39. Більшовицька політика в Україні 1919–1920 рр. Та перемога радянської влади в Україні.

Суть політичного курсу більшовиків полягала з насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Запровадження заходів у цьому напрямку входило до компетенції Української Ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії. Соціально-політичний курс більшовиків в Україні і 1919 р. мав назву «політика воєнного комунізму» і передбачав такі заходи: · скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці; · націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом; · мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні); · запровадження продрозкладки на селі — запровадження системи заготівлі сільськогосподарських продуктів, згідно з якою селяни зобов'язувалися здавати державі за твердими цінами всі надлишки сільгосппродукції, уведення державою норми особистого споживання, початок колективізації сільського господарства (об'єднання селян в артілі, комуни); · різке обмеження суверенітету України: КП(б)У розглядалася як складова частина РКП(б), керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви; · утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.

«Червоний терор», який, проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики «воєнного комунізму».

Держава часто зверталася до позаекономічних методів примусу. Праця набула форми тяжкої повинності. Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, але і м'яса, яєць, овочів. Більшовики використовували продрозкладку для боротьби з куркульством, від цього часто страждали міцні селянські господарства.

«Червоний терор» набрав небачених масштабів. У 1920 р. на території України було створено вісімнадцять концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій. «Боротьбисти» оголосили про свій саморозпуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.

Отже, політичний курс більшовиків у 1919— 1920 pp. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору.

40. Історична роль м.Грушевського, в.Винниченка, с.Петлюри, н.Махна.

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Центральної РадиУкраїнської Народної Республіки (1917–1918). Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові(1897-1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН(1923) та АН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць.

Володи́мир Кири́лович Винниче́нко — український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.

Си́мон Васи́льович Петлю́ра  — український державний іполітичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Дядько (по-матері, вуйко) патріарха Мстислава. Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.)

Не́стор Іва́нович Махно́ — командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років. Українського козацького походження та православного віросповідання; анархіст, політв'язень, державний, військовий та політичний діяч, видатний тактик ведення партизанської війни.