносинами, отже, вона - елемент соціальної сфери.
У зв'язку з поширенням використання української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, соціально-політичною лексикою.
Знати мову своєї професії - вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови - один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки вона виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.
Питання №11
Майстерність публічного виступу полягає в умінні використовувати обидві форми людського мислення: логічний і образну. Оволодівши майстерністю публічного виступу люди, зрозуміють всю красу і красу нашої мови.
Питання №12
Існують три типи підготовки до публічного виступу:
написання повного тексту промови;
запис головних положень (тез та аргументів);
виголошення промови експромтом.
Перший тип підготовки (написання тексту): рекомендується для відповідальних, офіційних ситуацій. Написання повного тексту промови певним чином дисциплінує оратора, адже в нього є можливість ретельно продумати формулювання власних думок і точно розрахувати тривалість промови.
Другий тип підготовки (запис головних положень): є оптимальним для досвідченого оратора. Текст не фіксується раз і назавжди. Промова допускає зміни під час виступу залежно від того, як аудиторія її сприймає.
Якщо оратор вибирає такий тип підготовки до промови, то йому варто записати:
1) перші та останні фрази промови;
2) формулювання тез та аргументів;
3) цитати й цифровий матеріал.
Третій тип підготовки (умовно) - це імпровізована промова: проте, як відомо, найкращий експромт - це підготовлений експромт. Перевагою імпровізованої промови можна вважати розвиток впевненості у собі. Якщо оратору вдалось підготувати промову за кілька хвилин і його виступ був успішним, то значення для нього подібного досвіду важко переоцінити. З іншого боку, це може призвести до того, що в подальшій діяльності оратор відмовлятиметься від ретельної підготовки й буде покладатись на натхнення.
Питання №13
Мова є необхідною умовою мислення окремого індивіда навіть коли той перебуває наодинці із собою, адже поняття формується тільки засобами вербалізації, а без поняття неможливе мислення. Те, що робить мову необхідною умовою формування думки, перманентно повторюється у духовному житті суспільства в цілому. Те, що думка є основою виникнення слова, але, у свою чергу, не має з ним зворотнього зв’язку, внаслідок чого у мові панує свавілля. Крім того, у самій думці можна віднайти те, що не потребує мови.
Види розумової діяльності:
Аналіз — це уявний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
Синтез — уявне поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.
Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.
Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.
Форми розумової діяльності:
Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння.
Умовиводи - це утворення з кількох суджень нового судження.
Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що трактуються як задоволення пізнавальної потреби.
Уява як вища форма розумової діяльності.
Питання №14
Риторика – комплексна наука, тобто її місце - на стику, пересіченні ряду наук (філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності). Вона начебто вбирає в себе з інших наук ті компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Таким чином, це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка інтегрує в себе необхідні знання.
Закони риторики, представлені у риторичній формулі, відбивають системність мисленнєво-мовленнєвої діяльності (що, навіщо, як) що головним чином визначає результативність цієї діяльності, від чого багато в чому залежить успіх будь-якої іншої діяльності людини.
Перший закон (концептуальний) формує і розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).
Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які позначають «портрет» будь-якої аудиторії:
- соціально-демографічні,
- соціально-психологічні,
- індивідуально-особистісні.
Третій закон (стратегічний) формує і розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:
- визначення цільової установки діяльності (навіщо?);
- виявлення і дослідження суперечностей у досліджуваних проблемах;
- формування тези (головної думки, власної позиції).
Четвертий закон (тактичний) формує і розвиває в людини уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовників (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.
П’ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).
Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Сьомий закон (системно-аналітичний) формує і розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти і аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також навитися вбирати в себе цінний досвід іншого.
Питання №15
Етика ділового спілкування — це нова навчальна дисципліна, становленню й розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент та ін.). Проте найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну й ту саму природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію.
Об'єкт дисципліни — ділове спілкування, її предмет — його моральний та психологічний аспекти, етичні й психологічні механізми.
Питання №16
Види ділового спілкування:
Вербальне — один із видів спілкування, який включає в себе використання слів.
Невербальне — спосіб спілкування, який переважно використовує мову тіла та інші фізичні жести як засіб спілкування.
Письмове — вид спілкування, який включає в себе тільки письмові форми.
Робоче — спосіб спілкування, що особливо часто застосовується під час прийому на роботу.
Електронне — сучасний спосіб спілкування, який включає електронні та новітні технології для спілкування, такі як телеконференції, електронні повідомлення і т. д.
Командне — одна з форм спілкування, яка проявляється в командній роботі та співпраці.
Питання №17
Жанри публічного виступу:
Доповідь - найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
Промова - заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.
Виступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка).
Повідомлення - невеликий публічний виступ з певної теми.
Етапи публічного виступу:
1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.
2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.
3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
4. Складання тез виступу.
5. Написання остаточного тексту виступу.
Архітектоніка (будова) виступу: щонайперше складають план, у якому відтворюють основні пункти виступу, інформацію, яка потребує точності: дати, статистичні дані, цитати, які повинні бути лаконічними з покликанням на джерело.
Вступ. Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі - привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень виступу необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно речення мають бути короткими і стосуватися сутності питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.
Основна частина. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування відповідно до попередньо визначеної структури виступу. Слід пояснити кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою - нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу).
Висновки. Важливою композиційною складовою будь-якого виступу є висновок. У ньому варто повторити основну думку, заради якої виголошувався виступ, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом і не випадати з загального стилю викладу.
Питання №18
Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної мети, яка стимулює волю учасника спілкування, примушує його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.
Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:
- ретельно готуватися до бесіди;
- бути уважним і тактовним до співрозмовника;
- постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;
- вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;
- стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;
- висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;
- створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.
Питання №19
Організація проведення ділових нарад:
Підготовка:
Визначення доцільності проведення нарад
Склад учасників
Дата й час наради
Місце проведення
Підготовка учасників наради
Проведення:
Тривалість наради
Регламент
Протокол наради
Прийняття рішення:
Контроль за виконанням рішення
Питання №20
Щоб переговори стали успішними, необхідно виконання певних умов:
- існування взаємозалежності сторін, що беруть участь у переговорах;
- наявність значущих спільних точок дотику і прагнення сторін досягти певного розуміння або угоди (так як це для них вигідніше, ніж інші альтернативи);
- відсутність значної відмінності в можливостях учасників переговорного процесу;
- участь в переговорах сторін, які реально можуть приймати рішення в сформованій ситуації і здатні вплинути на результат події.
Питання №21
Правила ділової розмови 1. Під час розмови намагайся бути ввічливим. 2. Поважай співрозмовника, будь уважним, доброзичливим. 3. Уважно слухай того, з ким говориш, не перебивай його без вибачення. 4. Спілкуючись з іншими намагайся не виявляти свого поганого настрою. 5. Не розмовляй без потреби голосно, не вживай грубих слів. 6. Під час розмови не викрикуй, не розмахуй руками.
Питання №22
Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.
Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного.
З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикет - явище надстильове, не прикріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовного мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні).
Питання №23
Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.
Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання. Це можна зробити за допомогою інформації, голосу. Потрібно тільки звертати увагу на ці “дрібниці” під час телефонної розмови.
Питання №24
Під час офіційних прийомів особи, які їх ведуть повинні говорити спокійно, до кінця фрази голос поступово знижувати, протягом бесіди його часто змінювати. Темп мовлення вони повинні добирати з урахуванням теми, ситуації спілкування та індивідуальних рис мовця. Ввічливе, доброзичливе, уважне їх ставлення до відвідувачів створюватиме атмосферу довірливої, приязної, спокійної розмови. Відвідувачі, незалежно від того, з якою справою вони прийшли, повинні ясно, чітко і коротко висловлювати своє прохання, належно поводитися, за послугу обов’язково подякувати. Готуючись до переговорів, доцільно відвести певний час для попереднього аналізу майбутніх переговорів з позицій та інтересів їхніх учасників – це буде запорукою успіху. Аналізувати слід такі моменти переговорів: розмежування учасників і предмета перговорів; урахування інтересів обох сторін, а не їхніх позицій; аналіз усіх можливих варіантів розв’язання проблеми; визначення певного критерію для прийняття рішення. Переговори потрібно вести, дотримуючись етичних норм. З погляду етики гарантом виконання досягнутої угоди можуть бути такі якості учасників переговорів, як довіра і чесність. Саме на це треба зважати для встановлення міцного ділового і довготривалого партнерства. Довіра встановлюється тоді, коли учасники виявляють солідарність у розумінні взятого на себе ризику, говорять те, що думають, усвідомлюють свою відповідальність у разі програшу й успіху, не змінюють прийнятого рішення. Нарівні з довірою етичною основою угоди є ідея справедливості. Кожний учасник має ставитися до інших так, як він хотів би, щоб ставилися до нього. При такому підході прийняту угоду буде успішно реалізовано. Проте дотримання етичних норм сторонами не виключає можливості захисту їхніх інтересів на підставі чинного законодавства.
Питання №25
Термін — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття.
Термінологія — це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж; розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.
Питання №26
За сферами вживання лексика української мови подiляється на загальновживану i спецiальну. Останню також називають лексикою обмеженого вживання.
До складу загальновживаної лексики належать слова, якi вживають усi носiї мови.
Вони складають її активний словник. Це слова, якi позначають:
предмети побуту ( дверi, чоботи, сорочка, стiлець, вiдро)
процеси трудової дiяльностi (писати, рiзати, готувати, читати)
явища природи (дощ, снiг, вiтер)
назви тварин, людей (син, батько, яструб, окунь, калина, береза)
назви кольорiв, почуттiв, смакiв (червоний, гiркий, радiсть, сум)
назви ваги, розмiру (малий, легкий)
вiйськовi поняття (куля, зброя)
поняття культури (пiсня, мелодiя)
суспiльно-полiтичнi поняття (держава, народ)
числа (три, двадцять)
Лексика обмеженого вживання складається зi слiв, вживання яких обмежене або територiєю, або певною групою суспiльства. До складу спецiальної лексики належать дiалектизми, професiйнi слова, термiни, а також жаргонiзми та арготизми.
Питання №27
Відмінність термінологічної та професійної лексики від загальновживаної полягає в меті використання: покликання терміна – обслуговувати сферу фахового спілкування (наука, виробництво й управління): потрапляючи в неспеціальний контекст, він утрачає характерні ознаки, бо змінює функцію. Термінологічна лексика має диференційні ознаки від загальновживаної лексики, серед яких найважливішими є системність, стилістична нейтральність, тенденція до однозначності в межах термінологічного поля, наявність точної дефініції, тенденція до відсутності синонімічних відповідників та ін. Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, порівняйте: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.
Питання №28
Термінологічні словники різняться за:
- охопленням сфер наук (загальнонаукові, багатогалузеві (універ-сальні), галузеві, вузькогалузеві словники);
- кількістю залучених мов (одно-, дво-, три- і багатомовні словники);
- призначенням (навчальні, інформативні, довідкові словники, енциклопедичні словники та енциклопедії відповідних галузей тощо).
Питання №29
Приклади: 1) стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.
2) кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання),
компанія(група осіб, пов'язаних певними інтересами або промислове товариство).
Використання абревіатур стало продуктивним у ХХ столітті, коли поширення інформації у зв’язку з науково- технічною і соціальною революціями стало вимагати ущільнення мовних засобів. Інтенсивне використання абревіації для поповнення лексики нових галузей освіти, науки і техніки зумовлене зміною умов мовленнєвого спілкування, яке характеризується все більшим тяжінням до письмової комунікації.
Питання №30
Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: Погана та мати, що не хоче дитя мати (Народна творчість). Ними послуговуються для створення дотепних висловів, каламбурів. Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються у мовленні для створення каламбурів. Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник).
Питання №31
Багатозначність слова - це лексичне поняття, під яким мається на увазі здатність слова позначати різні явища, існуючі в світі.
Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети.
Розрізняються первинні і вторинні (похідні) значення, які інколи розуміються як прямі і переносні значення. Первинні значення, як правило, найменш контекстний обусловленни. Співвідношення між первинними і вторинними значеннями з часом може мінятися. Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації.
Питання №32
Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення викладу, уникнення монотонності, повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше. Багатство синонімів дає змогу відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного спілкування, підвищують мовну культуру.
Питання №33
Основні правила скорочення:
1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від ролу, числа, відмінка й часу.
2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.
3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.
4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень.
5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів.
6. Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -номічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова:- афічний-, огічний,- омічний, -авчий:
географічний – геогр., соціологічний – соціол.і под.
7. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини –ський:
шевченківський – шевченк., франківський – франків.
8. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення.
9. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний.
10. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують.
11. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний.
12. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним.
13.У словосполученні скорочують кожне слово.
Приклади загальноприйнятих скорочень:
Рік (роки) — р. (рр). карта — к. сторінка — с.
Правила при використанні складноскорочених слів:
1) Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС
2) Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: УЄФА. 3) Малими буквами пишуться: загс.
4) Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ.
5) Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во.
6) Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с.
7) У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх. (північно-східний).
Питання №34
Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин.
Слова в українській мові пишуться за такими принципами:
фонетичним (пишуться так. як і вимовляються): випробувати, підрозділ, дата;
морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укладається. сміється, зчитувати, хвилюєшся;
історичним (традиційним; букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;
смисловим (диференціюючим; різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове написання): напам’ять / на пам’ять, вишневе / Вишневе, проте / про те.
Питання №35
Морфологічні норми літературної мови передбачають правильний вибір граматичної форми слова, зокрема:
утворення відмінкових форм іменників;
визначення граматичного роду іменників;
визначення числа іменників;
утворення ступенів порівняння прикметників;
відмінювання числівників;
утворення особових форм дієслова;
утворення наказового способу дієслова.
При використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності. Слід пам’ятати також, що абстрактні іменники не мають форми множини, заміна їх множинними формами можлива лише у професійних.
Прикметники мають ступені порівняння і, отже, виражають суб'єктивну оцінку, у ділових документах переважають відносні прикметники, а при порівнянні якісних прикметників уживаються аналітичні форми.
Займенники в ділових паперах і наукових текстах не вживаються (дирекція просить; повідомляємо; наказую; відомо, що...). Особові займенники у першій особі можуть вживатися лише у специфічних документах, а також у доповідях, оголошеннях і запрошеннях, де вони набувають значення однини.
При використанні дієслівних форм у практиці професійного спілкування слід орієнтуватися на загальноприйняті правила й традиції, щоб уникнути найтиповіших помилок.
Уживання прислівників і прислівникових сполучень у діловій і науковій сферах обмежене (особливо в писемній формі) через підвищене суб'єктивно-оціночне забарвлення.
Прийменники дають змогу чіткіше виражати смислові зв'язки між словами у реченні. їх точне використання у відповідному контексті дозволяє уникнути небажаних двозначностей, особливо при перекладі українською мовою.
Сполучники як службові частини мови з'єднують члени речення або цілі речення і не відповідають на питання, а повнозначні слова мають лексичне значення і виступають членами речення.
Питання №36
Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.
Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження. Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження.
Питання №37
Документ - основний вид ділового мовлення, що містить інформацію, "зафіксовану на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі.
Документ повинен:
- надходити від установи чи юридичної особи, які мають на це право;
- бути юридично правильно оформленим;
- бути достовірним, надавати об'єктивні відомості;
- базуватися на фактах і містити конкретні пропозиції або вказівки;
- бути максимально стислим, але не за рахунок зменшення інформації;
- мати послідовність викладу, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістовне навантаження;
- бути переконливим, грамотним і зрозумілим кожному, хто його читає;
- бути нормативним;
- відповідати прийнятим в суспільстві етичним нормам;
- бути бездоганно відредагованим, мати копії та чернетки;
- складатися на відповідних носіях стандартного формату;
- оформлятися за встановленою формою згідно з реквізитами.
Питання №38
Документи поділяються на види за кількома ознаками:
1. 3а найменуванням розрізняють: заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи та ін.
2. За походженням документи поділяють на службові (офіційні) й особисті.
Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформлюються відповідно до єдиних вимог.
Особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності. До особистих належать також і ті документи, які містяться у приватному зібранні особи.
3. 3а місцем виникнення документи поділяють на внутрішні й зовнішні.
до внутрішніх належать документи, що мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено;
до зовнішніх належать документи, які є результатом спілкування установи з іншими установами або організаціями.
4. 3а призначенням розрізняють документи організаційні, розпорядчі, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу, інформаційні.
5. За напрямком документи поділяють на вхідні й вихідні.
Вхідний - це службовий документ, що надійшов до установи.
Вихідний - це службовий документ, який надсилають іншій
юридичній чи фізичній особі.
6. За формою документи бувають стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні).
Стандартні документи мають однакову форму і заповнюються у певній послідовності й відповідно до обов'язкових правил (типові листи, типові інструкції, типові положення).
Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій. їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви).
7. За термінами виконання є документи звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові.
Звичайні безстрокові документи виконуються в порядку загальної черги. Для термінових установлено строк виконання. До них належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). До дуже термінових належать документи з позначкою "дуже терміново".
8. За ступенем гласності документи поділяють на загальні, таємні, для службового користування (ДСК).
Таємні документи мають угорі праворуч позначку "Таємно". Розголошення змісту такого документа веде до кримінальної відповідальності. Конфіденційним документам надається гриф обмеженого доступу "Для службового користування", який проставляють у правому верхньому куті першої сторінки на відстані 104 мм від межі лівого берега.
9. За стадіями створення розрізняють оригінали, копії та виписки.
Оригінал - це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи й за потреби завірений штампом і печаткою. Оригінал першим набуває юридичної сили.
Копія - це точне знакове відтворення змісту оригіналу чи іншого документа. На копії документа вгорі праворуч обов'язково робиться помітка "Копія". Листуючись із підприємствами, організаціями й установами, у справах завжди залишають потрібні для довідок копії. Такі копії називаються відпуском.
Коли треба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг з нього.
Якщо документ загублено, видається його повторний примірник - дублікат. Юридично оригінал і дублікат рівноцінні.
10. За складністю документи поділяють на прості (односкладові) і складні.
11. За термінами зберігання документи бувають постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання.
12. За технікою відтворення документи можуть бути рукописними й відтвореними механічним способом.
Питання №39
Текст - це головний реквізит службового документа, що відображає його зміст. Він має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки. Текст поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа. В основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування. У закінченні вказують мету документа.
Оформлювання сторінки:
Організаційно-розпорядчі документи оформлюють на папері формату А4 (210 X 294 мм) та А5 (210 х 146 мм). Для зручності з обох боків сторінки залишають вільні береги: лівий - 30 мм, правий - 10 мм, верхній та нижній - 20мм.
Текст документів, оформлених на папері формату А4, слід друкувати через 1,5 міжрядкових інтервали, а формату А5 - через 1-1,5 міжрядкового інтервалу.
Реквізити документа (крім тексту), що складаються з кількох рядків, друкують через 1 міжрядковий інтервал. Складові частини реквізитів "Адресат", "Гриф затвердження", "Гриф погодження" відокремлюють одну від одної 1,5-2 міжрядковими інтервалами.
Інші реквізити документа відокремлюють один від одного 1,5-3 міжрядковими інтервалами.
Назву виду документа друкують великими літерами.
Максимальна довжина рядка багаторядкових реквізитів (крім тексту) - 73 мм (28 друкованих знаків).
На бланку друкується тільки перша сторінка документа, наступні - на чистих аркушах паперу. Якщо текст документа займає більше однієї сторінки, то на другу не можна переносити один підпис, на ній має бути не менше трьох рядків тексту.
Нумерація сторінок. У документах, що займають дві і більше сторінок, нумерацію слід починати з другої.
Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього або нижнього берега арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово "сторінка" не пишеться, біля цифр не ставляться жодні позначення.
Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки проставляються у його правому верхньому чи нижньому куті, а парні - у лівому верхньому чи нижньому.
Питання №40
Реквізити документів та вимоги до їх написання:
Державний герб - розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації.
Емблема організації чи підприємства - розміщується поряд з назвою організації.
Зображення державних нагород - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа.
Код підприємства, установи, організації - розташовується у верхньому правому кутку.
Код форми документа - розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи.
Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині сторінки.
Повна назва установи, організації або підприємства - автора документа - розташовується у верхньому лівому кутку.
Назва структурного підрозділу - розташовується у верхньому лівому кутку.
Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпу, номер телефону, факсу, номер рахунку в банку - розташовується у верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил.
Назва виду документа - розташовується зліва або посередині сторінки. В усіх документах, крім листів, наводиться назва його виду.
Дата - документ датується днем його підписання або затвердження.
Індекс - розташовується у верхній частині сторінки зліва.
Посилання на індекс та дату вхідного документа - розташовується у верхній частині сторінки зліва.
Місце укладання чи видання - розташовується у верхній частині сторінки зліва.
Гриф обмеження доступу до документа - розташовується з правого боку під кодом - форми.
Адресат - розташовується з правого боку у верхній частині сторінки.
Резолюція - розміщується у правому верхньому кутку.
Заголовок до тексту - друкується малими літерами, розміщується під назвою виду документа, відображає головну ідею документа і, як правило, починається з прийменника "про", має бути лаконічним і точним, з максимальною повнотою розкривати зміст документа.
Відмітка про контроль - розташовується з лівого боку у верхній частині поля першої сторінки документа, її проставляють за формою "К" або "Контроль".
Текст - складається з таких логічних елементів: - вступу; - доказу; - закінчення. Розташовується по всій ширині сторінки (від поля до поля).
Відмітка про наявність додатка - розташовується ліворуч у верхній половині сторінки.
Підпис - підписують, як правило, перший примірник документа.
До складу підпису входять:
зазначення посади (з лівого боку);
підпис (з правого боку);
ініціали й прізвище особи, що підписала документ (праворуч).
Гриф узгодження - розрізняють дві форми узгодження документів - внутрішнє (з підрозділами та службовими особами установи) і зовнішнє (з підвідомчими та непідвідомчими організаціями).
Віза - внутрішнє узгодження проекту документа - це його візування.
Печатка - печатка прикладається до документів, що вимагають особливого засвідчення. Відмітка про засвідчення копій - у правому верхньому кутку пишеться слово "копія"; під реквізитом "підпис" слово "правильно"; дата; посада виконавця; підпис і його розшифрування. При потребі підпис завіряється печаткою.
Прізвище виконавця та номер його телефону - цей реквізит обов'язковий на вихідних документах (листах, довідках, висновках).
Відмітка про виконання документа й направлення його до справи - цей реквізит розміщується в лівій або центральній частині нижнього поля першої сторінки документа і містить у собі такі дані: - стислу довідку про виконання; - слова "ДО СПРАВИ" та номер справи, до якої має бути підшитий документ, - дату скерування документа до справи; - підпис керівника структурного підрозділу або виконавця.
Відмітка про перенесення даних на машинний носій - розміщується після тексту в нижній частині документа. Містить: запис "Інформація перенесена на машинний носій"; підпис особи, відповідальної за перенесення даних; дату перенесення.
Відмітка про надходження - містить: скорочену назву організації, що отримала документ, дату його надходження.
Питання №41
Автобіографія - це опис свого життя. Цей документ стандартизований незначною мірою. Головні вимоги під час його написання - вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.
В автобіографіях обов'язково зазначаються:
1) прізвище, ім'я, по батькові;
2) дата народження;
3)місце народження (місто, село, селище, район, область, країна);
4) відомості про навчання (повні найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися);
5) відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад);
6) відомості про громадську роботу (всі її види);
7) короткі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти);
8) дата написання й підпис автора.
Заголовок ("Автобіографія") пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора - праворуч. Автобіографія має дві форми: автобіографія-розповідь з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей і автобіографія-документ з точним викладенням фактів.
Питання №42
Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).
Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.
Характеристика подається при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.
Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:
1. Назва документа.
2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.
3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.
4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).
5. Текст.
6. Дата укладання характеристики.
7. Підпис керівника установи (другим може бути підпис керівника структурного підрозділу, інших посадових осіб).
8. Печатка установи.
Питання №43
Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу".
Реквізити наказу такі:
1) назва підприємства або установи, що видає наказ;
2) назва виду документа;
3) назва місця видання наказу;
4) номер;
5) дата підписання;
6) короткий зміст наказу;
7) текст наказу;
8) підстава для складання;
9) підпис керівника підприємства (установи).
Є певні вимоги й щодо викладу тексту наказу.
1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають:
а) на яку посаду приймається працівник;
б) до якого структурного підрозділу;
в) з якого числа оформляється на роботу;
г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом);
д) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці.
2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують:
а)вид і мотивування переведення (у зв'язку з виробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника);
б) посаду (спеціальність, кваліфікацію);
в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово);
г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством.
3. У наказах про надання відпустки зазначають:
а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами);
б) загальну кількість робочих днів;
в) дату виходу у відпустку і повернення;
г) період, за який надано відпустку.
4. У наказах про звільнення працівників вказують:
а) дату звільнення;
б) мотивування.
Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу всіх згаданих у ньому осіб, які розписуються в оригіналі.
Питання №44
Правила складання резюме:
Резюме - це найперший і дуже важливий документ, який забезпечує заочне знайомство роботодавця з претендентом на робоче місце. За ним формується перше місце і, звісно, найбільш важливе враження про людину. Тому зміст резюме повинен базуватися саме на позитивних якостях претендента.
Резюме - один з найефективніших інструментів пошуку роботи. Це короткий виклад найважливіших для роботодавця фактів Вашої біографії, зазвичай пов'язаних з Вашою роботою, навичками та знаннями. Як правило, на перегляд резюме витрачається не більш однієї хвилини, тому дуже важливо одразу ж привернути увагу роботодавця, зацікавити його і спонукати призначити Вам інтерв'ю. Під час написання резюме важливо пам'ятати, що воно стане Вашою візитною карткою і повинно виділяти Вас зі всього загалу людей, які шукають роботу.
Структура резюме:
прізвище, ім'я, по батькові;
адреса;
телефон;
адреса електронної пошти;
характеристика;
кваліфікація (коротко вказати найважливішу для потенційного роботодавця інформацію про Ваші професійні навички, сильні сторони і досягнення);
професійний досвід;
освіта;
особисті інтереси;
додаткова інформація (володіння іноземними мовами, комп'ютером).
Питання №45
Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.
Заява може бути:
— простою (викладається тільки прохання);
— мотивованою (вказується мотивація прохання);
— складною (заява містить додатки).
Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з використанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), може адресуватися кільком посадовим особам чи організаціям.
Заяви мають такі реквізити:
1. Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву. Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали.
2. Адресант. З малої літери в родовому відмінку вказується, від кого подається заява: посада, звання, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.
3. Назва документа (як правило, з малої літери).
4. Текст (з абзацу, з великої літери).
5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.
6. Дата.
7. Підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).
Питання №46
Службові листи - загальна назва великої групи управлінських документів, які слугують засобом спілкування з установами та приватними особами.
Службові листи застосовують для розв'язання численних оперативних питань, що виникають в управлінській діяльності: запити, повідомлення, запрошення, претензії, зміни, уточнення, завдання, з'ясування, нагадування, підтвердження, рекомендації, пропозиції, зауваження, прохання, вимоги і т. ін.
Форми листів, які використовуються в установах поділяються на 2 групи:
1) листи, що вимагають відповіді: лист-запит, лист-звернення, лист-пропозиція, лист-вимога, лист-розпорядження, супровідний лист тощо;
2) листи, що не вимагають відповіді: листи-відповіді, інформаційні, рекламні, гарантійні, листи-підтвердження тощо.
Листи-запити і листи-відповіді - найпоширеніший тип службової кореспонденції. Необхідно пам'ятати: листи-відповіді мають містити такий реквізит: посилання на номер і дату вхідного документа.
Супровідний лист - документ, який інформує адресата про те, що до листа додаються певні документи.
Лист-запрошення пропонує адресатові взяти участь в якомусь заході. Адресується як конкретній особі, так і закладам.
Інформаційний лист повідомляє адресатові про певний факт чи захід.
Рекламний лист - різновид інформаційного листа, надсилається конкретному адресатові і містить докладний опис рекламованих послуг чи товарів.
Лист-повідомлення близький до листів-запрошень та інформаційних листів. Складається як відповідь на запит.
Лист-підтвердження містить повідомлення про отримання якого-небудь відправлення (листа, телеграми, товару тощо), про те, що раніше складений документ лишається чинним.
Ініціативний лист - це лист, що вимагає відповіді. Такі листи висловлюють прохання, пропозицію, запит до адресата щодо вирішення певних питань. Тематика таких листів не обмежена.
Лист-відповідь за змістом залежний від ініціативного листа, оскільки тему тексту вже задано і залишається лише висловити рішення з приводу заданого запитання: чи всі прохання можна задовольнити, якою мірою, в які терміни. Відмову належить вагомо аргументувати.
Гарантійний лист - документ, який забезпечує виконання викладених у ньому зобов'язань. Його укладають з метою підтвердження певних обов'язків або умов і адресують до організації чи установи.
Найжорсткіші правила оформлення має комерційний лист. В такому листі кожне слово та вираз мають певне значення і не припускають іншого тлумачення.
Питання №47
Ділове листування - невід'ємний засіб зв'язку і в наші дні. Зв'язки підприємства із зовнішніми організаціями, так як саме листи з'єднують організацію-автора з іншими установами.
Основними вимогами є:
Стандартизація викладу.
Нейтральний тон викладу.
Точність і визначеність формулювань, однозначність і одноманітність формулювань.
Лаконічність, стислість викладу тексту.
Використання мовних формул.
Використання термінів.
Застосування лексичних і графічних скорочень.
Переважання пасивних конструкцій над дійсними.
Вживання словосполучень з віддієслівним іменником.
Використання конструкцій з послідовним підпорядкуванням слів в родовому і орудному відмінку.
Переважання простих поширених пропозицій.
Питання №48
Правила етикету ділового спілкування:
І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною.
II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.
III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово "дякую" - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини.
IV. Не слід забувати про прощальну фразу.
V. Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону.
Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є "візитною карткою" вашої установи. Подібні деталі сприятимуть створенню доброго враження про вас і вашу діяльність. Тому для виготовлення фірмових бланків варто використовувати лише високоякісний папір. Конверт за своїм дизайном має відповідати бланкові; за розміром його необхідно дібрати так, щоб не виникало потреби складати лист більше ніж двічі.
VI. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.
Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків між колегами, партнерами.
Питання №49
Телеграма - це вид кореспонденції з гранично стислим текстом, викликаний необхідністю негайного втручання в певну справу, термінового інформування когось про щось. Текст телеграми містить лише словесну інформацію. Телеграма пишеться суцільним текстом, без абзаців і переносів. Для складання тексту телеграми слід вибирати короткі слова, а службові (сполучники, прийменники) взагалі пропускати. Розділові знаки ставити лише тоді, коли їх відсутність змінює зміст; їх можна подавати як відповідними позначеннями, так і словами, повністю або скорочено (за бажанням відправника). Телеграму пишуть ручкою або друкують на друкарській машинці чи комп'ютері без викреслювань та виправлень лише з лицьового боку телеграфного бланка або чистого аркуша паперу.
Ту частину телеграми, яку передають телеграфом, пишуть або друкують великими літерами через два інтервали; текст подають без абзаців.
Факс - це узагальнена назва різноманітних за змістом документів, що надходять до установ, організацій, фірм за допомогою спеціального апарата (телефаксу) телефонними каналами зв'язку.
Факс - це ксерокопія документа, що передається до організації. Наразі цей зв'язок використовують як засіб листування між агенціями, фірмами та установами.
Питання №50
Запрошення - документ, який адресується конкретній особі й містить пропозиції взяти участь у події або заході. За змістом і формуляром запрошення подібне до службового листа й оголошення про майбутню подію. Оформлюється цей документ на окремих бланках із цупкого паперу або картону.
Запрошення бувають іменні (вони потребують пред'явлення документа, який засвідчує особу) та неіменні - офіційна листівка (запрошення) є вхідною перепусткою на урочисті збори, засідання з певного приводу, наукову конференцію, святкову подію, на концерт або вечір відпочинку.
Реквізити запрошення:
1. Назва виду документа.
2. Звертання до адресата.
3. Текст, у якому зазначаються:
а) дата й час події;
б) місце події;
в) порядок денний, тематика події;
г) прізвища доповідачів з кожного питання;
д) прізвище й телефон відповідальної особи;
е) маршрут проїзду.
4. Підпис.
5. Печатка (за потреби).
Запрошення підписується головою колегіального органу або керівником установи.
Обсяг запрошення може бути різним. Якщо запрошуються шановні, вищі за службовим становищем особи, в тексті вживають формули ввічливості та подяки за увагу.
Питання №51
Оголошення — це повідомлення про час і зміст нарад, засідань; необхідність виконати якусь роботу; потребу в заміщенні вакантної посади чи набір робочої сили та ін.; це документ, у якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб.
За змістом оголошення поділяються на два види:
- оголошення про майбутню подію;
- оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання.
За формою оголошення можуть бути: писані, мальовані, друковані в газетах, журналах, на окремих аркушах. До них належать афіші, що рекламують кінофільми, концерти тощо.
Оголошення про майбутню подію (реквізити):
Назва виду документа;
Текст, що містить: - дату; - місце; - організатора; - зміст (порядок денний) події; - коло осіб, які запрошуються на подію; - умови входу (платний чи вільний);
Підпис (назва установи або колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) — якщо потрібно.
Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання (реквізити):
Назва виду документа;
Заголовок;
Текст;
Адреса автора оголошення.
В оголошеннях, крім чіткої мови, важливості теми, цікавості змісту, велике значення має оформлення; написання слів більшими й меншими літерами, добір кольорів, симетричність розташування повідомлень, а по радіо й телебаченню - час повідомлення, чіткість вимови, оригінальність композиції тексту.
Питання №52
Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.
Доповідні записки можуть готуватися як із власної ініціативи, так і за вказівкою керівництва. Здебільшого мета ініціативної доповідної записки - спонукати керівника до прийняття конкретного рішення. Тому текст доповідної записки чітко поділяється на 2 частини: у першій, констатуючій, наводять факти або описують ситуацію, а в другій - викладають пропозиції, прохання. Доповідні записки, в яких керівника інформують про хід робіт, подають регулярно. Доповідні записки з основних питань діяльності підприємства зберігаються 5 років.
Питання №53
Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо. Викладення тексту може бути прямим, тобто коли він містить у визначеній послідовності вступ, доказову частину та висновки, та зворотним - коли доказова частина стоїть після висновків. Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках - за ініціативою підлеглого.
Питання №54
Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи (завдань, доручень за певний проміжок часу).
Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові.
Статистичні звіти оформлюються на спеціально виготовлених друкарським способом бланках.
Текстові звіти здебільшого виконуються довільно, але існують усталені вимоги до їх оформлення.
Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, обгрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Текст звіту великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій заголовок (наприклад, навчально' методична діяльність, науково-дослідна діяльність, організаційно-виховна робота).
Звіти про виконання одноразових завдань і доручень не затверджуються й адресуються керівникові, від якого отримано завдання.
Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у зовнішніх звітах.
Питання №55
Протокол - це один з найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах фіксуються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення.
Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій - усі члени президії.
За обсягом фіксованої інформації протоколи переділяють на: Смислі, в яких записано лише ухвалу або поширену резолюцію, а також зазначено номер, дату, назву організації, кількість присутніх, порядок денний. Під рубрикою "Слухали" - назва питання, хто висловився.
Питання №56
Витяг з протоколу - документ, який є частиною протоколу, потрібною для вирішення окремого питання.
Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала лише з одного питання, тому порядок денний у ньому не зазначається. Витяг з протоколу складають та надсилають (або передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.
Питання №57
Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу всіх згаданих у ньому осіб, які розписуються в оригіналі.
Розпорядження - це акт управління посадової особи, державного органу, організації, що виданий у межах їхньої компетенції.
Розпорядження видають Кабінет Міністрів України, місцеві ради, представники Президента України на місцях, а також керівники колегіальних органів державного управління, адміністрація підприємства в межах наданих законом прав для розв'язання оперативних питань.
Розпорядження оформляють на загальних або спеціальних бланках формату А4. Після підписання розпорядження на ньому проставляється дата, індекс, гербова печатка. Розпорядження обов'язково доводиться до відома підлеглих.
Постанова - правовий акт, що приймається найвищими і деякими центральними органами колегіального управління (комітетами, комісіями) з метою вирішення важливих і принципових задач, що стоять перед даними органами.
Постанови приймаються Президією Верховної Ради України, Кабінетом Міністрів України й іншими органами управління.
Текст постанови складається з двох частин: з констатуючої і розпорядчої. Констатуюча частина містить вступ, оцінку ситуації і, якщо необхідно, підставу для видання чи посилання на правовий акт вищого органу. У розпорядчій частині подається перелік заходів, визначається виконавець (виконавці) та термін виконання.
Постанову підписують дві особи: голова колегіального органу й керуючий справами (секретар).
Питання №58
Положення - правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філій), які їм підпорядковуються.
Положення можуть бути як типовими, так і індивідуальними. Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств складаються на базі типових і затверджуються керівниками цих установ. Типові положення розробляються для системи установ підприємств і затверджуються вищими органами управління.
Такі правові акти розробляються висококваліфікованими спеціалістами. Цьому передує велика робота з вивчення різноманітних аспектів діяльності підприємства або його структурних підрозділів.
Статут - юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організацій, установ, товариств, громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, права й обов'язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.
Статути можуть бути типові та індивідуальні. Типові статути розробляються для певних систем установ чи підприємств і затверджуються вищими органами державної влади та управління, з'їздами громадських організацій.
Індивідуальний статут укладається для певної організації чи установи шляхом конкретизації типових статутів і затверджується вищою установою, якій підпорядковується ця організація.
Статути після затвердження їх підлягають обов'язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України. Лише після реєстрації новостворена організація може розпочинати свою діяльність.
Інструкція - документ, у якому викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності і стосунки установ чи поведінку працівників при виконанні службових обов'язків; це зведення правил, детальні настанови, приписи керівного органу чи особи службовим особам або органам, обов'язкові для виконання. Розрізняють відомчі й міжвідомчі інструкції. До відомчих належать інструкції, обов'язкові для системи одного відомства (міністерства). Міжвідомчими називають інструкції, які видаються спільно двома або кількома організаціями різних систем. Такі інструкції обов'язкові для організацій і підприємств цих систем.
Відомчі інструкції бувають:
1) посадові;
2) з техніки безпеки;
3) з експлуатації обладнання та ін.
Інструкція затверджується вищими органами або керівниками організацій (чи їхнім наказом із зазначенням номера та дати видання). На інструкції може бути помітка про те, що вона є додатком до розпорядчого документа. При затвердженні інструкції розпорядчим документом у ньому встановлюється термін введення інструкції, зазначаються відповідальні виконавці.
Інструкція містить спеціальні розділи за групами певних операцій. Розділ у свою чергу складається з окремих пунктів із зазначенням способів та порядку виконання тих чи інших видів робіт (відхилення від дій, передбачених пунктами інструкції, не дозволяються й кваліфікуються як порушення дисципліни).
Питання №59
Акт — документ, складений однією чи кількома особами, що підтверджує встановлені факти, події. Акти складають після прийняття завершених будівельних об’єктів, під час проведення випробувань нової техніки та обладнання, у разі нещасних випадків, при зміні керівництва та при інших подіях.
Часто акти складають за раніше встановленою формою. За необхідності акт затверджується вищою організацією або керівником підприємства.
Відповідно до змісту фіксованого матеріалу акти бувають:
— законодавчі: містять рішення щодо законів, указів, постанов;
— адміністративні: підтверджують факти, події, вчинки, пов’язані з діяльністю установ, підприємств, організацій, окремих осіб.
Питання №60
Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи (завдань, доручень за певний проміжок часу).
Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові.
Статистичні звіти оформлюються на спеціально виготовлених друкарським способом бланках.
Текстові звіти здебільшого виконуються довільно, але існують усталені вимоги до їх оформлення.
Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, обгрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Текст звіту великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій заголовок (наприклад, навчально' методична діяльність, науково-дослідна діяльність, організаційно-виховна робота).
Звіти про виконання одноразових завдань і доручень не затверджуються й адресуються керівникові, від якого отримано завдання.
Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у зовнішніх звітах.