8. Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці.

Норманська теорія - назва, котру часто з негативною конотацією, надають супротивники науково встановлених фактів про заснування (або завоювання-захоплення) Київського престолу варягами-Рюриковичами (шведськими вікінгами-норманами) та їх варязькою дружиною. Вираз «норманська теорія» в Росії та СРСР часто використовувався як ідеологічне кліше або як звинувачення (особливо радянського часу) в політичній неблагонадійності та непатріотизмі.

Власне «норманської теорії» як такої не існує. В більшості світового наукового співтовариства давно існує консенсус щодо питання про походження варягів, рюриковичів та їх дружини; та їх роль у заснуванні середньовічної Київської держави. Основні визнані середньовічні першожерела достатньо підкріплюються сучасними археологічнми дослідженнями. Нормансько-антинорманська дихотомія мусується головним чином тільки в Росії, та в колишньому СРСР, де вона була державною ідеологічноюдоктриною.

Хозарська теорія

Загальновідомо, що в середині VII ст. тюркомовні племена утворили в пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу – Хозарський каганат. У VIII ст. він підкорив слов’янські племена полян, сіверян, радимичів та в’ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське походження Київської Русі. Постала ця гіпотеза за конкретної політичної ситуації, на основу пошуку протидії (зокрема, й ідеологічної) політиці Москви. Щоб уникнути будь-яких намагань довести спорідненість історії України та Московії, в т.ч. й щодо віри, П. Орлик і висунув тезу про хрещення «хозар-козаків», наголошуючи, що вони раніше навернулися до цивілізованого світу, не маючи ніякого відношення до азійського деспотизму Москви.

Кельтська теорія

Засновником кельтської теорії походження Русі по праву вважається відомий український політик, правознавець та громадський діяч Сергій Шелухін (1864–1938), який запропонував дану теорію наприкінці 1920-х років^[1]. На його думку, народ «русь», який розміщується літописцем поряд із англами та галлами, може бути ототожнений з рутенами (Rutheni) – кельтським плем’ям, яке у І ст. до н.е. зафіксоване Ю. Цезарем на півдні Галлії, у межиріччі Рони та Гаронни. Рутени, як зазначає дослідник, отримали свою назву від території, на якій проживали: вона «була трактом, шляхом, route для всіх народів, які ходили в Галію і через Галію».

Важливим аргументом на користь даної концепції український мовознавець-славіст В. Г. Скляренко вважає імена варягів, які згадуються в літописі, зокрема у переліку імен руських послів, які брали участь в укладенні угоди з Візантією у 941 р. Як і раніш російський історик-публіцист А. Г. Кузьмін, В. Скляренко доходить висновку про кельтське походження більшості з них. Водночас, виходячи із сучасного стану наукової розробки кельтської ономастики, запропонована А. Кузьміним та В. Скляренкометимологія, яка спирається головним чином на досить застарілий «Давньокельтський словник» Альфреда Хольдера, виданий в 19 ст.^[2], викликає значні сумніви^[3]

Суспільний устрій, господарство, розвиток культури.

Великий київський князь зосереджував у своїх руках всю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову та військову. У своїй діяльності він спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви. Дружина становила собою постійне військо, що у внутрішніх справах виконувало роль апарату примусу. За свою службу старші дружинники одержували землі, молодші – частину військової здобичі або плату. На перших порах дарувалась не територія, а право стягувати з відповідного міста чи села податки.

На політичні рішення князя могли впливати поради та позиція боярської ради, утвореної зі старших дружинників, міської верхівки, вищого духовенства. Боярська рада користувалася правом «вето».

У періоди послаблення князівської влади важливу роль відігравали віча – народні збори дорослого чоловічого населення. Крім жителів міста, право їхнього скликання мали князь та митрополит. Віче володіло досить широкими можливостями впливу – аж до вигнання неугодного князя та запрошення іншого.

Основними верствами феодально залежного населення були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи.

Переважна більшість мешканців міст була ремісниками різних спеціальностей. Вони об’єднувались у корпорації на кшталт західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки становили водночас головні площі, на яких вирувало життя, зокрема збиралися віча.

Причини роздробленості Київської Русі:

- Зовнішні фактори: втручання інших країн.

- Слабкий зв’язок окраїн з центром

- Намагання князів закріпитись в одній із земель і передати її нащадкам.

- Збільшення кількості князів і нестача земель (поява ізгоєв)

- Відсутність чіткого принципу успадкування влади

- Нерівномірнсть соціально-економічного розвитку окремих князівств.

- Занепад шляху «із варяг у греки»

- Великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління

Наслідки:

Захоплення земель Русі Золотою Ордою, що значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.