9. Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів.

Грушевський – перший в українській історіографії висунув тезу ніби український народ сформувався в часи складання Київської державності, тобто в 9 столітті. Ще в період феодалізма під впливом політичної конюктури виниклаа ідея про існування давньоруськиї народності. З Японії в результаті еволюції відокремились великороси, українці та білоруси. В Радянську епоху ця концепція домінувала в історичній науці з початку 30-х років. Хмельницький вважав, що руси ведуть свою родословну від скіфів. Невідомий автор «Історії Русі» виводив українців від сарматських племен. Вчений Дашкевич в 1993р. обґрунтував існування 4 східно-словянських народностей. Вважав, що вони сформувалися в 16 столітті – Білоруська, Руська, Українська і Скіфсько-новгородська народності. Пастернак – коріння українського народу походять від антів. Борисенко – процес формування східних словян бере початок з зарубіжної літератури. В історіографії термін «Давньоруська народність» прийнятий для визначення етнічної спільності людей, які населяли Київську Русь в 9-13 столітті. Безграмотно було називати народність тих часів українською\російською\білоруською. За початковий період формування давньоруської народності вважають 6-10 століття. Формування супроводжувалося процесом складання єдиного для всіх держав обєднання. Утворення ранньої феодальної держави в свою чергу сприяло подальшій ­­­­консолідації давньоруської народності. Татаро-монгольська навала, згодом агресії Литви і Польщі, затримали консолідацію українського народу. Цей процес – тривалий і складний інтенсивно відбувався в 14-15 столітті.

Ознаки народності:

1) Мова, територія, економічні зв’язки, культура побут

2) Етнічне самоусвідомлення і закріплення у саму назву

В історичній літературі з питан формування українського народу, нації слід розрізняти декілька основних ідейних підходів:

1) Іраціональний. Прибічники цієї теорії проголошують українськими Київську Русь, її народ і князів.

2) Цей підхід ґрунтується на історичному матеріалізмі. Історики цього напрямку в радянській Україні 20-90-ч років минулого століття розглядали походження українського народу, націй як процес обумовлений конкретно історичними, економічними, соціальними, ідейно-політичними і культурними чинниками.

Український народ походить із руського народу, який формувався власною територією, державністю, мовою і культурою в 9-12 столітті. А руський народ виник із чисельних східних словянських племен, походження яких є окремою науковою проблемою.

13. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності.

Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Версії, що пояснюють походження козацтва:

1)      «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2)      «чорноклобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3)      «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров´я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4)      «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5)      «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6)      «болохівська» — пов´язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7)      «бродницька» — висвітлює генетичний зв´язок козацтва зі слов´янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8)      «уходницька» — пов´язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9)      «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10)    «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1)      існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2)      досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та ін;

3)      природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1)      зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;

2)      посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;

3)      зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.

Заснував Запорозьку Січ нащадок великого князя литовського Ольгерда Дмитро («Байда») Вишневецький (1516–1563) Впродовж 1553–1554 рр. він зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на острові Мала Хортиця укріплення, що стали заслоном від татар. Незабаром Байда зі своїми козаками організував кілька походів у Крим.

Січ являла собою військовий табір і, водночас, козацьку громаду, товариство, організоване на кшталт напівчернечого, напівлицарського ордену, зі своїми звичаями, законами. Загальна козацька рада обирала кошового отамана і старшину. Кошовий був військовим головнокомандуючим, зосереджував всю повноту вищої виконавчої, адміністративної та судової влади. У воєнний час він мав право діяти як необмежений диктатор, але без загальної ради всього Війська не міг приймати принципових рішень.

Висновок: Запорозьке козацтво формувалося, як передовий суспільний стан укр.. народності. Саме воно, як виразник етнічного самоусвідомлення протидіяло вторгненню турецько-татарських орд та польських згонів на ук. Землі і було основою національного війська України. Запорізька Січ поступово перетворювалася на мало залежну від центральної влади козацьку державу.ж внутрішній устрій козацтва став зародком нової укр.. держави, яка б не могла постати без досвіду ЗС.

14.  Практично всі верстви українського суспільства потерпали від польської сваволі. Однак, якщо його верхівка мала змогу в багатьох випадках відстоювати власні права політичними методами, то простому люду – поспільству – лишалися принципово інші форми протидії.

Українські селяни реагували на процес закріпачення їх польською шляхтою як пасивною непокорою, зокрема втечею на Подніпров’я, так і активним спротивом. Вони здійснювали напади на панські маєтки, знищували майно шляхтичів, вбивали їх самих. Час від часу спалахували антифеодальні повстання. Так, у 1431 р. збунтувалися селяни Бокотської волості на Поділлі. З 1490 до 1492 р. тривало повстання під проводом селянина Мухи.

Виникнення нової соціальної групи – козацтва, вивело цю верству на авансцену української історії. Польська шляхта, коли виникала військова потреба, використовувала козаків, але в мирний час намагалася гнобити «цю своєвільну голоту». Такі стосунки неминуче мали привести до невдоволення українського населення, головною рушійною силою якого стає козацтво.