19. Гетьман і.Мазепа в історії України.

З початком його гетьманування закінчується страшний період Руїни – недарма в пам'яті народній залишилася приказка «Від Богдана до Івана не було гетьмана» (мається на увазі від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи). Виходець з сім'ї українського шляхтича, вихованець єзуїтської колегії та Київської академії, він розпочав свою службу при польському дворі, виконував дипломатичні доручення. За гетьмана Дорошенка він став генеральним писарем, а після І. Самойловича – гетьманом України.  Ставши гетьманом, він був змушений підписати Коломацькі статті, що обмежували й без того куцу автономію України і владу гетьмана. Гетьман за ними мав бути слухняним виконавцем царської волі. За Мазепи внутрішнє життя України стабілізувалося. В цей час в Україні зростає шляхетське землеволодіння, офіційно вводиться панщина (2 дні на тиждень). Оскільки сам гетьман був великим землевласником, він сприяв цим процесам. Бувши близьким другом російського імператора Петра І, він виконував всі його накази.

Північна війна Росії зі Швецією підривала сили України, і гетьман вирішив скористатися поразками російського війська у перший період війни. З 1706 р. він розпочинає таємні зносини зі шведським королем Карлом XII, а в 1708 р. переходить на його бік з метою відірвати Україну від Росії. Водночас він укладає договір з польським королем про перехід України під владу Польщі. Однак у червні 1709 р. шведські війська під Полтавою зазнали поразки, через яку стали нездійсненими плани гетьмана. Мазепа врятувався втечею до Молдови, де й помер в 1710 році.  Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури – він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Мазепа мав чудову бібліотеку у Батуринському палаці, сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію. Він був покровителем і меценатом української церкви і – за його сприянням споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко», школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі. Йому присвячували свої твори видатні культурні діячі. 

22. Малоросійська політика російського царизму xvііі–хіх ст. Та формування української нації.

Російський уряд не влаштовував демократичний устрій гетьманщини. Царизм побоювався союзу Січі з Кримським ханством, яий був спрямований.

Царський уряд не бажав мати в своїх межах державне об’єднання до південних сусідів.

Загроза перетворення Січі на ядро антикріпосницького та визвольного руху проти самодержавства.

Запорожжя стало місцем зосередження втікачів з великих територій Російських та укр.. земель.

Економічний фактор Росії був необхідний вихід до Чорного моря.

Кін. 18ст. характеризується зростом могутності. Українські землі втрачають свої права і перетворюються на губернію.

Поступово ліквідовувались автономні права гетьманщини.

1764р. – перший серйозний удар по самостійності. чиновники губернії ізолювали Запоріжя від гетьманщини. На батьківщині з території Османської імперії поч.. розподіл території між дворянами і воєначальникам.

На запорозьких землях 50 роки 18ст. від Дніпра до р. Синюха було утворено нову Сербію. Пізніше на пд.. Полтавщини, Донеччини і Луганщини утв. Слов’яносербію (серби, угорці, молдавани і греки)

ІІ половина 18ст. – капітуляція Туреччини.

1775р. прийнято рішення про ліквідацію запорізької землі.

Наказом Катерини ІІ 1785р. на укр.. старшини поширювалися привілеї російського дворянства.

Поступово Петром ІІІ і Катериною ІІ буде проведено емонціпація російського дворянства. «1785 про про бідності дворянства» рос. Дворянство отримало становище привілейованого тану, наділялися всіма правами, крім політичними.

Російський урд спочатку визнав, що колишня укр.. військова або цивільна служба прирівнюється до прав російського дворянства, але з введенням кріпацтва велика маса людей стала претендувати на титул дворянства . Тому що рядове козацтво, міщани, ремісники посіли статус держ. Селян. Колишні нащадки біле духовенство, прості козаки, стали писати листи до різних установ про належність до дворянства. Установа назив. Геральдія, розглядала права про належність до дворянства, договори, листи.

24. Поділ Польщі між Росією й Австро-Угорщиною та специфіка етнічного, соціального й економічного розвитку українців у складі двох імперій. Перетворення Галичини в осередок легалізації українського національно-визвольного руху.

Перший поділ

5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. За цією угодою:

-Королівство Пруссія забрало Помор'я, Куяви та частину Великопольщі

-Габсбурзька монархія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств

-Російська імперія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії, [Латвії]

Другий поділ

Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:

-до Королівства Пруссія відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;

-до Російської імперії — Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина та білоруські землі;

-Австрійських вимог до уваги не взяли.

Третій поділ

Після придушення повстання у 1795 Російська імперія, Австро-Угорщина та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування.

Результат ІІІ поділу Польщі призвів до такого:

-до Австро-Угорщини було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Наполеонівською Францією, Австро-угорщиною, Королівством Пруссією й Російською імперією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами);

-до Російської імперії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;

-Королівство Пруссія отримало частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.

Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях. Діяльність «Руської трійці».

Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично-поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення.

Після реформ Марії-Терезії і Йосифа II склалися певні умови для пожвавлення українського національного життя, але їхні наступники на австрійському престолі скасувавши цілий ряд прогресивних реформ. Зокрема у 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римсько-католицької церкви; у 1809 р. було закрито Український інститут при Львівському університеті; у 1812 р. австрійська влада скасувала обов'язковість освіти.

Але цього ж часу починає пробуджуватися національне життя в західноукраїнських землях. Ідея національної свідомості стає панівною.

Починає набирати значення національна мова, історія, література і фольклор. Шлях до національної свідомості пролягав через книги. Рух за національне відродження на західноукраїнських землях очолило греко-католицьке духовенство.Центром церковного життя була метрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 pp. вийшло 43 книги, написані українською мовою. Цікаво, що 40 із них належали перу священників.

Активним діячем українського національно-визвольного руху в Галичині був греко-католицький священик I.Могильницький, який в 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував «Клерикальне товариство» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою. Таким чином, вони ставили і другу мету: вберегти селян від переходу до римсько-католицької церкви й ополячення. I. Могильницький написав першу в Галичині «Граматику» української мови і наукову працю «Відомості про руську мову», у який довів помилковість тверджень, що поширювалися про українську мову як діалект російської або польської мов.

У 30-х- 40-х pp. ХIХ ст. набуває значного піднесення суспільно-політичний рух у зв'язку з потребою вирішення невідкладних соціально-економічних і політичних проблем. У Львові та інших містах Східної Гали-чини виникають таємні підпільні гуртки та групи, що ставили на меті повалення монархії Габсбургів та ліквідацію феодально-кріпосницьких порядків. Але наприкінці 30-х pp. більшість із них була розгромлена.

«Руська трійця». На початку 30-х pp. XIX ст. серед української прогресивної студентської молоді Львова виник гурток«Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітительський гурток. Метою гуртка була культурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда української історії та мови - мови без штучної «вишуканості» і зрозумілої для всіх людей, а також національних традицій для пробудження національної свідомості. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило його долю. Діяльність гуртка розгорталась в умовах, коли в Галичині панували німецька, польська та латинська мови.

Члени цього гуртка розгорнули масштабну просвітницьку діяльність. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою; М. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У трьох церквах «трійчаки» читали проповіді українською мовою.

У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Богдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважавВолинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.